Економічне обґрунтування інвестиційних проектів впровадження в експлуатацію нового обладнання

 

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний  авіаційний університет

Кафедра економіки

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

з дисципліни

 
МІКРОЕКОНОМІКА

 

 

 

 

 

 

 

Виконав студент:

Інституту післядипломного навчання

Спеціальності економіка підприємства

Осіпов  Володимир Володимирович

16.12.384

Прийняла:

доцент кафедри економіки

Мізюк Світлана Георгіївна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2013

 

ЗМІСТ:

ВСТУП.......................................................................................................2

РОЗДІЛ 1...................................................................................................3

РОЗДІЛ 2...................................................................................................18

ВИСНОВКИ.................................................................................................21

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ................................................23

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

1. Досконала конкуренція. Умови формування ринку.

Досконало конкурентний ринок — це ринок з найвищим рівнем конкуренції. Досконала конкуренція досягається за наявності такої величезної кількості незалежних виробників, постачальників і продавців, що жоден із них не може помітно вплинути на ринкову ціну через зміну кількості виробленої продукції. Можливість укладання таємних змов на такому ринку невелика, точна інформація про товари та їхні властивості є легкодоступною. Продукт різних виробників однорідний або настільки подібний, що важко відрізнити продукт одного виробника від іншого. Нарешті, фірми можуть без перешкод входити у цей ринок або залишати його.

В економічній літературі поширена думка, що ринкова економіка  з досконалою конкуренцією забезпечує високу виробничу та розподільну ефективність. Водночас виникає кілька гострих проблем.

По-перше, така система розподіляє доходи між учасниками виробничого процесу дуже нерівномірно. Нерідко виявляється, що значна частина населення не може задовольнити своїх елементарних потреб. Тому чимало політиків та економістів вважають, що розподіл доходів, який забезпечує конкурентна економіка, слід доповнити їх державним перерозподілом.

По-друге, така економіка призводить до значних побічних наслідків, у тому числі негативних. За умов конкуренції кожен виробник намагається мінімізувати витрати. Це означає, що фірми уникатимуть витрат, пов'язаних, наприклад, зі збереженням довкілля.

По-третє, за умов досконалої конкуренції не можна забезпечити виробництво благ громадського вжитку, наприклад мостів, маяків, дамб тощо, а також національну оборону. Ці блага конче потрібні споживачам.

По-четверте, невеликий розмір типової конкурентної фірми не дає їй змоги фінансувати значні науково-дослідні розробки. Тому ця структура ринку на думку багатьох економістів, не сприяє вдосконаленню наявних продуктів і створенню нових.

Отже, в ринковій економіці, крім досконалої конкуренції, мають  існувати й інші структури ринку, щоб виправляти слабини досконалої конкуренції.

Попит на продукцію конкурентної фірми

В умовах досконалої конкуренції ні одна з фірм не може впливати на ринкову  ціну товару, бо кожна з них згідно з умовами формування ринку досконалої конкуренції має дуже незначну ринкову  частку продажу.

Тому  таку фірму можна охарактеризувати як фірму, що приймає ціну як задану (price-taker).

Крива попиту досконало конкурентної фірми — це крива, яка відображає попит на продукцію окремої фірми, обсяг продажу якої ніяк не впливає на зміну ринкової ціни. Графічно попит конкурентної фірми зображається у вигляді горизонтальної лінії, він досконало еластичний за ринковою ціною (графік 1.1,а). На графіку 1.1,6 зображена крива ринкового попиту.

Графік 1.1. Крива попиту на продукцію конкурентної фірми.

а - попит з точки зору конкурентної фірми;

б - ринковий попит;

P — ціна;

Q - обсяг ринкового попиту;

q—  обсяг попиту конкурентної фірми;

P1 — ринкова ціна.

Пропозиція конкурентної фірми

Модель  пропозиції конкурентної фірми виходить з припущення заданості її економічної  поведінки (раціональної поведінки  виробника) на максимізацію прибутку.

Крива пропозиції конкурентної фірми показує, який обсяг випуску продукції буде виробляти та пропонувати фірма, щоб максимізувати прибуток.

Вона  буде співпадати з тією частиною кривої граничних витрат фірми, яка розташована  вище кривої її середніх змінних витрат.

Крива пропозиції конкурентної фірми —  це частина кривої її граничних витрат МС (Marginal Costs), що розташована вище за АVС.

Графік 1.2. Крива пропозиції конкурентної фірми.

А - точка припинення операцій;

В- точка самоокупності.

 

Відповідно, крива граничних витрат матиме такий вигляд, як показано на графіку 1.3:

Графік 1.3. Крива граничних витрат фірми.

Конкурентна фірма — це фірма, що приймає ціну. Фірма, що приймає ціну, — це продавець такого обсягу товарів чи послуг, який є занадто малим відносно їх загальної кількості на ринку, щоб вплинути на ринкову ціну. Конкурентна фірма може продати стільки, скільки бажає, по ринковій ціні P1 тому граничний доход конкурентної фірми буде дорівнювати ціні.

МR=Р,

МR— граничний доход;

P — ціна.

Графік 1.4. Граничний доход конкурентної фірми.

Фірма зацікавлена в додатковому доході, який може бути отриманий від продажу  додаткової одиниці товару.

Приріст валового доходу від продажу кожної додаткової одиниці продукції —  це граничний доход (графік 1.4).

МR = (q2-q1)

Граничний доход — це зміна валового доходу відповідно до зміни кількості товару, що продається, де МR - граничний доход;

DTR- зміна валового доходу;

DQ - зміна обсягу попиту.

Оскільки  конкурентна фірма може продати  стільки, скільки бажає (будь-яку  кількість товарів), по ринковій ціні, то додаток до валового доходу від  продажу додаткової одиниці товару буде такий самий, як ринкова ціна, або:

MR=P1

MR- граничний доход;

Р1 — ринкова ціна.

Граничний доход в умовах досконалої конкуренції  незмінний.

Конкурентна фірма, що отримує прибуток матиме такий графік, який зображено на Графіку 1.5.

Для конкурентної фірми, що отримує  прибуток, ринкова ціна Р більша, ніж середні витрати на її виробництво  АС при тому його обсязі Q*, що максимізує прибуток. Прибуток = (P-AC)*Q*

Малюнок 1.5

   Для конкурентної фірми, що несе збитки (мал. 1.6), ринкова ціна Р нижча за мінімально можливі середні витрати АС, при обсязі випуску продукції Q* (AC>P), фірма не покриває свої витрати на виробництво продукції і несе збитки. Збитки = (АС - Р)*Q*

Малюнок 1.6

Для конкурентної фірми на рівні самоокупності (Малюнок 1.7) ринкова ціна Р на продукцію фірми дорівнює мінімальним середнім витратам  АС  при обсязі випуску Q*.  Це дозволяє їй лише покрити витрати. Фірма отримує нульовий економічний прибуток.  P = MC = min AC

Малюнок 1.7

 

 

 

На малюнку 1.8 зображений графік рівноваги конкурентної фірми.

Досконало конкурентна фірма виробляє продукцію на довгостроковому інтервалі тільки у тому випадку, коли ціна Р буде не нижчою, ніж довгострокові середні витрати

Малюнок 1.8

 

 

 

 

2. Олігополія. Умови формування ринку.

Олігополія  – це галузь, в якій більша частина  продажу здійснюється кількома великими фірмами, кожна з яких спроможна  впливати на ринкову ціну власними діями. Олігополія відноситься до реальних ринкових структур і найбільш поширена у сучасних високотехнологічних  галузях промисловості.

 Олігополія  охоплює значний ринковий простір  між чистою монополією і монополістичною  конкуренцією. Вона існує, коли  число фірм в галузі настільки  мале, що кожна з них у визначенні  своєї цінової політики повинна  приймати до уваги реакцію  з боку конкурентів. 

 Олігополію  відрізняють наступні характерні  риси:

 · нечисленність  фірм в галузі;

 · однорідна  або диференційована продукція; 

 · всезагальна  взаємозалежність фірм;

 · значний  контроль над ціною;

 · значні  перешкоди входження в галузь.

  Бар’єри входження в олігополістичну галузь досить високі і становлять одну з причин поширення олігополії. Основним бар’єром входження слугує ефект масштабу. Особливою причиною існування олігополії є ефект злиття. До злиття фірми спонукають: прагнення досягти більшого ефекту масштабу, зміцнити свою ринкову владу, усунути конкурента, здобути переваги „великого покупця” на ринку ресурсів, тощо.

Складність  побудови моделі олігополії зумовлена  двома основними причинами. По-перше, олігополія має багато проявів. Існує  „жорстка олігополія”, коли 2-3 фірми панують на всьому ринку, і „розмита”, за якої 70-80% ринку поділяють 6-7 фірм. Фірми можуть діяти у таємній змові, а можуть приймати рішення самостійно. Продукція олігополістичної галузі може бути як стандартизованою, так і диференційованою. Бар’єри до входження в різних галузях також різні. По-друге, наявність всезагального взаємозв’язку між фірмами, неможливість передбачити реакцію конкурентів є головним фактором невизначеності.

  Проблема стратегічної взаємодії фірм є центральною у дослідженні поведінки олігополістів. Стратегічні рішення олігополістичних фірм вивчаються за допомогою теорії ігор. Економічні ігри можуть бути кооперативними або некооперативними. Гра є кооперативною, якщо змова гравців можлива, і некооперативною, якщо змова між учасниками неприпустима.

  Існують концепції домінуючої і недомінуючої стратегій. Домінуюча стратегія полягає у прийнятті оптимального рішення гравцем, незалежно від дій конкурента. Недомінуюча стратегія полягає у прийнятті оптимального рішення одним гравцем залежно від того, що робить суперник.

 Якщо  один з гравців діє в умовах  недостатньої інформації або  має справу з нераціональним  суб’єктом, застосовується стратегія  максиміну. Вона дозволяє максимізувати мінімальний прибуток.

  В одноразових чи повторюваних іграх обидва гравці приймають рішення одночасно, у послідовних – по черзі, в останньому випадку ініціатор має перевагу. Дія, яка надає фірмі перевагу, називається стратегічним ходом. У ході гри фірми можуть застосовувати загрози і зобов'язання: вдаватися до закриття або виведення з виробництва деяких потужностей, або оголошувати про намір виробляти певний товар. Фірма може загрожувати зниженням ціни, – це означає, що вона розпочинає цінову війну.

  На олігополістичному ринку діють дві протилежно спрямовані сили: зацікавленість фірм у максимізації сукупної маси прибутку для всієї галузі, яка породжує тягу до змови і спільних дій, та егоїстична зацікавленість кожної фірми у максимізації своїх власних прибутків шляхом зниження ціни на продукцію, що штовхає фірми до порушення угод. „Дилема олігополістів” відображає вплив цих двох сил на рішення конкурентів: чи вдатися до агресивної конкуренції, намагаючись захопити більшу частину ринку за рахунок суперників, чи пасивно співіснувати, тримаючись за свою частку ринку, призначаючи високі ціни та обмежуючи обсяги виробництва. Конкуруючи пасивно, всі одержать вищі прибутки. Водночас кожен усвідомлює, що суперники відчувають спокусу збити ціни. Тому фірми побоюються конкурувати пасивно, бо суперник може несподівано піти в наступ і захопити значну частку ринку. Жодна фірма не може довіряти своєму конкуренту і очікувати від нього високої ціни.

Теорія "ламаної кривої попиту" починається з простого припущення про реакцію олігополістів на зміну цін конкурентами. При зниженні ціни конкуренти теж будуть знижувати ціну, щоб не втратити клієнтів, тому попит D₁ на продукцію даної фірми буде низькоеластичним. При підвищенні ціни на свою продукцію, конкуренти будуть лишати свої ціни без змін, або ж підвищать ненабагато, що не втратити своїх покупців. Попит в такому випадку буде високоеластичним (малюнок 2.1)

Малюнок 2.1

 

В умовах олігополії фірма, для збільшення попиту на свою продукцію, змушені зменшувати ціну

 

Малюнок 2.2

Припустимо, 10 фірм, що випускають однорідну  продукцію, конкурують на вільному ринку. Граничні витрати виробництва одиниці  продукції складають 1 дол. США. Оскільки граничні витрати за умов досконалої конкуренції збігаються з ціною, вони становлять ту саму величину для  кожної одиниці випуску. Крива граничних  витрат у такому випадку збігається з кривою питомих витрат та абсолютно  еластичною кривою пропозиції (S) (мал.2.2)  

Ціна рівноваги  при картелі. Ціна рівноваги стане  в точці перетину кривих попиту та пропозиції і буде відповідати 1 дол. США та 400 одиницям випуску. Припустимо, що фірми утворили картель з метою  усунення конкуренції. Прагнучи максимізувати  прибуток, вони шукатимуть той обсяг  випуску, за якого граничний дохід  зрівняється з граничними витратами. Таким обсягом будуть 200 одиниць  випуску. Якщо випуск затвердиться на такій кількості, ціна зросте до 2 дол. США за одиницю, а чистий прибуток (TR-TC) — до 200 дол. США. Учасники картелю  безумовно скористаються з такої  ситуації, виробляючи в половину менше  продукції й одержуючи великий  прибуток. Але для споживачів картель  означає зменшення пропозиції і  вищі ціни. На щастя для споживачів, картелі виявляються доволі нестабільними утвореннями.