Відтворювальні цикли та кредити в ринковій економіці

Національний  банк України наділений правом регулювання  рівня відсоткових ставок банківських  та інших фінансово-кредитних установ  України.

Комерційні  банки вступають у конкретні  правові відносини зі своїми клієнтами: приймають і розміщують грошові  вклади, залучають і надають кредити, здійснюють розрахунки за дорученням клієнтів і банків-кореспондентів та їх касове обслуговування. Вони ведуть рахунки клієнтів і банків-кореспондентів; фінансують капітальні вкладення за дорученням власників або розпорядників інвестованих коштів; можуть випускати, купувати, продавати і зберігати платіжні документи та інші цінні папери (чеки, акредитиви, акції, облігації, векселі тощо); видавати поручительство, гарантії й інші зобов'язання за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; набувати право вимоги з поставки товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та їх інкасації (факторинг), й інші банківські операції, що не забороняються чинним законодавством.

НБУ належить виключне право випуску готівкових грошей в обіг та їх вилучення з обігу,тобто виконання функцій резервної системи. В зв’язку з цим НБУ:

-визначає порядок ведення касових операцій у народному господарстві; 
-організовує виготовлення банкнот і металевих грошей; 
- встановлює правила перевезення, зберігання та інкасації готівкових грошей; 
- забезпечує створення резервних фондів банкнот та металевих грошей; 
- визначає прикмети та порядок плати грошових знаків, також порядок обліку пошкоджених банкнот і монет та їх знищення.

На Центральний  банк покладається регулювання грошового  обігу в країні, в зв’язку з чим він з певною періодичністю готує для уряду аналіз стану та свої пропозиції з цього питання. 
  Для регулювання діяльності комерційних банків Національний Банк України визначає для них такі економічні нормативи:

-мінімальний розмір статутного фонду;

-граничне співвідношення між розміром власних коштів банку і сумою його активів;

-показники ліквідності балансу. Визначаються у вигляді нормативного;

-співвідношення між активами і зобов(язаннями банку з урахуванням терміну їх погашення, а також можливості реалізації активів;

-розмір обов’язкових  резервів, що розміщуються в Національному банку;

Максимальний розмір ризику на одного позичальника визначається в процентному відношенні до загальної суми власних коштів банку. В розрахунок ризику включається вся сума вкладень і кредитів даному позичальнику,                    а також видані за його дорученням гарантії, доручення та інші зобов’язання. Максимальні розміри валютного, процентного та курсового ризиків. Являють собою максимальну суму незбалансованості різних видів активів і пасивів за їх валютною і процентною структурою.  
   Центральний банк здійснює контроль за дотриманням комерційними банками банківського законодавства. У разі систематичного недотримання комерційними банками цього законодавства Центральний банк може:

1.ставити перед засновниками комерційного банку питання про здійснення заходів з фінансового оздоровлення банку (збільшенню власних коштів, зміні структури активів тощо), про організацію чи ліквідацію банку;

2.застосовувати санкцію у вигляді стягнення грошового штрафу в розмірі додаткового доходу, одержаного внаслідок неправомірних дій банку;

3.підвищувати норми обов(язкових резервів;

4.призначати тимчасову адміністрацію для управління банком на термін,

необхідний  для його фінансового оздоровлення;

5.відкликати ліцензію на здійснення банківських операцій.

Центральний банк створює і організовує діяльність Державної скарбниці, забезпечує зберігання резервних фондів грошових знаків, дорогоцінних металів і золотих запасів; представляю інтереси України у зносинах з центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаціях, де міжнародне співробітництво передбачене на рівні центральних банків. Структур Національного банку України становить центральний апарат та його функціональні органи (Центральна розрахункова палата, через яку проходять всі міжбанківські платежі, Центр міждержавних розрахунків, Центральне сховище тощо); Кримське республіканське, обласні управління і розрахункові центри при них, регіональні відділення і розрахунково-касові центри в містах і районах; низка організацій при Національному банку. Державні фінансові органи, що разом із Центральним банком виконують регулюючі функції у сфері фінансів. Найголовнішим серед них є Міністерство фінансів, яке займається питаннями планування та виконання державного бюджету і бюджетним фінансуванням; Державне казначейство яке займається збором державних доходів і їх витратою згідно з державним бюджетом. 
Станом на 1 грудня 2012 українських споживачів фінансових послуг обслуговувало 19701 відділення 176 банківських установ. Найбільша їх кількість - 2840, або 14,4%, - працює в Києві та Київській області. Такі дані наводить Незалежна асоціація банків України (НАБУ). У Донецькій та Дніпропетровській областях своїм клієнтам відкривають двері, відповідно, 1681 (8,5%) і 1495 (7,6%) банківських відділень. Найменше їх на Тернопільщині - 287 (1,5%) і на Волині - 357 (1,8%). Серед банків лідер за цим показником - Ощадбанк. У нього 5840, або 29,6% від загальної кількості, відділень. Друге і третє місця займають ПриватБанк - 3401 (17,3%) і Райффайзен Банк Аваль - 858 (4,4%). Примітно, що 17 банків мають по 1 відділенню, 10 - по 2. За інформацією Національного банку України станом на 1 грудня 2012 банківську ліцензію на здійснення банківської діяльності мали 176 банків України, один з яких (Родовід Банк) має ліцензію санаційного банку. Також за даними НБУ на 01.11.2012 р. в стані ліквідації знаходяться 24 банку (на 01.01.2012 їх було 21). У стані реорганізації перебуває ПАТ «Корпоративний та Інвестиційний Банк Креді Агріколь» - він приєднується в якості філії до ПАТ «Креді Агріколь Банк».

Кредитні  відносини відбивають єдиний цілісний процес тимчасово вивільнених коштів і виникнення тимчасової потреби  в них у процесі суспільного  відтворення. Опосередковуючи зміну  функціональних форм ВНП і забезпечуючи тим самим безперервність його руху, кредитні відносини є об’єктивною  необхідною частиною економічних відносин суспільства. 
  В умовах планово-адміністративного управління економікою, кредит, який за своїми об’єктивними властивостями виступає фактором інтенсифікації виробництва, нерідко використовувався як важіль екстенсивного розвитку економіки. Це виявляється, зокрема, в автоматичному характері кредитування, в процесі якого кредити надавалися без ув’язки з наявними кредитними ресурсами, використовувалися для покриття непродуктивних витрат, кредитування надпланових запасів або видавалися без забезпечення товарно - матеріальними цінностями.

Кредитний перерозподіл часто відігравав анти стимулюючу роль, оскільки проводилися без урахування кредитно спроможностей господарюючих суб’єктів і тому використовувався для покриття збитків неефективно працюючих підприємств за рахунок добре працюючих підприємств. Не завжди виконувався принцип строковості кредиту. Така практика кредитування, яка не вираховувала і на віть суперечила сутнісним властивостям кредиту, перешкоджала реалізації його далі в розвитку і підвищенні ефективності економіки, нормальному відтворенні ВНП.

По мірі переходу до ринку, широкого впровадження економічних методів управління, підвищення ролі вартісних категорій  в управлінні економікою, зростає  регулююча роль кредиту.

В розвинутому  ринковому господарстві кредит виступає як інструмент безпосереднього регулювання  процесів відтворення. Будучи розподільною категорією, кредит не може виступати  як матеріальний фактор виробництва, безпосередньо  впливаючи на сам виробничий процес. В той же час кредит забезпечує процес зміни вартісних форм ВНП  в процесі його руху, обслуговує весь процес розширеного відтворення, і тим самим виступає як фактор його неперервності.

Активний  вплив кредиту на відтворювальний  процес реалізується шляхом застосування його, як інструмент перерозподілу  вільних ресурсів, а також за рахунок  його стимулюючих властивостей, які  обумовлюють раціональне використання запозичених коштів.

Як відомо, кредит об’єктивно виступає, як необхідне  джерело формування основних і оборотних  засобів господарюючих суб’єктів. Завдяки кредитним відносинам випадає  необхідність обов’язкового нагромадження  власних засобів і відбувається більш швидше залучення ресурсів в господарський оборот за рахунок  економії часу на закупку сировини, матеріалів тощо. Таким чином, сприяючи неперервності відтвореного процесу, кредит разом з тим є фактором прискорення.

Зрозуміло, що кредит не може прямо вплинути на скорочення часу виробництва товарів, оскільки воно має об’єктивні межі, обумовлені зовнішніми факторами, зокрема технологією виробництва. Його вплив на прискорення процесу відтворення реалізується за рахунок скорочення часу, що витрачається на зміну функціонуючих форм продукту, що збільшує швидкість обороту фондів. Особливо ефективним в даному випадку є надання платіжних кредитів та комерційного кредиту, які безпосередньо сприяють прискоренню реалізації товарів.

Крім  того, як фактор прискорення відтворювального процесу, кредит виступає за необхідність повернення взятих у позику коштів у встановлений строк, а також  обов’язковість плати за них у  вигляді відсотку, змушує позичальника вживати заходи щодо підвищення ефективності суспільного виробництва і, як наслідок, прискорення процесу відтворення  ВНП.

В силу своїх сутніх властивостей кредит взаємодіє зі збалансованістю економіки, яка виступає найбільш важливою умовою ефективності суспільного виробництва. Зокрема, нормальне функціонування кредитних відносин в економічно обґрунтованих межах передбачає дотримання рівноваги між наявними в суспільстві тимчасово вільними ресурсами і об’ємами перерозподільних за допомогою кредиту коштів. Порушення даної рівноваги приводить до спотворення природи кредиту і негативно впливає на грошовий обіг, що дестабілізує до певної міри всю економіку.

Взаємодіючи зі збалансованістю економіки, кредитні відносини безпосередньо впливають на неї. Так, в ринковій економіці роль кредиту виявляється у регулюванні, тобто підтримуванні або оптимізації пропорцій суспільного відтворення.

Кредитна  форма перерозподілу ВНП і  національного доходу є завершальною. Вона охоплює, поряд з фінансовою формою, перерозподіл між виробничою і невиробничою сферами, між галузями виробництва і регіонами. Таким  чином, кредит певною мірою впливає  на формування структури суспільного  відтворення ВНП, на найбільш важливі  пропорції суспільного господарства: співвідношення між фондами заміщення, нагромадження, споживання тощо.

Сприяючи  вирівнюванню норми прибутку в різних галузях, кредит впливає також і  на галузеву структуру суспільного  господарства, оскільки тимчасово вільні ресурси перерозподіляються в галузі, де забезпечується отримання більшого прибутку.

Взаємодія кредиту зі збалансованістю економіки  виявляється в його першому впливі і на товарно-грошову збалансованість. З однієї сторони, використання кредиту  в суспільному господарстві з  дотриманням усіх принципів кредитування (строковості, платності та інших) веде до збільшення виробництва товарів.

Досить  важливо, що в конкретних умовах і  комерційній направленості діяльності банків, позики надаються підприємствам, у яких виробництво організоване більш ефективно і чиї товари користуються попитом. Тим самим  кредит стимулює розширення виробництва  товарів, яких потребує суспільство, тобто  сприяє розширенню ємності ринку  з позиції пропорції.

З другого  боку, кредит є одним з основних регуляторів сукупного грошового  обігу, а за допомогою останнього внутрігосподарського обороту кожного  суб’єкта економічної діяльності, й обороту грошових доходів населення. Внаслідок цього кредит сприяє розширенню ємності ринку з позицій попиту. Цей аспект ролі кредиту в ринкових умовах надзвичайно важливий і обумовлений  тією обстановкою, що грошові знаки  і платіжні засоби, які обертаються  в сучасних грошових системах, мають  кредитний характер (2, ст. 124).

Таким чином, за допомогою кредиту контролюється суспільна корисність, що входить до складу ВНП, а шляхом розширення ємності ринку, з позицій як попиту так і пропозиції, забезпечується більш повна і якісна їх реалізація.

Важливу роль кредит відіграє в забезпеченні науково-технічного прогресу (НТП). Підвищення його технічного і технологічного рівнів відтворювального процесу здійснюється перш за все непрямим шляхом: забезпечення неперервності виробництва, стимулювання збільшення випуску продукції тощо. Разом з тим кредит прямо виступає фактором, що забезпечує НТП, оскільки він є найважливішим джерелом капіталістичних вкладень.

Ефективність  кредитних важелів розвитку НТП  визначається кредитною політикою, яку проводить держава. Але в  реалізації ролі кредиту в даній  сфері необхідно здійснювати  пріоритетне кредитування наукових галузей, конверсійних програм; цілеспрямоване кредитування технічного вдосконалення  виробництва, впровадження у виробництво  нових видів товарів, що користуються попитом населення або мають  велике народногосподарське значення; розвиток інноваційних банків, які  спеціалізуються на кредитуванні нових  технічних і технологічних проектів тощо.

Сприяючи  розвитку НТП, кредит тим самим впливає  на поліпшення якісної структури  ВНП, створює передумови подальшого його відтворення на розширеній основі.

Оскільки найвищою метою суспільного відтворення є розвиток людини, її фізичних і духовних здібностей, необхідно відзначити роль кредиту в соціальній сфері. По суті всі кредити мають соціальну направленість, тому що на їх основі підвищується ефективність суспільного відтворення і, відповідно більш повно задовольняється потреба суспільства, зростає життєвий рівень.

Виступаючи  одним з факторів впровадження прогресивної техніки і технологій, кредит сприяє скороченню важкої і низько кваліфікованої праці, зростанню продуктивності суспільної праці та доходів трудящих. Кредит сприяє покращенню стану споживчого ринку у відповідності з пріоритетом соціальної політики. В цій сфері вагома роль тих кредитів, які спрямовуються в галузі виробництва товарів народного споживання, торгівлі тощо., пільгове кредитування сільського господарства.