Дж. Мілль – послідовник і популяризатор Д. Рікардо

 

ВСТУП

 

Виникнення нових ідей в англійській класичній політичній економії пов’язується з періодом, що ознаменувався переходом від мануфактурної стадії виробництва до машинної.

Проте багато хто з англійських авторів навіть у цей час ортодоксально сприймав класичні догмати. Так, економічні погляди Дж. Мілля (1773—1836) та Д. Мак-Куллоха (1789—1836) характеризуються намаганням цих авторів популяризувати класичне вчення. Але, пояснюючи окремі положення теорії Сміта і Рікардо, вони демонстрували і власне розуміння окремих категорій.

Розробку теорії трудової вартості було почато представниками класичної політичної економії У. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо та ін. Свій дальший розвиток вона отримала в працях К. Маркса, який розробив учення про двоїстий характер праці, втіленої в товарі.

Прихильниками теорії трьох факторів виробництва були В. Бейджхот, Ф. Ліст, А. Маршалл, Дж. Мілль, В. Рошер, Г. Сіджуік. Але вони беззаперечно відкидають ідею включення самої людини з її природними якостями до категорії капіталу.

Світовій економічній науці відомі й інші теорії вартості: ті, що в центр уваги ставили витрати, і ті, що перемістили його на кінцеві результати виробництва. Крім трудової вартості до "витратних" концепцій належать також теорія витрат виробництва і теорія трьох факторів виробництва. Прихильники теорії витрат виробництва (Р. Торренс, Н. Сеніор, Дж. Мілль, Дж. Мак-Куллох та ін.) розглядають витрати виробництва як основу мінової вартості і цін, вважаючи, що нова вартість створюється не лише живою, а й минулою, уречевленою працею. Вони виходять з того, що оскільки величина витрат виробництва залежить від цін на окремі їх елементи (предмети і засоби праці, робочу силу), то використання витрат як основи ціноутворення означає, по суті, пояснення цін на товари цінами на елементи витрат.

Витрати виробництва є однією з найважливіших категорій ринкової економіки. За умов досконалої конкуренції витрати виробництва виявляють вирішальний вплив не лише на розмір прибутку підприємства і можливості розширення виробництва, але й на те, чи залишиться фірма на даному ринку взагалі, чи буде змушена покинути його.

Теоретичною і методичною основою дослідження послугували роботи відомих дослідників теорії вартості: А. Сміта, Д.Рікардо, К. Маркса, А. Маршала, Дж. Мілля, Дж. Мак-Куллоха.

Метою дослідження даної роботи виступають погляди послідовників теорії класичної школи, їх особисті концепції до економічних процесів капіталістичного суспільства.

При написанні роботи були поставленні такі задачі:

- ознайомлення з  економічними працями Дж.Мілля, його інтерес до проблем політичної економії;

- розгляд економічних теорій шотландського економіста Дж.Мак-Куллоха;

- зробити висновки і пропозиції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Дж. Мілль – послідовник і популяризатор Д. Рікардо

 

Найбільш ортодоксальними  послідовниками Рікардо були Джеймс Мілль, який не тільки сприйняв його ідеї, а й застосовував їх для аналізу економічних процесів капіталізму.

Джеймс Мілль (1773-1836) - англійський  економіст і філософ. У своїй  основній економічній праці «Принципи  політичної економії», яка складається з п'яти книг: «Виробництво», «Розподіл», «Обмін», «Вплив суспільного прогресу на виробництво і розподіл», «Вплив уряду», він виступив як послідовник і коментатор Рікардо. Однак при цьому він спробував "поправити" Рікардо в деяких розділах його вчення.

Без Джеймса Мілля був  би неможливим вихід у світ основної книги Рікардо «Основи політичної економії ». Джон С. Мілль писав згодом, що книжку Рікардо «ніколи б не було видано або написано без прохань та міцної підтримки мого батька».

Найбільш відомі фундаментальні праці Джеймса Мілля, в яких знайшли відображення його економічні погляди - «Історія Британської Індії» (1817), «Елементи політичної економії » (1821). Якщо в першій міститься глибокий конкретно економічний аналіз основ капіталістичного господарювання, то друга популяризує вчення Д. Рікардо.

Повністю погоджуючись з  тезою Рікардо про трудове  походження вартості, Мілль намагається  роз'яснити це положення. Він, як і Рікардо, не бачить різницю між вартістю і  ціною виробництва, а тому опиняється перед складною проблемою - визначення місця основного капіталу як чинника вартості товару. Відзначаючи, що праця і капітал є різнорідними учасниками виробничого процесу, оскільки капітал - це колишня накопичена праця. Мілль робить висновок, що, як будь-яка праця, капітал також є джерелом вартості, проводивши приклад зі старим вином, вартість якого зростає без додавання праці. За словами Дж. Мілля, "…сама людська особа... не е капіталом. Людина є ціллю, заради якої існує багатство. Але її набуті здібності, що виступають лише як засіб і реалізуються лише через працю, на всіх підставах можна віднести до категорії капіталу». [2]

На думку Дж.Мілля, робітник і капіталіст спочатку виступають як співвласники майбутнього, ще не створеного товару. Одна його частина належить капіталісту, який вкладає у виробництво накопичену раніше працю у вигляді основного капіталу, а інша - робітнику, який авансує власну, живу працю. Саме цю живу працю робітник продає підприємцеві за заробітну плату, тобто за грошовий еквівалент, який буде відшкодований капіталістом після реалізації частини товару, створеного живою працею.

Дж.Мілль намагається вирішити проблему вартості тієї частини товару, який належить робітникові. Він вказує на те, що заробітна плата не є еквівалентом цієї частини вартості, а під впливом співвідношення попиту та пропозиції лише наближається до неї.

Мілль є прихильником теорії фонду заробітної плати. Він вважав, що формується цей фонд за рахунок  авансованої частки капіталу, яка  призначена для придбання «праці», тому середня заробітна плата залежить лише від розмірів цієї частки та кількості зайнятих. Низький рівень заробітної плати зумовлюється швидким зростанням робочого населення та сталістю фонду. Збільшення фонду заробітної плати він зв'язує з дією об'єктивних чинників, що в них головним є зростання капіталу та прибутків, як основи розвитку виробництва, а не споживання. [4, c. 176]

У процесі розподілу другу  частину вартості товару отримує  капіталіст у вигляді доходу, який містить у собі прибуток - продукт  функціонування капіталу. Розміри прибутку перебувають у зворотній залежності від розміру заробітної плати. Прибуток та заробітна плата в Мілля протистоять одне одному як результати двох форм праці і виконують різні функції: прибуток використовується для відтворення уречевленої, а заробітна плата - живої праці.

Важливим доповненням  доктрини Рікардо було положення  Мілля про природу ренти. Висновки, які він зробив, виходячи з теорії Рікардо про ренту, радикальні за своєю суттю. Він вважав, що рента  виступає антагоністом прибутку, оскільки формується за його рахунок. [6, c. 57]

Той факт, що рента виникає  без будь-якої участі землевласника, глибоко вражав Мілля, бо виявлялося, що землевласник протистоїть іншим  класам суспільства, оскільки бере участь у розподілі суспільного продукту, не маючи жодного відношення до його створення, тобто паразитуючи на суспільстві. Землевласника Мілль розглядав як пасивного учасника розподілу: він не впливає на розміри ренти, а має її, сказати б, автоматично, як наслідок ціноутворення, причому не несе відповідальність за ті суспільні негаразди, до яких вона призводить. [4, с.174]

Мілль доводить, що клас землевласників не зацікавлений у прогресивному  розвитку землеробства, оскільки зростання  продуктивності праці, який протистоїть  закону-тенденції спадної родючості ґрунтів, спричиняє зниження цін на сільськогосподарську продукцію, а отже, зменшення ренти. Він виходить з тези Рікардо, що рента тим вища, чим більше перешкод існують на шляху до обробітку земель, і вказують, що землевласнику вигідно створювати ці перешкоди. [3, c. 104]

Дж.Мілль виступає проти звичайної критики приватної власності, яка вважає несправедливим право людини на речі, їм не створені. Наприклад, робітники на фабриці створюють весь продукт, але більша його частина належить іншому. «Відповідь на це заперечення полягає в тому, що праця на фабриці є всього-на-всього однією з умов, яку необхідно об'єднати для виробництва товару. Роботу не можна виконувати ні без матеріалів і обладнання, ні без зробленого заздалегідь запасу засобів до існування для постачання робітників під час виробництва. Всі ці речі є плодами попередньої праці. Якби робітники мали ці речі, їм не було б необхідності ділити продукт з ким-небудь, але, оскільки цих речей у робітників немає, їм слід віддати деякий еквівалент тим людям, які мають у своєму розпорядженні цими речами, - як за попередній працю, тик і за ощадливість, завдяки якій продукт цього попереднього праці ... збережений для продуктивного використання ». [2]

Абстрактним комуністичним  ідеалам Мілль протиставляє природню еволюцію капіталу, приводить до того, що в деяких випадках відбудеться об'єднання працівників з капіталістами, в інших - об'єднання працівників між собою. У будь-якому випадку виникає кооперація, що надає всім працівникам право на участь у прибутках. Поступово власники капіталу будуть все більше переконуватися в тому, що вигідніше надавати свій капітал асоціаціям, ніж діяти самостійно. Капітал буде надаватися під все більш низький відсоток. Зрештою, «капітал, можливо, буде надаватися в обмін на зобов'язання виплачувати його власнику певну суму протягом певного часу. За допомогою такого ... способу вся маса накопиченого капіталу може чесно і природно ... перетворитися в кінцевому підсумку у спільну власність всіх тих, хто бере участь в його продуктивному використанні. Здійснена таким чином трансформація капіталу ... найкоротшим шляхом призвела б до досягнення соціальної справедливості і найбільш вигідною з точки зору загального блага організації промислового виробництва, яку ми тільки можемо собі уявити в даний час ». Однак при цьому треба дбати про збереження конкуренції між асоціаціями. [2]

У своїх міркуваннях  Мілль свідомо чи несвідомо допускає, що розподіл ніяк не взаємодіє з ціновими процесами, будучи продуктом історичної випадковості. І дійсно, проблеми ціноутворення розглянуті у Мілля після аналізу проблем розподілу, де під вартістю (цінністю) товару він розуміє його купівельну спроможність по відношенню до інших благ. Фактично Мілль приходить до точки зору, що мінова вартість (і ціна) товару встановлюється у точці, де зрівнюються попит і пропозиція. Примирити дану позицію з уявленнями Класичною політичної економії, де "природні цілі" визначаються витратами виробництва, Мілль намагається посиланням на те, що це твердження справедливо для ситуації з абсолютно еластичною пропозицією. Ідеї Дж.Мілля про функціональність зв'язків між ринковою ціною, попитом і пропозицією в подальшому вилилися у дослідження категорії "цінової еластичності" у А. Маршалла. [3, c. 128 ]

Якщо в трактуванні  природи вартості Мілль пориває  з класичною політичною економією, то в питаннях, що стосуються концепції  продуктивної праці, чинників накопичення  капіталу, теорії заробітної плати, теорії грошей, теорії ренти він цілком залишається в рамках уявлень даної економічної школи, хоча багато хто з них у трактуванні Мілля отримали подальший розвиток. Це не в останню чергу стосується концепції продуктивної праці. Мілль погоджується з класиками, що продуктивна праця - це праця, що створює багатство. До багатства ж перш за все відносяться інструменти, машини і кваліфікація робочої сили, то що ми називаємо сьогодні речовим і людським капіталом. [3, c. 108]

 Отже, на  думку Дж.Мілля, і праця, що витрачаються на підвищення якості робочої сили є продуктивним, що призводить до зростання багатства нації. Така розширена трактування продуктивної праці отримала розвиток у поглядах представників неокласичного спрямування, зокрема, А. Маршалла. Розділяє Мілль і погляд на роль грошей в економіці, підкреслюючи, що зростання грошової маси в обіг не може мати іншого слідства, крім інфляції.

 

 

 

 

1. Економічні погляди Д.Мак-Куллоха

 

Джон Рамсей Мак-Куллох (1789-1836), філософ і економіст, відомий книговидавець і неперевершений редактор, ортодоксальний прихильник Рікардо, друг і найкращий популяризатор його праць. Він близько знав також Мальтуса і Мілля, поділяв їхні погляди на проблему народонаселення, ренту. За характеристикою К. Маркса, «... у всіх відносинах вульгарний економіст, апологет існуючого » [5, с. 171].

Перу Мак-Куллох належить надзвичайно багато праць  з філософії, соціології, політичної економії, але основною, що дає найточніше уявлення про суть розуміння ним  системи Рікардо, є «Основи політичної економії » (1825), в якому він спробував викласти в доступному вигляді основи вчення Рікардо. Але при цьому він не втримався від бажання "уточнити " деякі положення цього вчення. Це торкнулося і теорії трудової вартості Рікардо. Визнаючи працю джерелом вартості Мак-Куллох однак, дав цілком довільне тлумачення самої праці. Він визначав його як рід дій або операцій, незалежно від того чи виконується вони людьми, машинами, тваринами або силами природи. Відповідно прибуток опинявся в його тлумаченні частиною вартості, створеної "роботою" капіталу. [1]

Мак-Куллох заперечував факт капіталістичної експлуатації робітників і намагався пояснити прибуток порушенням закону вартості у сфері обігу: товар нібито завжди продається за більшу кількість праці, ніж витрачено на його виробництво. Тим самим прибуток у нього виступає як результат простого товарного обігу, а не капіталістичного виробництва. Маркс характеризував позиції Мак-Куллоха як останній і найбрудніший вираз розкладання рікардіанської школи [5, с. 189].

Догматизм Мак-Куллоха був настільки абсолютним, що він не дозволяв собі взяти під сумнів хоча б один з висновків класика та все ж таки, під впливом Джеймса Мілля, він уточнив теорію вартості в тій частині, яка стосувалася визначення її субстанції. Якщо Мілль дотримувався думки, що у створенні вартості бере участь уречевлена праця, то Мак-Куллох доповнює це положення й відносить до чинників вартості всі сили (машини, природу, тварин), які, хоч і своєрідно, але «працюють ». Як йому здається, це ніскільки не суперечить теорії Рікардо, а навпаки, доводить, що всі складові виробництва можна розглядати крізь призму праці. [6, c. 106]