Основні способи раціонального використання лісових ресурсів у промисловості

Проблема  раціонального використання та управління лісовими ресурсами. Екологічна криза, дефіцитність лісосировинних ресурсів в Україні (лісистість території – 14,3%, при оптимальній у 19-23%; за рахунок власного виробництва потреба в деревині щороку задовольняються на 25-27%) завжди спонукали її фахівців до пошуку внутрішніх сировинних резервів для підвищення рівня самозабезпечення потреб країни за рахунок місцевих ресурсів, поліпшення показників навколишнього середовища.

Незважаючи  на державну самостійність України  і становлення ринкових умов господарювання, керівництво лісового відомства  України і сьогодні всілякими  методами намагається утриматися на старих позиціях концепції відтворення  лісів і користування і користування деревними ресурсами, які явно входять  у суперечність з ринковими умовами. Підтвердженням цьому є наукові  праці співробітників Мін лісгоспу України і Лісовий Кодекс України, що орієнтовані на закріплення за цим відомством виконання лісозаготівель і первинної дерево переробки, тобто  на за ним права визначати лісосіку, давати їй матеріально-грошову оцінку, проводити лісозаготівлю та реалізацію деревини.

Негативні тенденції склалися і в промисловій  переробці деревини. Аналіз матеріаломісткості продукції цієї підгалузі лісового комплексу показав, що із загального обсягу перероблюваної деревної продукції  на продукції використовується 42%, а  решта йде на паливно-енергетичні  потреби або у відходи.

Структура використовування деревних ресурсів і  випуску продукції на деревній основі взагалі є незадовільною. В Україні  з кубометра заготовленої деревини, а також у розрахунку на душу населення  виробляється менше деревостружкових (у 2 рази) і деревоволокнистих (у 6) плит, фанери (у 8), целюлози (в 10), паперу і  картону (майже в 20 раз), ніж у Фінляндії, Франції, Швеції, Італії та Німеччині.

Також –  одна з основних проблем українського лісового комплексу є те що, ліс  офіційно не визнається нерухомим майном, він вилучений із фінансового  і товарного обігу. Основний лісовий  закон України – Лісовий кодекс – не визнає і не визначає ліс, як об’єкт економіко-правових стосунків, не передбачає просторової обмеженості  такого об’єкта.

Виникає такий економічний казус, що ліс  як угіддя офіційно не визнається носієм вартості. Після вирубки (знищення або  порушення цілісності лісового угіддя) заготовлена деревина набуває вартості, стає товаром. Наслідком такої «державної економічної політики» є бажання  всіх суб’єктів вирубувати ліс, надаючи  йому «товарного вигляду», а не займатись лісовирощуванням.

2.2. Перспективи розвитку ресурсного потенціалу

За сучасних умов адаптації всіх господарюючих  суб’єктів до ринкової моделі господарювання, особливого значення набувають дослідження  і перспективи розвитку галузевої  та інституціональної структур де визначальний вплив мають фактори зміни  форм власності в процесі приватизації пошук власного місця у ринковому  середовищі.

Для визначення перспективних напрямків розвитку лісової промисловості необхідно  обґрунтувати напрямки формування сучасного  лісопромислового комплексу на основі галузевої та регіональної структури  з орієнтацією на задоволення  попиту економіки держави та ринку  на його продукцію при повному  і ефективному використанні власного виробниче-ресурсного потенціалу. Досягнення поставленої мети можна забезпечити  шляхом порівняння світового досвіду  з становищем у лісовій галузі України.

Наприклад, у Франції формування і реалізація промислової політики здійснювалися через державне втручання та регулювання економіки, прийняття стратегічних рішень та розробку пріоритетних напрямів науково-технічного прогресу. Всілякі міжнародні угоди були націлені на захист лісів господарюючим суб’єктам на внутрішньому ринку.

Наведений фрагментарний аналіз структурних  перетворень у розвинутих країнах  дає можливість виділити типові елементи промислової політики, які доцільно започаткувати і розширити в  Україні. Основні з них:

• законодавче прийняття стратегічних, рішень щодо розвитку структурної переорієнтації промисловості, забезпечення контролю за ключовими галузями, внутрішнім ринком та інвестиціями;
• використання фінансової підтримки вітчизняного виробництва;
• формування зовнішньоекономічної політики у відповідності з національними інтересами, розробка і реалізація інноваційно-інвестиційних проектів;
• формування сітки фінансових інститутів господарського спрямування ринкового типу;
• державна підтримка вітчизняного бізнесу виробництва та ринку.

Дослідження і розробка пропозицій щодо структурної  перебудови лісового комплексу мають  велике значення бо проблему задоволення  попиту держави і окремих громадян на деревину та продукцію на дерев’яній основі за умов нестачі власної сировини можна поставити на друге місце  після вирішення проблем забезпечення енергоносіями та газом.

У системі  сформованих міжгалузевих комплексів лісовий як виробничо-економічна система  відіграє важливу роль. Питома вага його галузей у загальному обсягу виробництва товарної продукції України щороку становить близько 2,5%, середньооблікової чисельності промислово-виробничого персоналу — близько 4 5% основних виробничих фон дів —2%. Лісовий комплекс забезпечує реалізацію низки міжгалузевих функцій, які постадійно об’єднуються в ланцюг «лісовирощування — заготівля — переробка».

Аналіз  стану економіки лісового комплексу, а також тенденцій і пропозицій щодо його розвитку доцільно дослідити за двома основними підходами: методичним та економічним.

Методичний  підхід є необхідним у зв’язку  з традиційними особливостями організації  лісогосподарського і лісопромислового виробництв у минулому коли були гарантовані  поставки лісоматеріалів з Росії  та інших регіонів, а власним лісам  відводилася природозахисна роль і  ресурси використовувалися не на інтенсивній основі. Промислова переробка  деревини структура випуску продукті в цілому не були орієнтовані на конкурентні умови ринкового  господарювання, на формування ефективного  виробництва з урахуванням діяння ринкових законів (вартості, попиту, пропозиції, конкуренції).

З економічної  та соціальної точок зору ліс та його ресурси є продуктом і  предметом праці а з економічної  — засобом виробництва компонентів  середовища і регенерую чого впливу на навколишнє середовище, тобто ліс  є товаром, має вартість, належить до відновлюваних природних ресурсів а тому повинен використовуватися в обсягах згідно з лісівничими принципами безперервності та не виснажливості.

Вихід економіки  з кризи приведе до зростання  попиту на деревину, тому наукові дослідження  повинні орієнтуватися на пошук  внутрішніх резервів на розширення джерел власного виробництва деревини оскільки навіть при існуванні нинішньої  структури споживання деревини при  досягненні обсягів виробництва продукції з неї на рівні 2010 р і традиційних обсягів лісозаготівель Україні доведеться щороку закуповувати лісоматеріали на суму близько 2 млрд. дол.

Крім  того продуктивність наявних деревостанів залежно від умов і деревної породи є на 30—50% нижчою ніж у нормальних деревостанах (за таблицями ходу росту) використання щорічного середнього приросту деревини в Україні складає  лише 0,64 м²/га (у Чехії — 4 Угорщині — 4 5 Австрії — 4 З Німеччині—4 Польщі—3 1) тобто у середньому приріст з одиниці площі у нас використовується на 16% а в сусідніх країнах — на 75— 100% більш як площі лісів передано у довгострокове користування агропромисловому комплексу, де через низький рівень технології лісогосподарських робіт, продуктивність деревостанів є у 2 рази нижчою ніж у лісів державного підпорядкування.

Динаміка  і тенденції промислового виробництва  лісового комплексу досліджені за два  періоди (1965—1990 рр. і 1991 — 2011рр) показують, що за перший період якісні показники є істотно кращими фондоозброєність праці підвищилася більш як у 35 рази що забезпечило зростання її продуктивності, зниження матеріаломісткості продукції (хоча темпи зростання продуктивності праці помітно відставали від темпів зростання фондоозброєності).

На особливу увагу в цьому аналізі заслуговують обсяги лісового господарства і лісозаготівель які мають тенденцію до зниження. Це пояснюється стабілізацією обсягів  садіння лісу лісозаготівель та інших  робіт що дає підстави в цілому трактувати цей стан як грубу стратегічну  помилку. Іншим незадовільним показником є незначні обсяги виробництва засобів  виробництва для лісових галузей, що призвело до недостатнього технологічного рівня виконання робіт і до зниження якості продукції та ефективності.

До основних пріоритетів розвитку галузей належать:

• підвищення рівня використання продуктивності лісових земель;
• досягнення оптимальної структури виробництва деревних ресурсів;
• розвиток вітчизняного машинобудування для лісових галузей;
• підвищення продуктивності функціонуючих деревостанів;
• реконструкція діючих і будівництво нових підприємств, заводів за рахунок усіх можливих джерел фінансування;
• підвищення конкурентоспроможності вітчизняних видів продукції.

Реалізація  завдань структурної перебудови економіки лісових галузей можлива  за умови формування моделі господарювання, яка б відображала такі нові сучасні  напрями:

• орієнтацію галузевої структури виробництва на розвиток прогресивних видів продукції;
• відтворення лісових ресурсів на багатоцільовій, розширеній основі;
• переорієнтацію капітальних вкладень і структури джерел інвестування на впровадження госпрозрахунку і формування джерел власних ресурсів для лісогосподарського виробництва;
• розширення лісосировинної бази, в основному, шляхом інтенсифікації лісогосподарського виробництва;
• докорінну зміну структури споживання сировини шляхом залучення до виробництва макулатури соломи, вторинних волокнистих матеріалів, деревних відходів а також докорінну зміну структури випуску продукції на деревній основі.

Реалізація  основних пріоритетів розвитку лісових  галузей можлива при орієнтації на такі принципи господарювання:

• підвищення рівня задоволення попиту на деревину і продукцію на деревній основі за рахунок власного виробництва (опора на власні ресурси);
• розвиток виробництва прогресивних видів продукції (замінників цільової деревини);
• розширене відтворення лісосировинних ресурсів;
• інтенсифікацію користування лісосировинними ресурсами;
• повну та ефективну переробку сировини;
• пом’якшення негативних зрушень у виробництві сировини, кінцевої продукції та їх споживанні;
• докорінне реформування господарського (економічного) механізму лісового комплексу для забезпечення госпрозрахунковості його господарської діяльності;
• посилення регулюючої ролі держави у реалізації структурних змін.

Для економічної  оцінки рівня та якості структурних  перетворень пропонується використати  крім загальноприйнятих критеріїв (ефективності та оптимальності) ряд  специфічних — таких, як:

• оптимальність забезпечення регенерації лісом компонентів навколишнього середовища;
• рівень задоволення попиту на лісоматеріали за рахунок власного виробництва;
• частка обсягу деревини (у готовій продукції) в загальному обсязі її переробки;
• випуск прогресивних видів продукції із знеособленого 1 м3 заготовленої деревини;
• структура випуску продукції.

Реалізацію  пріоритетів розвитку лісових галузей  і досягнення запропонованих критеріїв  можна забезпечити за рахунок  таких факторів - користування деревними  ресурсами лісу повинне переорієнтуватися  на інтенсивну основу, промислова переробка  деревних ресурсів має здійснюватися  на принципах повноти та ефективності. У прогнозному періоді очікується закріпити і розвинути набуті тенденції стабілізації економіки, що дозволить перейти до етапу  нарощування обсягів виробництва.

Варто зазначити, що науково визначені та обґрунтовані концептуальні основи трансформування  лісового комплексу і напрями  підвищення ефективності його функціонування повинні охоплювати основні цілі структурної політики держави, етапи  і пріоритети перебудови лісових  галузей з урахуванням достатності  джерел фінансування з боку як держави  так і окремих господарюючих суб’єктів.

ВИСНОВКИ

 Стан  справ в якому сьогодні знаходиться  лісовий комплекс можна назвати  дійсно критичним. Комплекс у  сьогоденні зітнувся з рядом  таких проблем – екологічна  криза, дефіцитність лісових ресурсів, конкуренція з закордонними виробниками  (якість вітчизняної продукції  у порівнянні із закордонною,  показує не на нашу користь), недостача інвестиційних ресурсів, застарілість техніки тощо.

Розвиток  ринкових умов господарювання поставив перед працівниками лісу складні  завдання в зв’язку з приватизацією  державного майна і можливою зміною форм організації виробництва в  комплексних лісогосподарських  підприємствах.

Основними напрямками розв’язання проблем  розвитку лісового комплексу (лісогосподарського і лісопромислового виробництв) є:

• вдосконалення форм управління цим комплексом;
• комплексне використання наявних деревних ресурсів (власних і завізних);
• інтенсифікація відтворення лісів і користування лісом.