Поняття корисності та її функції

Зміст

Розділ 1.

1.1.Поняття  корисності та її функції

Розділ 2.

2.2. Гіпотеза якісної теорії корисності

2.3. Гранична норма заміщення. Стан рівноваги споживача

2.4. Види кривих байдужості

Висновки

Список використаних джерел

 

ВСТУП

Мікроекономіка –  як частина економіки, вивчає економічні відносини між окремими об’єктами господарювання. В центрі уваги мікроекономіки – ціни, витрати, механізм функціонування підприємств, ціноутворення, і мотиви, що спонукають людей до праці.

Мета мікроекономіки – аналіз ринкових процесів, механізм взаємодії між суб’єктами, в залежності від мети, яка стоїть перед ними і обмежень, що діють на ринку на даний момент часу.

Мікроекономіка аналізує поведінку на рівні окремих суб'єктів  ринку (або економічних агентів) - фірм і домогосподарств. Мікроекономіку цікавить, наприклад, як фірма визначає кількість товару, що його збирається виробити; якою є мета функціонування фірми; чим керується споживач, вибираючи той чи інший товар. Ще один важливий аспект мікроекономіки — аналіз процесу утворення ринків у різних галузях і їхня взаємодія. Аналізуючи різні ринки, мікроекономіка, зокрема, концентрує увагу на закономірностях визначення цін в залежності від типу ринкової структури. Тому мікроекономіку називають ще теорією цін. Як і будь-яка інша наука, мікроекономіка використовує певну систему понять і концепцій для опису явищ, які вивчаються.

Як самостійний  розділ економічної теорії Мікроекономіка сформувалася в кінці XIX — на початку XX ст. Засади мікроекономічного аналізу виявляються ще в класичній політичній економії. Так, використовуючи подвійну методологію економічного аналізу, А. Сміт досліджує зовнішні форми прояву економічних явищ, визначає функціональну залежність багатьох величин і тим самим закладає основи функціонального аналізу. У період пізнього класицизму багато економістів, застосовуючи цей метод, часто робили фундаментальні відкриття в мікроекономіці. Основоположниками мікроекономіки вважаються вчені Т. Мальтус і Ж.-Б. Сей. Закон спадної доходності Мальтуса та теорія трьох факторів виробництва Сея досі використовуються в мікроекономічному аналізі. Однак при всій значущості відкриттів мікроекономічного характеру представниками пізнього класицизму становлення мікроекономіки як науки здійснюється значно пізніше і пов'язується передусім з неокласикою.

У другій половині XIX ст. завершується становлення економіки з переважно ринковим механізмом її регулювання.

Отримані  знання щодо теорії виробництва і  витрат дають можливість підійти  до вирішення одного із головних питань економіки, яке стоїть перед кожним підприємством – скільки виробляти продукції і по якій ціні слід її реалізувати. Свої дослідження будемо проводити стосовно підприємств, що діють на ринку досконалої конкуренції. Розкриємо сутність механізму обґрунтування щодо визначення обсягу виробництва, за якого підприємство буде отримувати максимальний прибуток, використовуючи при цьому два можливих підходи до аналізу – загальний : порівняння валового доходу і валових витрат, та граничний : порівняння граничної виручки з граничними витратами. Абстракція досконалої конкуренції є корисною тому, що вона дає можливість зрозуміти ринковий механізм, основи якого є спільними для всіх типів ринків.

 

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ  КОРИСНОСТІ ТА ЇЇ ФУНКЦІЇ

Загальна властивість  усіх матеріальних благ і послуг полягає в тому, що вони так чи інакше стосуються людського добробуту. Добробут народу — це рівень забезпеченості населення різноманітними матеріальними і нематеріальними благами.

Досліджуючи корисність, важливо звернути увагу на два моменти, які мають у політичній економії фундаментальне значення: корисність речі взагалі (вода, молоко, костюм, інформація тощо) і корисність додаткової речі (послуги) даного виду.

Розглянемо спочатку явище корисності блага. Його корисність чи некорисність для людини залежить від здатності задовольняти її певну потребу. Отже, корисність — це здатність речі чи послуги задовольняти будь-яку потребу людини.

Потреби людини є індивідуальними і суб’єктивними. Те, що може бути корисним одній особі, може не бути корисним іншій. Так, устриці (рід двостулкових молюсків) мають велику цінність для французів і нульову для українців.

Корисність багатьох речей перебуває  у прямій залежності від їх природних  властивостей. Так, хліб, м’ясо, овочі, інші харчові продукти є корисними, тому що мають у собі білки, жири, вуглеводи і вітаміни, необхідні для людського організму. Речі, без яких життя людини неможливе, є об’єктивно корисними. Це вода, більшість продуктів харчування, взуття, одяг, житло тощо.

В індустріальну епоху майже  всі матеріальні блага та послуги створюються у процесі виробничої діяльності. Організуючи виробництво харчових продуктів, побутових приладів, машин та устаткування, люди формують їх корисність, тобто створюють вироблювані блага з такими якісними властивостями, завдяки яким вони можуть задовольняти особисті чи виробничі потреби. Слід зазначити, технічний прогрес у поєднанні з досягненнями науки дає змогу суспільству постійно вдосконалювати корисність матеріальних благ і створювати безліч нових. Зараз у розвинутих країнах виробляється до 20 млрд різних матеріальних благ і послуг, їх окремих модифікацій.

З іншого боку, корисність речі є фактором суб’єктивного характеру. Саме це пояснює, чому в загальному плані потреби людини безмежні, а в конкретній ситуації і в конкретному продукті вони можуть бути повністю задоволені.

Функція корисності – це формула, яка описує загальну корисність кожного  набору.

Функція корисності, яка відноситься  до кривих байдужості називається порядковою, вона дозволяє асоціювати певне число  одиниць корисності з кожним набором і дозволяє оцінити корисність від них.

При аналізі кривих байдужості порівняння наборів товарів може здійснюватись  за допомогою двох методів:

1. кардинальний – це система, яка асоціює певне числове значення з кожним набором товарів.
2. ординальний – система, яка визначає, якому з двох  наборів товарів споживач віддає перевагу.

Неокласична задача споживача: ,                          

,                                                                                        

 

 

 

 

 

Рис. 1.1. Рівновага споживача

Точка називається станом рівноваги, якщо вона відповідає ситуації в якій споживач не має стимулів для придбання іншого набору.

Стан рівноваги задовольняє  двом умовам:

1. точка розташована на бюджетному обмеженні;
2. оптимальний набір надає споживачеві максимальне задоволення.

Знаходження точки рівноваги:

- нахил бюджетного обмеження

=> ,                                                    (1.1)

Оптимальний набір  називається внутрішнім розв’язком, якщо точка рівноваги знаходиться в середині першого квадрату, тобто і .

Якщо оптимальний набір містить  лише один товар, то такий розв’язок називається кутовим і для нього не виконується.

Рис. 1.2. Бюджетна лінія

Алгоритм пошуку стану  рівноваги:

1. Функція корисності задано аналітично: ,         

,                                                    (1.2)

де  - гранична корисність ( , )

 

2. Товари замінники:

 

Оптимальний розв’язок:

  =>

3. Товари доповнення:

,                                                       (1.3)

4. Шкідливі товари. Споживач витрачатиме всі свої гроші на придбання товарів, які йому подобаються.
5. Дискретні товари. Перебір
6. Товари, що споживаються окремо

 

Гранична корисність ( ) – це приріст корисності за умов споживання додаткової одиниці товару чи послуги.

, ,                                (1.4)

Гранична корисність товару або послуг, яка припадає на одиницю грошових засобів, витрачених на нього, в рівноважному наборі повинна  бути однаковою. Згідно з законом  спадної граничної корисності, величина граничної корисності має тенденцію зменшуватись по мірі збільшення товару, що споживається.

Сукупна корисність (Total utility) зростає в процесі споживання, але зростає все меншою і меншою мірою.

Висновки: кожен споживач робить свій вибір таким чином, щоб одержати максимальну користь у відповідності з наявним доходом та цінами на продукцію; споживач може проранжувати всі набори (за аксіомою повноти) і в своєму виборі бути послідовним (аксіома транзитивності), але надасть перевагу з більшою кількістю товару (гіпотеза про ненасиченість); граничний рівень заміщення вимірює бажання споживача замінити один продукт іншим і дорівнює нахилу кривої байдужості; гранична корисність кожного товару, яка припадає на одиницю грошових запасів, у стані рівноваги однакова.

 

 

РОЗДІЛ 2. ЯКІСНА (ОРДИНАЛІСТСЬКА) ТЕОРІЯ КОРИСНОСТІ

2.1. Гіпотеза якісної теорії корисності

Якісна (ординалістська) функція корисності виражає тільки визначену послідовність, порядок, в якому розташовуються класи байдужості або групи рівноцінних  для даного споживача наборів благ (благ, які мають однакову корисність), наприклад, від тих, які мають меншу перевагу, до тих, які мають більшу перевагу.

Якісна (ординалістська) теорія корисності базується на наступних гіпотезах:

1. Ненасичуваності: за інших  однакових умовах споживач надає перевагу тому набору благ, який містить більшу кількість благ.

2. Повної упорядкованості: за  наявності двох різноманітних  наборів, споживач завжди віддає  перевагу одному з них по  відношенню до іншого або приймає  їх рівноцінними.

3. Транзитності: якщо споживач віддає перевагу по відношенню до С, та набору А віддається перевага по відношенню до С.

4. Рефлективності: за наявності  двох однакових наборів споживач  вважає, що будь – який з  них не гірше іншого.

 

2.2. Крива байдужості. Правила побудови кривих байдужості

Крива байдужості – це лінія однакової  корисності, усі точки якої характеризують набори товарів, що забезпечують один і той же рівень корисності (рис. 2.1).

Крива байдужості показує тільки переваги споживача, бюджет і ціну не показує. Причому кожна точка на кривій байдужості відображає однаковий рівень корисності.

Існують 4 правила побудови кривих байдужості:

1. Криві байдужості не перетинаються,  тобто через одну точку простору  двох благ можна провести тільки одну криву байдужості. В протилежному випадку один і той самий набір благ одночасно відповідав би декільком рівням матеріального добробуту.

      Y

 

             A

 

 

                                   

  

 

                                                              X

Рис. 2.1. Крива байдужості

2. Паралельно розташовані  криві байдужості утворюють   карту кривих байдужості, яка  дає уяву про уподобання конкретного  покупця за будь – якого рівня споживання благ. На карті кривих байдужості взаємопов’язані кількості двох благ та їх корисність. Кожна крива поєднує точки з однаковою корисністю. Розташовані вище криві байдужості відповідають більш високому рівню корисності. Тому процес максимізації корисності можна інтерпретувати як знаходження допустимої точки, що належить кривій байдужості, максимально віддаленій від початку координат.

3. Криві байдужості мають від’ємний  нахил, тому що для збільшення  споживання одного блага необхідно  скоротити споживання іншого блага, щоб корисність не змінилась.

4. Криві байдужості випуклі до  початку координат і по мірі  руху зліва направо крива байдужості  стає більш пологою внаслідок  насичення благом Х.

Виходячи з норм заміщення, можна визначити, більш ч менш значущим є товар відносно іншого товару, тобто наскільки споживач готовий відмовитись від одного товару заради збільшення споживання іншого товару (рис. 2.2).

У випадку А споживач віддає перевагу товару Y, а у випадку Б – товару X.