Економічне обґрунтування інвестиційних проектів впровадження в експлуатацію нового обладнання

Однак на практиці картелі не відзначаються стійкістю, бо між його учасниками ведеться боротьба за вигідніші умови саме для своєї  фірми. Виникає спокуса обдурити своїх партнерів, що і стає причиною розпаду картелю.

Перша проблема, з якою картель стикається, це складність контролю за виходом на олігопольний ринок. Високі ціни й великі прибутки неминуче залучають нові фірми, які, стаючи членами картелю, знижують частку прибутку, що припадає на кожного, і зрештою роблять безглуздим саме об'єднання.

Друга проблема — спокуса порушення встановленої квоти. Якщо один із членів союзу збільшить  випуск понад квоту за умови, що інші дотримуються домовленості, він тим  самим збільшує свій прибуток та одержує  цей надлишок доти, доки інші не зроблять те ж саме. Якщо ж це відбудеться  і всі учасники перевищать квоти, картель припинить існування, ціна повернеться на рівень ринкової рівноваги та відновиться ситуація вільної конкуренції. Для окремої фірми-учасниці, отже, існують досить могутні спонукальні мотиви перевищити квоту, коли вона розраховує на дотримання іншими учасниками домовленості, так і в тому разі, коли вона сподівається на порушення правил всіма іншими. Картелі, є противагою анархичному стану капіталістичної економіки, для регулювання якої необхідно було б об”єднати виробництво в одних руках. Саме до цього і прагнуть картелі, і вони досягнуть своєї мети, коли захоплять всі галузі національної промисловості.

 Найвідомішим представником картелю є Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК). На початку 70-х pp. вона концентрувала близько 60% виробництва нафти і, прагнучи скористатися з такого положення, встановила квоту, вчетверо піднявши ціни на сиру нафту. Проте високі ціни не тільки протягом восьми наступних років давали великі прибутки, а й зробили рентабельними раніше невигідні нафтопромисли в Північному морі та на Алясці, що підсилило конкуренцію, а також стимулювали пошуки і впровадження енергозберігаючих технологій. За умов конкуренції, що загострилася, широко поширилися порушення домовленостей про квоти й ціни. Саудівська Аравія як найбільший виробник намагалася стримати ціни, знижуючи видобуток, але, зіштовхнувшись із прагненням слабших учасників картелю скористатися ситуацією шляхом перевищення квот, змушена була зробити те ж саме. Ціни знизилися, й ОПЕК перестала контролювати ситуацію на нафтовому ринку.

Якщо припустити, що на місцевому ринку існує лише жменька продавців, що реалізовує стандартизований товар, то можна розглянути модель “свідомого суперництва”. Кожна фірма на ринку прагне максимізувати прибуток і, кожна припускає, що її конкуренти твердо дотримуватимуться початкової ціни.

Проблема  стратегічної взаємодії фірм є центральною  у дослідженні поведінки олігополістів. Стратегічні рішення олігополістичних фірм вивчаються за допомогою теорії ігор. Економічні ігри можуть бути кооперативними або некооперативними. Гра є кооперативною, якщо змова гравців можлива, і некооперативною, якщо змова між учасниками неприпустима.

Існують концепції  домінуючої і не домінуючої стратегій. Домінуюча стратегія полягає  у прийнятті оптимального рішення  гравцем, незалежно від дій конкурента. Недомінуюча стратегія полягає у прийнятті оптимального рішення одним гравцем залежно від того, що робить суперник.

Якщо один з гравців діє в умовах недостатньої інформації або має справу з нераціональним суб’єктом, застосовується стратегія  максиміну. Вона дозволяє максимізувати мінімальний прибуток.

В одноразових  чи повторюваних іграх обидва гравці приймають рішення одночасно, у  послідовних – по черзі, в останньому випадку ініціатор має перевагу. Дія, яка надає фірмі перевагу, називається стратегічним ходом. У  ході гри фірми можуть застосовувати  загрози і зобов'язання: вдаватися  до закриття або виведення з виробництва  деяких потужностей, або оголошувати  про намір виробляти певний товар. Фірма може загрожувати зниженням  ціни, – це означає, що вона розпочинає цінову війну.

 Цінова війна - цикл послідовних зменшень ціни фірмами, що змагаються на олігополістичному ринку, називають. Вона є одним з багатьох можливих наслідків олігополістичного суперництва. Війни цін хороші для споживачів, але погані для прибутків продавців.

Легко зрозуміти, як фірми втягуються в цю війну. Війна  цін продовжується до тих пір, поки ціна не падає до рівня середніх витрат. У рівновазі обидва продавці призначають одну і ту ж ціну P=AC=MC. Загальний ринковий випуск такий  же, який мав би місце при досконалий конкуренції. Припускаючи, що кожна  фірма завжди підтримує свою поточну  ціну, інша фірма завжди може збільшити  прибуток, вимагаючи на 1 грн. менше, ніж її суперниця. Звичайно, інша фірма  не збереже колишню ціну, оскільки вона усвідомлює, що може одержати великий  прибуток, вимагаючи на 1 копійку  менше конкурента.

Рівновага існує  тоді, коли жодна фірма більше не може отримувати вигоди від пониження  ціни. Це відбувається, коли Р=АС, а економічні прибутки рівні нулю. Зниження ціни нижче за цей рівень приведе до збитків. Оскільки кожна фірма допускає, що інші фірми не змінюватимуть ціну, то у неї немає стимулу збільшувати ціни. Зробити так, означало б втратити всі продажі на користь конкурентів, які, як передбачається, утримують свою ціну незмінною на рівні Р=АС. Це так звана рівновага Бертрана. Загалом на олігополістичному ринку рівновага залежить від припущень, які роблять фірми про реакцію своїх суперників.

До нещастя  для споживачів, цінові війни зазвичай недовговічні. Олігополістичні фірми відчувати спокусу вступити між собою в співпрацю, щоб встановлювати ціни і ділити ринки так, щоб уникнути перспективи цінових війн і їх неприємної дії на прибуток.

Аналізуючи  загальносвітові тенденції, дійшли висновку, що в процесі формування мегасуспільства відбувається, насамперед, підрив національних монополій через загострення міжнародної конкуренції та формування олігопольних структур на принципово новому рівні – світовому ринку. Західні економісти, зокрема Дж.Бертін, С.Вайтт, відзначають появу світових олігополій у таких галузях, як автомобілебудування, де панує 27 компаній, електронна (25 фірм), хімічна (18) тощо. Від національних олігополії міжнародного рівня відрізняються, перш за все, характером взаємодії та домовленостей між членами олігополії. Для більшості міжнародних ринків товарів, які мають відносно низькі бар’єри, пов’язані з географічно-локальними відмінностями та диференціацією продукції, сила цінової конкуренції зберігається у порівнянні з неціновою. Тоді як для національних олігополій характерним є послаблення цінової конкуренції через картелювання ринків, що пов’язано насамперед із домовленостями по цінах. Міжнародні олігополії в силу процесів глобалізації більш рухливі, отже їх структура, склад лідерів змінюються швидше за національні. Вони здебільшого складаються з кількох крупних компаній, переважно ТНК.

 

 

 

ВИСНОВКИ:

В економіці двох однакових  галузей не буває.

Структура ринку характеризує умови, в яких відбувається конкуренція. Структуру ринку визначають за кількістю фірм та покупців на ринку, за наявністю та доступністю інформації, за можливістю змов між продавцями чи покупцями, а також: за легкістю входження і виходу з конкретного ринку. На структуру ринку може впливати також держава через ухвалення економічних законів. У свою чергу структура ринку впливає на рівень цін, обсяги виробництва та величину прибутків підприємств.

Іноді в літературі використовується термін "недосконала конкуренція", яким позначають усі ті структури ринку, що відрізняються від досконалої конкуренції.

Ринкові структури можна поділити на дві  групи: реальні та ідеальні. До реальних структур можна віднести монополістичну конкуренцію та олігополію, до ідеальних — досконалу конкуренцію і чисту монополію. Олігополія і монополістична конкуренція притаманні багатьом реально існуючим ринкам. До олігопольних структур належать, наприклад, телебачення, виробництво автомашин, сигарет; до монополістично-конкурентних — виробництво одягу, ліків, побутової електротехніки, надання банківських послуг населенню, видання журналів і газет тощо.

На відміну від олігополії, досконала конкуренція не характеризують які-небудь реально існуючі ринки, а представляють ідеальні типи ринкових структур. Звичайно, термін "ідеальні ринкові структури" означає не те, що ці структури є гарними, а те, що вони існують як абстрактні ідеї.

До ідеальних ринкових структур ринки, що існують реально, можуть тільки наближатися. Наприклад, найближчими до досконалої конкуренції є деякі ринки сільськогосподарської продукції (пшениця, кукурудза), а також деякі фінансові ринки або біржі. Так само важко знайти ринки чистої монополії. Навіть у фірм, які займають монопольно-домінуюче становище на ринку, майже завжди є один — два дрібних конкуренти.

 

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

Визначити всі економічні показники  діяльності підприємства на даних типах  ринків обраних у першій частині  роботи, а саме: сукупні витрати, граничні витрати, сукупний дохід, граничний  дохід та економічний прибуток підприємства. Наприкінці другої частини необхідно  побудувати графік доходів та витрат, а також рівноваги підприємства на цих типах ринків та визначити  оптимальну кількість виробництва, ринкову ціну та прибуток підприємства.

 

ТС = 10+ 5Q²

Р = 24 – Q

 

1. Підприємство в умовах досконалої  конкуренції.

Згідно з умовами ринку досконалої конкуренції, граничні витрати будуть дорівнювати попиту на продукцію  підприємства. МС=Р.

МС = (ТС)'

MC = 10Q

10Q = 24 - Q

11Q = 24

Q = 2,18 - Визначена оптимальна кількість виробництва даного продукту на підприємстві

Визначимо ринкову ціну: P = 10Q = 21,8 (у.о.). Таке ж числове значення матимуть граничні витрати (З умов досконалої конкуренції )

TR = 2,18*21,8 = 47,5676 (у.о.)- Сукупний дохід;

Прибуток = TR - TC

TC = 10 + 5Q² = 10 + 5 * 2,18*2,18= 33,762- Маємо сукупні витрати.

TR - TC = 47,5676-33,762 = 13,8 у.о.

Граничний дохід в даному випадку буде дорівнювати ціні за одиницю товару даного підприємства.

 

 

 

 

2. Підприємство в умовах олігополії.

Згідно з умовами ринку олігополії, граничні витрати будуть дорівнювати граничному доходу підприємства. МС=МR.

Ринковий попит виражений: P = 24 - Q

Сукупні витрати підприємства: TC = 10 + 5Q²

Знайти: P - ?, Q-?; MC-?; MR-?; TC-?; TR-?; Прибуток-?

МС=МR.

MC = (TC)' = 10Q

 

MR = (TR)'

TR = P*Q

TR = Q (24-Q)

TR = 24Q-Q²

 

MR = (24Q-Q²)'

MR = 24 - 2Q

 

10Q = 24 - 2Q

12Q = 24

Q = 2 - оптимальна кількість виробництва;

P = 24-Q = 22 - оптимальна ціна;

TR = P*Q = 22*2 = 44  - cукупний дохід;

TC = 10 + 5Q² = 10+5*4 = 30  - сукупні витрати;

Прибуток = TR - TC = 14;

MC = MR = 10Q = 20  - граничні витрати та граничний дохід.

 

 

 

 

 

Тепер, побудуємо графік, витрати виразимо TC = 10 + 5Q², а прибуток, відповідно, TR = 24Q-Q². Подивимося, як вони будуть змінюватися відносно кількості виробленої продукції, Q:

 

Кількість виробленої продукції, Q, шт	1	2	3	4	4	6
Ряд 1. Крива витрат, ТС	15	30	55	90	135	190
Ряд 2. Крива доходів, TR	23	44	63	80	95	108

 

 

 

 

 

 

 

З графіку ми бачимо, що точка беззбитковості знаходиться на перетині кривих доходів  та витрат. Вона приймає числове  значення десь 3,5 одиниці продукції.

Тобто, якщо підприємство буде випускати більше, ніж 3,5 одиниці своєї продукції, воно буде нести збитки, а якщо менше, то його прибуток зростатиме.

Якщо уважно проаналізувати графік, ми можемо знайти оптимальний випуск продукції, але  для різних умов ринку він різний. Ми бачили, що в умовах досконалої конкуренції оптимальний випуск продукції становив 2,18 одиниці, тоді як в умовах олігополії він знижується до двох. Це визначають умови ринку та попит на продукцію цього виробника. 

 

ВИСНОВКИ

1. Структуру ринку визначають кількість фірм і покупців на ринку; наявність та доступність інформації, легкість входження в ринок і виходу з нього; характер продукції тощо. Основними типами ринкових структур є досконала конкуренція, чиста монополія, монополістична конкуренція, олігополія.
2. Досконала конкуренція — це структура ринку, яку характеризують такі ознаки: велика кількість виробників і покупців, які виготовляють та купують незначні частки продукту; випуск однорідного продукту; наявність повної інформації про ринкові ціни; висока мобільність ресурсів.
3. Олігополія – це галузь, в якій більша частина продажу здійснюється кількома великими фірмами, кожна з яких спроможна впливати на ринкову ціну власними діями. Олігополія відноситься до реальних ринкових структур і найбільш поширена у сучасних високотехнологічних галузях промисловості.
4. У короткостроковому періоді досконало конкурентна фірма максимізуватиме прибуток, виробляючи такий обсяг продукції, за якого загальний виторг перевищує загальні витрати на найбільшу величину. Збитки будуть мінімальними за такого рівня виробництва, коли перевищення загальних витрат над виторгом є мінімальним і меншим, ніж загальні постійні витрати.
5. Якщо ціна перевищує мінімум середніх змінних витрат, то досконало конкурентна фірма максимізуватиме прибутки або мінімізуватиме збитки в короткостроковому періоді шляхом виробництва такого обсягу продукції, за якого ціна або граничний виторг дорівнюють граничним витратам. Якщо ціна менша, ніж середні змінні витрати, то фірма мінімізуватиме свої збитки, припиняючи виробництво. Якщо ціна вища, ніж середні змінні витрати, але менша, ніж середні загальні витрати, то фірма мінімізуватиме свої збитки шляхом виробництва обсягу продукції, за якого Р- МС. Якщо ціна перевищує середні загальні витрати, то обсяг продукції, за якого Р =МС, забезпечуватиме максимум економічного прибутку.
6. У довгостроковому періоді конкурентна ціна має тенденцію зрівнятися з мінімумом середніх витрат виробництва. Це відбувається тому, що економічний прибуток змушує фірми вступати в конкурентну галузь доти, доки цей прибуток не дорівнюватиме нулеві. І навпаки, збитки спонукають до масового виходу фірм із галузі, доки ціна не стане знову відшкодовувати витрати на одиницю продукції. Умовою рівноваги досконало конкурентної галузі є: Р = LRMС= LRАС_тіп.
7. В олігополії діють кілька фірм, які можуть брати на себе випуск 90% всього випуску  цього виду товару, а решту залишають дрібним фірмам. Ціну на свій товар тут встановлює дуже обережно, бо тут потрібно орієнтуватися на свого конкурента
8. У більшості країн світу уряди намагаються підтримати конкуренцію та усунути монополістичні тенденції, про що свідчить антимонопольне законодавство. В Україні антимонопольне законодавство перебуває на стадії становлення і тому ще не забезпечує належного запобігання монопольним зловживанням. Крім того, рівень абсолютного монополізму в Україні залишається високим.