Економічні відносини власності

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ

 

 

КУРСОВА  РОБОТА

з дисципліни „Політична економія”

Тема: „Економічні  відносини власності”

 

 

 

 

 

                                                                         Виконала

                                                                         Студентка групи ФК-12

                                                                         Чернега Роксолана Олегівна

                                                                         Науковий керівник:

                                                                Зінченко Василь Миколайович

 

 

 

 

Київ 2013 р. 
ЗМІСТ

 

 

ВСТУП

 

Вивчення господарського ладу тієї чи іншої країни неминуче ставить перед дослідником корінне  питання: кому належить економічна влада, хто розпоряджається суспільним багатством. Суть цієї влади полягає в характері привласнення засобів виробництва і його результатів. Тому, щоб з’ясувати природу та економічну структуру того чи іншого суспільства, необхідно передусім розкрити зміст існуючої системи відносин власності.

Власність, як наукова  проблема в її теоретичному та практичному аспектах є фундаментальною проблемою не тільки політичної економії і юриспруденції, а й усіх суспільних наук. Це зумовлено тим, що власність в її антологічному змісті є основою життєдіяльності суспільства. Останнє пояснює, чому власність завжди знаходилась, знаходиться і буде знаходитись у центрі уваги теоретиків і практиків на всіх етапах розвитку людства. Адже саме міра розвитку та усвідомленої оптимізації суспільством відносин власності не тільки і не стільки рівень добробуту людини, скільки є мірою та умовами саморозвитку людського суспільства.

Людське суспільство –  категорія змінна, оскільки воно постійно знаходиться у стані розвитку. Звідси випливає, що етапи розвитку суспільства відрізняються й системами виробничих відносин, які, в свою чергу відрізняються відносинами власності.

Власність – основна складова економічних відносин, на якій тримається решта складових частин економічної системи. Це виключно складне суспільне явище, оскільки характеризується багатогранним змістом, який виражає різноманітність взаємовідносин між людьми. Усвідомлення даного твердження має велике значення для характеристики типа економічної системи.

Саме власність обумовлює  поєднання робітника із засобами виробництва, визначає кінцеву мету розвитку економічної системи, спосіб розподілу вже вироблених матеріальних благ та послуг і врешті – соціальну структуру суспільства.

Проблема дослідження  відносин власності як економічної  категорії є центральною проблемою  багатьох економічних наук, зокрема політекономії та економічної теорії. Вона виступає предметом ретельного вивчення багатьох вчених – економістів. Ці проблеми вже не одне десятиліття є об’єктом теоретичних сперечань і дискусій, що свідчить про актуальність даної теми на будь-якому етапі розвитку людської цивілізації. Так, одне з перших визначень власності з’явилося ще у 5 столітті в Кодексі імператора Юстініана, де власність розглядається як право володіння, використання та розпорядження майном. Вивченням власності займалися і класики економічної теорії, зокрема Карл Маркс, який при трактуванні власності підкреслював домінування економічної природи власності над її юридичною формою, а також вбачав у них перш за все відносини між людьми на відміну від відношення людини до речі.

Тому тема моєї курсової «Економічні відносини власності» небайдужа жодному члену нашого суспільства і відповідно є актуальною на сьогоднішній день.

Мета курсової роботи:

- розкрити сутність  поняття «власність» та провести  порівняльний аналіз  відносин  власності;

- розглянути теоретичні аспекти поняття типи і форми власності та їх характеристика.

Поставлена мета обумовила  необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

- розглянути сутність, роль і місце відносин власності  у суспільному виробництві;

- проаналізувати основні типи і форми власності;

- проаналізувати характеристику  форм власності;

- розглянути і проаналізувати  реформування відносин власності в економіці України.

Об’єкт дослідження – процес формування економічних відносин власності.

Предмет дослідження – функціонування відносин власності в умовах зміни соціально-економічного устрою та принципів господарювання.

 

РОЗДІЛ І: ВЛАСНІСТЬ,ЇЇ ЕКОНОМІЧНИЙ ТА ЮРЕДИЧНИЙ ЗМІСТ

 

Власність є однією з  найбільш фундаментальних і основоположних економічних категорій. Разом з тим – це одна з найскладніших категорій, бо має в собі багато ознак, форм прояву і систем функціонування.

Людство протягом тисячоліть вивчає сутність власності, але і до цього часу проблема власності до кінця не вирішена. Причиною цього, вочевидь, є те, що власність є певним зліпком даної економічної системи суспільства. Як саме суспільство перебуває в певному русі, зазнає змін, існує в перехідних формах розвитку, так і власність змінює свої типи, форми і системи. Тому відносини безпосередніх власників умов виробництва з безпосередніми виробниками розкриває найбільш глибоку таємницю, приховану основу всього суспільного ладу.

Кожна історично визначена  соціально-економічна епоха мала власність  і свої погляди на неї. У найдавніші часи власність розглядалась як природне право володіння предметами природи чи продуктами праці. Це зрозуміло, бо людина, добуваючи предмети природи для свого існування, автоматично вступала у володіння ними, але тут ще не було економічно оформлених відносин власності. Вони з’являються пізніше, з виникненням економічного відособлення добування (виробництва) засобів існування та їх споживання. Тут починається привласнення як суспільно-економічні відносини.[10]

Розвиток людського  суспільства і виникнення держави  зумовили необхідність суспільного регулювання відносин привласнення. Найбільшого розквіту цей процес досяг у римську епоху і знайшов своє узагальнення в римському праві. У той самий час економічний зміст відносин привласнення лише зрідка емпірично, споглядацьке описувався в державних актах чи наукових трактатах філософів, політиків, поетів, тоді як економічне життя, практика господарювання вимагали конкретних управлінських заходів з боку держави. Тому й не дивно, що власність за тих часів розглядалась як право власності, виражалось у трьох атрибутах: праві володіння, розпорядження і користування.

Сучасні економічні теорії вбачають у власності економічні відносини, проте, одні економісти визначають власність як сукупність усіх економічних  відносин, а другі – як висхідні чи первинні економічні відносини даного ладу. Зрозуміло, що всі ці визначення відбивають певний бік функціонування категорії власності.

Не підлягає сумніву, що поняття власності виникло в людей у результаті виробництва матеріальних благ та їх привласнення. Поняття власності виникає там і тоді, де і коли виникає декілька самостійних, незалежних, економічно відособлених виробників, коли виникають між ними відносини з приводу привласнення своїх продуктів.

Отже, власність – це не річ, а відносини між людьми з приводу виробництва і привласнення речей – продуктів праці. Це – ставлення індивідів один до одного і відповідно їх відношення до матеріалу, знарядь і продуктів праці.[15]

Власність існує також  там, де існує сукупна праця –  суспільне виробництво, бо й тут  у єдиному процесі суспільної праці люди вступають у відносини між собою з приводу як виробництва, так і привласнення результатів спільної праці. Важливо підкреслити, що власність - це відносини з приводу виробництва, а потім привласнення і споживання його результатів, бо тварини також споживають предмети природи, але відносин власності не знають. Ця вказівка на первинність фактора виробництва важлива ще й тому, що виробництво і привласнення можуть не збігатися за своїми масштабами, суб’єктами, тобто одні можуть виробляти, а інші привласнювати споживання.

Таким чином, у найбільш абстрактній формі власність постає як відносини між індивідами щодо відчуження – привласнення діяльності чи її результатів. Найбільш виразно власність як економічні відносини проявляється тоді, коли один індивід, відчужуючи прибирає до рук плоди діяльності іншого. Таке відчуження може бути як відплатним, відшкодованим у результаті еквівалентного обміну результатами праці, так і безоплатним вилученням частини результатів діяльності (праці) одних на користь інших.

Так, у простому товарному  виробництві при здісненні еквівалентного обміну Т = Г = Т має місце відшкодоване відчуження: результат праці одного виробника вилучається з його володіння, тобто відчужується, і  переходить у володіння іншого, тобто привласнюється іншим, і навпаки. Коли ж продукт праці (чи його частина) безпосереднього виробника вилучається з його володіння безоплатно на користь володаря (рабовласника, феодала, сучасного власника умов виробництва), то таке відчуження набуває соціально-економічної форми експлуатації чужої праці. Із цього виходить, що процес відчуження – привласнення лежить в основі відносин власності.

Відносини власності, як видно, виникають лише за наявності принаймні двох суб’єктів. Славнозвісний Робінзон Крузо не був власником, хоч мав певні речі у своєму вжитку, бо ні з ким було вступати у відносини їх відчуження. І коли випадок послав йому П’ятницю, він чинить просто: позбавляє П’ятницю прав економічної відособленості та юридичної самостійності, роблячи його членом єдиної сім’ї. Цим нехитрим актом Робінзон знищує саму умову появи власності.

Звичайно, робінзонада – економічний курйоз. Сучасне виробництво – колективне, і того, що міг собі дозволити запопадливий острів’янин – знищити відносини власності, - не можна досягти в суспільному виробництві за певних його умов. Щоправда, власність як відносини відчуження – привласнення може зникнути і в суспільному виробництві. Це можливе тоді, коли всі члени такого суспільства однаковою мірою споживатимуть разом добутий продукт, тобто коли спільне виробництво закінчується не відособленим привласненням і споживанням суспільного продукту, а сумісним.

Так велося в прадавній  первісній общині, де за обмежених матеріальних благ вони розподілялись рівномірно для примітки життя кожного члена. Тут ніхто ні в кого не відчужував спільно надбане, а споживали всі громадою. Тому й не існувало власності в їх розумінні. Так може трапитись і тоді, коли цивілізація сягне рівня над достатку матеріальних благ і зникне необхідність відокремленого привласнення. До речі, К. Маркс убачав протиставленість епохи комунізму світові приватної власності у протилежності між наявністю власності та її відсутністю. Таке порівняння подібне до того, що якби в нашому світі існував лише один колір, наприклад зелений, то ми не мали б поняття про кольори.

Для виникнення відносин власності потрібно, щоб були контрагенти  цих відносин, тобто люди, речі та послуги, з приводу яких можуть виникати відносини між людьми щодо їх привласнення. Отже, відносини власності повинні характеризуватись суб’єктами та об’єктами.

Суб’єкти власності  – це індивіди, фізичні особи, які  в процесі    відчуження –  привласнення матеріальних благ і послуг можуть вступати між собою у відносини  з цього приводу. Це, як правило, юридично самостійні, економічно відособлені учасники суспільного виробництва – окремі працівники, трудові колективи та державні установи і відомства (наприклад, армія, державні заповідники) тощо.

Об’єктами власності може служити все розмаїття національного багатства, включати землю з її надрами, водний і повітряний простір, а також твори інтелектуальної праці.[16]

Категорія власності, як будь-яка інша, має певні ознаки, що визначають її економічний зміст. До найбільш характерних ознак власності  слід віднести такі: 1) власність – це соціально-економічні, виробничі відносини між людьми, а не відношення людини до речі; 2) власність – це результат суспільного розвитку, а не окремої людини. Ізольований індивід (наприклад Робінзон) так само не може мати власності, як людина, що жила б поза суспільством, не вміла б розмовляти; 3) власність – це відносини щодо присвоєння матеріальних благ: засобів виробництва, предметів споживання і послуг; 4) оскільки матеріальні блага виробляються за допомогою засобів виробництва, бо хто володіє засобами виробництва, той володіє його результатами; 5) за певних умов засоби виробництва можуть відчужуватися від безпосереднього виробника, отже, власність на засоби виробництва являє собою соціальну форму поєднання робочої сили із засобами виробництва і в такий спосіб визначає історичний тип даного способу присвоєння; 6) у реальній дійсності власність завжди виступає в конкретно-історичній формі; 7) на поверхні економічного життя відносини власності виступають насамперед як право власності.

З аналізу цих ознак  випливає, що категорію власності необхідно розглядати з двох боків: економічного змісту та юридичної форми. Економічний зміст власності, як уже зазначалося, полягає у відособленому присвоєнні результатів економічної діяльності людей і реалізується як соціально-економічні відносини між людьми. Як, відомо людське суспільство, зрештою, організовується в різні форми державного устрою, щоб регулювати суспільні відносини між людьми, у тому числі й економічні. Таке регулювання здійснюється законодавчими актами. Власність, як певні економічні відносини, теж регулюється юридичними актами держави, економічним правом. Тому відносини власності виступають у формі права володіння, права розпорядження і права користування.  Співвідношення цих трьох атрибутів права власності визначає реальні форми власності як складових її частин структури.