Перспективи розвитку діяльності Всесвітнього банку в Світовій економіці

1.3 Переваги та недоліки діяльності

 

Всесвітній Банк World Bank - найстарша міжнародна фінансова структура, керована державами. На відміну від традиційних фінансових інститутів, Світовий Банк не вважає своїм головним завданням отримання прибутку. Прибуток витрачається на фінансування інших проектів Світового Банку, насамперед, боротьби з бідністю. Світовий Банк входить до складу ООН. Однак ООН не має великого впливу на процес управління банком. Топ-менеджером і "обличчям" Всесвітнього Банку є президент, традиційно - громадянин США. Якщо на початку своєї діяльності Світовий Банк концентрувався на відновленні країн, що постраждали під час Другої Світової війни (насамперед, у Європі та Азії), то з середини 1950-х років його пріоритети змінилися. Останні десятиліття Всесвітній Банк концентрується на наданні допомоги державам, що розвиваються. Він фінансує програми у сферах освіти, охорони здоров'я, сільського господарства, комунікацій, захисту навколишнього середовища та покращення якості державного управління (наприклад, проекти, спрямовані на боротьбу з корупцією). Є два типи кредитів, що виділяються Світовим Банком. Перший - "інвестиційний" (на реалізацію бізнес-проектів), другий - "регулюючий" (фінансує певні структурні реформи, що проводяться державами-позичальниками - цей тип кредитів з'явився в 1970-ті роки) [12].

Однак Дослідницька організація Independent Evaluation Group в кінці 2006 року прийшла до висновку, що в своїй роботі Світовий Банк занадто концентрується на забезпеченні високих темпів економічного зростання. Однак у багатьох випадках економічне зростання не покращує, а навіть погіршує ситуацію в сферах зайнятості та бідності. Також вказується, що економічні реформи, проведені за моделями, запропонованим Світовим Банком, вкрай рідко призводять до стабільного і стійкого економічного росту. Гуманітарние і правозахисні організації постійно звертають увагу на те, що своїми кредитами Світовий Банк часто підтримує не народи "бідних" держав, а їх авторитарних правителів, таким чином, зміцнюючи їх власть. Подобні режими досі  поширені на Близькому Сході, в Африці і в Азіі. Деякі держави офіційно заявляють, що Світовий Банк є інструментом неоколоніалізму (останнім часом заяви такого роду робили лідер Куби Фідель Кастро і президент Венесуели Уго Чавес). Суть їхніх міркувань полягає в наступному: кредити Світового Банку видаються на умовах того, що держава-позичальник виконає певні нормативи і проведе певні реформи. Таким чином, Світовий Банк підміняє собою національний уряд і, фактично, займається диктатом і втручанням у внутрішні справи суверенних государств. В 1993 відомий американський політик, лідер афроамериканської громади Джессі ДжексонJasse Jakson виступив на саміті африканських держав. Він вимовив фразу, яку нині постійно цитують критики Світового Банку: "Вони (тобто, імперіалістичні," багаті "держави - Washington ProFile) більше не використовують кулі і мотузки. Вони використовують Світовий Банк і Міжнародний Валютний Фонд". Критики підкреслюють, що непропорційно великим впливом на політику Світового Банку володіють одиничні держави, перш за все, США. Таким чином, банк перетворився в один з інструментів американської зовнішньої політики - США періодично блокують виділення кредитів і грантів неугодним їм державам світу [13].

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок за  першим розділом

 

Світовий банк є одним  з найважливіших джерел фінансової і технічної допомоги, що надається  країнам, які  розвиваються.

У посткризовому етапі, допомога  Світового банку необхідна. Потрібна установа, здатна працювати разом і з сильними регіональними банками розвитку. Важливу роль у міжнародних економічних відносинах відіграє група Світового банку, спеціалізований інститут ООН, який складається з Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР) і його філій - Міжнародної асоціації розвитку (МАР), Міжнародної фінансової корпорації (МФК), Багатостороннього агентства з інвестиційних гарантій (МАІГ) і Міжнародного центру з врегулювання інвестиційних спорів (МЦВІС).

Значну  увагу СБ приділяє найбіднішим країнам, особливо розташованим в Африці. Щоб відкрити нові можливості перед цими країнами і сприяти зростанню їхньої економіки, необхідно забезпечити якісну освіту, боротися з хворобами і недоїданням, забезпечити населення чистою питною водою і вирішити багато інших проблем соціального розвитку. Мова йде і про реалізацію програми сприяння економічному зростанню: розвиток інфраструктури, енергетики, регіональної інтеграції та зв'язків зі світовими ринками, формуванні міцного приватного сектора.

Світовий  Банк відіграє значну роль в після  кризовій ситуації для налагодження розбалансованих  економічних, соціальних , освітніх показників. Ціль Всесвітнього Банку – Світ без бідності.

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ II. АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШВЕЦІЇ

 

2.1. Загальна характеристика Швеції

 

Королівство Швеція, держава в Північній Європі, що займає більшу частину Скандинавського півострова. Територія країни витягнута з півночі на південь на 1500 км. Площа 400,9 тис. кв. км, 1/7 частина розташована за Північним полярним колом. Межує на заході з Норвегією, на північному сході з Фінляндією. На сході омивається Балтійським морем і Ботнічна затокою, на південному заході - протокою Каттегат.

У минулому Швеція була великою  державою, до її складу входили Фінляндія, країни Балтії і частково Польща й  Північна Німеччина, з 1814 по 1905 вона була в унії з Норвегією. Після наполеонівських  воєн з 1814 Швеція не воювала й стала  дотримуватися політики нейтралітету. У 19 - початку 20 ст. була небагатою країною, з якої емігрувало понад 1 млн. чоловік. В даний час Швеція - одна з  високорозвинених промислових країн, за рівнем і якістю життя займає одне з перших місць у світі [14].

Термін "шведська модель" виник у зв'язку із становленням Швеції як одного із самих розвинених у соціально-економічному відношенні держав. Він з'явився в кінці 60-х  років, коли іноземні спостерігачі стали  відзначати успішне поєднання в  Швеції швидкого економічного росту  з обширною політикою реформ на тлі  відносної соціальної безконфліктності в суспільстві. Цей образ успішної і безтурботної Швеції особливо сильно контрастували тоді з зростанням соціальних і політичних конфліктів в навколишньому світі.

Зараз цей термін використовується в різних значеннях і має різний зміст залежно від того, що в  нього вкладається. Деякі відзначають  змішаний характер шведської економіки, що поєднує ринкові відносини  і державне регулювання, переважаючу  приватну власність у сфері виробництва  і усуспільнення споживання.

Інша характерна риса післявоєнної Швеції - специфіка відносин між  працею і капіталом на ринку праці. Протягом багатьох десятиліть важливою частиною шведської дійсності була централізована система переговорів  про укладення колективних договорів  в області заробітної плати за участю потужних організацій профспілок і підприємців в якості головних діючих осіб, причому політика профспілок грунтувалася на принципах солідарності між різними групами трудящих.

Ще один спосіб визначення шведської моделі виходить з того, що у шведській політиці явно виділяються  два домінуючі цілі: повна зайнятість і вирівнювання доходів, що і визначає засоби економічної політики.

Активна політика на високорозвиненому  ринку праці і виключно великий  державний сектор (при цьому мається  на увазі передусім сфера перерозподілу, а не державна власність) розглядаються  як результати цієї політики.

Нарешті, в найширшому сенсі  шведська модель - це весь комплекс соціально-економічних  і політичних реалій в країні з  її високим рівнем життя і широким  масштабом соціальної політики. Таким  чином, поняття "Шведська модель" не має однозначного тлумачення.

Основними цілями моделі, як уже зазначалося, протягом тривалого  часу були повна зайнятість і вирівнювання доходів. Їх домінування може бути пояснено унікальною силою шведського робочого руху. Понад півстоліття - з 1932 р. (за винятком 1976-1982 рр..) у влади знаходиться Соціал-демократична партія Швеції (СДРПШ). Протягом десятиліть з СДРПШ тісно співробітничає Центральне об'єднання профспілок Швеції, що підсилює реформістський робітничий рух в країні. Швеція відрізняється від інших країн прийняттям повної зайнятості в якості головної і незмінної мети економічної політики, а шведський народ в цілому - активний її прихильник.

Прагнення до рівності сильно розвинене в Швеції. Коли лідер  соціал-демократів Пер Альбін Ханссон  в 1928 р. висунув концепцію Швеції як "вдома народу", де говорилося про спільність інтересів нації  в створенні загального будинку, великі групи населення поза робітничим рухом змогли прийняти його погляди.

У Швеції соціал-демократичні ідеї привертають значну частину середніх шарів [15].

До числа специфічних  чинників, властивих саме Швеції, треба  віднести незмінний зовнішньополітичний  нейтралітет з 1814., Неучасть в обох світових війнах, рекордне по тривалості перебування при владі Соціал-демократичної  робітничої партії, історичні традиції мирних способів переходу до нових  формацій, зокрема від феодалізму до капіталізму, тривалі сприятливі і стабільні умови розвитку економіки, домінування реформізму в робочому русі, що затвердив ці принципи в  своїх відносинах з капіталом (їх символом сталі угоди між керівництвом профспілок і підприємцями в Сальтшебадене  в 1938 р.), пошук компромісів на основі врахування інтересів різних сторін .

Успішне функціонування економічної  системи залежить від динаміки цін, конкурентоспроможності шведської  промисловості і економічного зростання.

Зокрема, інфляція - загроза  як рівності, так і конкурентоспроможності шведської економіки. Отже, повинні використовуватися такі методи підтримки повної зайнятості, які не призводять до інфляції і негативного впливу на економіку. Як показала практика, дилема між безробіттям і інфляцією з'явилася ахіллесовою п'ятою шведської моделі.

З середини 70-х років у  зв'язку із загостренням конкурентної боротьби на зовнішніх ринках і глибокою економічною кризою положення країни помітно ускладнилося, і шведська модель стала давати осічку. Зокрема  деякі галузі промисловості, що потрапили  в глибоку структурну кризу, стали  отримувати державну допомогу, причому  в дуже великому масштабі. Але, не дивлячись  на похмурі прогнози багатьох економістів, Швеція змогла вийти з кризи. Триваючий  з 1983 р. безперервний економічний підйом показав, що шведська модель змогла пристосуватися до нових умов і показала свою життєздатність.

Шведська модель виходить з положення, що децентралізована ринкова  система виробництва ефективна, держава не втручається у виробничу  діяльність підприємства, а активна  політика на ринку праці повинна  звести до мінімуму соціальні витрати  ринкової економіки.

Сенс полягає в максимальному  зростанні виробництва приватного сектора і як можна більшому перерозподілі  державою частини прибутку через  податкову систему і державний  сектор для підвищення життєвого  рівня населення, але без впливу на основи виробництва. При цьому  упор робиться на інфраструктурні елементи і колективні грошові фонди.

Це привело до дуже великої  ролі держави в Швеції в розподілі, споживанні і перерозподілі національного  доходу через податки і державні витрати, що досягли рекордних рівнів [16].

 

2.2. Основні риси і історія економічного розвитку

 

За сто років з відсталої країни, якою вона була в середині XIX ст., перетворилася на одне з найбільш розвинених в економічному відношенні держав. У 1970-х роках за вартістю промислової продукції на душу населення Швеція знаходилася на першому місці в Європі.

Перетворенню економіки  з відсталої аграрної в передову промислову сприяла наявність великих  запасів важливих природних ресурсів: залізної руди, лісу, гідроенергії. Величезний зовнішній попит на шведський  ліс і залізняк, здатність Швеції розробляти ресурси і близькість європейських ринків в епоху високих  транспортних витрат були основними  чинниками розвитку.

У 70-х роках минулого століття шведські залізняк і ліс були необхідні  для індустріалізації Європи. Розширення шведського експорту сприяло індустріалізації країни і зростанню міського населення, що в свою чергу призвело до розвитку мережі залізниць і будівництва. На основі шведських винаходів створювалися і швидко росли нові компанії в металургії та машинобудуванні. Хоча як і раніше домінували лісопильна і залізорудна галузі, швидко розвивалися целюлозно-паперова промисловість і машинобудування.

Частка робочої сили, зайнятої в промисловості, з 1870 по 1913 р. зросла з 15 до 34%. До початку першої світової війни на сільське господарство все  ще доводилася половина працюючого населення.

В умовах швидкого зростання  населення важливе значення мала еміграція, насамперед у Північну Америку. У 1860-1930 рр.. країну покинули 1,2 млн. шведів. Еміграція дозволила уникнути голоду і масового безробіття. Швеція уникнула участі в обох світових війнах, що дозволило  не тільки зберегти виробничий потенціал  і трудові ресурси, а й значно збагатитися на постачаннях воюючим  країнам і при відновленні  європейської економіки.

У міжвоєнний період Швеція за темпами зростання ВПП поступалася  тільки США. Однак серйозного удару  по економіці завдали два глибоких економічних кризи: у 1921-1922 рр.. внаслідок  дефляції після першої світової війни, що призвело до падіння промислового виробництва на 25% нижче рівня 1913 р., і на початку 30-х років, коли безробіття серед членів профспілок в 1933 г.составляла 25%.

У післявоєнний період економіка  Швеції розвивалася швидкими темпами. Це були її "золоті" роки. Головним чинником цього розвитку був експорт. Зростання продуктивності праці  становив у середньому в рік 5,1% в  першій половині 60-х років і 4,3% в 1965-1974 рр.. Це пояснювалося значними капіталовкладеннями  і успіхами в політиці зайнятості.

У 70-і роки темпи зростання  впали. Після енергетичної кризи 1973-1974 рр.. в промисловості країни виникли  ряд серйозних проблем. Значною  мірою це стало наслідком вельми глибокої і тривалої світової кризи  середини 70-х років. Швецію вразили  глибокі структурні кризи. Близько 25% промислового виробництва доводилося на галузі, уражені кризою: гірничодобувну, чорну металургію, лісову і суднобудування. Зросла міжнародна конкуренція. На світовий ринок вийшли країни з низькими трудовими витратами. Скоротилися витрати на транспорт. Різко зросли ціни на нафту. У теж час конкурентоспроможність шведської промисловості різко знизилася в 1975-1976 рр.., Коли витрати на робочу силу зросли приблизно на 40%. В результаті шведська промисловість втратила за 1975-1977 рр.. майже 20% своєї частки на світовому ринку [17].