Зміст до задачі економічного аналізу діяльності туристичних підприємств в умовах формування ринкових відносин в Україні

 Рентабельність як  показник дає уявлення про  достатність (недостатність) прибутку  порівняно з іншими окремими  величинами, що впливають на виробництво,  реалізацію і взагалі на фінансово-господарську  діяльність підприємства. При визначенні показника рентабельності прибуток (у чисельнику) співвідноситься з чинниками, що мають найзначніший вплив на його отримання. Безумовно, одним з таких чинників є витрати. Адже від того, що і скільки ми вкладаємо, залежить величина прибутку який нам надходить у ціні реалізації разом з компенсацією завданих витрат.

 Однак ми знаємо, що витрачатися на виробництво  (торгівлю чи інший вид статутної  діяльності) можна лише за умови  наявності коштів для здійснення  цих витрат. Ці кошти, вкладені  у бізнес, називають інвестиціями. Зрозуміло, що кожному з інвесторів набагато цікавіше знати прибутковість (рентабельність) його власних інвестицій, аніж рентабельність завданих підприємству витрат.

 Слід зазначити,  що слова "інвестиція" і "вкладення" - синоніми. Тому собівартість готової продукції - це не що інше, як вкладення (інвестиції) підприємства у вже виготовлену ним продукцію, а власний капітал підприємства -вкладення (інвестиції) у діяльність підприємства в цілому. Засновники (акціонери) інвестують свої кошти в підприємство, а підприємство, у свою чергу, як самостійна субстанція інвестує як ці, так й інші фінансові ресурси у продукт своєї діяльності.

 Якщо до цього  часу серед показників рентабельності найвідомішим був згаданий вище показник прибутковості інвестицій підприємства у вже виготовлений, а іноді навіть реалізований кінцевий продукт, то сьогодні дедалі більшого значення набуває показник прибутковості коштів, інвестованих засновниками (акціонерами) в діяльність підприємства взагалі.

 Справа у тому, що  перший з цих показників, як  би він не задовольняв керівника,  не може дати уявлення про  ефективність використання капіталу. Адже значна його частина залишилася  за межами витрат на реалізовану продукцію: у товарах, запасах, коштах і дебіторах. Вище вже згадувалося, що мати великі залишки за цими статтями невигідно. Розмір оборотного (робочого) капіталу не має бути ні великим, ні малим, він має бути оптимальним. Можна досягти великої рентабельності витрат на готову (або реалізовану) продукцію і при цьому мати вельми низьку рентабельність власного капіталу, через те що значна його частина не працює, а здебільшого пролежує на складах або надто довго кредитує покупців [2].

До показників рентабельності продукції відносять:

1. Рентабельність окремих  виробів - розраховується як відношення  прибутку від виробу до собівартості  самого виробу.

2. Рентабельність реалізованої  продукції - розраховується як  відношення прибутку від реалізації  продукції (або чистого прибутку) до виручки від реалізації продукції.

3. Рентабельність виробництва  - розраховується як відношення  прибутку від реалізації до  вартості основних фондів і  матеріальних оборотних коштів.

 Показники рентабельності  визначаються в коефіцієнтах  або у відсотках і показують частку прибутку в кожній грошовій одиниці витрат, або частку товарної продукції в її собівартості.

 Показники рентабельності  можна розраховувати і за окремими  структурними підрозділами, і за  видами діяльності.

 Показники рентабельності використовують для оцінки результатів діяльності підприємства, його структурних підрозділів, у ціноутворенні, інвестиційній політиці, для порівняльного аналізу споріднених підприємств, що виробляють таку саму продукцію, для вибору варіантів формування асортименту і структури продукції, аналізу раціональності виробництва продукції [3].

Інвестора мало цікавить, скільки прибутку приносять кошти, інвестовані підприємством у  виготовлення того чи іншого продукту, він хоче знати, скількиприбутку приносять його власні вкладення у бізнес. У зв'язку з такою постановкою питання розглянемо кілька окремих показників рентабельності.

Прибуток на власний (акціонерний) капітал

 Це показник рентабельності  будь-яких інвестицій - як підприємства  в цілому, так і окремої інвестиції конкретного суб'єкта, наприклад засновника. Можна ним користуватися також для оцінювання рентабельності однієї окремої угоди:

Прибуток на власний валовий прибуток

 капітал підприємства = Прибуток на власний валовий  прибуток / середній власний капітал

 Валовий прибуток - значення рядка 050 Звіту про  фінансові результати.

 Середній власний  капітал - середнє арифметичне  значення власного капіталу на  початок і кінець звітного  періоду.

 Власний капітал  підприємства - це і є інвестиції  засновників у бізнес. Однак інвестиції засновників (акціонерів) не обмежуються внесками до статутного фонду чи придбанням акцій. Весь власний капітал підприємства - це кошти, зароблені у процесі_діяльності завдяки початковим інвестиціям. Отже, власний капітал підприємства є цілком законною власністю тих осіб, які цим підприємством володіють.

 Середня арифметична  величина між підсумками статей  власного капіталу на початок  і кінець звітного періоду  дасть середній власний капітал  підприємства. Порівнюючи валовий  прибуток з цією величиною, визначаємо рентабельність власного (акціонерного) капіталу підприємства. Для того, щоб визначити рентабельність інвестицій у майбутній проект, очікуваний від його здійснення прибуток порівнюють з величиною виділених для цієї справи коштів.

Прибуток на сумарний капітал

 Хто погодиться  з тим, що активи підприємства - це різні форми вкладеного (інвестованого)  у бізнес власного і запозиченого  капіталу разом, тому цікаво  буде визначити його прибутковість  (рентабельність):

 середня вартість  активів = валовий прибуток сукупного капіталу

 Середню вартість  усіх активів за звітний період  визначають як середнє арифметичне  між валютами балансів на початок  і кінець звітного періоду.

 Показник рентабельності  сукупного інвестованого капіталу  визначає продуктивність усього капіталу, яким володіє підприємство, незалежно від джерел його надходження. Він показує, скільки прибутку приносить кожна гривня, інвестована (вкладена) в активи.

Фінансовий  ліверидж

 Фінансовий ліверидж  як показник переваги рентабельності  власного капіталу над рентабельністю всіх активів у нас майже не застосовують через дуже нестабільну і негнучку кредитну політику. Недоступність для більшості приватних підприємств банківських кредитів і їх дорожнеча, а також відсутність кредитних взаємовідносин між самими суб'єктами господарювання (постачальники не зобов'язують своїх покупців платити відсотки за наданими їм відтермінуваннями) зводять нанівець зацікавленість показником фінансового лівериджу. Кожному суб'єктові і без того зрозуміло, що в наших умовах набагато вигідніше користуватися фінансовими ресурсами, ніж вдаватися до позик. Ми навіть не знаємо, що "у них" буває дуже вигідно робити навпаки. Щодо розрахунків з постачальниками, то багатьом з наших бізнесменів може здатися, що тривалість затримки платежів за отримані поставки за відсутності "лічильника" з відсотків не має для підприємства-покупця жодного значення (окрім ризику втратити гідність, якщо це питання для них важливе).

 Зрозуміло, що у  ситуації, коли кошти, зазначені  у розділі ІІ пасиву, надто дорогі, а кошти, зазначені у розділі ІІІ пасиву, є зовсім дармовими, розмова про фінансовий ліверидж втрачає зміст.

 Питання про те, що робити у разі виникнення  потреби у додаткових фінансових  ресурсах, у нас вирішують без  вагань: недобросовісний бізнесмен надто довго затримує оплату своїм постачальникам і таким чином користується дармовими кредитами, а добросовісний спочатку офіційно реєструє збільшення статутного фонду, а потім вносить відповідну додаткову суму. Акціонерні товариства в таких випадках випускають додаткову кількість акцій на продаж. Тоді як володар контрольного пакета акцій американської корпорації має можливість подумати: а чи варто допускати таким чином нехай навіть тимчасове пониження рентабельності власного капіталу і, разом з цим, наживати собі нових зобов'язань з виплати дивідендів акціонерам, якщо можна скористатися відносно недорогими кредитами. У прийнятті рішення йому допоможе показник фінансового лівериджу як показник переваги чи недоліку у використанні власних і запозичених коштів.

 Слід зазначити,  що термін "ліверидж (leverage - система  важелів, засіб впливу, сила впливу) трапляється у численних методиках  фінансового аналізу й у новітній  економічній літературі взагалі.  Щоправда, у більшості наших розробок  показник фінансового лівериджу виявляється наповненим зовсім іншим змістом. Наприклад, дуже часто фінансовим лівериджем називають коефіцієнт залежності від довготермінових зобов'язань (про це далі). Ці два показники не можна назвати близькими за суттю. Наскільки неможливо за допомогою коефіцієнта залежності від довготермінових зобов'язань прийняти рішення про шляхи пошуків додаткових фінансових ресурсів, настільки неможливо назвати цей коефіцієнт позитивним чи негативним leverage.

 Тож відкладемо  до кращих часів цей дуже важливий показник рентабельності. Будемо сподіватися, що чекати пом'якшення кредитно-інвестиційного клімату залишилося недовго.

Інші показники  рентабельності

 Рентабельність продажів  ще називають маржею прибутку. Вона показує, скільки прибутку  приносить кожна гривня обсягів реалізації. Маржу прибутку, як правило, визначають окремо за кожним видом діяльності або за кожною групою реалізованої продукції [2].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Задача

Підприємство має наступні показники щодр продажу та витрат на рекламу.

Витрати на рекламу, грн	Продаж, тис. грн
900,0	150,0
1900,0	200,0
1100,0	140,0
1400,0	160,0
2300,0	250,0
1200,0	200,0
2200,0	230,0
700,0	140,0

 

На основі наведених  даних встановити, як кількісно змінюється обсяг продажу при зміні витрат на рекламу. Для цього побудувати лінію емпіричної регресії, на базі якої скласти рівняння, визначити коефіцієнт регресії, теоретичну лінію регресії. Зробити стислий висновок.

1. В системі координат Х, У відобразимо по осі Х значення витрат на рекламу, а по осі У – значення обсягу продаж і побудуємо лінію емпіричної регресії для об’єму виборок з усіх можливих значень n=8.
2. На базі лінії емпіричної регресії (чорна лінія на графіку) складемо рівняння:

= а + b , де

  - середнє значення Х;

  - середнє значення У;

= =  ;

        =  =  ;

= 900 + 1900 + 1100 + 1400 + 2300 + 1200 + 2200 + 700 = 11700 (грн);

  = = 1462 (грн);

    = 150 + 200 + 140 + 160 + 250 + 200 + 230 + 140 = 1470 (тис. грн);

  = = 183,75 (тис. грн)

Лінія регресії має проходити  через точку  = 1462 і = 183,75;

3. Коефіцієнт регресії «b» визначається за формулою :

b = ;

Підрахунки зведені  в таблиці.

Таблиця 1

-      - = 900 – 1462 = -562 - = 1900 – 1462 = 438 - = 1100 – 1462 = -362 - = 1400 – 1462 = -62 - = 2300 – 1462 = 838 - = 1200 – 1462 = -262 - = 2200 – 1462 = 738 - = 700 – 1462 = -762

 

Таблиця 2

-   - = 150 – 183,75 = -33,75 - = 200 – 183,75 = 16,25 - = 140 – 183,75 = -43,75 - = 160 – 183,75 = -23,75 - = 250 – 183,75 = 66,25 - = 200 – 183,75 = 16,25 - = 230 – 183,75 = 46,25 - = 140 – 183,75 = -43,75

 

Таблиця 3

= = 315844 = = 191844 = = 131044 = = 3844 = = 702244 = = 68644 = = 544644 = = 508644 = 2466752

 

Таблиця 4

) ) = (-562) 18970 ) = 438 16,25 = 7118 ) = (-362) = 15840 ) = (-62) (-23,75) = 1473 ) = 838 66,25 = 55518 ) = (-262) 16,25 = -4258 ) = 738 = 34136 ) = (-762) (-43,75) = 33338 ) = 162135

 

b = = = 0,0657;

4. Визначимо коефіцієнт регресії а:

= а + b ;

Звідси,  а = - b = 183,75 – 0,0657 1462 = 87,7;

5. Коефіцієнт а відповідає початку лінії регресії, коефіцієнт b – наклону лінії регресії.

По точкам (0; 87,7) та (1462; 183,75) побудуємо теоретичну лінію  регерсії (синя лінія на графіку).

6. Перевірка:

Нехай х = 400; тоді у = 87,7 + 0,0657 400 = 113 (тис. грн);

Нехай х = 1700; тоді у = 87,7 + 0,0657 1700 = 199 (тис. грн).