Основні принципи кредитування

  1. Кредитування як основний продукт банківської діяльності.

     Кредит  — це суспільні відносини, що виникають  між економічними суб’єктами у зв 'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності.¹ Необхідність кредиту виникає в ситуації, коли продавцеві потрібно продати товар, а в покупця немає грошей, щоб його купити. За таких умов акт купівлі-продажу товару не може відбутися. І тут на допомогу приходить кредит — за наявності довіри продавця до покупця товар може бути проданий з відстрочкою платежу, у кредит. Таким чином, кредит базується на основі функції грошей як засобу обігу. З його виникненням гроші, окрім функції міри вартості і засобу обігу, стали виконувати й функцію засобу платежу, однією з ознак якої є розрив у часі між передачею товару і грошей із рук у руки. Тож, головною функцією кредиту є полегшення реалізацію товарів і послуг.

     Часто поняття кредит асоціюють з грошима, та це не є правильним, адже існують  дві форми кредиту: товарна і  грошова.

     У товарній формі кредит надається  у разі продажу товарів з відстрочкою  платежу (комерційний кредит), при  оренді майна (у тому числі лізинг), наданні речей чи приладів у прокат, погашенні міждержавних боргів поставками товарів

     У грошовій формі надають свої позички банки, міжнародні фінансово-кредитні установи, уряди та ін. Широко використовує грошову форму кредиту населення — при розміщенні заощаджень у банківські депозити, одержанні позичок у банках.

     Дані  форми кредиту є рівноправними і рівнозначними, по суті, двома проявами єдиної форми кредиту — вартісної. Вони між собою внутрішньо пов'язані і доповнюють одна одну: позички, надані в товарній формі, можуть погашатися в грошовій, і навпаки. Більше того, кредит у товарній формі нерідко обумовлює появу грошового кредиту, що надає кредитному руху вартості більшої гнучкості та ефективності. 

     Функціонування  кредиту можливе за певних умов:

1. За наявності економічно самостійних кредитора і позичальника, кожен з яких відповідають зазначеним нижче умовам: кредитор має накопичити у власності певну суму вільних коштів, якими може вільно розпоряджатися, позичальник повинен мати передумови для накопичення в майбутньому у своїй власності достатньої суми вільних коштів для повернення боргу.
2. Кредитні відносини є добровільними та рівноправними. Економічна самостійність суб'єктів, добровільність, рівноправність та взаємна вигода роблять кредитні відносини внутрішньо адекватними ринковим відносинам, зумовлюють їх розвиток на ринкових засадах;
3. Кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони виникають. Кредитор залишається власником переданої в борг вартості, а позичальник одержує її лише у тимчасове розпорядження, після чого повинен повернути власникові.
4. Кредитні відносини є вартісними, нееквівалентними, зворотними.

     Основною  рисою кредиту є платність, вона реалізується через наявність процента, що слугує винагородою кредитора  за надання у тимчасове користування позичальнику певної суми грошей. Як наслідок, вартість, що повертається є більшою  за надану. Таким чином відсоток виконує дві важливі функції: компенсує кредитору втрату доходу у зв'язку з переданням відповідної суми коштів у чуже розпорядження та можливі збитки на випадок неповернення позички та стимулює позичальника до підвищення ефективності використання одержаних у позичку коштів.

     Кредитні  відносини виникають між двома  суб’єктами: кредиторами і позичальниками.

     Кредитори — це учасники кредитних відносин, які мають у своїй власності (чи розпорядженні) вільні кошти і  передають їх у тимчасове користування іншим суб'єктам.² Кредиторами можуть бути фізичні особи, юридичні особи (підприємства, організації, установи, урядові структури тощо), держава. Особливе місце серед кредиторів посідають банки. Вони спочатку мобілізують кошти в інших суб'єктів, у тому числі і на засадах запозичення, а потім самі надають їх у позички своїм клієнтам. Тому банки можна розглядати як колективних кредиторів.

     Позичальники  — це учасники кредитних відносин, які мають потребу в додаткових коштах і одержують їх у позичку  від кредиторів. Характерною ознакою  позичальника є те, що він не стає власником позичених коштів, а  лише тимчасовим розпорядником. Тому його права стосовно використання цих  коштів дещо обмежені — він не може вийти за межі тих умов і цілей, які передбачені його угодою з  позичальником. З цього погляду  позичальник перебуває в певній залежності від кредитора. Проте  це не заперечує рівноправності сторін у кредитних відносинах.Позичальниками можуть бути фізичні особи, всі юридичні особи, держава. Особливу роль серед позичальників виконують банки — вони є не тільки колективними кредиторами, а й колективними позичальниками: позичають гроші одночасно у великої кількості кредиторів та у великих обсягах.

     Щодо  класифікації кредитів, то можна виділити такі їх видів за наступними критеріями:

• За суб’єктами кредитних відносин: банківський кредит, державний кредит, міжгосподарський (комерційний) кредит, міжнародний, особистий (приватний) кредит;
• За сферою економіки, у яку спрямовується позичена вартість: виробничий кредит, що використовується на формування основного й оборотного капіталу у сфері виробництва та торгівлі, тобто на виробничі цілі; споживчий кредит, що спрямовується на задоволення особистих потреб людей, тобто обслуговує сферу особистого споживання;
• За терміном: короткострокові (до 1 року), середньострокові (до 5 років), довгострокові (більше 5 років);
• За галузевою спрямованістю: кредити в промисловість, кредити в сільське господарство, кредити в торгівлю, кредити в будівництво, кредити в інші галузі;
• За організаційно-правовими ознаками: забезпечений і незабезпечений, прямий і опосередкований, строковий і прострочений, пролонгований, реальний, сумнівний, безнадійний, платний, безплатний.

     Важливість  кредиту полягає перш за все, в  тому що він забезпечує найкращі передумови для ефективного регулювання обороту грошей в інтересах повного задоволення потреб економіки в платіжних засобах і підтримання достатньої для економічного розвитку стабільності грошей. Кредитний механізм дає можливість гнучко розширити масу платіжних засобів в обороті, коли потреба в них зростає: через збільшення маси комерційних векселів та маси банківських депозитів завдяки прискоренню грошово-кредитного мультиплікатора, розширенню рефінансування комерційних банків центральним банком. А також створює умови для вивільнення з обороту коштів і вкладення їх у надійні дохідні позички стимулює кредитора до прискорення обороту свого капіталу, нарощування вільних ресурсів, більш економного їх витрачання, підвищення своєї кваліфікації щодо розміщення вільних ресурсів.

     Та  реалізація перелічених вище можливостей  реальна лише, якщо забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредитування з боку суб'єктів кредитної угоди.

2. Сутність основних сучасних принципів кредитування.

     Принципи  банківського кредитування  — це основні вихідні положення, на які  спирається теорія і практика кредитного процесу. Ці вихідні положення обумовлені цілями та завданнями, що стоять перед  банками, а також об'єктивними  закономірностями розвитку і функціонування кредитних відносин. Кредитний процес вимагає від банків і всіх господарських  суб'єктів чіткого дотримання принципів  кредитування.³

Можна виділити три основні рівні системи  принципів банківського кредитування:

     1) загальноекономічні принципи кредитування (відповідність ринковим відносинам, раціональності і ефективності, комплексності, розвиткові);

     2) особливі принципи кредитування, поза якими кредит втрачає  свій специфічний економічний  зміст (поверненості, забезпеченості, строковості, платності, цільової  спрямованості);

     3) часткові, одиничні принципи кредитування, або правила кредитування, які  випливають з кожного особливого  принципу й можуть по-різному  проявлятися в конкретних кредитних  операціях.

     Загальноекономічний принцип відповідності змісту банківського кредиту ринковим відносинам, умовам ринкової економіки полягає в тому що, кредитний механізм має відображати умови конкуренції, суперництва комерційних банків за позичальника, комерціалізації кредитної угоди, прагнення забезпечити максимально можливу вигоду (прибуток) від позики, самостійність і автономність у прийнятті управлінських рішень.

     Принцип раціональності та ефективності банківського кредитування характеризує економічність використання позики як з позицій інтересів банку, так і з позицій позичальників — господарських суб'єктів. Кредитний механізм не може не ґрунтуватися на здоровому практицизмі, спрямованості на збільшення доходів. Принцип раціональності кредитування здійснюється на основі оцінки кредитоспроможності позичальника, що забезпечуватиме впевненість банку у здатності й готовності боржника повернути позичку в обумовлений договором строк.

     Принцип комплексності банківського кредитування передбачає побудову кредитного механізму на основі врахування всього комплексу чинників, що впливають на реалізацію кредитної операції. Безумовно, що насамперед слід брати до уваги економічні чинники та умови.

     Принцип розвитку банківського кредитування відображає постійний рух і динаміку кредитного механізму. Зміна економічних відносин призводить і до зміни кредитних відносин, підходів до їх практичної організації. Принцип розвитку вимагає від комерційних банків використовувати гнучкі методи кредитування, оперативно змінювати порядок практичної роботи з позиками, методи контролю за використанням та поверненням кредиту, засоби регулювання заборгованості тощо.

     Щодо  особливих принципів кредитування, то найбільш важливими є: поверненості, забезпеченості, строковості, платності, цільової спрямованості. Так в законі «Про банки і банківську діяльність» перераховано три основних принципи:

• Принцип терміновості
• Принцип платності
• Принцип зворотності

     Терміновість  кредиту -  є способ досягнення поворотності кредиту. Він відображає необхідність його повернення не в будь-який прийнятний для позичальника час, а в точно визначений термін, зафіксований в кредитному договорі або замінюючому його документі. Порушення вказаної умови є для кредитора достатньою підставою для застосування до позичальника економічних санкцій у формі збільшення стягуваного відсотка, а при подальшому відстроченні (у нашій країні - понад три місяці) - пред'явлення фінансових вимог в судовому порядку. Від дотримання строкового принципу кредитування залежить можливість надання банком нових кредитів, оскільки одним із важливих кредитних ресурсів є повернуті позики. Порушення строкового принципу позичальником призводить до переростання його строкової кредитної заборгованості у прострочену. Нові кредити таким фірмам, як правило, не надаються.

     Платність кредиту реалізується через позиковий відсоток. Цей принцип виражає необхідність не тільки прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, але й оплати їх використання. Економічна суть плати за кредит відбивається у фактичному розподілі додатково отриманою за рахунок його використання прибутку між позичальником і кредитором. При встановленні відсотка враховуються наступні чинники:

• Процентна ставка встановлена ЦБ;
• Середня процентна ставка за міжбанківськими кредитами;
• Середня процентна ставка по привернутих внесках або депозитах;
• Співвідношення своїх і позикових засобів: чим вище частка привернутих засобів, тим дорожче кредит;
• Попит на кредитні ресурси: чим вище попит, тим дорожче кредит;
• Термін, на який проситься кредит, ступінь ризику по кредиту;
• Фінансова стабільність в країні: чим вище темп інфляції, тим дорожче кредит.

     Зворотність або поворотність є основною ознакою кредитування, без нею кредит втрачає свою сутність. Він виражає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових коштів після завершення їх використання позичальником. І знаходить свій практичний вираз в погашенні конкретної позики шляхом перерахування відповідної суми грошових коштів на рахунок тієї, що надала її кредитній організації (або іншого кредитора), що забезпечує поновлюваність кредитних ресурсів банку як необхідної умови продовження його діяльності.

     Наступними  принципами є:

     Цільовий  характер використання кредиту. Він розповсюджується на більшість видів кредитних операцій, виражаючи необхідність цільового використання засобів, отриманих від кредитора. Знаходить практичний вираз у відповідному розділі кредитного договору, що встановлює конкретну мету видаваної позики, а також в процесі банківського контролю за дотриманням цієї умови позичальником. Порушення даного зобов'язання може стати підставою для дострокового відгуку кредиту або введення штрафного (підвищеного) позикового відсотка.

     Забезпеченість  кредиту. Виражає необхідність забезпечення захисту майнових інтересів кредитора при можливому порушенні позичальником прийнятих на себе зобов'язань і знаходить практичний вираз в таких формах кредитування, як позики під заставу або під фінансові гарантії.