Особливо небезпечні процеси: еконебезпека, пов’язана із забрудненням та деградацією ґрунтів. Законодавча база

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

Заочний факультет

 

Кафедра прикладної екології та ОНС

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Екологічна безпека»

Варіант № 13

 

 

Виконала,     

Прийняла,     

Оцінка:     

Національна шкала   

Сума в балах    

ECTS     

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Донецьк - 2014

ЗМІСТ

 

1. Відповіді на питання………...……………………………………………..………3
1. (13) Особливо небезпечні процеси: еконебезпека, пов’язана із

забрудненням та деградацією ґрунтів. Законодавча база……………………3

2. (40) Роль і місце в системі управління еконебезпекою аудиту та

екоменеджменту………………………………………………………………..7

2. Відповіді на тести……..……………………………………………..……………10
3. Рішення задач……………………………………………………………………..11
1. (13а) Розрахунок дострокового прогнозування…………………………….11
2. (13б) Розрахунок аварійного планування…………………………………...15

Перелік посилань……..……………………………………………………………….18

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1 ВІДПОВІДІ НА ПИТАННЯ

1.1(13) Особливо небезпечні процеси: еконебезпека, пов’язана із забрудненням та деградацією ґрунтів

 

Ґрунт - особливе природне утворення, що володіють поруч властивостей, притаманних живої і неживої природи, який сформувався в результаті тривалого перетворення поверхневих шарів літосфери під спільним взаємообумовлених взаємодією гідросфери, атмосфери, живих і мертвих організмів. Ґрунти забруднюються різними хімічними речовинами, пестицидами, відходами сільського господарства, промислового виробництва і комунально-побутових підприємств. Хімічні сполуки, які потрапляють до ґрунту,  накопичуються і призводять до поступового зміни хімічних і фізичних властивостей ґрунту, знижують кількість живих організмів, погіршують її родючість. 

Забруднення ґрунтів і порушення нормального кругообігу речовин відбувається в результаті недозованого застосування мінеральних добрив і пестицидів. У ряді галузей сільського господарства пестициди застосовують у великих кількостях для захисту рослин і боротьби з бур'янами. Щорічне їх застосування, по кілька разів на сезон, призводить до їх накопичування у ґрунтах та отруєння ґрунтів. Ґрунт також забруднюють нафтопродуктами при заправці машин на полях, в лісах та на лісосіках. Найбільшою трансформацією піддається верхній, поверхневий горизонт літосфери. Земля займає 29,2% поверхні земної кулі і включає землі різної категорії, з яких найважливіше значення має родючий ґрунт. При неправильній експлуатації ґрунт безповоротно знищується внаслідок ерозії, засолення, забруднення промисловими та іншими відходами. Під впливом діяльності людей виникає прискорена ерозія, коли ґрунти руйнуються в 100 - 1000 разів швидше, ніж у природних умовах. У результаті такої ерозії за останнє сторіччя втрачено 2 млрд. га родючих земельних угідь, або 27 % земель сільськогосподарського використання. Хімічні сполуки, які потрапляють до ґрунту, накопичуються і призводять до поступового зміни хімічних і фізичних властивостей ґрунту, знижують кількість живих організмів, погіршують її родючість. Забруднення ґрунтів пов'язано із забрудненням атмосфери і води. У ґрунт потрапляють різні тверді і рідкі відходи промислового виробництва, сільського господарства і комунально-побутових підприємств. Основними забруднюючими речовинами ґрунт є метали і їх сполуки, радіоактивні речовини, добрива та пестициди. Головними джерелами забруднення є: 1) Житлові будинки та побутові підприємства (побутове сміття, харчові відходи, фекалії, будівельне сміття). 2) Промислові підприємства. У твердих і рідких промислових відходах постійно присутні ті або інші речовини, здатні завдати токсичну дію на живі організми (металургія: солі кольорових та важких металі; машинобудування: ціаніди, сполуки миш'яку, берилію; целюлозно-паперова промисловість: феноли, метанол, скипидар, залишки кубові). 3) Теплоенергетика (утворення маси шлаків при спалюванні кам'яного вугілля, виділення в атмосферу сажі, незгорілих частинок, оксидів сірки). 4) Сільське господарство (добрива, отрутохімікати, мінеральні добрива і пестициди). 5) Транспорт (азоту оксиди, свинець, вуглеводні та інші речовини) [1].

Відомо, що Україна є важливим і визначним у світі регіоном інтенсивного землеробства і тваринництва, територія якого характеризується високою сільськогосподарською своєрідністю: 56,6 % усіх її земель використовується під ріллю, тоді як, наприклад, у сусідніх з нею Молдові й Білорусії цей вид угідь становить відповідно біля 52 і 30 %. А інтенсивне використання земель, широке застосування великовагової сільськогосподарської техніки негативно впливає на механічну структуру, повітряний та водний режим ґрунтів, знижує їх родючість. Недостатнє ж внесення органічних добрив при інтенсивному використанні земель призводить до зменшення вмісту гумусу - найціннішого компонента, яким особливо славилися українські чорноземи [2].

Деградація ґрунтів - погіршення корисних властивостей та родючості ґрунту внаслідок впливу природних чи антропогенних факторів. Деградація земель - природне або антропогенне спрощення ландшафту, погіршення стану, складу, корисних властивостей і функцій земель та інших органічно пов'язаних із землею природних компонентів. Головною з причин деградації ґрунтів є людська діяльність (антропогенне втручання). Людство чисельністю понад 5 млрд. чоловік і щорічним приростом 80-85 млн. осіб, оволодівши різними технологіями для забезпечення бажаних для себе благ і життєвого комфорту, змінює природу планети вже в глобальному вимірі. Не усвідомлюючи небезпеки, окремі нації і людство в цілому втягують Землю в грандіозний експеримент, хід і наслідки якого люди не можуть ні передбачити, ні контролювати. Деградація, ерозія ґрунтів, зменшення гумусного покрову планети, забруднення отруйними хімічними й біологічними сполуками й радіонуклідами - такі очевидні наслідки антропогенного впливу на землю. Індустріальне суспільство мимоволі дає розгін процесам планетарного масштабу, керувати якими не готове ні морально, ні інтелектуально, ні матеріально.

Застосування у великих регіонах монокультур, порушення сівозмін, майже повна відмова від органічних добрив, зменшення частки бобових культур спричинюють де гуміфікацію ґрунтів, зменшення врожаїв. Природні кормові угіддя і випаси практично ніколи не отримували ні органічних, ні мінеральних добрив. Майже не застосовують жодних добрив українські фермери, в користуванні яких зараз 2,6 % сільськогосподарських угідь України і які виробляють 0,9 % рослинницької та 0,4 % тваринницької продукції ринку. Нормативи показників деградації земель установлюються для кожної категорії земель з метою запобігання погіршення їх стану і використовуються для здійснення контролю за використанням та охороною земель. До нормативів показників деградації земель належать показники гранично допустимого погіршення стану і властивостей земельних ресурсів внаслідок антропогенного впливу та негативних природних явищ, а також нормативи інтенсивності використання земель сільськогосподарського призначення. Показники інтенсивності використання земель сільськогосподарського призначення використовуються в процесі складання проектно-технологічної документації на вирощування сільськогосподарських культур [3].

Земельні відносини регулюють Конституція України, Земельний Кодекс, а також прийняті згідно з ними нормативно-правові акти. Земельне законодавство включає Земельний Кодекс та інші нормативно-правові акти в області земельних відносин [4], такі як: Земельна реформа, Закон України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», «Про розмежування земель державної та комунальної власності», «Про приватизацію державного майна», Закон України «Про заставу», «Про захист конституційних прав громадян на землю» і Закон України «Про оренду землі» [7].

Земельний кодекс України – кодифікований нормативно-правовий акт, який є основним джерелом земельного права на Україні. Діючий Земельний кодекс є загальногалузевим кодифікованим спеціалізованим законом у сучасній системі законодавства України, а в системі земельного законодавства – основним. Його завдання полягає в регулюванні земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. Цей закон покликаний стати інтегруючою і цементуючою основою для становлення та розвитку земельного законодавства. Однак, незважаючи на всеохоплюючий характер, його ціль не зводиться до вичерпної, повної та детальної регламентації всіх без винятку суспільних земельних відносин. Він не є єдиним нормативним регулятором зазначених відносин. Різноманіття останніх об’єктивно обумовлює необхідність більш детальної їхньої регламентації, деталізації окремих положень за рахунок додаткових спеціальних законів та підзаконних нормативно-правових актів. У зв’язку з цим у ньому, поряд з нормами прямої дії, закріплені і відсильні норми. У Земельному кодексі міститься значна кількість відсилань, зокрема до законів, якими додатково повинні регулюватися земельні відносини. Деталізація принципових положень Земельного кодексу здійснюється і на рівні підзаконних нормативно-правових актів.

Крім того, оскільки земельні відносини в процесі реалізації реформи знаходяться в постійному розвитку, це об’єктивно вимагає врахування відповідних тенденцій у законодавчому забезпеченні удосконалення їх правового регулювання і на рівні самого Земельного кодексу шляхом внесення до нього змін і доповнень [5].

1.2(40) Роль і місце в системі управління екобезпекою екологічного аудиту та екоменеджменту

 

Чинні нині в Україні моделі організації і керування природокористуванням самі по собі не забезпечують узгодження економічних і природоохоронних цілей у масштабах держави. У зв'язку з цим виникла необхідність розробити систему екологічного менеджменту, як більш прогресивну модель для умов ринкових трансформацій. За рубежем уже початі спроби реалізації екологічного менеджменту в господарській діяльності. При цьому система і екологічного менеджменту, і екологічного аудиту (СЕМА) розглядається як діючий важіль регулювання процесу забруднення, коли відповідальність і партнерство є головними чинниками в охороні навколишнього середовища. Водночас, СЕМА - це ринково орієнтований механізм, а не інструмент державного керування. 

Екологічний аудит – процес перевірки екологічних аспектів діяльності організації, оцінювання об’єктивних даних і відповідності вимогам екологічної безпеки. Екологічний аудит може проводитися щодо підприємств, установ та організацій, їхніх філій та представництв чи об’єднань, окремих виробництв, інших господарських об’єктів у цілому або щодо окремих видів їхньої діяльності. Екологічний аудит в Україні може бути добровільним або обов’язковим. Добровільний екологічний аудит здійснюється стосовно будь-яких об’єктів екологічного аудиту на замовлення зацікавленого суб’єкта, за згодою керівника чи власника об’єкта екологічного аудиту. Обов’язковий екологічний аудит здійснюється на замовлення зацікавлених органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування щодо об’єктів або видів діяльності, які становлять підвищену екологічну небезпеку.

Екологічний менеджмент можна визначити як складну міждисциплінарну науку, ціль якої - знайти шляхи забезпечення найбільш конкурентоспроможних рішень в галузі керування природоохоронною діяльністю. Однак застосування екологічного менеджменту в моделях трансформацій в Україні дотепер ще чітко не проглядається. Пошук шляхів реформування економіки України повинен бути невіддільний від механізму реалізації системи екологічного менеджменту. Ця установка закладена, зокрема, у «Основних напрямках державної політики України в сфері охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки». Відповідно до цього документа, перехід економічної системи до ринку повинен не тільки підвищити ефективність виробництва, але і сприяти ліквідації субсидій на використання природних ресурсів і поліпшенню стану навколишнього середовища завдяки застосуванню різноманітних інструментаріїв екологічного менеджменту і екологічного аудиту.

Більшість країн витрачають на природоохоронну діяльність чималі кошти, наприклад країни Центральної та Східної Європи, Кавказ та Центральна Азія, цим країнам виділяється майже 7,3 млрд. доларів США, в Україні витрати на природоохоронну діяльність поки що недостатні. У майбутньому необхідно буде істотно збільшити природоохоронні виплати з державного і місцевого бюджетів, впровадити повною мірою економічний механізм природокористування, сформувати ринок екологічних послуг, систему екологічної сертифікації, ліцензування та аудиту, передбачити розвиток лізингу в сфері природокористування і природоохоронної діяльності, розробити систему державної підтримки екологічного підприємництва. На досягнення цих результатів спрямований поступовий перехід України до міжнародних і світових стандартів якості навколишнього середовища. При цьому, найважливішим напрямком координації спільних зусиль по формуванню системи екологічного менеджменту є налагодження ефективної природоохоронної взаємодії й узгодження екологічних параметрів господарської діяльності з країнами дальнього і ближнього зарубіжжя, які створюють єдиний еколого-економічний простір. Сучасний рівень розвитку ринкових відносин потребує адекватних заходів і в природоохоронній політиці.

Управління охороною навколишнього природного середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, контролю, прогнозування, екологічної експертизи, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності. Метою управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є: 1) реалізація законодавства; 2) контроль за додержанням вимог екологічної безпеки; 3) забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища; 4) раціональне використання природних ресурсів; 5) досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища. 

За системними ознаками можна виділити такі види екологічного управління: державне, корпоративне, місцеве, громадське. До функцій державної системи екологічного управління належать: законодавче регулювання, нормування, експертиза, а також екологічний моніторинг, аудит, ліцензування, інформування, стандартизація, страхування, екологічна паспортизація, забезпечення відповідальності за екологічні правопорушення, що спрямовані переважно на забезпечення охорони та контролю за станом навколишнього природного середовища, прогнозування його змін. Система екологічного менеджменту є складовою частиною системи корпоративного управління і важливою частиною системи управління нефінансовими ризиками. Упровадження системи надає можливість постійно вдосконалювати екологічну та економічну діяльність, зменшувати ризики для навколишнього середовища, для здоров’я й безпеки працівників, а також скорочувати витрати. Підприємство, впроваджуючи екологічний менеджмент, систематично приділяє увагу екологічним проблемам, що виникають у результаті його діяльності, та безперервно працює над удосконаленням своєї діяльності, пов‘язаної з впливом на навколишнє середовище. 

При цьому система управління екологічними аспектами інтегрує в організаційну структуру підприємства, процеси планування, розподілу відповідальності та обов‘язків, на застосування процедур та використання необхідних для впровадження екологічних заходів і планів ресурсів, на оцінку виконання й коригування стратегічних рішень [6].

 

 

2 ВІДПОВІДІ НА ТЕСТИ

 

8 – В

12 – А

19 – Б

26 – А

32 – Б

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3 РІШЕННЯ  ЗАДАЧ

3.1 (13а) Розрахунок дострокового  прогнозування

 

На хімічно небезпечному об’єкті, який знаходиться на відстані А = 10 км від населеного пункту, розташовано 2 ємності по 3,5 і 60 т забруднюючої речовини – сірководню. Навколо ємностей побудовано обвалування висотою 1,9 м. Населений пункт має глибину В = 8 км і ширину Д = 6 км, площа складає S = 25 км2, чисельність складає N = 72 тис. осіб.