Суть і структура фінансової системи

товарів, оплату наданих послуг і виконаних робіт, формування заощаджень,

купівлю цінних паперів та інші витрати. Домогосподарства за своєю

економічною суттю – це господарські структури виняткового типу,

діяльність яких ґрунтується на створенні й використанні фондів

фінансових ресурсів. Ця підсистема найбезпосередніше пов’язана з іншими

підсистемами фінансової системи. Так, домогосподарства одержують кошти з бюджету та від господарських структур у рахунок оплати праці та при одержанні безоплатних послуг від держави. Зі свого боку домогосподарства вносять платежі до бюджету та централізованих фондів, беруть участь у формуванні й використанні страхових фондів, є суб’єктами фінансового ринку. Економічна суть і призначення кожної із підсистем найповніше розкривається в їхній взаємодії та методах впливу на інші системи економіки держави.

1.2. Теоретико-методологічні аспекти механізму функціонування фінансової

системи України

            Головною ланкою фінансової системи є бюджетна система, яка організаційно залежить від форми державного устрою і, як правило, складається з державного та місцевих бюджетів. Відношення між державним і місцевими бюджетами будуються на основі єдності бюджетної системи і фінансової політики держави.Зміни в економіці, керівництві господарством держави і зміни у структурі й функціях державної влади та управління стосуються і бюджетної системи, змінюють співвідношення між різними ланками бюджетів, змінюють їх обсяг і внутрішню структуру.

             Структура бюджетної системи визначається Конституцією. В ній та в Законі про бюджетні права закріплюються права держави та місцевих органів влади і управління на затвердження своїх бюджетів, на диференціювання доходів і видатків між різними ланками бюджетної системи, порядок їх складання, розгляду та затвердження.Нові економічні відносини, які запроваджуються в Україні, потребують змін у фінансовій системі, а саме – в бюджетній системі. Щодо вирішення цієї проблеми існують різні підходи:

 зберегти бюджетну систему і бюджетний устрій до виходу з економічної

кризи, щоб мобілізувати використання фінансів у державі з метою подолання кризових явищ за рахунок розвитку пріоритетних напрямів виробництва, стабілізації національної валюти;при збереженні централізованої бюджетної системи надати право місцевим органам влади і управління розпоряджатися коштами, що надходять від комунальної власності підприємств через податки, регулюючи бюджети за рахунок загальнодержавних податків та доходів; одатків та доходів;надати самостійність місцевим бюджетам, консолідувавши у бюджеті України всі бюджети, що становлять бюджетну систему.

             Розглядаючи питання стосовно збереження бюджетної системи та бюджетного устрою, треба зазначити, що в умовах переходу до ринкової економіки продовжують зберігатися затратні функції держави, супроводжувані спадом виробництва, інфляційними процесами і зменшенням доходів. Нестача коштів на фінансування соціально-культурної сфери, будівництво, оборону та інші заходи у державному бюджеті поповнюється за рахунок кредиті .Національного банку та шляхом централізованого розподілу коштів між ланками бюджетної системи, що, безперечно, є позитивним моментом. Негативним є те, що централізований порядок складання, розгляду, затвердження і виконання бюджетів, які входять до бюджетної системи України, породжує в органах влади і всіх ланках управління споживацьке ставлення до них і не стимулює їх діяльність на вишукування додаткових коштів у господарствах областей, міст і районів. Саме місцеві органи влади й управління повинні розробляти відповідні заходи щодо поліпшення економічного стану своїх сіл, селищ, районів, міст і областей та

вишукування можливостей додаткового залучення коштів в їх бюджети на

підтримку діючих установ охорони здоров’я, освіти, культури та фінансування інших заходів, передбачених бюджетами. Адже якщо держава

мобілізує кошти для фінансування пріоритетних напрямів економічного

розвитку, вона не може достатньо забезпечувати позики, субвенції і

субсидії місцевим бюджетам, останні змушені будуть скорочувати видатки

саме за рахунок мережі установ культури, освіти, охорони здоров'я, що

дуже небезпечно.

           Реформування спонукає органи місцевої влади і управління до розробки невідкладних заходів щодо пошуку засобів для фінансування

інфраструктури. З Державного бюджету місцевим органам влади та їх

бюджетам виділяється мінімум допомоги. Прийняття консолідованого бюджету, до складу якого входять усі види бюджетів бюджетної системи, пов’язане зі значним навантаженням на місцеві органи влади і управління, вимагає від них повної відповідальності за виконання бюджету. Позитивним у консолідуючій схемі бюджету є те, що бюджетна система спирається на економічно і юридичне регульовану сукупність Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, міських, районних, селищних та сільських бюджетів. При цьому передбачається повна самостійність місцевих бюджетів і всіх їхніх ланок, зумовлена наявністю та закріплених доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання. Негативним моментом є те, що в умовах постійного скорочення виробництва і доходів повна самостійність місцевих рад при формуванні бюджетів ще більше поглиблює кризові явища в економіці регіонів.

          Як бачимо, бюджет є формою планомірного накопичення і використання коштів для забезпечення функцій, здійснюваних органами державної влади, регіонального та місцевого самоврядування. Планомірне накопичення коштів відбувається у галузях виробництва, а тому підприємства усіх форм відбувається у галузях виробництва, а тому підприємства усіх форм власності є ведучою ланкою в утворенні   фінансів   держави,   оскільки фінанси підприємств опосередковують грошові відносини, що виникають при

створенні і використанні грошових доходів для формування основних і

обігових фондів, розрахунків з державою через систему податків та

обслуговування кругообігу коштів підприємств і зміну форм вартості у

процесі цього кругообігу. Якщо фінанси підприємств обслуговують процес

виробництва суспільного продукту, його розподіл всередині підприємств і

нагромадження капіталу для розширеного відтворення та розрахунків з

державою через податкову систему, то загальнодержавні   фінанси

використовуються   для розподілу і перерозподілу з метою задоволення

потреб загальнодержавного споживання через державний та місцеві бюджети

й численні централізовані позабюджетні фонди: соціального страхування,

пенсійний фонд тощо.

              Таким чином, фінансову систему України утворюють:

 

1) фінанси підприємств  усіх форм власності, відрахування  до бюджету та

різних фондів;

2) державний і місцевий  бюджети, або консолідований бюджет;

3) централізовані державні  та інші фонди;

4) фондовий ринок.

В умовах переходу до ринкової економіки активно вживається у фінансову

систему фінансовий ринок.

         З утворенням незалежної України жодного року до складу державного

бюджету не входив державний фонд соціального страхування, що

використовується для виплати допомоги при тимчасовій непрацездатності,

для оплати путівок до санаторію, допомоги дітям та ін.Відповідно до чинного законодавства на Пенсійний фонд України, як централізований державний фонд, покладається завдання забезпечення фінансування витратна виплату пенсій громадянам, яким виповнилась необхідна для призначення пенсій кількість років, на виплату допомоги на дітей, соціальну підтримку пенсіонерів та інші заходи.

 

Особливої уваги заслуговує фондовий ринок, який цілеспрямовано

розвивається і з плином часу стане важливим елементом фінансової

системи.

             Контролювати процеси становлення ринку цінних паперів

та фондової біржі має Державна комісія з цінних паперів та

фондового ринку, яка видає ліцензійна продаж цінних паперів, реєструє

нові випуски в обіг цінних паперів, виконує нагляд за роботою фондової біржі та рийку цінних паперів — як біржового, так позабіржового.

 Розширення мережі об'єктів приватизації дає могутній поштовх розвиткові

ринку цінних паперів. Сьогодні в Україні мало інвесторів. Чітко

проглядається недостатня кількість зарубіжних інвестицій. Однак інтерес

західних інвесторів до України зросте, якщо вони зможуть своїм капіталом

брати участь у приватизації. Широкого розвитку набув ринок банківського

та міжбанківського кредиту, активізувалась діяльність валютної біржі.

            Отже, реформування фінансової системи України потребує перебудови загального „каркасу” всіх ланок і структурної перебудови системи управління Міністерства фінансів. Ї така перебудова здійснюється,

створена нова структурна одиниця - Державне Казначейство.

Фінансова система та її місце в соціально-економічному 
розвитку України

2.1. Роль фінансової системи у господарській структурі країни 
та підприємництва

          Провідна роль у фінансовій системі держави належить підсистемі фінансів підприємницьких структур. Тут створюється основна частка валового внутрішнього продукту держави.

           У підприємницьких структурах зосереджені значні фонди фінансових

ресурсів, проте в розрізі окремих підприємств кошти розміщені нерівномірно, тому можливості їх розширення й розвитку неоднакові. Нерівномірність фінансового забезпечення деяких підприємств за рахунок

власних ресурсів пов’язана як з внутрішніми факторами, так і з зовнішніми.

 

До числа внутрішніх факторів належать собівартість продукції, її якість,

рівень організації виробництва тощо. До зовнішніх - система

оподаткування, ліцензування, насиченість ринку товарами певної групи,

платоспроможність покупців.

оспроможність покупців.

           Держава, використовуючи фінансові методи, може регулювати темпи й пропорції розвитку окремих галузей економіки. Для цього використовується насамперед податковий механізм. Надаючи податкові пільги, вона сприяє збільшенню власних фінансових ресурсів підприємств, розширенню їхніх фінансових можливостей. Здійснюючи регулювання темпів розвитку певних галузей економіки, держава може створювати сприятливий інвестиційний клімат для залучення зовнішніх джерел фінансування, а також ресурсів банківської системи та населення. Сприятливий інвестиційний клімат можна запроваджувати, зокрема, шляхом надання привілеїв в імпорті, створення офшорних зон, технополісів, спеціальних економічних зон тощо.

               Найзначніші можливості щодо використання фінансів підприємств для розвитку економіки закладені в удосконаленні організації та управління

безпосередньо на підприємствах. Адже управління фінансовими ресурсами на підприємствах має досить слабку методичну й організаційну забезпеченість. В Україні немає досвіду управління фінансами підприємств

на рівні виробничої структури в умовах ринку.

         Увесь досвід організації й управління фінансами в умовах соціалістичної централізованої економіки виявився для ринку непридатним. Вочевидь постало невміння прогнозувати фінансові показники та ефективно

використовувати власні фінансові ресурси. Нині підприємницькі структури

володіють 25-30 відсотками всіх фінансових ресурсів держави. Ці значні

кошти за відсутності досвіду та вміння з боку управлінського персоналу

ефективно їх використовувати стають ще одним фактором фінансової

дестабілізації в державі. До 40 відсотків одержаного прибутку

використовується  на  заохочування  й інші, не пов’язані з розвитком

виробництва, цілі.

        Водночас треба вжити дієвіших та ефективніших заходів щодо посилення платіжної дисципліни й відповідальності суб’єктів підприємницької діяльності за своєчасне здійснення розрахунків та виконання договірних зобов’язань.

          Значно обмежує вплив фінансів на розвиток економіки бартеризація

господарських зв’язків. Бартер як антиекономічне явище є ознакою скорочення фінансових можливостей підприємства і водночас неконтрольованим перерозподілом фінансових ресурсів між господарськими структурами, а також фактором тінізації економіки. Для ліквідації бартерних операцій необхідно вжити рішучих заходів як економічного, так і адміністративного впливу. Одним із напрямків боротьби з бартером

повинні стати штрафні санкції та застосування векселів.

         Державні фінанси, тобто насамперед система бюджетів держави, в ринкових умовах є одним із найдієвіших інструментів впливу на темпи та пропорції розвитку економіки й соціальної сфери. Мобілізуючи доходи до бюджету, держава впливає на фінансові можливості господарських структур і громадян за допомогою об’єктів оподаткування, ставок податків і пільг

при оподаткуванні.За допомогою бюджету створюються спеціальні економічні зони, які суттєво впливають на прискорення територіального розвитку економіки. Проте найбільше бюджет впливає на темпи та пропорції розвитку економіки завдяки фінансуванню соціальних витрат і науки. При цьому з бюджету фінансується підготовка кадрів, охорона здоров’я, збереження довкілля тощо. Звісно, що обсяги витрат із бюджету на науку відіграють вирішальну роль для розвитку економіки та соціальної сфери.