Зарубіжний і український досвід правового регулювання рівнів електромагнітного випромінювання

 

 

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП.....................................................................................................................4

РОЗДІЛ 1.КЛАСИФІКАЦІЯ……………………...……………………...............5

1. Електромагнітне випромінювання………………......……..……..5
2. Характеристика природних джерел електромагнітного поля......7
3. Характеристика антропогенних джерел електромагнітного поля…………………………………………………..…………….10
4. Біологічні ефекти електромагнітного забруднення навколишнього середовища…………………………..………….13

РОЗДІЛ 2.ПРАВОВІОСНОВИ ТА МЕТОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИРОДООХОРОННОГО ЗАКОНОДАВСТВА В ОБЛАСТІ ЕЛЕКТРОМАГНІТНОГО ЗАБРУДНЕННЯ………….....................18

2.1 Зарубіжний і український досвід правового регулювання рівнів електромагнітного випромінювання……………………….………..18

2.2 Основні нормативно-правові документи, що регулюють нормування електромагнітного поля в Україні………...………......21

ВИСНОВКИ...........................................................................................................23

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................................25

 

ВСТУП

 

Інтенсивне використання електромагнітної та електричної енергії в сучасному інформаційному суспільстві призвело до того, що в останній третині XX століття виник і сформувався новий значимий фактор забруднення навколишнього середовища - електромагнітний. До його появи призвів розвиток сучасних технологій передачі інформації та енергії, дистанційного контролю і спостереження, деяких видів транспорту, а також розвиток ряду технологічних процесів. Світовою громадськістю визнано, що електромагнітне поле штучного походження є важливим значущим екологічним фактором з високою біологічною активністю.

Проблема електромагнітної безпеки та захисту навколишнього природного середовища від впливу електромагнітного поля придбала велику актуальність і соціальну значимість, в тому числі на міжнародному рівні. Метою даної курсової роботи є вивчення впливу електромагнітного випромінювання на навколишнє середовище. Для досягнення поставленої мети необхідне рішення наступних завдань:

1. Провести огляд існуючих джерел електромагнітного випромінювання.
2. Проаналізувати біологічні ефекти дії електромагнітного забруднення на живі організми та екосистеми.
3. Вивчити зарубіжний і український досвід нормування електромагнітного випромінювання.

 

РОЗДІЛ 1

СТАН ПРОБЛЕМИ ЕЛЕКТРОМАГНІТНОГО ЗАБРУДНЕННЯ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

1. Електромагнітне випромінювання

 

 

Електромагнітне випромінювання (електромагнітні хвилі) - розповсюджується в просторі обурення (зміна стану) електромагнітного поля (тобто, взаємодіють один з одним електричного і магнітного полів). Основними характеристиками електромагнітного випромінювання прийнято вважати частоту і довжину хвилі. Довжина хвилі залежить від швидкості поширення випромінювання. Швидкість поширення електромагнітного випромінювання (фазова) у вакуумі дорівнює швидкості світла, в інших середовищах ця швидкість менше. Електромагнітні хвилі - це поперечні хвилі (хвилі зсуву), в яких вектора напруженості електричного і магнітного полів коливаються перпендикулярно до напрямку поширення хвилі, але вони істотно відрізняються від хвиль на воді і від звуку тим, що їх можна передати від джерела до приймача, в тому числі і через вакуум.

Електромагнітне випромінювання прийнято ділити по частотним діапазонами. Між діапазонами немає різких переходів, вони іноді перекриваються, а межі між ними умовні. Оскільки швидкість поширення випромінювання постійна, то частота його коливань жорстко пов'язана з довжиною хвилі у вакуумі. В таблиці 1 наведені діапазони електромагнітного випромінювання.

 

Таблиця 1.1 - Діапазони електромагнітного випромінювання.[5]

Вид випромінювання	Довжина хвилі, м	Частота хвилі, Гц
Радіохвилі	103 – 104	3·105 – 3·1012

 

Продовження таблиці 1.1 – Діапазони електромагнітного випромінювання

Світлові хвилі:
1) Інфрачервоне випромінювання	5·10-4 – 8·10-7	6·1011 – 3,75·1014
2) Видиме світло	8·10-7– 4·10-7	3,75·1014 – 7,5·1014
3) Ультрафіолетове випромінювання	4·10-7 – 10-9	7,5·1014 – 3·1017
Рентгенівське випромінювання	2·10-9 – 6·10-12	1,5·1017 – 5·1019
Гамма-випромінювання	<6·10-12	>5·1019

 

Електромагнітні випромінювання різних частот взаємодіють з речовиною також по-різному. Процеси випромінювання і поглинання радіохвиль можна описати за допомогою співвідношень електродинаміки; а для хвиль оптичного діапазону і жорстких променів необхідно враховувати їх квантову природу.

Радіохвилі виникають при протіканні по провідникам змінного струму відповідної частоти. І навпаки, що проходить в просторі електромагнітна хвиля порушує в провіднику відповідний їй змінний струм. Ця властивість використовується в радіотехніці при конструюванні антен. Природним джерелом хвиль цього діапазону є грози. Вважається, що вони ж є джерелом стоячих електромагнітних хвиль Шумана.

Видиме, інфрачервоне і ультрафіолетове випромінювання складає так звану оптичну область спектра в широкому сенсі цього слова. Виділення такої області обумовлено не тільки близькістю відповідних ділянок спектру, але і подібністю приладів, що застосовуються для її дослідження і розроблених історично головним чином при вивченні видимого світла (лінзи і дзеркала для фокусування випромінювання, призми, дифракційні грати, інтерференційні прилади для дослідження спектрального складу випромінювання і пр.).

Частоти хвиль оптичної області спектра вже можна порівняти з власними частотами атомів і молекул, а їх довжини - з молекулярними розмірами і міжмолекулярними відстанями. Завдяки цьому в цій області стають суттєвими явища, обумовлені атомістичні будовою речовини. З цієї ж причини, поряд з хвильовими, проявляються і квантові властивості світла.

Найвідомішим джерелом оптичного випромінювання є Сонце. Його поверхня (фотосфера) нагріта до температури 6000 градусів і світить яскраво-жовтим світлом. Випромінювання оптичного діапазону виникає при нагріванні тіл (інфрачервоне випромінювання називають також тепловим) через теплового руху атомів і молекул. Чим сильніше підігрітий тіло, тим вище частота його випромінювання. При певному нагріванні тіло починає світитися у видимому діапазоні, спочатку червоним кольором, потім жовтим і так далі. І навпаки, випромінювання оптичного спектру робить на тіла тепловий вплив.

В області рентгенівського і гамма-випромінювання на перший план виступають квантові властивості випромінювання. Рентгенівське випромінювання виникає при гальмуванні швидких заряджених частинок (електронів, протонів та ін.), а також в результаті процесів, що відбуваються всередині електронних оболонок атомів. Гамма-випромінювання з'являється в результаті процесів, що відбуваються усередині атомних ядер, а також в результаті перетворення елементарних частинок. Воно з'являється і при гальмуванні швидких заряджених частинок.

 

1.2 Характеристика природних джерел електромагнітного поля

 

Основні природні джерела електромагнітного поля: атмосферна електрика; радіовипромінювання Сонця і галактик (реліктове випромінювання, рівномірно поширене у Всесвіті); Електричне й магнітне поля Землі.

Атмосфериками називають електромагнітне поле, створюване атмосферними розрядами. Частотний діапазон атмосферики широкий - від сотень герц до десятків мегагерц. Їх інтенсивність максимальна на частотах поблизу 10 кГц і зменшується в міру зростання частоти. У районах, близьких до місць грозових розрядів, напруженість електричної складової ЕМП атмосферики становить десятків, сотень і навіть тисяч В/м на частотах, близьких до 10 кГц.

Основними осередками атмосферики є континенти тропічного поясу, а до високих широт інтенсивність грозової діяльності знижується.

Відома добова і сезонна періодичність грозової діяльності. Грозова діяльність пов'язана також з сонячною активністю: під час спалахів на Сонці атмосферики значно посилюються.

Частотний діапазон радіовипромінювання Сонця і галактик досить широкий: від 10 МГц до 10 ГГц. Інтенсивність сонячного радіовипромінювання безпосередньо пов'язана з сонячною активністю.

Інтенсивність цих радіовипромінювань змінюється з добовою періодичністю, що пов'язане з обертанням Землі відносно джерел випромінювань. Крім того, радіовипромінювання змінюються по інтенсивності з періодичністю 27-28 днів, пов'язаної з обертанням Сонця, і, нарешті, з 11-річною періодичністю сонячної активності.

Геомагнітне поле - магнітне поле, що генерується внутрішньо земними джерелами. За класифікацією Б.М. Яновського [1], геомагнітне поле є сумою декількох полів:

1. поля, створюваного однорідної намагніченістю земної кулі.
2. поля, створюваного неоднорідністю глибоких шарів земної кулі, материкового поля.
3. поля, обумовленого різною намагніченістю верхніх частин кори, аномального поля.
4. поля, джерело якого знаходиться поза Землею, зовнішнього поля.
5. поля варіацій, викликаного причинами, лежать поза Землею.

 

Геомагнітне поле може спотворюватися, при цьому виникають аномалії:

1. Материкові, площа яких порівнянна з континентами.
2. Регіональні, що займають площу в десятки або сотні квадратних кілометрів.
3. Локальні - виникають там, де магнітні породи залягають біля поверхні Землі.

Геомагнітне поле складається з постійного та змінного полів. Змінне геомагнітне поле може змінюватися - це спокійні і обурені варіації, амплітуди і фази яких змінюються протягом доби і протягом року залежно від сонячної активності; це геомагнітні пульсації - електромагнітні хвилі дуже низької частоти, що спостерігаються на поверхні Землі. Отже, магнітне поле Землі знаходиться в безперестанному зміні, складність якого відображають зміни різних параметрів. Питання про біологічну значимість геомагнітного поля дискусійне. Дослідження показали, що коливання функціонально-динамічних параметрів живих організмів не випадкові, а впорядковані. Порівняльний аналіз виявив наявність синхронності і синфазності найрізноманітніших проявів життєдіяльності в біосфері.

В атмосфері Землі існує електричне поле (ЕЗ), спрямоване вертикально до земної поверхні так, що ця поверхня заряджена негативно, а верхні шари атмосфери - позитивно. Напруженість цього поля залежить від географічної широти: вона максимальна в середніх широтах, а до екватора і полюсів убуває. Зі збільшенням відстані від поверхні Землі ЕЗ убуває приблизно за експоненціальним законом (близько 5 В/м на висоті 9 км).

Величина ЕЗ відчуває періодичні річні і добові зміни. Добові зміни носять як загальнопланетарний, так і місцевий характер. Над різними по широті областями океану і в полярних областях добове зміна ЕЗ відбувається за єдиним універсальному часі і називається унітарною варіацією. Ця варіація пов'язана з сумарною грозовою діяльністю по Земній кулі. Над іншими областями суші добова зміна ЕЗ пов'язана ще і з місцевою грозовою діяльністю і може значно варіювати в залежності від пори року.

 

1.3 Характеристика антропогенних джерел електромагнітного поля

 

Антропогенні джерела електромагнітного можна розділити на наступні групи:

1. системи виробництва, передачі, розподілу та споживання електроенергії постійного і змінного струму (0-3 кГц): електростанції, лінії електропередачі, трансформаторні підстанції, системи електропостачання, побутові прилади.
2. транспорт на електроприводі (0-3 кГц): залізничний транспорт і його інфраструктура, міський транспорт - метрополітен, тролейбуси, трамваї і т. п. - є відносно потужним джерелом магнітного поля в діапазоні частот від 0 до 1000 Гц. Максимальні значення щільності потоку магнітної індукції В в приміських "електричках" досягають 75 мкТл при середньому значенні 20 мкТл.
3. функціональні передавачі: радіомовні станції низьких частот (30 - 300 кГц), середніх частот (0,3 - 3 МГц), високих частот (3 - 30 МГц) і надвисоких частот (30 - 300 МГц); телевізійні передавачі; базові станції систем рухомий (в т. ч. стільникового) радіозв'язку; наземні станції космічного зв'язку; радіорелейні станції; радіолокаційні станції і т. п.