Механізм грошово-кредитного рулювання

Банк - це і кредитор, і позичальник, і посередник між юридичними і  фізичними особами, і посередник в грошових розрахунках; в цих  своїх якостях він розкриває  свою суть. Банк - це особливе явище  господарського життя.

Банк як кредитне підприємство. Кредит - це відношення між кредитором і позичальником з приводу зворотного руху вартості, що позичається. На відміну від кредиту банк - це одна із сторін відносин, яка хоча і може одночасно виступати в якості кредиту і в якості позичальника, однак в кожний даний момент при окремій угоді виступає або в якості кредитора або в якості позичальника.

Обов’язкові резерви за своєю сутністю ¾ показник кредитної мультиплікації, який визначає рівень “затухання” коливань депозитної емісії, що виникає в результаті переказу коштів з рахунків комерційних банків. За допомогою цього інструменту центральні банки обмежують можливості кредитної експансії та депозитної емісії. Обов’язкові резерви виконують також функцію страхування депозитів.

На сьогодні, політика обов’язкових резервів має подвійне призначення:

забезпечити постійний рівень ліквідності  комерційних банків. Шляхом зміни  розмірів обов’язкових резервів центральний  банк може блокувати або змінювати  значну частку ліквідних коштів комерційних  банків і таким чином впливати на їх діяльність;

використовується як інструмент центрального банка для регулювання грошової маси.

Зміна норм обов’язкових резервів являє  собою регулювання ресурсів комерційних  банків, які вони зобов’язані зберігати  в центральному банку. Сума коштів, що зберігаються встановлюються у певному процентному відношенні до величини депозитів   банку.

Центральний банк періодично змінює норму обов’язкових резервів залежно  від ситуації на ринку і типу політики, що ним проводиться. При рестрикційній політиці центральний банк підвищує норми резервування, що відповідно зменшує частину ресурсів, за рахунок яких комерційні банки можуть надавати кредити підприємствам і населенню, що в результаті призводить до скорочення грошової маси в обігу та зростання процентів за банківськими позиками.

Рефінансування охоплює три  види кредитів, які надаються комерційним  банкам.

Редисконтний кредит пропонується комерційним банкам в обмін на цінні папери.

Кредит рефінансування. Існує два різновиди такого кредиту:

• перший призначається для рефінансування централізованих інвестицій. Це цільовий кредит, який надається лише під вже розпочаті проекти;

• другий має назву “конвертований кредит рефінансування, який призначається на реструктуризацію комерційного банку.

Інфляція  нарівні з низькими процентними  ставками не стимулює притік капіталів з-за кордону, а навпаки породжує їх відтік, одночасно створюючи сприятливі умови для імпорту, а не експорту товарів. Результатом цих процесів є негативне сальдо платіжного балансу.

Отже, норма  обов’язкових банківських резервів має застосовуватись як інструмент антициклічної та антиінфляційної  політики, так як зміна розміру  норми обов’язкових банківських  резервів впливає безпосередньо  на інші макроекономічні показники  через трансмісійний механізм.

Готівка, яка опинилась поза Центральним  банком і потрапила в економіку, розділяється в подальшому в двох напрямках:

• Одна частина осідає в касі домашніх господарств та фірм;

• Інша надходить в комерційні банки(КБ) в вигляді депозитів

• Відповідно, якщо готівку створює ЦБ, то депозити – КБ.

Гроші, які надійшли в КБ, можуть використовуватися  ними для надання кредиту, і тоді кількість грошей в економіці  збільшується. При поверненні кредиту  об’єм грошової маси на руках суб’єктів господарювання зменшується. Таким чином, КБ можуть як створювати, так і скорочувати грошову масу.

В загальному вигляді грошовий мультиплікатор m може бути записаний у вигляді  наступної формули:

,

де r –  норма резервування, яка вираховується  як відношення резервів R до депозитів D:

.

  Таким чином, грошовий мультиплікатор може бути представлений і в такому вигляді:

.

    ЦБ може контролювати пропозицію грошей перш за все шляхом контролю грошової бази. Зміна грошової бази, в свою чергу, створює мультиплікативний ефект на пропозицію грошей.

    Виділяють три основних інструменти монетарної політики, за допомогою яких ЦБ здійснює непряме регулювання грошово-кредитної сфери:

• зміна облікової ставки (ставки рефінансування), тобто ставки, по якій ЦБ кредитує КБ;

• зміна норми резервування, тобто мінімальної частини депозитів, яку КБ повинні зберігати у вигляді резервів (безпроцентних вкладів) в ЦБ;

• операції на відкритому ринку: купівля чи продаж ЦЮ державних цінних паперів (використовується в країнах з розвиненим фондовим ринком).

    Ці операції пов’язані зі зміненням  банківських резервів, і як наслідок  грошової бази.

       Разом з вищеперерахованим слідує, що основою грошової (монетарної) політики являється теорія грошового  мультиплікатора. Вона показує,  що:

• ЦБ може контролювати грошову базу (готівку і резерви);

• контролюючи грошову базу (тобто пропозицію грошей), ЦБ повністю контролює темп інфляції;

• інфляція являється монетарним явищем.

Отже, грошовий мультиплікатор в Україні невисокий.

 

РОЗДІЛ ІІІ. ГРОШОВО-КРЕДИТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ  ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

3.1. Операції на відкритому ринку

Операції на відкритому ринку – метод грошово-кредитної політики держави, що полягає в купівлі або продажу центральним банком цінних паперів на відкритому ринку. Використовують для збільшення або скорочення резервів комерційних банків, впливу на рівень ринкових процентних ставок, регулювання курсу державних цінних паперів. При цьому збільшується або зменшується обсяг грошової маси в обігу. Операції на відкритому ринку здійснюються з коротко- та довгостроковими зобов’язаннями казначейства і державних корпорацій, облігаціями торгово-промислових фірм, банків, комерційними векселями, що враховуються центральним банком.

Поряд із функцією обслуговування державного боргу ринок державних зобов’язань використовується як один із визначальних важелів монетарної політики. Йдеться про функцію грошово-кредитного регулювання економіки, яка реалізується через здійснення операцій на відкритому ринку.

Слід враховувати, що названі функції  не заперечують одна одну. Функція  регулювання грошового обігу через операції на відкритому ринку є логічним продовженням функції обслуговування державного боргу. Такі операції потребують досить високого ступеня розвитку ринку державних цінних паперів, досконалого інструментарію і техніки виконання відповідних угод.

Єдність зазначених функцій виявляється  в складному питанні, у якому  слід розібратися. Йдеться про експертизу першої функції на предмет її інфляційності: чи призводить фінансування державних витрат через механізм емісії фондових паперів до інфляційного знецінення грошей? Якщо це відбувається, то в даному разі реалізація цієї функції заперечує ефект стабілізації, досягненню якого підпорядковується функція регулювання грошового обігу.

Сучасною практикою функціонування фондового ринку напрацьовано великий  набір різноманітних форм емісії цінних паперів держави та методів їх розміщення. Розмежовуються цінні папери, емісія яких здійснюється на ринкових і неринкових засадах: перші можуть перепродуватися іншим особам, других позбавлено такої можливості. Поряд із цим емісія цінних паперів може здійснюватися як у формі паперових сертифікатів, так і у вигляді книжного запису.

Успішне функціонування ринку державних  цінних паперів, його авторитет значною  мірою визначається гарантіями високого рівня ліквідності фондових цінностей, що перебувають в обігу.

Це досягається завдяки реалізації наступних чинників:

• гарантії високого і стабільного відсотка;
• застосування інструментарію, що дозволяє надати фондовим паперам держави антиінфляційного імунітету
• законодавчі обмеження при затвердженні парламентом бюджету верховної стелі державного боргу;
• запровадження податкових пільг, якими користуються фізичні та юридичні особи при інвестуванні своїх фінансових ресурсів у цінні папери держави (у деяких країнах зазначена частка доходів не оподатковується);
• високий рівень інформативного забезпечення учасників ринку державних цінних паперів.

Операції на відкритому ринку зводяться, як зазначалося вище, до здійснення купівлі та продажу уповноваженими установами держави на фондовому ринку її цінних паперів. Розглянемо ці операції. Вони неоднозначні за своїми наслідками.

Отже, здійснення операції з купівлі-продажу скарбничих векселів та облігацій на відкритому ринку дає можливість вирішення цілого комплексу проблем грошової політики. Йдеться про таке:

• по-перше, бездефіцитне фінансування державних витрат, а звідси – управління на цій основі державним боргом;
• по-друге, надання суб’єктам ринкової економіки високонадійних і високоліквідних інструментів для тимчасового розміщення власних фінансових ресурсів;
• по-третє, надання можливості Центральному банкові економічними засобами впливати не лише на попит і пропозицію грошей, а й на співвідношення їх структурних агрегатів – агрегату М1 та агрегатів М2 і М3;
• по-четверте, визначення засобами ринкового механізму реальної вартості державного боргу, а значить – і цінних паперів, що його обслуговують. Визначена ринком ставка відсотку по цінних паперах держави є орієнтиром ринкового відсотка для інших (приватних і корпоративних) інструментів фінансового і грошового ринку (ставка відсотка по короткотермінових скарбничих білетах, з огляду на їхню високу надійність, як правило, служить відправним пунктом для порівняння відсотка інших типів фондових цінностей).

У цьому випадку інвестор, прагнучи отримати максимальний доход від  належних йому грошових ресурсів, віддає переваги фондовому ринкові держави. Зрозуміло, що макроекономічні наслідки ефекту витіснення, його реальний вплив на динаміку грошових агрегатів можливі лише за наявності високої частки ринку цінних паперів держави у загальній структурі фондових операцій.

Існують два типи операцій на відкритому ринку:

1. Динамічні - спрямовані на зміну  обсягів резервів, коли центральний  банк продає цінні папери зі  свого портфеля, щоб стабілізувати  або зменшити масу грошей в  обігу та стримати зростання  платоспроможності попиту, сприяє  підвищенню рівня процентної ставки та зменшенню інфляції.

Якщо центральний банк розміщує цінні папери безпосередньо в  банківській системі, зменшуються  надлишкові резерви банків, а депозитна база залишається сталою. Все це зменшує грошову пропозицію.

У разі продажу цінних паперів небанківським учасникам фондового ринку зменшуються резерви комерційних банків і одночасно зменшується їх депозитна база,

2. Захисні - спрямовані на відшкодування  впливу на монетарну базу інших  факторів. У цьому випадку центральний  банк купує цінні папери, чим  збільшує грошову масу в обігу.

Об'єктом операцій на відкритому ринку  здебільшого є цінні папери, що мають високу ліквідність і користуються повсюдним попитом за незначних коливань ринкової вартості.

Продаж центральним банком державних  цінних паперів населенню чи фірмам спричиняє аналогічний результат. Отже, коли ЦБ продає цінні папери на відкритому ринку, резерви комерційних банків зменшуються. Зменшення резервів комерційних банків спричиняє зменшення пропозиції грошей у національній економіці.

Операції на відкритому ринку поділяють  на два види:

• динамічні ;
• захисні.

Динамічні операції спрямовані на зміну  обсягів резервів і грошової бази.

Захисні операції мають на меті нейтралізувати впливи інших чинників, що можуть змінити пропозицію грошей у національній економіці.

 

3.2 Облікова ставка

Процентну ставку,за якою ЦБ надає позики комерційним банкам, називають обліковою, або дисконтною. Позики центрального банку комерційним банкам називають дисконтними позиками. Ці позики надаються комерційним банкам на короткий період часу: по-перше, для підтримання їхніх обов’язкових резервів на необхідному рівні, по-друге – для підтримання ліквідності комерційних банків в ситуації «навали на банк».