Структура та інфраструктура ринку

Структура ринку — це організаційна будова, що характеризує співвідношення між його елементами з їх власним порядком, способами зв’язку та закономірностями свого розвитку. Ознаками будь-якої структури є: тісний зв’язок елементів; визначена усталеність цих зв’язків; цілісність, сполучність даних елементів. Сукупність усіх ринків, незалежно від критеріїв, що досить різноманітні, утворює систему ринків.

1). Ринок природних ресурсів

Структура ринку – це сукупність окремих ринків. Виділяють: ринок природних ресурсів, ринок товарів, ринок робочої сили, ринок праці, ринок інформації, фінансовий ринок, ринок цінних паперів.

На ринку природних ресурсів здійснюють купівлю-продаж ресурсів для організації виробництва: корисні копалини, земля, водні ресурси і т. д. Найціннішим з них є земля. Ціна на землю формується під впливом попиту і пропозиції. Попит на землю залежить від ціни продукції, яку виробляють на ній, і від її продуктивності. Пропозиція на землю не залежить від ціни, вона є практично незмінною. Це пояснюється тим, що площа землі, яку використовують у народному господарстві, є практично незмінна, відповідно і пропозиція її є незмінною.

Рента – це ціна, яку власник природних ресурсів, отримує від здачі їх в оренду. За основу визначення величини ренти беруть той дохід, який отримує власник найгірших земель. Розмір цієї плати називають абсолютною рентою. На кращих землях, де прибуток вищий, розмір ренти також вищий. Різниця між рентою і абсолютною рентою називається диференційованою рентою.

3. Ринок товарів

На цьому ринку здійснюється рух предметів споживання та засобів виробництва. Тому ринок товарів поділяють на споживчий ринок і ринок засобів виробництва. Ринок засобів виробництва охоплює ринок паливних ресурсів, верстатів, інструментів, запчастин, виробничої деревини, металів тощо.

На споживчому ринку покупцями є окремі особи або домогосподарства, які шукають і знаходять продукти для особистого споживання.

Продавцями є фірми й особи, котрі виробляють споживчі товари та надають послуги. При цьому лише незначна кількість споживчих товарів і послуг надходить до покупців безпосередньо від виробників. Основну масу продукції реалізують через посередників.

Покупцями на ринку засобів виробництва є:

а) окремі особи та організації, яким вони необхідні для виробництва товарів і послуг;

б) посередницькі організації, які стають власниками товарів з метою їх подальшого перепродажу або надання в оренду.

Продавцями на ринку засобів виробництва є особи та фірми, які створюють продукцію виробничого призначення.

Роздрібна торгівля – це діяльність з продажу речей або послуг безпосередньо кінцевим споживачем для їхнього особистого використання. До роздрібної торгівлі відносять універмаги, спеціалізовані магазини, невеликі крамниці. Роздрібні торговці вивчають потреби споживача, використовують нецінову конкуренцію для організації своєї діяльності.

Гуртова торгівля – це діяльність з продажу товарів і послуг тим, хто купує їх для виробничого використання або подальшого перепродажу.

4. Ринок праці

Ринок праці охоплює відносини, що розпочинаються при найманні на роботу і завершуються звільненням з неї. Людина працездатного віку, яка не має місця праці, але шукає його, також перебуває на ринку праці. Об’єктом ринку праці є послуги праці, незалежно від того, втілюються вони у конкретних продуктах, виробах чи є послугами безпосередньо, наприклад, послуги юристів, учителів, лікарів.

Ринок праці – це система розподілу робочої сили. Робоча сила – це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, що реалізовуються у процесі праці для створення матеріальних благ або надання послуг.

5. Ринок грошей і капіталів (фінансовий ринок). Види кредиту

Ринок грошей та ринок капіталів дуже подібні, бо на обох ринках відбувається рух грошей.

Гроші – це особливий товар, що служить загальним еквівалентом при обміні товарів, є для них формою вартості.

Як і на будь-який інший товар, є попит і на гроші. Попит на гроші складається з функції грошей – гроші як засіб обігу і гроші як засіб нагромадження.

Попит на гроші як засіб обігу (укладання угод) зумовлений необхідністю підприємців і споживачів оплачувати насамперед різні речі та послуги. Попит на гроші для угод залежить від кількості речей і послуг, які виробляють у суспільстві. Чим їх більше, тим більше необхідно і грошей для їхньої оплати.

Попит на гроші як засіб нагромадження зумовлений тим, що люди і організації можуть зберігати свої гроші не лише як банківські депозити, а й як акції, облігації, чекові внески. Усе це – різні форми фінансових активів. Попит на них називається попитом з боку фінансових активів. Чим вища процентна ставка, тим вигідніше давати гроші під процент, а не тримати їх як фінансові активи.

І навпаки, за низької процентної ставки люди хочуть мати більше грошей у вигляді фінансових активів.

Отже, загальний попит на гроші складається з попиту на гроші для угод і попиту на гроші з боку фінансових активів.

Грошова пропозиція має також свою структуру, яка визначається готівковими і безготівковими грошима.

Ціна на гроші встановлюється взаємодією попиту і пропозиції на них. Часто в економічному обороті виникають вільні кошти, з одного боку, і нагальна потреба в додаткових грошах – з другого боку. Така ситуація приведуть до виникнення певних відносин, які називають кредитними відносинами.

Кредит – це угода між партнерами про надання у власність майна або грошей іншій особі з умовою повернення і виплати відсотків. Суть надання кредиту полягає в отриманні прибутку у вигляді відсотків. Умовою кредиту є обов’язкове його повернення у зазначений термін і забезпечення прибутку. Той, хто надає гроші, кредитор, а той, хто отримує, – позичальник.

За способом надання в ринковій економіці розрізняють такі види кредитів: комерційний кредит; банківський кредит; споживчий кредит; іпотечний кредит; державний кредит; міжнародний кредит.

6. Ринок цінних паперів

Ринок цінних паперів тісно пов’язаний із ринком коштів та капіталів. Цінні папери є титулом фіктивного капіталу. Цей капітал безпосередньо не бере участі у виробництві, обміні чи створенні прибутку, проте дає право його власнику на отримання частки доходу, який виникає у результаті існування реального капіталу. З одного боку, є реальний капітал, а з іншого – його відображення у цінних паперах. Фіктивний капітал, як і реальний, продають і купують на ринку цінних паперів.

Розрізняють первинний і вторинний ринок цінних паперів. На первинному ринку здійснюють продаж нових паперів відразу після їх випуску (емісії), а на вторинному – їх перепродаж. До цінних паперів належать акції і облігації. Різниця між ними у тому, що акції – це свідоцтва про участь у акціонерному капіталі, а облігації – свідоцтва про надання позики; акції дають дохід у вигляді дивідендів, а облігації – процентів.

На первинному ринку обертаються такі цінні папери – векселі, чеки, депозитні сертифікати, боргові зобов’язання державної скарбниці.

Вексель – письмове боргове зобов’язання, що дає його власникові право вимагати від боржника повернення грошової суми у зазначений термін.

Чек – грошовий документ встановленої форми, що містить розпорядження особи оплатити його із свого банківського рахунку .

Депозитний сертифікат – письмове свідоцтво банку про депонування (внесення) грошових засобів, що забезпечують право власника на отримання певних сум з банківського рахунку (депозиту). Вони поділяються на строкові до запитання.

Приватизаційний сертифікат (ваучери) – засвідчують право громадян на частку державного майна.

2)Інфраструктура (від лат. infra — під) — це обов’язковий компонент будь-якої цілісної економічної системи. Щодо ринку як самостійної підсистеми, інфраструктура — це сукупність інститутів, що обслуговують ринок і виконують визначені функції по забезпеченню нормального режиму його функціонування. Інфраструктура покликана забезпечити цивілізований характер діяльності ринкових суб’єктів, її елементи не пов’язані суб’єктами ззовні, а породжені самими ринковими відносинами.

Елементи та функції інфраструктури ринку

Основними елементами інфраструктури сучасного ринку є: біржі (товарні, сировинні, фондові, валютні), їх організаційно оформлене посередництво; аукціони, ярмарки та інші форми організаційного позабіржового посередництва; кредитна система і комерційні банки; емісійна система та емісійні банки; система регулювання зайнятості населення і центри державного і недержавного сприяння зайнятості (біржа праці); інформаційні технології і засоби ділової комунікації; податкова система і податкова інспекція; система страхування комерційного господарського ризику і страхові компанії; спеціальні рекламні агентства, інформаційні центри та агентства засобів масової інформації; торговельні палати, інші громадські, добровільні і державні об’єднання (асоціації) ділових кіл; митна система; профспілки працюючих за наймом; комерційно-виставкові комплекси; система вищої і середньої економічної освіти; аудиторські компанії; консультативні (консалтингові) компанії; громадські і державні фонди, призначені для стимулювання ділової активності; спеціальні зони вільного підприємництва (вільні економічні зони — ВЕЗ).

Функції інфраструктури ринку такі: сприяння учасникам ринкових відносин у реалізації їх інтересів; прискорення оперативності та ефективності роботи ринкових суб’єктів на основі спеціалізації окремих суб’єктів економіки і видів діяльності; організаційне оформлення ринкових відносин; забезпечення форм юридичного й економічного контролю, державного і суспільного регулювання ділової практики.

Інфраструктура формується в конкретній формі ринку. Зокрема для ринку робочої сили (праці) характерна така інфраструктура: біржа праці (служба зайнятості); центри підготовки кадрів; фонд зайнятості; комерційні центри підготовки, перепідготовки і працевлаштування; державний фонд сприяння підприємництву; пенсійний фонд; фонди милосердя. Тут важливо зазначити, що всі перелічені елементи інфраструктури, за винятком комерційних центрів і фондів милосердя, створюються за участю держави.

Особливе місце в системі елементів інфраструктури займає біржа робочої сили. Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» цей інститут інфраструкт ури ринку має назву «державна служба зайнятості». Тут не відбуваються процеси купівлі-продажу товару робоча сила. Згідно з чинним законодавством послуги, пов’язані із забезпеченням зайнятості населення, надаються державною службою зайнятості безкоштовно, питань про ціну робочої сили вона не вирішує.

Основними завданнями служби зайнятості в Україні є: аналіз і прогнозування попиту і пропозиції на робочу силу, інформування про стан ринку робочої сили; консультації окремих громадян, власників підприємств та організацій про можливості одержання роботи; облік вільних робочих місць і громадян, що звертаються з питаннями щодо працевлаштування; допомога громадянам у доборі прийнятної роботи, а роботодавцям — у доборі необхідних кадрів; організація фахової підготовки і перепідготовки громадян; надання послуг з працевлаштування і профорієнтації звільнених робітників і незайнятого населення; реєстрація безробітних і надання їм у межах своєї компетентності допомоги (консультацій); участь у підготовці перспективних і поточних програм зайнятості тощо.

Поряд із службами зайнятості на ринку робочої сили велике значення має Державний фонд зайнятості, який формується за рахунок асигнувань з бюджетів різноманітного рівня; внесків підприємств та організацій, кооперативів, добровільних внесків громадських організацій, громадян, іноземних фірм й інших надходжень. Цей фонд використовується для фінансування засобів з профорієнтації населення, фахового навчання звільнених робітників і безробітних, сприяння в їх працевлаштуванні і виплати допомоги по безробіттю; надання безпроцентної позички безробітним для заняття підприємницькою діяльністю; організації додаткових робочих місць; утримання робітників служби зайнятості і виконання інших функцій, пов’язаних із соціальним захистом права громадян України на працю.

Функціонує ринок за певною моделлю. Різноманітні його характеристики дають змогу виокремити кілька типів (моделей) ринку.

Ринок досконалої конкуренції (тобто ринок вільної, або чистої, конкуренції) представлений певною кількістю фірм, однорідністю продукції, відсутністю ускладнень входу на ринок і виходу з нього, рівним доступом до всіх видів інформації. Хоча досконала конкуренція в чистому вигляді — явище дуже рідкісне, все ж таки можна як приклад назвати ринок сільськогосподарських продуктів. Він включає велике число незалежних продавців, що пропонують стандартизований товар, ціна на який визначається співвідношенням попиту і пропозиції.

Існуюча конкуренція може виявитись недосконалою. Під цим розуміється ринок, на якому не виконується хоча б одна з умов чистої конкуренції. За недосконалої конкуренції панують монополії та олігополії.

Види ынфраструктури:

Сьогодні виділяють виробничу інфраструктуру, обслуговуючу виробництво (транспорт, зв'язок, оптової торгівлі тощо. буд.), соціальної інфраструктури — сукупність об'єктів галузей сфер обслуговування (транспорту, й зв'язків з обслуговування населення, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення тощо. буд.), діяльність яких спрямовано задоволення особистих потреб, забезпечення життєдіяльності і інтелектуального розвитку населення, і навіть інфраструктуру ринку.

Практично всі дослідники цієї проблеми беруть у ринкову інфраструктуру товарні, фондові, валютні біржі, біржі праці. У більш широкому аспекті до ринкової інфраструктурі відносять також оптову і роздрібну торгівлю, аукціони, ярмарки, комерційних банків, страхові, інвестиційні і фінансові компанії [23,С.107], що також викликає сумнівів щодо зарахуванні їх до посередників.

У підручнику "Економічна теорія" під редакцією А.А. Кочеткова перераховані такі основні елементи інфраструктури сучасного ринку:

- біржі (товарні, сировинні, фондові, валютні);

- аукціони, ярмарки інші  форми організаційного не біржового посередництва;

- кредитна система і  комерційних банків;

- емісійна система і емісійні банки;

- система регулювання  зайнятість населення і центр  державного та недержавного сприяння зайнятості (біржа праці);

- інформаційні технологій  і кошти ділової комунікації;

- податкову систему і  податкова інспекція;

- система страхування  господарського комерційного ризику  і страхові компанії;

- спеціальні рекламні  агентства, інформаційні наукові  центри й агентства засобів;

- торгові палати, інші  громадські, добровільні і державні  об'єднання (асоціації) ділових кіл;

- митна система;

- профспілки працюють  за наймом;

-коммерческо-виставочние  комплекси;