Економічна безпека в Україні

Економічна безпека України

 У

 

країна одночасно проходить складний історичний шлях державотворення і переходу від централізовано-планової системи управління економікою до соціально спрямованої ринкової економіки. Зрозуміло, що ці дві історичні події супроводжуються зламом суспільних і економічних відносин, який призводить до соціально-економічної кризи тривалого характеру. Кризовий стан економіки значно впливає, більш того, безпосередньо загрожує національним інтересам незалежної держави, надзвичайно актуалізує проблему її національної безпеки, в першу чергу такої її складової, як економічна. В сучасних умовах економічна безпека є такою, що визначає національну безпеку в цілому. Це сталося тому, що Україна проходить етап небаченого руйнування раніше створених виробничих сил і виробничих відносин, повільного становлення нових, ринкових відносин і ринкової інфраструктури.

 

На наш погляд, до економічної безпеки слід відносити тільки ті складові, які містять лише економічні відносини. З такої точки зору до категорії “економічна безпека держави” доцільно відносити лише власне економічну, фінансову , зовнішньоекономічну і соціальну складові.

 

Економічна безпека - це такий стан національної економіки, за якого забезпечуються захист національних інтересів, стійкість до внутрішніх і зовнішніх загроз, здатність до розвитку та захищеність життєво важливих інтересів людей, суспільства, держави. Під життєво важливими інтересами в даному контексті розуміють сукупність потреб, які забезпечують існування і прогресивний розвиток особистості, суспільства, держави. Економічна безпека є однією зі складових національної безпеки, яка охоплює також оборонну, екологічну безпеку тощо.

           У макроекономічному аналізі  економічної безпеки вирізняють  такі складові:

- економічну незалежність;

- стійкість і стабільність  національної економіки;

- здатність до саморозвитку  й прогресу.

           Економічна незалежність означає  насамперед можливість здійснення  державного контролю над використанням  національних ресурсів, спроможність  забезпечити національні конкурентні  переваги для рівноправної участі  у міжнародній торгівлі.

           Стійкість і стабільність національної  економіки передбачає міцність  і надійність усіх елементів  економічної системи, захист усіх  форм власності, стримування дестабілізуючих  чинників.

           Здатність до саморозвитку і  прогресу означає спроможність  самостійно реалізовувати і захищати  національні інтереси, створювати  сприятливий інвестиційно-інноваційний  клімат, розвивати інтелектуальний  потенціал. Економіка, яка постійно  розвивається, здатна протистояти  внутрішнім та зовнішнім загрозам. Надійність та ефективність економічних  пропорцій, вертикальних та горизонтальних  зв'язків дозволяє пом'якшити  наслідки дестабілізуючих процесів.

            Об'єктами економічної безпеки  є держава, суспільство, громадяни, підприємства, установи та організації, території, окремі складові економічної  безпеки. Основним суб'єктом економічної  безпеки виступає держава, яка  здійснює свої функції в цій  сфері через органи законодавчої, виконавчої та судової гілок  влади.

 У системі економічної  безпеки визначальну роль відіграють  національні економічні інтереси, їх пріоритети. Для визначення  національних економічних інтересів  необхідним є: аналіз поточного  стану економіки та виявлення  тенденцій розвитку; моделювання  і прогнозування соціально-економічного  розвитку; корегування заходів державного  регулювання з метою досягнення  бажаних цілей. У зазначених діях  особливо важливою є розробка  системи економічних показників, які б надавали кількісну оцінку  соціально-економічного розвитку  країни. їх обов'язково треба відображати  в діючій статистиці.

            До найпріоритетніших економічних  інтересів належать: створення самодостатньої  соціально орієнтованої економіки; збереження та розвиток інтелектуального  та науково-технічного потенціалу; забезпечення економічно безпечних  умов життєдіяльності суспільства; побудова рівноправних і взаємовигідних  економічних відносин з іншими  державами.

            Економічна безпека оцінюється  за певними критеріями - показниками-індикаторами. Найважливішими з них є:

- структура ВВП, обсяг  і темпи розвитку промисловості, обсяг і динаміка інвестицій;

- природно-ресурсний виробничий  і науково-технічний потенціали  країни; ефективність використання  ресурсів;

- конкурентоспроможність  економіки на внутрішньому та  зовнішньому ринках;

- темпи інфляції;

- рівень безробіття;

- якість життя, ступінь  диференціації доходів, забезпеченість  населення матеріальними благами  й послугами;

- дефіцит бюджету та  державного боргу;

- енергетична залежність;

- інтегрованість у світову  економіку.

           Важливе значення для економічної  безпеки мають не самі критеріальні  показники, а їх порогові значення, тобто граничні величини, перевищення  яких загрожує економічній безпеці. Слід зазначити, що не за всіма  переліченими показниками визначені  такі граничні припустимі значення. Наведемо відомі.

 Так, нормальний циклічний  спад ВВП становить 5-15 % від його  потенціального значення. Пороговим  спадом ВВП вважають ЗО %, за  умов вищого спаду втрати можуть  бути незворотними.

           Нормальним рівнем інфляції вважається  середньорічний темп зростання  цін на 5-6 %. У разі інфляції  в 6-10 % необхідно вживати спеціальні  обмежувальні заходи.

           Зі світового досвіду відомо, що в період радикальних перетворень  рівень безробіття може досягати 15-20 %. Однак такий рівень не  повинен триматися більше З-5 років. Пороговим рівнем безробіття  вважається 10 %.

            Розрив у доходах 10 % найбагатших  та 10 % найбідніших верств населення  не повинен перевищувати 6-8 разів. А індикатор концентрації доходів (коефіцієнт Джині) у розвинутих країнах становить 0,15-0,17. Якщо ж співвідношення у доходах 10% найбільш забезпечених і 10 % найменш забезпечених груп населення перевищує 1 : 10 (тобто досягає двозначних цифр), то суспільству загрожує соціальна нестабільність.

           Коли частка населення з доходами, нижчими за прожитковий мінімум, досягає 8-10 %, це призводить до  виникнення тривалої кризи та  стагнації.

           Суттєве значення має структура  за джерелами їх утворення. В  розвинутих країнах частка заробітної  плати в особистих доходах  становить 60-65 %, а доходи від підприємницької  діяльності (за винятком оплати  праці), операцій з нерухомістю, дивідендів  від внесків та акцій не  перевищують 20 %.

           Загрозами економічній безпеці  країни є сукупність умов і  чинників, які створюють небезпеку  життєво важливим інтересам особистості, суспільству, державі, ускладнюють  або унеможливлюють реалізацію  національних економічних інтересів. Вирізняють внутрішні та зовнішні  загрози економічній безпеці  країни.

           Основними внутрішніми загрозами  слід вважати:

- у науково-технічній  сфері: руйнування науково-технічного  потенціалу, зменшення науково-технічних  розробок, скорочення потенціалу  фундаментальної науки, невизначеність  державної науково-технічної політики, відплив наукових кадрів за  кордон або в іншу сферу  діяльності;

-  у соціальній сфері: поглиблення диференціації доходів, бідність, погіршення структури  харчування, зменшення доступності  освіти та медичних послуг, погіршення  якості життя, соціальна незахищеність  значних верств населення, зниження  народжуваності, зростання смертності, неконтрольовані міграційні процеси.

          До зовнішніх загроз економічній  безпеці країни належать:

- економічна залежність  від імпорту, від'ємне зовнішньоторговельне  сальдо, нераціональна структура  експорту - надмірний вивіз сировинних  ресурсів;

- втрата позицій на  зовнішніх ринках;

- зростання зовнішньої  заборгованості, нераціональне використання  іноземних кредитів;

- неконтрольований відплив  валютних ресурсів за кордон, розміщення їх в зарубіжних  банках.

Виходячи з пріоритетних національних інтересів і загроз економічній безпеці країни визначаються заходи державної політики економічної безпеки, які охоплюють науково-технічну, економічну, соціальну сфери, а також політику, воєнну, екологічну, інформативну сфери для забезпечення в цілому національної безпеки країни.

Сутність економічного суверенітету та його структура

В загальному розумінні безпека - це низький рівень загроз, які можуть перешкоджати стійкому функціонуванню певного суб'єкта. Безпека має два виміри. Людина може відчувати себе безпечно, якщо справджуються дві головні передумови. По-перше, вона повинна відчувати себе безпечно в конкретний момент у даному місці. По-друге, і головне, -- вона повинна мати впевненість у власній безпеці в майбутньому, тобто повинні бути певні передумови для відтворення ситуації безпеки у майбутньому. Якщо переходити до контексту економіки як динамічної системи, що, як відомо, розвивається за рахунок власних вбудованих механізмів, поняття безпеки тут буде адекватним поняттю стійкості процесу суспільно-економічного відтворення.

Отже, поняття економічної безпеки країни ми трактуємо як складну багатофакторну категорію, яка характеризує здатність національної економіки до розширеного самовідтворення з метою збалансованого задоволення потреб власного населення держави на якомусь визначеному рівні, з метою протистояння дестабілізуючій дії різноманітних чинників, внутрішніх та зовнішніх, а також з метою забезпечення конкурентоспроможності національної економіки у світовій системі господарювання.

Використання саме категорії економічного відтворення дозволяє надати економічній безпеці третього часового виміру, тобто оцінити, наскільки поточний стан справ містить передумови для забезпечення стійкості економічної безпеки у майбутньому. Крім того, застосування категорії відтворення дозволяє додати поняттю економічної безпеки активного звучання, тому що процес суспільного відтворення, як відомо, є результатом індивідуальних відтворювальних процесів економічних суб'єктів різних рівнів у певному економічному середовищі та під впливом певної економічної політики держави.

Отже, економічна безпека країни в цьому разі може трактуватися як поєднання економічної безпеки держави, тобто безпеки макрорівня, і економічної безпеки економічних суб'єктів, тобто безпеки мікрорівня. Причому тут важливо зауважити, що як безпека держави, так і безпека мікрорівня, припустимо -- підприємств, певний час можуть забезпечуватись окремо або навіть за рахунок одна одної. Водночас у стратегічному плані це -- не лише взаємопов'язані, а й неподільні поняття. Саме суперечність між безпеками двох рівнів - безпекою макрорівня і безпекою мікрорівня -- якраз і є головною проблемою економічної безпеки України на сучасному етапі.

Використовуючи викладені підходи, можна сьогодні говорити про низку загроз економічній безпеці України, які значною мірою виникли саме внаслідок заходів, ужитих у процесі економічного реформування. Згадаємо лише про найважливіші з них.

Це -- деформація промислової структури, яка на сьогодні, на жаль, не містить матеріальних передумов для переходу до економічного зростання, а конкуренція з товарами зарубіжного виробництва є фактично нерівноправною для вітчизняних товаровиробників та виступає загрозою економічній безпеці мікрорівня. Це -- наслідки монетарної стабілізації, під час якої відбулося розшарування грошового обігу і безпека макрорівня була досягнута за рахунок погіршення умов безпеки підприємств унаслідок переміщення диспропорцій на мікрорівень і додаткового навантаження на їх фінанси.

Можна говорити також про бюджетну політику, в якій, на жаль, сьогодні переважає фіскальна функція, і дуже мало уваги приділяється регулятивній та перерозподільчій ролі бюджетної політики.

На тлі цих і багатьох інших процесів сьогодні відбувається рух приватних економічних суб'єктів до посилення їх власної економічної безпеки. А оскільки такого середовища, яке сприяло б координації інтересів цих приватних суб'єктів, не сформовано, то цей рух до індивідуальної безпеки спричинив погіршення стану економічної безпеки держави на макрорівні і відбулося зниження реального рівня регульованості економіки.

З одного боку, те що під час приватизації переважали кількісні орієнтири, призвело до того, що при цьому досить часто не утворювалося ефективних власників, не відбулося групування підприємств і переплетення капіталів, не було інших форм корпоративної організації, які сприяли б координації інтересів мікро- та мезорівнів і збільшенню стійкості відтворювальних процесів мікрорівня.

З другого боку, нерозвиненість інституційної системи реалізації державної влади, непрозорість економічної політики досить часто ставали вагомими чинниками нестабільності та непевності економічних стратегій підприємств. Отже, досить часто, як визнають самі підприємці, взаємодія з “тіньовим” сектором та корумпованими чиновниками сприймається ними як більш стабільна форма відносин, ніж абсолютно легальна діяльність, яку сьогодні можуть собі дозволити лише дуже стійкі підприємства.

Не можна не згадати також про ще один тип суперечностей - між інтересами економічної безпеки індивідуума, підприємств і держави. Погіршення якості життя населення, зростання невизначеності соціального статусу багатьох верств населення також є загрозою економічній безпеці. Адже насамперед вони знижують легітимність і ефективність економічної політики держави, а також призводять до поширення кримінальної та “тіньової” діяльності.