Предмет економічної теорії

Предмет економічної теорії

Отже, економічна теорія є наукою. А кожна наука має свій предмет, тобто коло явищ та процесів, що є об'єктом її дослідження. Не є винятком і економічна теорія. Що ж вона вивчає? На це просте запитання однозначної відповіді немає. Різні напрями економічної теорії по-різному трактують предмет цієї науки. Як уже зазначалося раніше, економічна наука тривалий час, починаючи з XVII ст., розвивалася під назвою «політична економія». Цю назву сприйняли і класики, і марксисти. Однак предмет науки трактували неоднаково. Класики вважали, що це наука про багатство, його виробництво та розподіл. А. Сміт назвав свою працю «Дослідження про природу та причини багатства народів». Прибічники класиків політичної економії вважали, що дана наука має вивчати і ту сферу суспільного життя, де відбувається обмін матеріальними благами та послугами. К. Маркс і його послідовники предмет політичної економії вбачали не у виробництві та розподілі багатства, а у відносинах, що виникають і функціонують у тій сфері людського суспільства, де виготовляються та споживаються матеріальні блага, тобто у сфері суспільного виробництва. Ця сфера є основою життя людей у будь-якому суспільстві. Щоб жити, люди повинні мати їжу, одяг, взуття, житло та інші життєві блага і послуги. Оскільки їх у готовому вигляді у природі не існує, то люди, використовуючи природу, навколишнє середовище своєю працею повинні створювати ці блага. Цей процес двобічний. З одного боку, виробляючи блага, люди вступають у взаємодію з природою, впливають на неї своєю діяльністю. Одночасно складаються певні стосунки та взаємозв'язки між людьми щодо виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ та послуг. Це другий бік суспільного виробництва, що називається виробничими відносинами. Саме ці відносини прибічники економічної теорії Маркса і вважають предметом політичної економії, яка, на їх погляд, є наукою про закони, які регулюють виробництво, розподіл, обмін та споживання матеріальних благ і послуг у людському суспільстві.

Інший підхід до визначення предмета економічної теорії у сучасних економістів-немарксистів. Економічна теорія у них отримала назву «економікс». При визначенні предмета її представники виходять з того принципового положення, що економічна, господарська діяльність здійснюються за умов обмеженості, або, за їх термінологією, рідкості ресурсів, що використовуються для такої діяльності. Тому, здійснюючи господарську діяльність, кожний її суб'єкт має постійно вибирати між різними варіантами їх можливого використання. Вибір між альтернативними варіантами при обмежених ресурсах є однією з основ економічної поведінки людей, підприємств і держави. Розв'язання подібних завдань з розвитком економіки, розширенням обсягів продукції, що виробляється, вимагає визначення принципів поведінки суб'єктів економічної діяльності, щоб вибір здійснювався на користь найкращого, найефективнішого використання ресурсів, що знаходяться у розпорядженні кожного господарюючого суб'єкта, що здійснює такий вибір. Тому представники «економікс» і визначають її предметом не економічні відносини, а дослідження поведінки людей в процесі економічної діяльності за умов обмеженості ресурсів. Відомий сучасний економіст Пол Семюелсон, підручник якого під назвою «Економікс» є одним з найпоширеніших у сучасному світі, дає таке визначення: «Економіка — це наука про те, як люди та суспільство обирають спосіб використання дефіцитних ресурсів, які можуть мати багатоцільове призначення, для того, щоб виробити різноманітні товари і розподілити їх зараз або в майбутньому для споживання різних індивідів та груп суспільства». Подібне визначення дають і автори іншого відомого підручника «Економікс», американські професори Кемпбелл Макконнелл і Стенлі Брю: «Економіка досліджує проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини».

Різні течії та школи економічної теорії по-різному трактують предмет цієї науки. Але безперечним є одне: усі вони пов'язують його з тією сферою людського суспільства, де здійснюється господарська, економічна діяльність, тобто зі сферою економіки. При цьому представники одного напряму акцентують увагу на дослідженні економічних, виробничих відносин, а представники іншого — поведінки людей при здійсненні економічної діяльності. Такі розбіжності пов'язані з тим, що предмет цієї науки надзвичайно складний, бо відбиває різноманітну діяльність у сфері економіки.

Але при цьому слід зазначити, що на сучасному етапі розвитку людства, коли все більшого значення набувають загальнолюдські цінності, багато економістів схиляється до думки, що економічна теорія є універсальною наукою про проблеми вибору ресурсів та економічну поведінку людей. Один з відомих російських економістів С. Меньшиков у підручнику «Нова економіка» визначає економічну теорію як науку, що «вивчає процеси і закономірності розподілу ресурсів між альтернативними цілями її використання, механізми формування доходів основних прошарків населення, процеси їх збереження і нагромадження, умови систематичного економічного зростання та способи оплати послуг держави в усіх його проявах».

Вибір варіантів використання економічних ресурсів, як і формування та використання доходів від економічної діяльності, здійснюється багатьма її суб'єктами як на рівні окремого підприємства чи галузі, так і на рівні національної економіки. Тому в економічній теорії виділяють дві складові частини — мікроекономіку та макроекономіку.

Мікроекономіка вивчає діяльність окремих економічних суб'єктів. Тут досліджується поведінка таких суб'єктів економічної діяльності, як домогосподарства, підприємства (фірми), галузі, аналізуються окремі ринки, товари та послуги, ціни на них. При цьому визначаються закономірності розподілу витрат виробництва, формування цін на рівні окремої фірми, оптимальний розмір робочої сили, формування і використання доходів окремих домогосподарств і фірм. Тобто висвітлюються принципи поведінки господарюючих суб'єктів на нижчому, первинному, рівні економіки, рівні окремого господарюючого суб'єкта.

Макроекономіка досліджує закономірності економічної діяльності в межах усього суспільства. Тут висвітлюються закономірності оцінки створеного в рамках національної економіки продукту, формування і використання доходів населення, зайнятості і безробіття, функціонування грошового обігу, кредитної та фінансової системи суспільства, економічного зростання, здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Аналізується і економічна роль держави, методи її впливу на економіку. В той самий час слід зазначити, що поділ на мікроекономіку та макроекономіку певною мірою умовний. Вони перебувають у нерозривній єдності та взаємозв'язку, тому і вивчати їх треба разом.

Залежно від того, відносно якого часу функціонування економіки здійснюється її аналіз, розрізняють позитивну і нормативну економічну теорію. Позитивна економічна теорія — це розділ, в якому аналізуються факти або дані з метою наукового узагальнення економічних процесів, що відбуваються в даний період часу. Тобто цей розділ економічної теорії вивчає стан економіки, в якому вона вже перебуває, фіксує ті факти та явища, що існують реально. Нормативна економічна теорія — це напрям, що базується на оцінкових міркуваннях щодо того, якою повинна бути економіка в майбутньому, які конкретні умови чи аспекти економіки бажані або небажані.

Отже, узагальнюючи, можна зазначити, що предметом економічної теорії є сфера економічної діяльності людей, або економіка. Остання є системою взаємопов'язаних домашніх господарств, підприємств (фірм), галузей та сфер виробництва, що історично склались у певних територіальних межах. А економічна теорія - це наука, що розкриває загальні закономірності цієї сфери, обґрунтовує поведінку суб'єктів економіки щодо ефективного використання обмежених ресурсів для виробництва благ і послуг та розподілу їх для споживання.

3. Методи  економічних досліджень.

Економічні закони

Сфера економічного життя суспільства надзвичайно складна. Якщо її досліджувати без будь-якого керованого начала, то дістанемо не систему знань про економіку, а хаотичне нагромадження не пов'язаних між собою фактів і понять. Щоб отримати систему економічних знань, потрібно бути озброєним науковими методами, за допомогою яких і можна встановити внутрішні закономірності економіки. Лише застосовуючи наукові методи, можна пізнати суть явищ.

Термін «метод» походить від грецького слова «методас», що буквально означає «шлях до чогось», «шлях до пізнання». Це певна сукупність, або система, прийомів і операцій  з метою відтворення у мисленні предмета, що вивчається. Тобто, метод — це знаряддя для пізнання кола явищ, що складають предмет науки. Які ж методи використовуються при дослідженні економічного життя суспільства? Це як загальнонаукові, так і специфічні методи, пов'язані із особливостями предмета економічної теорії.

Дослідження економіки, як і будь-якої іншої природної чи соціальної системи, насамперед передбачає певну технологію, тобто послідовність цього дослідження. В економічній теорії, як і в інших науках, дослідження проходить 4  стадії.

- Перша стадія — нагромадження  фактів, що характеризують певні  економічні явища, шляхом спостереження.

- На другій стадії відбувається  аналіз зібраних фактів, їх узагальнення. Отримані факти класифікуються, відбираються найістотніші з  них, неістотні відкидаються.

- На третій фазі з'ясовуються  взаємозв'язки між проаналізованими  фактами, робляться певні узагальнення, на підставі яких формуються  поняття та закони, тобто створюється  теорія.

- А завершальна стадія є стадією  перевірки правильності розроблених  теоретичних висновків шляхом  співставлення їх з реальністю, тобто тим, що відбувається у  реальному економічному житті. Критерієм  істинності виступає відповідність  створених теоретичних конструкцій  реаліям життя.

У процесі дослідження економічного життя суспільства використовуються такі загальнонаукові методи, як аналіз і синтез, індукція і дедукція. Аналіз передбачає розмежування предмета дослідження на складові частини, їх вивчення, виявлення істотних ознак та зв'язків. А синтез зводиться до поєднання розрізнених раніше складових частин у цілісність з урахуванням взаємозв'язків між ними, тобто дає змогу одержати цілісну уяву про досліджуваний предмет.

Метод індукції означає виведення узагальнень, теоретичних висновків на основі попереднього вивчення окремих фактів. Цей метод доповнюється методом дедукції — побудови узагальнюючих теоретичних висновків, істинність яких перевіряється аналізом явищ, щодо яких цей висновок зроблений. Він застосовується, як правило, після того, як накопичено та теоретично висвітлено емпіричний матеріал з метою його систематизації, послідовнішого виведення усіх наслідків із первісного узагальнення. Слід зазначити, що. ці два методи взаємопов'язані і взаємообумовлені й лише за таких умов є методами пізнання дійсності.

Отримання істинного знання про економіку передбачає обов'язкове використання діалектичного методу, основи якого закладені давньогрецькими мислителями і глибоко розкриті Гегелем. Метод діалектики виходить з певних принципів. По-перше, всі явища та відносини реального життя перебувають у процесі постійного розвитку та зміни. По-друге, розвиток будь-якого явища відбувається від простого до складного, від нижчих форм до вищих. Складні відносини чи явища можуть виявитися лише тоді, коли знайшли розвиток ті відносини чи явища, на основі яких вони виникли. По-третє, рушійною силою розвитку, що зумовлює перехід від простого до складного, є єдність та боротьба протилежностей, внутрішні суперечності явища. Застосування діалектичного методу в економічній теорії передбачає, що процеси та явища у сфері економічного життя суспільства перебувають у постійному русі, виникають, розвиваються і зникають, ніколи не залишаючись у стані спокою.

Діалектичний метод дослідження економіки передбачає застосування методу наукової абстракції. Останнє означає відволікання, відмову від одиничного, випадкового у досліджуваному явищі або процесі, виділення у них стійкого, типового, постійного. Дослідник виділяє найсуттєвіші сторони процесу, що вивчається, абстрагується від усього другорядного, випадкового. Спочатку дається загальна характеристика явища, визначаються притаманні йому суперечності, а потім розглядаються конкретні вияви цього явища. Таким чином найзагальніша (проста) економічна форма розгортається у цілісну систему економічних явищ відповідно до власної внутрішньої логіки останньої. Те, від чого на початковому етапі абстрагувалися з метою виявлення глибинніших суттєвих відносин, тепер підлягає роз'ясненню. У результаті конкретне постає не випадковим нагромадженням явищ, а цілісною панорамою економічного життя. При використанні методу абстракції необхідно дотримуватися певних меж такого абстрагування. Відволікання від конкретного, що знаходиться на поверхні життя, має бути досить глибоким, щоб виявити суттєвий зв'язок між явищами у чистому вигляді. У той самий час воно не повинно переходити межу, за якою зникає реальний зміст досліджуваного явища. Тому метод абстракції тісно пов'язаний із поняттям конкретного, бо сама абстракція є лише сходинкою до пізнання конкретного, однією з граней конкретного і тому складає його протилежність. Конкретним є цілісний об'єкт у єдності його різноманітних рис і граней, кожна з яких після її вичленення за допомогою аналізу може бути розкрита у певному визначенні.

Процес пізнання економічного життя потребує використання і методу системності Окремі явища та процеси економіки в реальній дійсності перебувають у нерозривному взаємозв'язку і взаємодії, функціонують як єдиний організм. Саме під таким кутом зору і має здійснюватися їх дослідження. Завдання процесу пізнання полягає в тому, щоб звести окремі отримані знання та висновки у певну систему, виявити між ними взаємозв'язки, встановити координацію і субординацію, які були б адекватні реально функціонуючому цілісному економічному організмові.

Процеси, що відбуваються в економіці, мають як якісні, так і кількісні параметри. Тому дослідження їх зумовлює і використання статистичних методів як методів кількісного аналізу. Вони необхідні тому, що логічні висновки і узагальнення неможливо зробити, не переконавшись, насамперед, що досліджувані явище чи процес є масовими, або типовими. Суть цих методів полягає у порівнянні економічних величин, що випливають із якоїсь теоретичної моделі, з дійсними кількісними характеристиками, зумовленими практикою життя.