Мікроекономічний аналіз взаємозв’язку інвестицій і процентних ставок

У забезпеченні виходу економіки з кризового стану і стабільного її розвитку вирішальну роль відіграє науково обґрунтована інвестиційна політика держави. Саме вона визначає реальні джерела, напрями, структуру інвестицій, здійснює раціональні та ефективні заходи для виконання загальнодержавних, регіональних та місцевих соціально-економічних і технологічних програм, відтворює процеси на макро- й мікроекономічному рівнях. Водночас держава повинна створювати сприятливий інвестиційний клімат з метою ширшого залучення, поряд з внутрішніми, іноземних інвесторів на взаємовигідних засадах.

Загальновідомо, що ефективне реформування економіки будь-якої країни, її структурне перетворення з якісним оновленням товаровиробництва, ринкової та соціальної інфраструктури немислимі без відповіднихкапіталовкладень, тобто без належного інвестування. Без надійних капіталовкладень неможливо забезпечити створення і впровадження новітніх технологій, систем сучасної організації та управління товаровиробництвом і збутом продукції, розвиток ринкової інфраструктури, інформатизацію суспільства тощо. Це фундаментальні основи для забезпечення конкурентоспроможності національного товаровиробництва, без чого не може бути й успішної інтеграції нашої країни в Європейське співтовариство. Складні відтворювальні процеси відбуваються виключно на базі інвестування. Чим воно активніше, тим швидші темпи відтворення і ефективних ринкових перетворень.

Крім того інвестиції дають змогу впроваджувати науково-технічні досягнення у виробництво і на цій основі забезпечувати зростання ВНП, продуктивності праці, реальних доходів на душу населення, а також вирішувати багато соціальних проблем. Дослідженнями встановлено пряму залежність між темпами зростання ВНП та інвестиціями, бо конкурентоспроможність і темпи розвитку підприємства визначаються інвестиціями. Без них підприємство будь-якої форми власності приречене на банкрутство. Тому у розвинутих країнах приділяється серйозна увага інвестиційній діяльності. Органи державного управління у цих країнах використовують широкий спектр методів її стимулювання:

- прискорена амортизація;

- раціональна податкова  система;

- кредити та регулювання  банківських процентних ставок;

- заохочення лізингу.

В Україні ж дотепер не створено обґрунтованої системи державної підтримки інвестиційної діяльності підприємств. Як наслідок цього, в інвестиційній діяльності країни утворилося замкнуте коло, коли недоінвестування народного господарства посилює спад виробництва, що, в свою чергу, спричиняє зниження інвестиційних можливостей суб’єктів господарювання та держави. Вивести Україну з цієї ситуації може лише науково обґрунтована інвестиційна політика держави.

Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки держави. В результаті інвестування засобів в економіку, збільшуються обсяги виробництва, росте національний прибуток, розвиваються та йдуть вперед, в економічній конкуренції, галузі народного господарства та підприємства, що в більшій мірі задовольняє попит на ті чи інші товари та послуги. Отриманий приріст національного прибутку частково знову накопичується, проходить подальше збільшення виробництва, процес повторюється безперервно. Таким чином інвестиції, що утворюються за рахунок національного прибутку, в результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст, розширене відтворення. При чому, чим ефективніше інвестиції, тим більше ріст національного прибутку, тим значніші абсолютні розміри накопичення (при даній його частці), які можуть бути знову вкладеними в виробництво. При достатньо високій ефективностіінвестицій приріст національного прибутку може забезпечити підвищення частки накопичення при абсолютному рості споживання.

1.5 Другим основним компонентом сукупних витрат є інвестиції (Г). Вони відіграють подвійну роль в макроекономіці, оскільки в короткостроковому періоді, впливаючи на сукупний попит, визначають обсяг виробництва, а в довгостроковому періоді впливають на економічне зростання через капітало-утворення, на потенційний обсяг випуску та сукупну пропозицію.

Нагадаємо, що інвестиційні товари набувають як фірми, так і домогосподарства, і діляться вони на три групи:

• інвестиції в житлове будівництво;

• виробничі інвестиції, тобто інвестиції в машини, обладнання, устаткування;

• інвестиції в товарно-матеріальні запаси.

Кількість інвестиційних товарів, на які з'являється попит, залежить від величини процентної ставки. Для того щоб інвестиційний проект був прибутковим, доход від його реалізації має перевищувати витрати на його впровадження. Підвищення ставки процента призводить до того, що змен-

 

шується кількість прибуткових інвестиційних проектів і, відповідно, скорочується попит на інвестиційні товари.

Інвестиції залежать від реальної (г), а не від номінальної процентної ставки. Найпростіша функція інвестицій має вигляд:

I=e-dr,

де / - інвестиційні витрати; е - автономні інвестиції (не залежать від процентної ставки, а визначаються зовнішніми економічними факторами, наприклад, запасами корисних копалин тощо);r— реальна процентна ставка (вартість запозичення); d — емпіричний коефіцієнт чутливості інвестицій до динаміки процентної ставки.

Графік інвестиційного попиту нахилений донизу (мал. 5.2): чим вища ставка процента, тим менша кіль-кість інвестиційних проектів буде прибутковою. Іншими словами, прибутковість інвестицій перебуває в оберненій залежності від ціни капіталу, і вища процентна ставка змушує фірми анулювати певні інвестиційні проекти.

Окрім процентної ставки, на інвестиції також впливають і інші сили. Наприклад:

а)  зростання ВВП переміщує криву інвестиційного попиту праворуч;

б) зростання податків на прибутки чинитиме депресивний вплив на інвестиції, і крива інвестиційного попиту зсуватиметься ліворуч;

в) песимістичні очікування інвесторів переміщують криву інвестиційного попиту ліворуч, а оптимістичні, навпаки, — праворуч.

Інвестиції — це найнестабільніший компонент сукупних витрат. Поведінку інвестицій важко передбачити, оскільки вони залежать від таких мінливих факторів, як успіх або невдача нових, невипробуваних виробів, зміни у податкових та процентних ставках, політичних відносинах, підходах до стабілізації економіки, та інших змінних елементів економічного життя.

Варто також пам'ятати, що макроекономісти застосовують поняття "інвестиції" лише тоді, коли створюється новий реальний капітал. Перерозподіл існуючих активів між різними агентами не є інвестиціями для економіки.

1.6 Заощадження та інвестиції

Поняття «заощадження та інвестиції»

Головними парними категоріями фінансового ринку є заощадження й інвестиції. Заощадження — кошти, які тимчасово вивільнюються з процесів виробництва і споживання. Інвестиції — вкладення коштів у реальні і фінансові активи.

У західній літературі висловлюється цікава думка про те, що рух заощаджень та інвестицій відбиває різні аспекти однієї з особливостей руху капіталу між секторами. Ця особливість полягає в тому, що відбувається рух фінансових фондів від виробників споживчих товарів до виробників інвестиційних товарів. Якщо в домашніх господарств знижується рівень споживання і збільшуються їхні заощадження, виникає об’єктивна необхідність переведення фінансових фондів до виробників інвестиційних товарів. Цей процес регулює фінансовий ринок: збільшуються інвестиції у виробництво засобів виробництва на базі використання інноваційних технологій, відбувається економічне зростання на новій науково-технічній основі, підвищується продуктивність праці, суспільство багатіє.

Розглянемо питання про рух фінансових потоків у економіці США з метою з’ясування, які агенти економічних відносин є «постачальниками» заощаджень, та хто і куди інвестує. На підставі вивчення матриці руху фінансових потоків у США (табл. 12.1) можна зробити такі висновки:

1. Основні суми поточних (валових) заощаджень нагромаджують і постачають на фінансовий ринок домашні господарства, їх внесок становить 61,2 % усієї суми поточних заощаджень. Частка нефінансових корпорацій, які представляють усі галузі господарства й відбивають економічну могутність країни, становить близько 40 %.

Таблиця 12.1

МАТРИЦЯ РУХУ ФІНАНСОВИХ ПОТОКІВ У США, % 1

Фінансовий фонд	Суб’єкти економічних відносин
	домашні   господарства	нефінансові корпорації	фінансові  інституції	державні  органи	усього
Поточні заощадження	61,2	40,0	3,8	–5,0	100
Поточні інвестиції в реальні активи	47,5	50,0	2,5	—	100
Чисті заощадження	13,7	–10,0	1,3	–5,0	0
Поточні інвестиції у фінансові активи	70,0	18,1	9,9	2	100
Поточні суми залучень	48,0	34,1	7,9	10,0	100
Чисті інвестиції у фінансові активи	22,0	–16,0	2,0	–8,0	0

2. Поточні інвестиції  в реальні активи здійснюють  фактично два суб’єкти економічних  відносин, на першому місці (50 %) — нефінансові корпорації. Варто звернути увагу, що зовсім мало відстають від лідера домашні господарства — 47,5 %. Це свідчить про те, що доходи домашніх господарств дають можливість нагромаджувати значні заощадження, які вони вкладають у реальні активи: житлові будинки, квартири, землю, засоби транспорту, інформації, товари тривалого користування, створюючи найбільший ринок для багатьох галузей економіки.

3. Чисті заощадження становлять суми, які залишаються після інвестицій у реальні активи. Домашні господарства і фінансові інституції є їхніми постачальниками, нефінансові корпорації і державні органи — їхніми споживачами.

4. Поточні (валові) інвестиції у фінансові активи здійснюють домашні господарства; їх частка становить 70 %, і тільки 30 % припадає на всі інші сектори господарства і державні органи управління.

5. Дебіторами виступають усі агенти виробництва. Найбільші борги в домашніх господарств — 48 %. Це іпотечний кредит, споживчий кредит, банківські позички. Нефінансові корпорації емітують різного роду облігації й одержують позички, надані комерційними банками й іншими інституціями.

6. Найбільш значними нетто-інвесторами у фінансові активи є домашні господарства — 22 %, їх доповнюють фінансові інституції — 2 %, нетто-дебіторами є нефінансові корпорації і державні органи.

7. У результаті на фінансовому ринку балансуються чисті заощадження і чисті інвестиції. Усі чисті заощадження використані, тобто інвестовані.

Така рівність є абстракцією економічних відносин, практично досягти її дуже важко, навіть за умов найрозвинутішої та всеосяжної інфраструктури фінансового ринку.

Американські економісти Петер Роуз і Дональд Фрасер запропонували оригінальну схему виведення рівності заощаджень та інвестицій на основі руху грошових потоків у економіці. Схема подана у вигляді семи рівнянь[1]:

1) Активи = Зобов’язання + Чиста вартість (net worth); 
Чиста вартість = Активи – Зобов’язання;

2) Фінансові активи + Реальні активи = Зобов’язання + Чиста вартість;

3) Зміни у фінансових активах (net lending) + Зміни в реальних активах (net investment) = Зміни в зобов’язаннях (net borrowing) +  
+ Зміни в чистій вартості (net saving);

4) Фінансові активи = Зобов’язання;

5) Зміни у фінансових активах (lending) = Зміни в зобов’язаннях (borrowing);

6) Реальні активи = Чиста вартість;

7) Зміни в реальних активах (net investment) = Зміни в чистій вартості (заощадження).

Перше класичне рівняння, а також друге можна вивести як по економіці в цілому, так і по її окремих агентах. При цьому чиста вартість корпорацій є, по суті, акціонерним капіталом, у домашніх господарств і державних органів — це грошова оцінка рухомого і нерухомого майна.

Друге рівняння виходить із першого, активи розділяються на дві принципово важливі частини: активи реальні й активи фінансові. У різних суб’єктів економічних відносин співвідношення між цими частинами буде різне відповідно до їхніх функцій. Наприклад, у нефінансових корпорацій основна частина вкладається в реальні активи, у фінансових інституцій — у фінансові.