Оцінка та управління потенціалом підприємства

Незважаючи на те що у процесі відтворення оборотні засоби належать сфері безпосереднього виробництва й обігу, за джерелами фінансування вони діляться на власні і позичені.

Власні необхідні для задоволення потреб підприємства у виробничих запасах, напівфабрикатах власного використання, в залишках готової продукції, незавершеному будівництві, а також у засобах для витрат майбутніх періодів.

Позичені – це кредити банку для задоволення тимчасових потреб, а також засоби, що тимчасово знаходяться в обороті підприємств до завершення розрахунків із державним бюджетом, постачальниками сировини, комплектуючих виробів та іншими кредиторами. Власні оборотні засоби поповнюються здебільшого за рахунок прибутку. Власні оборотні кошти покликані забезпечувати утворення постійних мінімальних виробничих запасів (сировини, матеріалів, палива і т. д.), заділів незавершеного виробництва, вкладень у витрати майбутніх періодів залишків готової продукції, необхідних для нормальної і безперебійної роботи підприємства. Загальна сума цих мінімальних запасів складає норматив власних оборотних коштів, що визначається або уточнюється щорічно при розробці фінансового плану.

Власні оборотні кошти беруть участь у кругообігу засобів тільки того підприємства, за яким вони закріплені, у той час як позикові засоби можуть брати участь у кругообігу засобів багатьох підприємств залежно від їхніх потреб.

Оборотні засоби діляться на нормовані і ненормовані. Нормовані складаються із запасів товарно-матеріальних цінностей, зокрема незавершеного будівництва, готово продукції тощо. Ненормовані складаються з відвантаженої продукції, засобів у розрахунках і грошових коштів.

Нормовані оборотні кошти це грошові кошти, необхідні для створення мінімального запасу товарно-матеріальних цінностей і забезпечення безперебійності процесу виробництва реалізації продукції. Вони складаються з виробничих запасів (сировина, матеріали, паливо, тара, малоцінні предмети, запасні частини для ремонту), незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів і готової продукції. Нормовані оборотні кошти складають основну частину оборотних коштів підприємства.

Елементи оборотних коштів, які покликані обслуговувати реалізацію продукції, не нормуються. До ненормованих оборотних коштів відносяться:

-  засоби в товарах, відвантажених покупцем;

-  грошові кошти на рахунках у банку й у касі підприємства;

- дебіторська заборгованість;

- засоби в розрахунках, не зв'язані безпосередньо з виробничою діяльністю, тобто в розрахунках з банками й у перерахунках по спеціальних фондах, резервах цільовому фінансуванню з бюджету.

Оборотність може виражатися тривалістю одного обороту і числом оборотів засобів за звітний період. Ефективність зроблених витрат можна обчислити за допомогою показника завантаження оборотних коштів і рентабельності.

Одним з основних показників оборотності виступає тривалість одного обороту оборотних коштів (Т), розрахована в днях за формулою:

 

    (1.1)

 

Оборотність у днях дозволяє установити, протягом якого часу оборотні засоби проходять усі стад кругообігу на даному підприємстві. Чим вище оборотність у днях, тим ощадливіше використовуються фінансові ресурси. Однак при високій оборотності зростає ризик неплатежів і збоїв у постачаннях сировини, матеріалів, що комплектують вироби т. п.

Оборотність виміряється також числом оборотів, здійснюваних оборотними коштами за визначений проміжок часу. Цей показник називається коефіцієнтом оборотності ( ) і розраховується, як правило, за рік. Визначається він за формулою:

 

 (1.2)

 

Зіставлення коефіцієнтів оборотності в динаміку по роках дозволяє виявити тенденції зміни ефективності використання оборотних засобів. Якщо число оборотів, здійсненими оборотними засобами, збільшується або залишається стабільним, то підприємство працю ритмічно і раціонально використовує грошові ресурси. Зниження числа оборотів, здійснених у розглянутому періоді, свідчить про падіння темпів розвитку підприємства, його неблагополучний фінансовий стан.

Показник участі оборотних коштів у кожній гривні обороту є зворотним стосовно коефіцієнта оборотності і називається коефіцієнтом завантаження ( ). Він розраховується за формулою:

 

    (1.3)

 

Чим нижче показник завантаження оборотних засобів, тим ефективніше вони використовуються.

 

Висновок

 

Діагностика ставить своєю метою оцінити ступінь ефективності використання підприємством наявних сировинних, паливно-енергетичних та інших ресурсів.  Завданнями діагностики є: оцінювання раціональності процесів матеріально-технічного постачання; оцінювання впливу рішень щодо забезпечення підприємства матеріально-технічними ресурсами на обсяг та ритмічність виробництва, собівартість продукції та прибуток від її реалізації; оцінювання рівня ефективності використання матеріально-технічних ресурсів. У ході діагностики встановлюють: рівень забезпеченості підприємства сировиною та матеріалами – шляхом порівняння планової (розрахункової) потреби з фактичним її забезпеченням; якість отриманих матеріальних ресурсів (за результатами вхідного контролю); ритмічність поставок; рівень складських запасів – через перевірку відповідності фактичних розмірів запасів їх нормативному (або оптимальному) значенню. Для характеристики ефективності використання матеріальних ресурсів застосовують систему узагальнюючих та індивідуальних показників. До узагальнюючих відносяться:  прибуток на гривню матеріальних витрат;  матеріаловіддача — відношення об'єму виготовленої продукції у вартісному вимірнику до загальної суми матеріальних витрат; матеріаломісткість — відношення загальної суми матеріальних витрат до об’єму продукції у вартісному вимірнику; частка матеріальних витрат у собівартості продукції; відносна економія матеріальних витрат; відношення темпів приросту матеріальних витрат до темпів приросту обсягів виробництва продукції. Поглибити факторний аналіз показника ефективності використання матеріальних ресурсів можна за рахунок деталізації матеріаловіддачі та рентабельності продажів, враховуючи зміни обсягу випуску продукції, рівнів цін на продукцію та матеріальні ресурси, витрат матеріалів на одиницю продукції та структури виробничої програми.

До оборотних засобів промислового підприємства відноситься частина виробничих фондів, яка повністю споживається в кожному виробничому циклі і повністю переносить свою вартість на продукт праці. Оборотні фонди складаються з трьох частин: виробничі запаси;  незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення; витрати майбутніх періодів. Оборотні засоби діляться на нормовані і ненормовані. Нормовані складаються із запасів товарно-матеріальних цінностей, зокрема незавершеного будівництва, готово продукції тощо. Ненормовані складаються з відвантаженої продукції, засобів у розрахунках і грошових коштів. Одним з основних показників оборотності виступає тривалість одного обороту оборотних коштів. Оборотність виміряється також числом оборотів, здійснюваних оборотними коштами за визначений проміжок часу. Цей показник називається коефіцієнтом оборотності  і розраховується, як правило, за рік. Показник участі оборотних коштів у кожній гривні обороту є зворотним стосовно коефіцієнта оборотності і називається коефіцієнтом завантаження. Таким чином роздавивши це питання ми дізналися, яка проводиться діагностика і оцінка потенціалу оборотних засобів підприємства.

 

1.2  Організаційно-економічне забезпечення вдосконалення і впровадження систем управління потенціалом підприємств

Провідною ідеєю концепції ефективності управління потенціалом підприємства на початку XXI століття визнано необхідність гармонійного розвитку підприємства, що передбачає орієнтацію на поєднання інтересів суб’єктів господарювання, споживачів і суспільства в цілому на підставі інтегрування економічних, екологічних та соціальних пріоритетів розвитку. Ефективність управління потенціалом інтерпретується як система заходів, що ґрунтуються на стратегічній орієнтації як компоненті філософії підприємства та має спрямованість на досягнення цільових орієнтирів у перспективі, забезпечення стійкого розвитку, конкурентоспроможності та довготривалого успіху підприємства[2].

Забезпечення сталого розвитку обумовлює необхідність наповнення ідеології ефективності управління новим змістом. У зв’язку з цим відповідно до концепції сталого розвитку визначено основні теоретичні положення ефективності управління: формування стратегії взаємодії із зовнішнім середовищем за принципами сталого розвитку; встановлення цільових орієнтирів підприємства на перспективу на підставі врахування принципів маркетингу, екогармонійності та толерантності; використання еколого-економічного підходу до зростання підприємства та прогнозування його стратегічної позиції; забезпечення довготривалих конкурентних переваг, стійкості конкурентної позиції та економічної безпеки. Відповідно до визначених теоретичних положень сформульовано основні принципи ефективності управління потенціалом підприємства:

- соціальної відповідальності  за виконання місії перед суспільством;

- інтегративності економічного  потенціалу підприємства та здатностей  персоналу до ефективного використання  ресурсів у процесі досягнення  встановлених цілей;

-інноваційності, що передбачає постійне удосконалення технологічних, управлінських процесів тощо для забезпечення відповідності підприємства вимогам зовнішнього середовища;

- екогармонійності, який  виражає необхідність врахування  екологічних наслідків діяльності  підприємства;

- економічності, що передбачає раціональне забезпечення стійкого розвитку підприємства.

Основним призначенням організаційних механізмів у складі комплексного механізму управління потенціалом підприємства є формування й посилення організаційного потенціалу компанії як складової частини ресурсів управління, що забезпечують вплив на фактори виробництва.

Формування організаційного потенціалу досягається:

- проектуванням структури  компанії й формуванням компанії  як цілеспрямованої виробничо-господарської, соціотехнічної системи;

- організацією діяльності  компанії відповідно до встановлених  цілей діяльності, у тому числі  створенням корпоративних форм;

- організацією управління  діяльністю компанії, у тому числі  плануванням та інформаційним  забезпеченням діяльності;

- реструктуризацією компанії и реорганізацією її діяльності й управління діяльністю відповідно до змін потреб суспільства, цілей компанії й стану зовнішнього середовища;

- розвитком мотивації  раціоналізації оргструктур і  систем управління.

По природі основних параметрів організаційного процесу конкретні організаційні механізми можуть бути:

- організаційно-структурні, які здійснюють керуючі впливи шляхом формування організаційних структур та їхньої реструктуризації;

- організаційно-технічний, який здійснює вплив на технічні, соціотехнічні й технологічні параметри виробничого процесу;

-організаційно-економічний, який здійснює вплив на економічні  параметри виробничо-господарської  діяльності;

- організаційно-адміністративний  вплив на діяльність персоналу;

- комплексними, що володіють усіма або декількома названими ознаками.

Більшість організаційних механізмів на низовому (підприємство) і середньому (компанія) рівнях організації виробництва й управління ними є комплексними. Дамо коротку характеристику цих механізмів.

1. Структурні механізми дають можливість визначити склад і характеристики факторів виробництва й виробничого процесу, необхідних для виготовлення потрібної продукції, шляхом: формування системи цілей компанії (підприємства) і визначення пріоритетів у їхньому досягненні; формування адекватної цим цілям структури діяльності (диверсифікованість або спеціалізація наукової й виробничо-господарської діяльності, бізнес на ринку цінних паперів, лізингова діяльність і т.д.) або її реструктуризації; формування структури організації або її реструктуризації (науково-виробничі, виробничі й маркетингові структури); структуризації й (або) реструктуризації ринків (стратегічні зони господарювання компанії на товарних ринках, франчайзингові структури компанії й т.д.).

2. Організація управління покликана мобілізувати можливості впливу всієї системи механізмів управління різної природи на всі сторони діяльності компанії (підприємства). У практиці мають місце: організація стратегічного управління, для якого в силу нестабільності зовнішнього середовища компанії характерні специфічні моделі програмного управління; організація оперативного й поточного управління, якому властиве поєднання цільового й функціонального управління; механізм акціонерної демократії, рівень якої залежить від сформованої в компанії моделі акціонерної власності.

3. Механізм корпоративного  планування, що є однією з основних функцій управління. З погляду організації стратегічного управління доцільно виділити: стратегічне планування, оперативне планування, формування стратегічних програм і розробку бізнес-планів. Факторами поділу стратегічного й оперативного планування є важливість і невідкладність вирішення завдань, а також можливість досягнення оптимальних рішень, прийнятих в умовах нестабільності зовнішнього середовища.

4. Організаційно-технічні  й організаційно-адміністративні механізми включають: стандартизацію продукції й організації виробництва, здійснювану в інтересах створення єдиної організаційно-технічної основи спеціалізації й кооперування виробництва, забезпечення його ритмічності, досягнення високих якісних показників, ефективності використання виробничих ресурсів, розширення можливостей і прискорення впровадження у виробництво нової техніки й технології, поліпшення умов і безпеки праці; сертифікацію відповідності продукції або послуги певному стандарту чи технічній умові, здійснювану в інтересах сумлінної конкуренції й захисту споживача; ліцензування діяльності компанії, здійснюване державою за окремими видами діяльності з метою забезпечення й захисту життєво важливих інтересів особистості, суспільства й держави.