Економічна і соціальна роль конкуренції в соціальній ринковій економіці

Державна служба статистики України

Національна академія статистики, обліку та аудиту

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

 з «СОЦІАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ»

 

на тему: «ЕКОНОМІЧНА І СОЦІАЛЬНА

РОЛЬ КОНКУРЕНЦІЇ В СРЕ»

 

 

 

 

 

 

Виконав: студент 5 курсу

                заочного факультету

                групи  08.14 (с)

«Облік і аудит»

Бондарук Юлія Борисівна

 

Перевірив:

д.е.н.,проф. Єременко В.Г.

 

 

 

Київ – 2013

Економічна і соціальна роль конкуренції

у соціальній ринковій економіці

 

Термін “соціальна ринкова економіка” користується досить високою популярністю в численних економічних та політичних дискусіях нашої доби. Особливо це стосується нинішніх українських реалій. Не випадково це знайшло своє дещо модифіковане відображення навіть в Конституції нашої держави. Зокрема, стаття 13 гласить: “Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки”. Проте, при вживанні терміну “соціальна ринкова економіка”, акцент переважно робиться не стільки на її ринковій, як на соціальній складовій. У той же час, класики цієї доктрини наголошували, що в понятті “соціальна ринкова економіка” ключовим є саме ринкове визначення. Тобто, “не соціальною” ефективна ринкова економіка не може бути в принципі. А конкуренція як головний її регулятор виконує не лише важливу економічну, але й принципову соціальну функцію.

 

Свобода, власність і конкуренція – невід’ємні поняття

 

В основі самоорганізуючих процесів ринкового типу лежать індивідуальний інтерес, як основна рушійна сила, та конкуренція – як сила координуюча. Необхідною передумовою реалізації індивідуального інтересу є наявність інституційної системи, яка б в принципі не протидіяла свободі окремих індивідів діяти згідно власних цінностей, цілей та уподобань. Поняття свободи не виключає наявності системи обмежень. Навпаки, цілком очевидно, що в умовах абсолютної свободи будь-який індивід може стати “жертвою” необмеженої свободи дій (сваволі) сильнішого чи хитрішого. Лише завдяки наявності рамок свободи, свобода стає реальною. В цьому контексті невід’ємним елементом свободи є існування права приватної власності.

Суспільне визнання права окремого індивіда на свободу підприємництва є необхідною, але ще не достатньою умовою її утвердження в реальному житті. Адже свобода може перетворитися у просту формальність, якщо окремий індивід буде позбавлений можливості вибору. Сам вибір можливий лише за умови конкуренції. Таким чином, перешкоджаючи окремим індивідам реалізовувати власні інтереси за рахунок інших, конкуренція є важливою умовою збереження інституту індивідуальної свободи, зокрема, захисту прав власності та свободи укладання договорів для виробників та споживачів. Вальтер Ойкен акцентував увагу на тому, що “як правова держава, так і конкурентний порядок повинні створювати такі рамки, в яких вільна діяльність одного індивіда обмежується сферою свободи іншого, в результаті чого сфери свободи людей приводяться в стан рівноваги. І насправді, воля до встановлення і підтримки конкурентного порядку тісно пов’язана з волею до свободи”.

 

Конкуренція – основна регулююча сила соціальної ринкової економіки

 

Будь-яка економічна діяльність стосується процесу виробничого і невиробничого споживання економічних ресурсів, основною ознакою яких є їх обмеженість, або так звана рідкість. Інформацією про те, які саме ресурси є економічними, які з них, на що, яким чином, коли і де їх слід використовувати, ніхто в повному обсязі оволодіти не в стані. В умовах розвинутого поділу праці ця інформація розсіяна між окремими учасниками ринкового процесу. Еволюція людства супроводжується випереджаючим зростанням обсягів задіяної економічної інформації, пов’язаним із збільшенням чисельності населення та поглибленням поділу праці. Разом із цим зростає значення вирішення проблеми координації індивідуальних знань, навиків і вмінь, або регулювання економічного процесу.

 Оскільки економічні ресурси  за своєю природою є обмеженими, тобто їх завжди не вистачає  для задоволення усіх можливих  потреб, їхній розподіл завжди  відбувається в умовах конкуренції. Вона ж, у свою чергу, орієнтує  кожного індивіда на максимальне виявлення власного потенціалу, де особливе місце займають його знання, навики та вміння. Ринкові ціни при цьому відіграють сигнальну функцію, інформуючи учасників ринкового процесу про можливі варіанти прикладання індивідуальних зусиль. Так, зростаючі ціни на певні продукти свідчать про їх дефіцит на ринку і сигналізують виробникам про те, що варто збільшувати їх випуск.

Прагнучи максимально раціоналізувати використання наявних ресурсів, люди вступають між собою в економічні відносини. Якщо кожен з них діє в умовах вибору та конкуренції, то немає підстав вважати, що економічні угоди встановлюються без взаємної вигоди згідно існуючого рівня поінформованості всіх сторін. В результаті відбувається децентралізоване максимально ефективне використання економічного потенціалу суспільства – діє так зване правило “невидимої руки”.

Складність і важливість вирішення проблеми регулювання зростає із розвитком суспільства. Як зазначає В.Ойкен: “Ріст масштабності задач регулювання стає причиною того, що вони ніби то набувають нової якості. ... Чим більші масштаби поділу праці і чим інтенсивніше він проходить, тим вищі вимоги, що ставляться до економічного порядку”.

Слід наголосити, що будь-які збої механізму регулювання призводять до зниження ефекту від розподілу праці, а отже і її продуктивності. Це веде спочатку до зниження рівня життя людей, а потім і до скорочення їхньої чисельності, що в свою чергу зменшує можливості використання переваг поділу праці. В результаті - процес повторюється, але вже на нижчому рівні розвитку продуктивних сил.

Кожне наступне незадіяння знань, позбавляє стимулу до їх відтворення, що веде до примітивізації економічного життя. Будь-яке зниження ефективності економіки ставить під сумнів можливість виживання наявної чисельності людей і збереження існуючого поділу праці. Тому вирішення проблеми регулювання економічних процесів має визначальне значення не тільки для подальшого суспільного розвитку, а й для збереження уже досягнутого рівня. Це зумовлює необхідність оцінки будь-яких заходів економічної політики на предмет сприяння ними вирішенню проблеми регулювання.

Не можуть бути тут винятком і питання ринкового реформування командно-адміністративної економіки. Оскільки в Україні економічні реформи здійснюються за майже ленінською формулою: “ринкова економіка – це приватна власність плюс лібералізація всієї економіки”, то варто зауважити, що для забезпечення ефективного функціонування ринку приватна власність є необхідною, проте, далеко не достатньою умовою. В.Ойкен акцентував увагу на тому, що: “приватна власність на засоби виробництва потребує контролю зі сторони конкуренції. Тут винятково важлива інтердепенденція всіх політико-економічних заходів. Якщо решту принципів, застосування яких впливає на реалізацію конкурентного порядку насправді будуть витримані, то це означає, що приватна власність на засоби виробництва і вільне розпорядження ними володіють важливою соціальною функцією і функцією політики порядків. Якщо інші принципи не будуть враховуватися, якщо виникнуть монополії і якщо, відповідно, буде відсутній контроль зі сторони конкуренції, то повноваження розпорядження приватною власністю повинні бути обмежені”.

 

Конкуренція – умова ефективності ринкової економіки

 

Конкуренцію іноді порівнюють із змаганнями в бігу. Бажання кожного із учасників досягнути фінішу першим, сприяє підвищенню результатів усіх учасників змагань загалом. Водночас, не існує іншого способу виявити найсильнішого, якщо усі бажаючі помірятися у швидкості не вийдуть на бігову доріжку. Це ж стосується й економічної конкуренції.

Проте, якщо на бігову доріжку кожен виходить переважно добровільно, то економічної конкуренції нікому уникнути практично не вдається. Адже конкуренція є завжди і всюди, якщо справи доходять до розподілу економічних ресурсів. Це випливає із самого визначення поняття економічних ресурсів, як таких, яких ніколи не вистачає для задоволення усіх потреб у повному обсязі.

Конкуренція є тим зовнішнім чинником, який спонукає кожного індивіда до максимального виявлення знань, навиків та вмінь щодо напрямів та способів застосування наявних в його розпорядженні факторів виробництва чи залучення їх зі сторони. Саме у цьому виявляється її особлива роль. Як зазначав один з ідейних натхненників неолібералізму, лауреат Нобелівської премії Фрідріх фон Хайек: “Якби кому-небудь дійсно було відомо все, що економічна теорія називає даними, то конкуренція й справді була б надто марнотратним методом пристосування до цих даних ... кожного разу, коли звертання до конкуренції може бути раціонально виправданим, основою для цього виявляється те, що ми не знаємо заздалегідь фактів, що визначають дії конкурентів... я пропоную розглядати конкуренцію як процедуру для відкриття таких фактів, які без звернення до неї залишались би нікому не відомими, або в крайньому разі не використовуваними”.

Наслідком дії конкуренції, як “процедури відкриття” є те, що в ринковий процес втягується більша кількість інформації, ніж це було б можливим за умов існування централізованої системи. І справа не в тому, що жодна централізована система, наскільки б вона не була оснащена обчислювальною технікою, просто не в стані переробити весь масив інформації, що переробляється ринком. Це є лише чисто технічний бік проблеми. Цьому існує більш глибоке пояснення.

По-перше, економічно важлива інформація часто носить побіжний характер. Вона проявляється у знанні конкретних обставин часу, місця і способу дії. Якщо не використати такого роду інформацію тут же і відразу ж, вона дуже швидко втратить будь-який сенс. Тобто за час, необхідний для того, щоб передати її в центр прийняття рішень і отримати зворотну реакцію, значна її частина просто знеціниться.

По-друге, навіть якщо припустити, що передача інформації в обидвох напрямах може здійснюватися миттєво, то необхідні стимули, які б спонукали економічних агентів скеровувати в Центр неспотворені і повні дані.

По-третє, навіть якби самі агенти хотіли передати доступні їм відомості (наприклад із суто альтруїстичних мотивів, їм все одно не вдалось би цього зробити, тому що основна частина інформації яка їм належить складалась би з практичних навиків, умінь, установок, які, в принципі, на піддаються формалізації.

 

 

Переваги конкуренції не залежать від її досконалості

 

Кожен із учасників економічного процесу прагне до зміцнення своїх позицій на ринку, концентрації економічної влади, що В. Ойкен називає “схильність до створення монополій – факт, на який повинна зважати будь-яка економічна політика”.

Конкуренція обмежує ці прагнення, і спонукає усіх учасників ринку діяти за правилами “чесної конкуренції”. Проте будь-яка форма державного протекціонізму розширює можливості створення монополій. Монополізація ринку впливає на ефективність виконання конкуренцією регулюючої функції, що підриває основи соціальної ринкової економіки.

Це спостерігається при аналізі процесу прийняття рішень підприємством-монополістом. Будь-яке підприємство вирішує три взаємопов’язані питання: як розпорядитися наявними запасами виробленої продукції, що і скільки виробляти та чи змінювати засоби виробництва (чи здійснювати інвестиції). Монопольне становище підприємства впливає на процес прийняття рішень щодо всіх названих питань. І у всіх випадках страждають суспільні інтереси, які зводяться до якомога раціональнішого використання наявних економічних ресурсів для найповнішого задоволення потреб населення.

Так, наприклад, у випадку вирішення питання реалізації наявної продукції монополіст знаючи, що від його пропозиції залежить ціноутворення на ринку, починає використовувати це на власну користь. Це ж стосується і вирішення питання обсягів виробництва продукції. Монополіст пропонує “рівно стільки”, скільки потрібно для того, щоб кожен покупець який може і хоче платити монопольну ціну, був у стані купувати його товари чи послуги. В таких випадках завжди, споживач не отримає достатню кількість благ, або буде змушений платити за них більшу суму грошей. Це означає, що попит не буде задоволений у тій мірі, як це могло би бути в умовах конкуренції.

Що стосується вирішення питання інвестування, то монополія може, з одного боку, призводити до недостатнього інвестування, так як відсутність конкуренції не змушує її раціоналізувати виробництво. Тоді інвестується відносно мало, а комбінація засобів виробництва не є оптимальною і не відповідає досягнутому рівню технічних знань. З іншого боку, - монополії можуть здійснювати невиправдані додаткові інвестиції. Це пов’язано із тим, що монополісту вдається залучати відносно більшу частку капіталу для інвестиційних цілей. Адже для нього, як монополіста, ризик відносно невеликий. В той же час може не вистачати інших капіталовкладень, які могли би піти на задоволення більш нагальних потреб споживачів.

Продавці і покупці в умовах повної конкуренції не здатні і не готові займатися ринковою стратегією. Водночас, саме тоді, коли зникає повна конкуренція, може розпочатися боротьба монополій. Ця боротьба призводить до цін, які не показують ступеня обмеженості товарів, тобто негативно відбиваються на ефективності механізму цін. В ряді випадків, боротьба монополій ставить за мету “закриття” ринку.

У той же час, про значення конкуренції для функціонування соціальної ринкової економіки, не можна судити на основі стану так званої повної чи досконалої конкуренції. Адже така ситуація на ринку трапляється дуже рідко. У більшості випадків, на ринку діють підприємства, що володіють тими чи іншими перевагами, пов’язаними із ступенем кваліфікації персоналу, рівнем технологій та інновацій, управлінськими традиціями, наближеністю до ринків збуту чи постачання сировини тощо. В сучасних умовах нерідко окремі види продукції можуть поставляти лише декілька, а то й одне підприємство. Особливо це стосується високотехнологічних виробництв. Зрозуміло, що в таких випадках ніщо не може змусити ці підприємства підтримувати якийсь середній рівень рентабельності. Власні інтереси спонукають їх лише до того, щоб підтримувати ціни на такому рівні, який би не дозволив іншим виробникам вийти на цей ринок.