Еволюція феодальної системи господарства та економічна думка Західної Європи в період класичного середньовіччя

Упродовж останніх 30 років XIX ст. класичну політекономію змінила  маржинальна економічна теорія. Ця зміна значною мірою стала  наслідком величезного прогресу в науці, особливо в її природничих і гуманітарних галузях, а також в економіці, в якій з’являлось все більше ознак монополістичного типу господарювання.

Маржиналізм (від слова "margin", яке в англо-французькому перекладі означає – кордон, межа) грунтується на принципово нових методах економічного аналізу, що дозволяє застосовувати граничні величини для характеристики змін у явищах, які відбуваються. У цьому його відмінність від класичної політекономії, автори якої користувались лише характеристикою суті економічних явищ (категорій), виражених у середній або сумарній величині.

Основна ідея маржиналізму – дослідження граничних економічних  величин як взаємопов´язаних явищ економічної  системи в масштабі фірми, галузі (мікроекономіка), а також і всього народного господарства (макроекономіка). У даному контексті сучасний маржиналізм включає в себе і неокласичну, і кейнсіанську економічні концепції, а економічна наука вперше стала галуззю знання, яка вивчає взаємозв´язки між визначеною метою і наявними обмеженими засобами, які мають альтернативні можливості використання.

Австрійська школа маржиналізму отримала назву "суб'єктивно-психологічної", оскільки в основу теоретичних досліджень її представників були покладені  суб'єктивні фактори: індивідуальні  оцінки корисності, зіставлення вигод і втрат, очікування тощо. Засновником нової школи став відомий австрійський вчений К. Менгер. Основною особливістю австрійської школи було застосування послідовного та безкомпромісного суб'єктивізму та психологізму. Визначивши у якості основи економічної діяльності психологію суб'єкта господарювання, яка зумовлює його потреби, мотиви діяльності та економічну поведінку, представники австрійської школи побудували систему економічних категорій, засновану на суб'єктивній оцінці корисності благ як визначального чинника ціни товарів споживчого і виробничого призначення. Дослідження представників австрійської школи - це різкий відхід від панівної в минулому ортодоксії з її вірою в "об'єктивне" за своєю сутністю економічне знання, таке саме точне і кількісно визначене, як в природничих науках, з її наголосом на точний прогноз як на основну мету і з її прагненням формалізувати і математизувати економічні явища. На противагу цьому австрійська школа аналізує людську діяльність у світі невизначеності. Вона досліджує людину, суб'єктивний і непередбачуваний вибір якої чинить опір будь-яким спробам загнати себе в рамки механістичної науки. Представники цієї школи були прихильниками строгого методологічного індивідуалізму. Пояснюючи економічні явища як рівнодію індивідуальних переваг і рішень, вчені австрійської школи виступали проти будь-якого агрегування. Вони були переконані, що складні суспільні явища можуть бути адекватно пояснені як логічні наслідки дій, суб'єктивного сприйняття і психологічних настанов окремих індивідів. Застосовували дедуктивний підхід, причинно-наслідковий аналіз та відмовлялися від математичних міркувань і побудов.

Англійська школа маржиналізму представлена ​​Джевонсом і Еджуорт.  
Суб'єктивізм маржинальних ідей у ​​працях вчених очевидний з наступного.  
По-перше, максимальне задоволення потреб при мінімумі зусиль є суто економічним завданням, не пов'язаної з політичними, моральними та іншими факторами. По-друге, розглядаючи корисність та цінність з функціональної залежності, вважали, що ціна товару функціонально залежить від граничної корисності, а остання, у свою чергу, залежить від товарних цін, обумовлених витратами виробництва. По-третє, поділяли положення «класиків» про досконалу конкуренцію, що дозволяє продавцям і покупцям мати доступ один до одного і володіти повною взаємною інформацією. Джевонс сформулював закон спадної граничної корисності і з його допомогою прийшов до рівняння обміну: у стані рівноваги відносини збільшень споживаних товарів повинні дорівнювати відповідним співвідношенням інтенсивності потреб, що задовольняються в останню чергу. Важливим внеском у науку є теорія пропозиції праці Джевонса. Тягар праці із збільшенням його пропозиції спочатку знижується, а потім зростає, тоді як гранична корисність продукту, виробленого працею, монотонно убуває.

Головною відмінністю американської школи маржиналізму від розробок австрійської та англійської шкіл став аналіз проблем виробництва й розподілу, що спирався на концепцію граничної продуктивності праці й капіталу. Засновником цієї школи був Дж. Б. Кларк. Представники цієї школи внесли нові моменти в методологію маржиналізму, передусім ідею про статику й динаміку господарської системи. Під статикою розуміли певні умови, необхідні й достатні для встановлення рівноваги ринкової системи. Динаміку  уявляли як повільний, безкризовий перехід від одного стану рівноваги до іншого. Таким чином, принципи статики й динаміки, що застосовуються у фізичних дослідженнях, було перенесено на вивчення економічних явищ, які багато в чому є породженням суспільних відносин. Процеси виробництва й розподілу розглядали з позицій маржиналізму, тобто у вигляді діяльності раціональних суб'єктів: робітника, грошового капіталіста та підприємця. Робітник вкладає у виробництво свою працю, розраховуючи на заробітну плату, а власник грошового капіталу сподівається на отримання відсотка. Прибуток підприємця в статичній ситуації дорівнює нулю, і тільки в умовах динамічного розвитку підприємець має додатковий доход. Граничну продуктивність поставили у залежність від обсягу факторів виробництва. Економісти американської школи стверджували, що в кожній виробничій одиниці статичної економіки можливе встановлення оптимального співвідношення витрат виробництва, яке забезпечує максимізацію випуску продукції. Це співвідношення, коли гранична продуктивність праці та гранична продуктивність капіталу дорівнюватимуть відповідно ринковим значенням заробітної плати та відсотка.

Математична школа представлена працями Антуана Курно (1801 - 1877), Германа Госсена (1810-1858), Леона Вальраса (1834-1910), Вільфредо Парето (1848-1923), які базувалися на теорії суб'єктивної корисності та граничної продуктивності факторів виробництва.

Головна відмінність  цієї школи від інших полягає  у використанні математичного методу як для викладення теоретичних поглядів, так і для дослідження економічних явищ. Економісти-математики єдині в тому, що капіталістична економіка здатна досягти становища рівноваги, під яким розуміється рівність попиту та пропозиції. Ідеальним господарським механізмом визнавалося вільне приватне підприємництво, коли однакові раціональні суб'єкти прагнуть отримати максимум корисності.