Політична економія як наука

 

Зміст

Вступ………………………………………………………………………3

1. Історія політичної економії  як науки…………………5

1.1. Становлення  політичної економії та її  зміст……………….5

1.2. Категорійний апарат політекономії………………………..10

1.3. Порівняльно-теоретичний аналіз наукових шкіл політичної

економії……………………………………………………………..10

2. Предмет політичної економії та її метод…………..14

3. Політична економія в умовах  сучасності………..21

Висновки………………………………………………………………26

Список використаної літератури…………………………27

 

 

Вступ

Актуальність теми. Економічне  буття,  економічні  явища   й   процеси   завжди привертали до себе увагу людей, особливо вчених. Економічні  питання торкаються  життя кожної  людини:  вони регулюють матеріальні можливості життєдіяльності сім'ї, виникають у взаємовідносинах між людьми, між окремою особою та державою, між приватними  закладами,  між приватними та державними  закладами  іт.д.  Тобто,  в  буденному житті: на транспорті,  в  магазині,  на роботі, в навчанні, під час відпочинку, займаючись підприємницькою діяльністю, кожен з нас виступає учасником економічних відносин і, вільно  чи  невільно,  в  своїй діяльності  приймає  рішення,  які зачіпають  не  лише власні економічні інтереси, але  й  економічні інтереси  людей,  що нас оточують, нарешті, інтереси  суспільства. Отже,  перша проблема,  яка постає перед людьми,  -  це  проблема оптимальності тих рішень,  які вони приймають у процесі своєї господарської (економічної) діяльності. Від чого ця оптимальність залежить?  Від знання законів розвитку економіки. Тому  прагнення людей  проникнути  в  суть  економічних  процесів  диктувалося   і диктується  практичними потребами економічного  життя,  впливу  на нього  в потрібних напрямах, прийняття ефективних рішень у процесі будь-якої економічної (господарської) діяльності.

Історія політичної економії - це генетика економічної думки, а  тому її вивчення збагачує і розширює економічні знання, формує економічну культуру, допомагає усвідомлено  сприймати ті чи інші моделі економіки.

Предметом дослідження виступає політична економія як наука.

Об’єктом дослідження є становлення, предмет та методологія політекономії.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати історію становлення політичної економії, її предмет та методи.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

• визначити теоретико-методологічні засади політичної економії;
• охарактеризувати розвиток політичної економії та її основні методи досліджень.

Методи дослідження. У  курсовій роботі застосовано наступні методи: описовий та порівняльний аналіз, синтез, наукова абстракція.

 

1. Історія  політичної економії як науки

 

1. Становлення політичної економії та її зміст

 

Економічна думка зародилася ще в стародавньому світі. Це була певна сума поглядів на господарські явища, на рушійні сили економічної діяльності людей. Істотного розвитку вона досягла в епоху рабовласництва. В працях Ксенофонта (430—355 рр. до н. е.), Платона (427—347 рр. .до н. е.), Аристотеля (384—322 рр. до н. е.), а також мислителів стародавнього Риму, Індії, Китаю міститься спроба з позицій свого часу з’ясувати загальні принципи економічного розвитку. «Економікс» (домашнє господарство) — так називалася праця видатного мислителя стародавньої Греції Ксенофонта, в якій зроблена спроба обґрунтувати мотиви господарської діяльності людей, висловлено ряд цікавих економічних думок [17].

Але не кожна економічна думка розвивається у систему поглядів і стає економічним  ученням. Ні в рабовласницькому, ні у феодальному суспільстві ще не існувало стрункої системи економічних  поглядів на економічні процеси. Вона складається поступово в процесі історичного розвитку суспільства.

Могутнім поштовхом до формування економічної науки стало становлення  в усіх структурах суспільного життя  капіталістичних відносин, коли бурхливими темпами почали розвиватися продуктивні сили, стали формуватися ринок, обмін, торгівля. З’явилася потреба в дослідженні всіх цих явищ, вивченні закономірностей функціонування економії в цілому. Врешті-решт постало питання і про джерела багатства націй і народів, груп людей, окремих осіб, засоби їх виміру.

Не відразу, суперечливо, але формується система поглядів на всі ці питання. Відбувається і становлення економічної  теорії як науки під назвою політична  економія. Цей термін був уперше застосований французьким економістом Антуаном Монкрет’є у праці “Трактат політичної економії” (1615 р.). Тривалий час саме під цією назвою розвивалася економічна теорія. Назва ж походить від грецьких слів «пілітикос»—суспільний, державний і «ойкономія»—управління, домашнє господарство («ойкос» — дім, господарство, «номос» — закон) [16].   

 Капіталістичні відносини  в пору їх зародження одержали  найбільший розвиток у торгівлі. Відповідно, і перший напрям політичної  економії — меркантилізм (від італійського слова “мерканте” — торговець, купець) — виходив з того, що торгівля є джерелом багатства. З усіх видів діяльності пріоритет надавався праці, зайнятій у торгівлі, перш за все в міжнародній, оскільки вона сприяла нагромадженню багатства, яке ототожнювалось тоді з грошима, золотом.

У міру проникнення капіталу у сферу виробництва формувалася класична політична економія. Перші її представники — фізіократи на чолі з Франсуа Кене (1694—1774) — перенесли питання про походження суспільного багатства зі сфери обігу у сферу виробництва. Щоправда, останню вони обмежили тільки сільськім господарством, уважаючи, що багатство створюється лише в цій галузі.

Найвищого розвитку класична політекономія досягла в працях видатних англійських економістів Адама Сміта (1723—1790) і Давида Рікардо (1772—1823). Основним об’єктом дослідження цих економістів було виробництво як таке, незалежно від галузевих особливостей, а також розподіл благ. Вони висунули й обґрунтували систему понять і категорій, що являють собою наукове відображення багатьох економічних процесів [17].

У середині ХІХ ст. сформувався пролетарський напрям у політичній економії, який розробив її основоположник Карл Маркс (1818—1883). Марксизм висунув положення, що предметом політекономії є виробничі відносини людей у їх взаємозв’язку з продуктивними силами. У рамках марксистської політекономії було розроблено вчення про суспільно-економічні формації, закономірності їх розвитку та зміни. Марксистська політекономія поглибила вчення про трудову теорію вартості, а також розробила теорію додаткової вартості.

У другій половині ХІХ ст. було сформульовано теорію граничної корисності — маржиналізму, в становленні якої видатна роль належить австрійській школі, а саме вченим Карлу Менгеру (1840—1926) і Євгенію Бем-Баверку (1851—1914). Тоді ж виникла й американська школа граничної продуктивності на чолі з її основоположником Джоном Кларком (1847—1938) [17].

Велике значення для розвитку політекономії  мали праці видатного англійського економіста Альфреда Маршалла (1842—1923), який 1890 р. опублікував “Принципи економічної науки”. Дана праця започаткувала новий напрям у політекономії — неокласичний.    Цей напрям є однією зі складових частин сучасної політекономії. Елементом неокласичної політекономії є кейнсіанство, фундатором якого став видатний англійський економіст Джон Кейнс (1883—1946), опублікувавши 1936 р. працю “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей”.  

 У другій половині ХХ ст. неокласичну політекономію успішно розробляє видатний американський економіст, лауреат Нобелівської премії Пол Самуельсон (1915 р. нар.). У його визначенні нова політекономічна школа трактується як “неокласичний синтез”. Принципи неокласичного синтезу ґрунтовно викладені в підручниках, які мають назву “Економікс” або “Економіка”.

Представники економікс  уважають його предметом дослідження “проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини”.

 Одним з напрямів  політекономії є інституціоналізм, який склався наприкінці ХІХ—на початку ХХ ст. у різних модифікаціях. Прихильники інституціоналізму основою розвитку економіки суспільства вважають соціальні інститути. Сучасні інституціоналісти Уеслі Мітчел (1874—1948), Джон Гелбрейт (1909 р. нар.), Рональд Коуз (1910 р. нар.) критикують неокласичні теорії, вони виступають за реформування капіталізму [17].

З другої половини 70-х  рр. на передові позиції в політичній економії виступила монетаристська школа. Монетаристи підтримали гасло “Назад до Сміта”, що означало відмову від методів активного державного втручання в економіку. Глава монетаристів Мелтон Фрідмен (1912 р. нар.) доводить, що “грошові імпульси”, грошова емісія є головними регуляторами, які впливають на господарське життя [17].

Сучасні уявлення про  складну структуру економічних  відносин становлять наукові витоки визначення змісту предмета політичної економії. Економіку характеризують відносини щодо раціонального використання всіх наявних ресурсів буття людини в конкретних історичних соціально-економічних умовах.

Науковці при цьому  розглядають два аспекти економіки:

• техніко-економічні відносини  — відносини щодо раціонального  використання наявних ресурсів, зумовлені  властивостями самих ресурсів і  технологічними можливостями їх пристосування  до потреб людини;

• соціально-економічні відносини — відносини, зумовлені характером стосунків людей залежно від пануючої форми власності в певному суспільстві.

Єдність цих двох аспектів зумовлюється тим, що люди в процесі  виробничого використання ресурсів взаємодіють з природою і між  собою. Так виникає активне ставлення людини до природи в процесі виробництва, яке розкривається категорією політичної економії "продуктивні сили ". Взаємовідносини людей між собою в процесі виробництва можна описати категорією "виробничі відносини", які спираються на пануючу в суспільстві форму власності. Предметом політичної економії є вивчення виробничих відносин у їх єдності з продуктивними силами, а також вивчення дії економічних законів [1, 124].

У змісті виробничих відносин формуються й чітко простежуються  три елементи: хто вступає у відносини в процесі виробництва, розподілу, обміну, споживання матеріальних благ — людина; на що спрямована дія людини у виробничому процесі — на предмети праці; чим людина впливає на предмети праці і перетворює їх на предмети свого споживання — засобами праці. Ці елементи поєднуються у певному кількісному і якісному співвідношенні організаційними, управлінськими відносинами, які вивчає самостійна наука управління. Політична економія у центр наукових пошуків ставить питання щодо причин зміни виробничих відносин протягом історичного розвитку суспільного життя людей. У сучасних умовах переосмислення поглядів на історичний процес розвитку людства існує думка відмовитися від політичної економії та замінити її будь-якою іншою наукою, найчастіше пропонується замінити її аналізом ринкових відносин [3, 35].

Науковці вважають, що розвиток суспільства, який залежить від  багатьох чинників, можна описати  за допомогою багатьох теорій, класифікувавши їх у навчальному варіанті за групами: перша — теорії, які заперечують єдність історичного процесу та існування загальних закономірностей прогресивного соціально-економічного розвитку людства (циклічні); друга — теорії, що визнають певні закономірності такого розвитку (детерміністські, теорії періодизації за формами господарювання) (табл. 1.1.) [5, 76].

Таблиця 1.1.

Основні теорії причин і періодизації розвитку суспільства

Теорії	Основні положення
Циклічні (індстсрміністські)	Заперечують історію розвитку людства  як закономірний процес, розглядають  її як сукупність культур, що народжуються і вмирають; Розглядають історію людства як набір локальних цивілізацій, шлях розвитку яких визначений
Детерміністські: демографічний детермінізм географічний детермінізм технологічний  детермінізм	Пояснює залежність розвитку людства від зростання народонаселення Розглядає залежність розвитку людства від навколишнього природного середовища Абсолютизує технічний прогрес
Теорії періодизації за формами  господарювання: теорія Б. Гільдебранда теорія О. Богданова	Визнають критерієм періодизації обмін: натуральне господарство — грошове господарство — кредитне господарство — дрібне натуральне господарство — мінове господарство — колективізм

 

Представники першої групи теорій розглядають як чинники  розвитку людства закони природи, закони Бога і вважають, що шлях розвитку локальних цивілізацій визначено. Представники другої групи теорій чинники розвитку шукають у демографічних процесах, тобто у зростанні населення Землі; географічному середовищі, абсолютизації науково-технічної революції; формах обміну або формах господарювання; неекономічних причинах — державних, соціально-правових, психобіологічних; соціально-економічних способах виробництва. Вони вважають, що еволюція типів суспільного господарства і прогресу відбувається відповідно до певних закономірностей і внаслідок змін у виробничих відносинах.

 

2. Категорійний апарат політекономії

 

Досліджуючи предмет  вивчення, політекономія робить відповідні висновки, узагальнення, класифікації тощо. У результаті цього формується великий понятійний апарат. У системі понять важливе значення мають такі: економічна категорія, економічний закон, економічний принцип.