Аналіз ефективності використання основних фондів

ЗМІСТ

 

 

 

 

ВСТУП…………………………………………………………………….3

 

РОЗДІЛ І. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ОСНОВНИХ ФОНДІВ……….4

 

1. Характеристика основних виробничих фондів, їх склад та структура…………………………………………………………………………..4
2. Класифікація основних фондів………………………………….7
3. Амортизація основних фондів та методи її нарахування……..8
4. Показники використання основних фондів……………………9

 

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ ЗАТ «АЛЕКС-ЮГ»…………………………………...14

 

1. Загальна характеристика підприємства………………………..14
2. Аналіз основних показників ефективності використання виробничих фондів підприємства………………………………………………15
3. Резерви підвищення ефективності використання основних засобів харчової галузі промисловості…………………………………………20

 

РОЗДІЛ ІІІ. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ОСНОВНИХ ФОНДІВ І ВИРОБНИЧИХ ПОТУЖНОСТЕЙ ………………………………..27

 

ВИСНОВОК……………………………………………………………..32

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………..34

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

Однією з найбільш важливих проблем сучасної економіки  України є відновлення нормального  відтворювального процесу в усіх його ланках, у тому числі на підприємствах харчової промисловості. В умовах гострого дефіциту інвестиційних ресурсів перед підприємствами постає першочергове завдання підвищення ефективності використання основних фондів, як важливого матеріального елементу виробництва, що в значній мірі визначає їх потенціал. Проблемі підвищення ефективності використання основних фондів, основного капіталу, виробничих потужностей підприємств завжди приділялася значна увага з боку учених-економістів, практиків, особливо на стадії індустріального розвитку виробництва, коли їх технічний рівень перетворився на один з найважливіших факторів, який зумовлює економічні результати господарської діяльності підприємства, забезпечує конкурентоспроможність продукції на ринку.

Серед зарубіжних учених значний внесок у розробку теорії капіталу і практики підвищення ефективності відтворення та використання основного капіталу зробили А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.Сей, К. Маркс, А. Маршалл, А. Картер, Дж. Кендрік. Сучасна технологічна версія науково-технічного прогресу в руслі інституціонально-еволюційної економічної теорії пов’язана з працями Д. Норта, Й. Шумпетера, М. Кондратьєва, Р. Коуза, Н. Нельсона, С. Вінтера, О. Тоффлера, Г. Хакена, Г. Менша, І. Пригожина, П. Нійкампа, Л. Абалкіна, Д. Львова, С. Глазьєва. Великий внесок в дослідження вказаної проблеми залишили економісти, що працювали в умовах планової економіки, – В. Кудров, Я. Кваша, В. Красовський,  К. Вальтух, Т. Хачатуров. Проблема ефективного використання основних фондів і  виробничих потужностей підприємств займає чільне місце в дослідженнях таких українських економістів, як  М. Герасимчук, І. Лукінов, Б. Кваснюк, М. Чумаченко, А. Чухно, А. Золотарьов, В. Клочко, Г. Одинцова, П. Орлов, М. Хохлов, І. Волик, І. Швець та інших.

Основна мета даної роботи полягає у дослідженні ефективності використання основних фондів на підприємствах харчової промисловості.

Поставлена  мета обумовила необхідність вирішення  ряду взаємопов’язаних завдань:

• розглянути економічну сутність основних фондів підприємства
• дослідити особливості діяльності діючого підприємства харчової промисловості;
• проаналізувати ефективність використання основних фондів досліджуваного підприємства.

Об`єкт дослідження – ефективність виробництва на  підприємствах харчової промисловості   у сучасних умовах.

Предмет дослідження – аналіз ефективності використання основних фондів і виробничих потужностей підприємства харчової промисловості.

РОЗДІЛ І. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ОСНОВНИХ ФОНДІВ

 

1. Характеристика основних виробничих фондів, їх склад та структура

 

До основних виробничих фондів відносяться ті засоби праці, що, знаходячись у сфері матеріального  виробництва, безпосередньо беруть участь у виготовленні матеріальних благ (машини, устаткування і т.п.), створюють умови для здійснення виробничого процесу (виробничі будинки, спорудження, електромережі, трубопроводи й ін.), служать для збереження і переміщення предметів праці.

Крім основних виробничих фондів до складу основних фондів промисловості  входять і основні невиробничі  фонди, до яких відносяться такі об'єкти невиробничого призначення (житлові будинки, дитячі сади і ясла, школи, лікарні й інші об'єкти охорони здоров'я і культурно-побутового призначення), що перебувають у віданні промислових підприємств (вони не безпосередньо, а побічно впливають на процес виробництва). Тут ми розглядаємо тільки основні виробничі фонди.

Основні виробничі фонди  промисловості це засоби праці, що беруть участь у багатьох виробничих циклах, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, а їхня вартість переноситься на виготовлену продукцію частинами в міру свого зношення.

Основні фонди промисловості  займають важливе місце в національному  багатстві. Питома вага промисловості  в основних виробничих фондах народного  господарства складає більш 48%.

У практиці обліку і планування відтворення основних фондів промисловості використовуються як грошові, так і натуральні показники, оскільки основні фонди у виробничому процесі виступають не тільки як носії вартості, але і як сукупність визначених засобів праці.

Грошова оцінка основних фондів необхідна для обліку їхньої динаміки, планування розширеного відтворення, установлення зношуваності, нарахування амортизації, визначення собівартості продукції і рентабельності підприємств, а також для здійснення господарського розрахунку.

У зв'язку з тривалою участю основних фондів у процесі виробництва, їхнім  поступовим зношуванням, а також  зі зміною за цей період умов відтворення  існує кілька видів грошової оцінки основних фондів:

1) по повній первісній  вартості;

2) по первісній вартості за винятком зносу;

3) по повній відновленій  вартості;

4) по відновленій вартості  з урахуванням зносу.

  Повна первісна вартість представляє собою фактичну вартість за цінами придбання (включаючи витрати на доставку і монтаж) чи будівництва основних фондів.

Первісна вартість за винятком зносу виражає вартість основних фондів, ще не перенесену на виготовлену  продукцію. Вона менше повної первісної  вартості на величину зносу основних фондів і часто називається залишковою вартістю.

Ці два види грошової оцінки утрудняють порівнянність даних про динаміку основних фондів, тому що ціни на устаткування і вартість будівництва змінюються й основні фонди, придбані (збудовані) у різні роки, виражаються в змішаних цінах.

Порівнянність створених  у різні роки однакових елементів основних фондів досягається завдяки їхній оцінці по відновленій вартості.

Повна відновлена вартість - це вартість відтворення основних фондів у нових виробничих умовах (даного року).

Метод оцінки по відновленій  вартості не враховує ступінь зношеності основних фондів, а тому він доповнюється оцінкою основних фондів по відновлювальній вартості з урахуванням зносу.

Відновлена вартість з урахуванням зносу показує яка частина відновленої вартості основних фондів, ще не перенесена на продукт.

Оцінка основних фондів по відновленій вартості це складний, трудомісткий процес, що вимагає значних витрат часу і засобів для переоцінки всіх елементів основних фондів. Переоцінка основних фондів здійснюється періодично.

Облік і планування основних фондів здійснюються не тільки в грошовому вираженні, але й у натуральних показниках у виді конкретних засобів праці. Це необхідно для того, щоб визначити технічний склад, виробничу потужність підприємств і галузей промисловості, визначити завдання і шляхи ефективного використання виробничої потужності і т.д.  Такі дані можна одержати за результатами інвентаризації основних фондів, що періодично проводяться в промисловості.

За допомогою натуральних  і грошових показників здійснюються необхідні угруповання різноманітних  елементів основних фондів.

У цих угрупованнях окремі елементи основних фондів виділяються  у відносно однорідні групи відповідно до  їх призначення у виробничому  процесі.

Користаючись наведеним  вище угрупованням, можна визначити  виробничу структуру основних фондів. Виробнича структура основних фондів характеризується питомою вагою кожної групи основних фондів у загальній їхній вартості по підприємству, галузі і промисловості в цілому.

Виробнича структура  основних фондів і її зміна за той  чи інший відрізок часу дають можливість  охарактеризувати технічний рівень промисловості й ефективність використання капітальних вкладень в основні фонди. Зокрема , чим вище в складі основних фондів питома вага машин, устаткування й інших елементів активної частини основних фондів, тим більше продукції буде зроблено на кожну гривню основних фондів.

Відмінності у виробничій структури основних фондів у різних галузях промисловості є результатом  техніко-економічних особливостей цих галузей. Навіть підприємства всередині  однієї і тієї ж галузі промисловості, як правило, мають неоднакову виробничу структуру основних фондів. Найбільш висока питома вага активних елементів основних фондів на підприємствах з високим рівнем технічної оснащеності праці, де виробничі процеси механізовані й автоматизовані і широко використовуються хімічні методи обробки.

На виробничу структуру  основних фондів впливає  розвиток концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва, на неї  впливає  також капітальне будівництво.

Домагаючись зниження вартості будівництва, наприклад, виробничих будинків, можна зменшити частку пасивних елементів основних фондів у загальній їхній вартості і тим самим підвищити ефективність витрат, вкладених в основні фонди нового підприємства.

Усе це говорить про те, що промисловість  зацікавлена у підвищенні частки машин й устаткування найбільш активної частини основних фондів і в зниженні питомої ваги насамперед  будинків і господарського інвентарю без збитку для ефективного функціонування виробничого процесу.

Майже кожне підприємство може поліпшити структуру основних виробничих фондів за рахунок підвищення частки виробничого устаткування. Це можна зробити завдяки більш раціональному розміщенню устаткування всередині цехів, розміщення його на відкритих площадках, де це можливо, а також виводу з виробничих площ невиробничих служб (складів, контор і т.д.) і розміщення на них додаткової кількості устаткування.

Структуру промислово-виробничих основних фондів варто розглядати й  у галузевому розрізі. Вона відбиває рівень матеріально-технічної бази промислового виробництва, а також ступінь індустріального розвитку країни.

Основна частина виробничих основних фондів промисловості знаходиться  на підприємствах важкої промисловості, у тому числі значна їхня частка сконцентрована в галузях, що забезпечують технічний прогрес у народному господарстві (у електроенергетиці, машинобудуванні, у хімічній, нафтохімічній і паливній промисловості, у чорній металургії й інших галузях).

 

2. Класифікація основних фондів

 

У даний час основні  фонди промисловості класифікуються по наступним основним групам.

1. Будинки. До цієї групи відносяться будинки основних, допоміжних і обслуговуючих цехів, а також адміністративні будинку підприємств.

2. Споруди. Сюди входять підземні і відкриті гірські вироблення, нафтові і газові свердловини, гідротехнічні й інші спорудження.

3. Передатні пристрої. Це пристрою, з допомогою яких відбувається передача, наприклад, електричної чи іншої енергії до місць її споживання.

4. Машини й устаткування. У цю групу входять усі види технологічного устаткування, а також первинні й вторинні двигуни. У даній групі виділяються дві підгрупи:

а) силові машини й устаткування;

б) робочі машини й устаткування.

До першої підгрупи відносяться  парові і гідравлічні турбіни, трансформатори, вітродвигуни, електромотори, двигуни внутрішнього згоряння й інші первинні і вторинні двигуни.

В другу підгрупу входять  верстати, преси, молоти, хімічна апаратура, доменні і мартенівські печі, прокатні стани й інші машини й устаткування.

5. Транспортні засоби. У їхній склад входять усі види транспортних засобів, у тому числі: внутрицеховий, міжцеховий і міжзаводський транспорт, річковий і морський флот рибної промисловості, трубопровідний магістральний транспорт і т.д..

6. Інструмент, виробничий і господарський інвентар та інші основні фонди.  Сюди відносяться інструменти що ріжуть, давлять, ударні й інші; інвентар виробничого і господарського призначення, що сприяє полегшенню і створенню нормальних умов праці (устаткування контор, верстати, контейнери, інвентарна тара, предмети протипожежного призначення й ін.).

Для простоти обліку до складу основних фондів, що входять у шосту  групу, включаються лише інструменти, виробничий і господарський інвентар з терміном служби понад один рік  і вартістю більш 15 неоподатковуваних податком мінімумів (тобто 17 гривень) за одиницю. Інший інструмент, інвентар, а також інші приналежності (незважаючи на те що теоретично вони по всіх економічних ознаках повинні відноситися до основних фондів) у господарської практиці прийнято вважати оборотними фондами.