Правовий режим територій та об’єктів природно-заповідного фонду

Заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва й інші території та об'єкти природно-заповідного фонду, які створюються без вилучення зе­мельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам органами Мінекоресурсів України з оформленням охоронного зобов'язання.

У разі необхідності зміни меж, категорії та скасування статусу територій і об'єктів природно-заповідного фонду проводяться дії, визначені ст.ст. 51—53 Закону «Про природно-заповідний фонд України».

Відповідно до вимог ст. 55 Закону може проводитись резерву­вання цінних для заповідання природних територій та об'єктів. Мета резервування — недопущення знищення або руйнування внаслідок господарської діяльності цінних для заповідання при­родних територій та об'єктів до прийняття у встановленому поряд­ку рішень про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду і виділення необхідних для цього коштів.

Території, що резервуються з метою наступного заповідання, за­лишаються у віданні їх землевласників та землекористувачів і ви­користовуються за цільовим призначенням з додержанням особли­вих вимог охорони навколишнього природного середовища, що визначаються рішеннями про резервування. Так, відповідно до Указу Президента України від 10 березня 1994 р. «Про резервуван­ня для наступного заповідання цінних природних територій» на землях, що резервуються, не допускається без погодження з Мінекоресурсів України промислове, господарське, дачне та інше будівництво, проведення меліоративних робіт, розорювання та залісення цілинних і перелогових земель та інша діяльність, яка може призвести до знищення або руйнування цінних природних комплексів та об'єктів, що підлягають заповіданню.

Рішення про резервування приймаються органами, уповноваже­ними приймати рішення про створення й оголошення відповідних територій та об'єктів природно-заповідного фонду. До прийняття рішення про створення або розширення в установленому порядку природних заповідників та національних природних парків землі, що резервуються, залишаються у державній власності й привати­зації не підлягають.

Державний кадастр територій та об'єктів природного заповідно­го фонду як система необхідних і достовірних відомостей про при­родні, наукові та інші характеристики територій і об'єктів, що вхо­дять до складу природно-заповідного фонду, ведеться з метою оцінки цього складу та перспектив розвитку природно-заповідного фонду, стану територій та об'єктів, що входять до нього, організації їх охорони й ефективного використання, планування наукових досліджень, а також забезпечення державних органів, зацікавлених підприємств, установ та організацій відповідною інформацією, не­обхідною для вирішення питань соціально-економічного розвитку, розміщення продуктивних сил та в інших цілях, передбачених чин­ним законодавством (ст.ст. 56, 57 Закону).

За змістом державний кадастр територій та об'єктів природно-заповідного фонду включає в себе відомості про правовий статус, належність, режим, географічне положення, кількісні та якісні ха­рактеристики цих територій та об'єктів, їх природоохоронну, на­укову, освітню, виховну, рекреаційну та іншу цінність.

Ведеться державний кадастр територій та об'єктів природно-за­повідного фонду Мінекоресурсів України та його органами на місцях.

Первинний облік кадастрових відомостей щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду здійснюється спеціальними адміністраціями територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також підприємствами, установа­ми та організаціями, у віданні яких перебувають інші території та об'єкти природно-заповідного фонду.

Контроль за додержанням правового режиму територій і об'єктів природно-заповідного фонду — це визначена законодавством діяльність державних органів і громадських об'єднань, яка спрямо­вана на спостереження і перевірку дотримання юридичними і фізичними особами вимог Закону «Про природно-заповідний фонд України», інших актів законодавства та застосування до винних осіб заходів примусу.

Так, державний контроль за додержанням режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду здійснюється Державною екологічною інспекцією Міністерства екології та природних ре­сурсів України, іншими спеціально уповноваженими державними органами. Відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію Міністерства охорони навколишнього природного сере­довища та ядерної безпеки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 1998 р. № 244', її працівники вправі здійснювати контроль у процесі використання та охорони території і об'єктів природно-заповідного фонду, а та­кож охорони видів рослин і тварин, занесених до Червоної книги України (п. 5 Положення). При цьому вони вправі обстежувати у встановленому порядку підприємства, їх об'єднання, установи, ор­ганізації з метою перевірки додержання вимог екологічного права;

ставити до них вимоги щодо здійснення відповідних заходів; дава­ти обов'язкові для виконання приписи; обмежувати, зупиняти (тимчасово) діяльність об'єктів, що можуть негативно впливати на стан територій та об'єктів природно-заповідного фонду, зокрема через подання про припинення фінансування таких об'єктів у разі відсутності проведення їх екологічної експертизи; зупиняти, огля­дати та затримувати (тимчасово) будь-які транспортні засоби, пе­ревіряти документи, що засвідчують право користування природ­ними ресурсами, складати акти перевірок і протоколи про пору­шення законодавства про природно-заповідний фонд; розглядати справи про адміністративну відповідальність у цій галузі; виконува­ти інші повноваження.

У межах своїх повноважень певні контрольні функції здійсню­ють працівники служб державної охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду2. Так, відповідно до положень ст. 61 Закону вони вправі вимагати від громадян і посадових осіб пояс­нення у зв'язку з порушенням режиму відповідних територій та об'єктів природно-заповідного фонду, їх охоронних зон; перевіря­ти у громадян та посадових осіб посвідчення на право перебуван­ня, використання природних ресурсів та здійснення іншої діяль­ності у межах відповідних територій та об'єктів природно-за­повідного фонду; доставляти порушників установленого режиму з метою з'ясування особи; складати протоколи про порушення вимог законодавства, надсилати їх відповідним органам для притягнення винних осіб до відповідальності; вилучати у порушників предмети знаряддя незаконного використання природних ресурсів, транс­портні засоби, відповідні документи та здійснювати інші дії.

Важливу роль у здійсненні контролю за додержанням режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду відведено здійсненню моніторингу довкілля на цих територіях та об'єктах.

Програмою перспективного розвитку заповідної справи в Ук­раїні (Заповідники) передбачається визначати в межах територій природно-заповідного фонду розташування спеціальних полігонів для спостереження, збору, обробки, збереження та'аналізу фоново­го еталонного стану навколишнього природного середовища у ме­жах цих екологічних систем. З цією метою програмою передба­чається створення системи централізованого опрацювання інфор­мації, яка матиме комп'ютерний банк даних зі структурою взаємо­пов'язаних блоків: географічного, екологічного, ботанічного, зоо­логічного та інших.

Громадський контроль за додержанням режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду здійснюється громадськими інспектора­ми охорони навколишнього природного середовища, які проводять свою діяльність відповідно до Положення про громадських інспекторів з охорони навколишнього природного середовища, затвердженого на­казом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 5 липня 1999 р. № 150'.

Крім здійснення громадського контролю в цій галузі, громадя­ни вправі брати участь й у інших заходах, спрямованих на охорону та раціональне використання територій і об'єктів природно-за­повідного фонду (ст. 10 Закону).

4. Правовий режим окремих територій та об'єктів природно-за-повідного фонду.

Природоохоронні території відіграють ключову роль на Землі у збереженні її природного каркаса, у відтворенні життя та біологічного різноманіття. На сучасному етапі розвитку цивілізації жодній світовій проблемі не було присвячено стільки рішень ООН, конвенцій, самітів керівників країн, вищих органів влади держав, світової громадськості тощо як збереженню біологічного різноманіття та його сталому використанню. Стан біосфери безпосередньо або опосередковано визначає усі головні сфери життя суспільства - як духовні і матеріальні, так і політичні.

Нині знищено або дуже змінено близько 65% угруповань та екосистем планети. Знищення біорізноманіття, його забруднення і розрив функціональних зв'язків призвели до глобальної екологічної кризи (зміни клімату; руйнування озонового шару; забруднення материків та океанів важкими металами, хімічними сполуками, нафтопродуктами; спустелювання; кислотних дощів; знищення, трансформації та погіршення біорізноманіття), яка в останні тридцять років істотно погіршила світову економіку, політику, клімат тощо.

Україна - найбільш розорана держава Європи (рілля займає 55 відсотків території). Вона є лідером за площею еродованих земель (близько 30 відсотків сільськогосподарських угідь). Це стосується і площі природної рослинності на одну людину, яка є найменшою і становить лише 0,35 га. Площа заповідних земель у 2,5 рази менша від середньоєвропейської. І навпаки, забрудненість атмосферного повітря у два - чотири рази більша, а кількість чистої води на одного мешканця - у 10 разів менша. В комплексі з іншими чинниками це негативно позначається на здоров'ї та соціальних умовах життя людей і відповідно на середній його тривалості, що на 10-12 років коротша, ніж у розвинутих країнах.

У постанові ВР України "Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки" про стан довкілля, зокрема стан заповідної справи в Україні, зазначалося, що екстенсивне природокористування, нехтування екологічним обґрунтуванням у ході розвитку агропромислового комплексу, зарегулювання стоку річок, осушення боліт, стихійний розвиток колективного садівництва та інші невпорядковані дії призвели до знищення майже 70 відсотків цінних природних комплексів і ландшафтів України.

Площа природно-заповідного фонду України зростає повільними темпами і становить на сьогодні лише 2 млн гектарів, або 3,4 відсотка території країни, що є недостатньою гарантією для забезпечення збереження і відтворення генофонду тварин і рослин та різноманіття природних екосистем, насамперед на лівобережжі лісостепової зони, Придніпров'ї та в степовій частині Криму, де під охорону взято лише 0,2-0,7 відсотка територій.

Існуючі ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки через недостатнє фінансування, слабку матеріально-технічну та лабораторну базу нині не виконують функцій збереження та відновлення рідкісних і типових видів флори і фауни.

В умовах економічної та екологічної кризи при переході до ринкових відносин та різних форм власності без ефективних заходів з боку держави процес деградації генофонду флори і фауни, ценозів, екосистем та ландшафтів стане незворотним37 .

З метою розв'язання вказаних проблем цією ж постановою передбачалася реалізація цілого ряду основних напрямів розвитку заповідної справи і збереження біоресурсів, а також заходів, спрямованих на їхню реалізацію. Зокрема, створення оптимальної репрезентативної мережі природно-заповідного фонду України та резервування у процесі земельної реформи цінних для заповідання природних територій та об'єктів.

Разом з тим потрібно зазначити, що, незважаючи на досягнення у сфері заповідної справи за останнє десятиріччя, стан її розвитку ще залишається незадовільним. Так, у ЗУ "Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року" стосовно стану заповідної справи наголошується, що, займаючи менше шести відсотків площі Європи,

Україна володіє близько 35 відсотками її біорізноманіття. Біосфера України нараховує більше 70 тисяч видів флори і фауни, зокрема, флори - більш ніж 27 тисяч видів, фауни - більш ніж 45 тисяч видів. Протягом останніх років спостерігається збільшення кількості видів рослин і тварин, занесених до Червоної книги України.

До складу природно-заповідного фонду України входять понад 7608 територій та об'єктів загальною площею 3,2 мільйона гектарів (5,4 відсотка загальної площі країни) та 402,5 тисячі гектарів у межах акваторії Чорного моря. Частка природно-заповідних територій в Україні є недостатньою і залишається значно меншою, ніж у більшості країн Європи, де площі, зайняті під природно-заповідні території, становлять у середньому 15 відсотків.

За роки незалежності площа природно-заповідного фонду України збільшилася у два рази, але окремі його об'єкти знаходяться в управлінні центральних органів виконавчої влади, для яких природно-заповідна справа не є пріоритетом діяльності.

З метою припинення процесів погіршення стану навколишнього природного середовища необхідно збільшувати площі земель екомережі, що є стратегічним завданням у досягненні екологічної збалансованості території України. Збільшення площі національної екомережі має насамперед відбуватися шляхом розширення існуючих та створення нових об'єктів природно-заповідного фонду.

Завдання щодо охорони біорізноманіття не вирішується під час приватизації земель, підготовки і виконання програм галузевого, регіонального і місцевого розвитку. Відсутність закріплених на місцевості в установленому законом порядку меж об'єктів природно-заповідного фонду призводить до порушення вимог заповідного режиму. Повільними є темпи встановлення у натурі (на місцевості) прибережних захисних смуг вздовж морів, річок та навколо водойм, які виконують функцію екологічних коридорів.