Особливості трансформаційних перетворень у різних країнах. Суперечності перехідних економічних систем

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут міжнародних  відносин

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

«Особливості трансформаційних перетворень у різних країнах. Суперечності перехідних економічних систем»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка 1 курсу 1 групи

відділення міжнародні економічні відносини

Жердицька Тамара Леонідівна

 

 

 

 

Київ 2013

 

Зміст

Вступ 3

Особливості трансформаційних перетворень у  різних країнах. 4

Суперечності  перехідних економічних систем. 13

Висновки 15

Література. 16

Вступ

Сьогодні я розповім вам про  трансформаційні перетворення у  різних країнах і про перехідну  економіку. Мета моєї роботи подивитися, як саме пострадянські країни та країни східної та центральної Європи перейшли до ринкової економіки, навіщо вони це зробили і чи зробили вони це вдаліше, ніж Україна.

  Економічна трансформація – це безперервний процес видозмін, серед яких розрізняють разові, дискретні та систематичні. Трансформація у вузькому сенсі (разові та дискретні зміни) – перехідний період (перехідна економіка, трансформаційна економіка «у вузькому розумінні») - обмежений в часі процес, який визначається поворотними подіями в суспільстві, полягає в переході від одного рівноважного стану до іншого. Тоді як трансформація в широкому сенсі (систематичні зміни) – це не обмежений в часі постійний процес перетворень системи, її елементів, зв'язків і відносин між ними.

На думку П.М. Леоненка та О.І  Черепніна у сучасному світі інтенсивно відбуваються п'ять масштабних трансформаційних процесів.

Перший трансформаційний процес, пов'язаний зі значними перетвореннями у системі розвинутої ринкової економіки (30 країн ОЕСР),характеризується успішними переходом від індустріального до постіндустріального суспільства та подальшим його розвитком.

Другий трансформаційний процес має  місце у більш ніж 120 країнах Азії, Африки, Латинської Америки, де відбувається затяжний перехід до індустріального суспільства за моделлю «модернізації навздогін».

Третій трансформаційний процес охоплює  постсоціалістичні країни Центральної і Східної Європи (ЦСЄ) і пострадянські республіки(за класифікацією МВФ 29 країн). У найзагальнішому вигляді він знаменує собою перехід від планової до ринкової економіки.

Четвертий трансформаційний процес також  націлений на створення й ефективне функціонування ринкової економіки, однак не вкладається ні в загальну схему її генезису, ні у схему постсоціалістичних ринкових перетворень. Мова йде про становлення соціалістичної ринкової економіки в Китаї та В’єтнамі.

П’ятий трансформаційний процес охоплює  явища, що відбуваються у світовій системі господарства в цілому. Він пов’язаний зі становленням і функціонуванням глобальної економіки.

Глибина кризових потрясінь економіки  України та інших країн колишнього СРСР і східноєвропейських країн, яка  припала на другу половину 80-х  – початок 90-х років, зумовлена  не тільки деформаціями командно-адміністративної системи. Ці економічні потрясіння були пов’язані з необхідністю докорінного  технологічного переозброєння виробництва, викликаного новим етапом науково-технічної  революції.

Особливості трансформаційних перетворень  у різних країнах.

Уже в 60-х роках економічна система, що сформувалася в країнах державного соціалізму після Другої світової війни, наблизилася до межі своїх виробничих і технологічних можливостей, погіршилася  її ефективність, тому вона потребувала  докорінного реформування. Стало  очевидно, що її господарські механізми  не спроможні створювати ефективну  соціально орієнтовану економіку, активно використовувати досягнення науково-технічного прогресу і взаємодіяти  зі світовим господарством. Майже для  всіх країн Азії та Східної Європи, крім Китаю і В'єтнаму, характерним  було зменшення темпів економічного зростання, порушення співвідносності  у фінансово-економічній політиці, відставання наукомістких виробництв, збільшення зовнішньої заборгованості та ін.

З погляду соціально-економічного розвитку особливо несприятливою виявилася  друга половина 80-х років. Відбулося  різке зниження господарської активності й уповільнення темпів економічного зростання загалом. Економічну кризу  в цей період офіційно визнали  в Угорщині, Польщі та Югославії, а  після 1989 р. — у Болгарії, Румунії, Чехословаччині та Німецькій Демократичній  Республіці (НДР). Очевидним стало  те, що потрібні радикальні реформи  економічної системи.

В економічній літературі країн  державного соціалізму 60—80-х років XX ст. виокремлюють два види господарських  реформ — управлінські (або демократичні) та технократичні. У першому випадку (Угорщина, Чехословаччина) централізований  розподіл ресурсів і обов'язкові прямі  завдання змінилися досить жорстко  регульованим ринком, що допускав лише деяку гнучкість цін, і комплексною  системою непрямих регуляторів (переважно  податків і субсидій). Вони впливали на рентабельність — головний показник діяльності підприємств (об'єднань). У  другому випадку (НДР, деякою мірою  СРСР) відбувалася лише певна адміністративна  децентралізація за умови збереження фіксованих цін, які іноді переглядали  у централізованому порядку, й обов'язкових  планових показників для підприємств (об'єднань).

На межі 80—90-х років визначився курс реформ, спрямованих на перехід  від централізованої планової економіки  до ринкового господарства шляхом приватизації та розвитку приватного підприємництва. Обов'язкові наслідок і умова системних  перетворень — перехідний період із властивою йому перехідною економікою.

Перехідна економіка — базова складова перехідного етапу суспільства  на певному ступені історичного  розвитку, пов'язана з перетворенням  однієї економічної системи на іншу. В перехідній економіці завжди є, співіснують, взаємодіють і змагаються домінуючі уклади, елементи, форми  минулої і майбутньої систем із поступовим збільшенням нового і формуванням  якості однорідності, органічної цілісності системного утворення, що виникає. Стосовно сучасності, то в постсоціалістичних країнах йдеться про капіталістичну ринкову економіку.

Протягом 1989—2003 рр. під час здійснення ринкових реформ у країнах Центральної  і Східної Європи визначаються два  етапи.

Перший етап реформ (кінець 80-х —  середина 90-х років) характеризувався спільністю мети (злам старої економічної  системи і перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки) та різноманітністю  методів здійснення системних перетворень. Відносно легко і швидко (як правило, вже в перші місяці перехідного  періоду) ліквідували механізми  й інститути попередньої командно-адміністративної системи. Демонтаж її полягав у двох головних заходах:

1) скасування системи централізованого  державного планування, розподілу  матеріально-технічних ресурсів  і управління народним господарством;

2) лібералізація поточної господарської  (виробничої та комерційної) діяльності, що передбачало зняття з неї  більшості державних заборон  і обмежень.

Потім здійснювались інші системні перетворення: реформування відносин власності; формування суб'єктів господарювання, орієнтованих на максимізацію прибутку і здатних адекватно сприймати  ринкові сигнали; становлення ривків товарів і послуг, праці, капіталу і землі; структурні реформи.

Для усіх без винятку країн Центральної  та Східної Європи (ЦСЄ) на першому  етапі системних перетворень  властиві були такі наслідки: стагфляція (одночасне поєднання економічного спаду й інфляції); дестабілізація фінансового становища (дефіцит  державних бюджетів і поточних статей платіжних балансів та ін.); зниження життєвого рівня переважної більшості  населення; різке загострення соціальних проблем. Всезагальність таких наслідків на постсоціалістичних теренах дала ґрунтовну підставу вченим визначити сутність поняття "трансформаційна (системна) криза”.

Глибина економічного спаду в країнах  ЦСЄ виявилась насамперед у значному скороченні ВВП: за 1989—1999 рр. він зменшився  у середньому на 20 %. Скорочення промислового виробництва було вдвічі більшим. Глибина  спаду (за показником ВВП) була такою: у  Румунії — на 34 %, Болгарії — майже  на 27, Словаччині — на 25, Угорщині —  на 18, Чехії — на 15, Польщі — понад 22 %. Одна з головних причин полягала у повній та швидкій руйнації економічних  зв'язків між колишніми країнами державного соціалізму.

Значний спад відбувся у важкій промисловості, що у більшості країн була основою  народного господарства. Внутрішній попит на її продукцію зменшився, взаємні поставки між постсоціалістичними  країнами, на які традиційно орієнтувалися  великі підприємства, після розпаду  РЕВ і СРСР різко скоротились, а на ринках Заходу товари із країн ЦСЄ за невеликим винятком не витримували конкуренції внаслідок низької якості та високих цін. І лише протягом 1993— 1994 рр. у країнах ЦСЄ відновилося відносно стале економічне зростання. Уповільнилось обвальне падіння інвестицій та споживчого попиту, життєвого рівня, але ринкова трансформація призвела до збільшення показників безробіття: за даними офіційної статистики його рівень у 2000 р. коливався від 9 % в Угорщині та Чехії до 18 % у Словаччині і Болгарії. Поширилася і загострилася бідність, поглибилася диференціація доходів населення і майнове розшарування, зросли показники злочинності та багатьох інших негативних явищ.

Другий етап ринкових реформ у постсоціалістичних країнах ЦСЄ пов'язаний з їх підготовкою  до вступу в ЄС, а отже, з розробкою  ЄС критеріїв відбору нових членів, які стають для країн-претендентів не лише орієнтирами, а по суті й своєрідними "наказами" щодо здійснення системних перетворень.

Загалом збільшився розрив між найбільш і найменш успішними в економічному реформуванні країнами ЦСЄ. Серед перших — Польща, Угорщина, Чехія, а також  Словенія і Словаччина. Проте за показником обсягу ВВП Польща перевищила рівень 1989 р. лише у 1996 р., Словаччина — 1999 р., Угорщина і Словенія — 2000 р., Чехія  — 2001 р. Це перевищення у 2001 р. становило  від 28 % до 1 %.

Процес переходу до нової  економічної системи - це завжди болісний і тривалий процес. Д.А. Козуб у  своїй праці"Перехідні процеси  в економіці індустріального  типу: зміст і методи структурування" виділяє найбільш загальні властивості  перехідного стану, виходячи із визначення перехідного процесу як фази якісних змін, до яких можна віднести: міжсистемність;  нестійкість;  нестаціонарність;  непостійність складу;  нелінійність, перервність; зменшення ефективності функціонування, криза, погіршення характеристик системи; інформаційний перегрів У різних країнах існують свої специфічні риси трансформаційних перетворень. Існують навіть національні моделі перехідної економіки.

Модель "ринкового соціалізму" характеризується централізованим  бюрократичним контролем держави  над розміщенням ресурсів; власність  залишається переважно під державно-корпоративним  контролем; підтримкою дрібної приватної  власності, соціальним патерналізмом. Можна погодитись з думкою Калганова, що в залежності від соціальної ситуації, якості інституційно-політичної системи та інших неекономічних факторів ця модель може забезпечити швидкий ріст (Китай) чи стагнацію (СРСР кінця 80-их років).

Іншою моделлю є "державний  корпоративізм", для якого характерними є радикальніша передача стратегічної функції напівприватним корпораціям, локалізація державного контролю, корпоративна конкуренція. Слушним вбачається застереження, що за умов слабкості інституційної системи і центральної влади ця модель може рухатись у напрямку інфляції та стагнації.

Наступною моделлю являється "оксамитова революція". Вона передбачає поступовий трансформаційний перехід  до вільних ринкових відносин, дисперсію  прав власності серед населення  при приватизації, домінування корпоративно-капіталістичної  власності. В рамках даної моделі найбільше реалізується загальноцивілізаційна тенденція до гуманізації та соціалізації економічного життя.

Найбільш жорстким варіантом  трансформації є модель "шокової  терапії"". Типовими її рисами є  одномоментне адміністративне руйнування попередньої системи бюрократичного централізованого планування і впровадження ринку: прискорена приватизація, надання швидким суспільним перетворенням статусу стратегічної мети суспільства.

До моделі "оксамитової  революції більше тяжіла Угорщина, де використовується консервативно-неоліберальна  теорія з поступовим відходом держави  від домінування в економіці  та переходом до ринкових відносин, що розпочався ще у 80-ті роки. В результаті поступового характеру проведення реформ Угорщині вдалося досягти значно кращих показників економічної структури, побудувати інституційну систему реалізації економічної влади. Характерною рисою початку 90-их років в Угорщині став високий рівень соціального захисту населення.

А такі країни, як Польща та Чехія розпочали реформи за моделлю "шокової терапії". Цікавим  є той факт, що Польща обрала шлях швидкої та стабілізаційної стратегії. Така перша стабілізаційна програма була прийнята у 1990 році і названа  на честь Л. Бальцеровича, заступника прем'єр-міністра та міністра фінансів, а також головного автора пакету реформ. Перша стабілізаційна програма ("План Бальцеровича") являла собою  радикальний підхід до трансформації  планової економіки в ринкову. Згідно цієї програми основна увага приділялась  жорсткій фіскальній політиці, ключовими  елементами якої були фіксований обмінний курс і прогресивне оподаткування  доходів. Отже, трьома основними пунктами цієї стабілізаційної програми були грошова і цінова стабілізації; структурна перебудова; зменшенні зовнішнього  боргу і розрахунок на економічну допомогу з-за кордону . Ще однією характерною  рисою структурних реформ цієї країни було те, що Польща стала першою із країн  Центрально-Східної Європи, чия економічна програма була підтримана МВФ. Роль міжнародних  фінансових організацій і урядів іноземних країн полягала у фінансовій підтримці діяльності уряду Польщі, що була спрямована на досягнення цілей, обговорених з ними. В цілому, на нашу думку, вже з того часу була очевидна успішна реалізація цієї програми та структурних змін в економіці Польщі.