Основні джерела водопостачання України

 

Зміст

 

 

 

 

 

 

 

1.ВСТУП

Стан України впродовж останніх 5-ти років характеризується інтенсивним розвитком промисловості, транспорту, енергетики, індустріалізацією сільського господарства. Все це призвело до того, що антропогенний вплив на навколишнє середовище прийняв глобальний характер.

Зараз в нашій країні спостерігаються значні труднощі з забезпеченням природними ресурсами, зокрема прісною водою, внаслідок якісного та кількісного виснаження природних водоймищ, що пов'язано з забрудненням та нераціональним використанням води.

Забруднення води здебільшого відбувається внаслідок скиду до неї промислових, побутових та сільськогосподарських відходів. В деяких водоймищах забруднення води настільки велике, що відбулася повна їх деградація як джерел водопостачання.

Через порушення екологічної рівноваги спостерігається загроза значного погіршення становища водоймищ. Тому перед людством стоїть важливе завдання - охорона гідросфери та збереження рівноваги в біосфері.Стан нашого навколишнього середовища, і, насамперед, води, в остаточному підсумку визначає основу основ нації - збереження генофонду.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Основні джерела водопостачання  України.

2.1.Річковий стік.

Основним джерелом водопостачання для населення є річковий стік. Річковий стік України становить у середньому 83,5 млрд м3, а в посушливі роки зменшується до 48,8 млрд м3. Він розподіляється територією держави дуже нерівномірно: майже 70 % стоку припадає на північний захід країни, де мешкає близько 40 % населення. А на Донецько-Придніпровський і Південний економічні райони, в яких проживає майже 60 % населення та зосереджено найводомісткіші галузі господарства, потрапляє в середньому лише 30 % річкового стоку. У зв'язку з цим у багатьох районах півдня України спостерігається гострий дефіцит води, для ліквідації якого доводиться перекидати воду каналами, будувати водосховища тощо.

Річкова мережа України складається з:

1) тимчасових водотоків, що мають течію лише під  час сніготанення і дощів; 2) маленьких  струмків і річок;

3) великих рік, таких як  Дніпро і Дністер.

Річки України належать до басейнів Чорного й Азовського морів і частково (майже 4 %) — до басейну Балтійського моря .Найбільше річок розміщено у басейні Дніпра — 27, Дунаю — 26,3, Дністра — 23,7 %, Південного Бугу — 9,3. Середня густота річкової мережі України становить 0,34 км/км2. Найбільша густота річкової мережі притаманна Карпатам, де вона сягає 2,0 км/км2. Також цей показник є досить значним у Кримських горах, насамперед, на Південному березі Криму. Найменша густота річкової мережі — у Херсонській області, де є значні безстічні території.

2.2 Гідрологічні характеристики  головних річок України.

Назва річки	Місце,куди впадає	Довжина(км)			Площа басейну(тис.км2)
		загальна		В межах України
Дніпро	Чорне море	2201		981	504,0
Південний Буг	Чорне море			806	63,7
Псел	Дніпро			717	22,8
Дністер	Чорне море	1362		705	72,1
Сіверський Донець	Дон	1053
Горинь	Прип`ять			689	22,7
Десна	Дніпро	1130		591	88,9
Інгулець	Дніпро		549		14,87
Ворскла	Дніпро		464		14,7
Случ	Ірпінь	451			13,8
Стир	Прип`ять	494	445		13,1
Тетерів	Дніпро		385		15,3
Сула	Дніпро		365		19,6
Інгул	Південний Буг		354		98,6
Рось	Дніпро		346		12,6
Самара	Дунай		320		22,6
Прут	Дунай	967	272		27,5
Тиса	Дніпро	966	201		153,0
Прип`ять	Сіверський Донець	761	261		121,0
Айдар	Десна	264	256		7,4
Сейм	Дністер	748	250		27,5
Збруч	Дністер		244		3,4
Серет	Дністер		242
Стрий	Дністер		232
Оскіл	Сіверський Донець	472	177		14,8
Дунай	Чорне море	3900	174		817,0

 

(табл..1.1)

Головним постачальником води для України є Дніпро. Інші річки, що забезпечують потреби у воді —це Дунай, Дністер, Південний Буг, Тиса, Прут та ін. (табл. 1.1). Стан води й повноводдя цих водних артерій залежать головним чином від стану їх приток — малих річок, яких налічується близько 63 тис, вони мають величезне значення (варто згадати, що 90 % населених пунктів розташовані саме в долинах малих річок та користуються їхньою водою). Проте стан малих річок України на сьогодні е надто складним: понад 20 тис. їх вже зникло, пересохло. Це, звичайно, зумовлює деградацію великих річок, тому проблема їх збереження й оздоровлення — одна з найгостріших для України.

2.3 Сучасний стан басейну р. Дніпро та інших річок України.

а) Використання вод басейну р. Дніпро.

Дніпро — найбільша річка України, третя в Європі після Волги та Дунаю за площею водозбірного басейну (504 тис. км2) і протяжністю (2201 км). Довжина Дніпра в межах України становить 981 км, площа водозбірного басейну — 286 тис. км2. Водними ресурсами Дніпра користується понад 30 млн жителів України(рис.1.2)

(рис.1.2 Користування водними  ресурсами в Україні)

 

Із Дніпра для потреб промисловості й сільського господарства щороку беруть майже 15 млрд м3 води, а в атмосферу басейну кожного року викидається понад 10 млн т газопилових забруднень. Із різними стоками (дощовими й талими водами) у Дніпро та водосховища потрапляє понад 50 тис. т азотних сполук, 40 тис. т фосфорних, 20 тис. т калійних, близько 1 тис. т заліза, 40 т нікелю, 2 т цинку, 1 т міді, 0,5 т хрому тощо.

Істотне значення в системі водопостачання мають також водосховища і ставки на притоках Дніпра. У його басейні нараховується 15 380 різних приток, загальна довжина яких дорівнює 67 156 км, збудовано 504 водосховища з загальною площею водного дзеркала 767 км2 та об'ємом 2,2 км3, 12 570 ставків на малих річках, загальна площа яких становить 1086 км2 і об'єм — 1,54 км3.

Інтенсивне використання земель басейну Дніпра з метою ведення сільського господарства (60 % території розорано), яке спричинило ерозію 35 % земель та трансформування 80 % первинного природного ландшафту, перетворило водосховища на Дніпрі в акумулятори забруднювальних речовин. У катастрофічному становищі перебувають річки нижнього Дніпра, на яких щороку ускладнюється санітарно-епідеміологічна ситуація, зменшуються вилов риби та біорізноманіття

 б ) Забрудники басейну р. Дніпро.

Найбільшими забруднювачами водних об'єктів басейну р. Дніпро є:

1. чорна та кольорова металургії;
2. коксохімічне виробництво;
3. важке, енергетичне, транспортне машинобудування;
4. комунальне господарство;
5. сільське господарство. Значну частину (майже 10 %) забруднення водних об'єктів басейну Дніпра становлять атмосферні опади.

Значної  шкоди Придніпров'ю завдало будівництво шістьох ТЕС на водосховищ,  що затопили майже 700 тис. га  родючих заплавних земель (близько 2,1 % загальної площі України). В результаті такого будівництва режим Дніпра наблизився до застійного озерного. Різко зменшився водообмін і створилися застійні зони. Ріка втратила здатність самоочищатися. Піднявся рівень ґрунтових вод далеко від берегів. Почастішала евтрофікація вод і посилилося засолення ґрунтів. Майже в десять разів збільшився об'єм підземного стоку вод. У нижній частині басейну іригації змінився водно-сольовий режим ґрунтів, зменшився вміст гумусу в ґрунтах та посилилася їх ерозія в прибережній зоні. Внаслідок знищення під водою садів та городів щороку втрачається 3—4 млн. т фруктів і овочів та близько 1 млн. т зерна. Екологічна, енергетична та рибогосподарська вигода від створення водосховищ незначна, а нині вони перетворилися на гігантські накопичувачі промислового й побутового бруду. Майже половина річного обсягу стоку Дніпра забруднена.

Надзвичайно небезпечним є радіаційне забруднення донних відкладів Дніпра, особливо Київського водосховища, після аварії на ЧАЕС. У намулах Дніпродзержинського й Дніпровського водосховищ накопичуються значні кількості заліза, важких металів, фенолу та нафтопродуктів. Київське, Канівське й Дніпродзержинське водосховища забруднені нітратним та амонійним азотом (11—16 ГДК). Максимальні концентрації міді (110ГДК) спостерігалися в Дніпродзержинському водосховищі, цинку (140 ГДК) — у Канівському водосховищі біля м. Києва.

На санітарно-епідемічну ситуацію та якість питної води Дніпра негативно впливає вміст значної кількості органічних і хлорорганічних сполук, що реєструється майже в усіх створах спостереження. Перевищення санітарних норм за різними показниками коливається в межах 1,1—4,0 рази. Очисні споруди водопроводів не можуть перешкоджати потраплянню цих сполук у питну воду. За даними відомчого моніторингу, найзабрудненішою є середня частина Дніпра. В аварійному становищі нині перебуває 19,9 тис. км, або 26%, водопровідних мереж. Часті аварії на водопровідних мережах (майже дві на 1 км їхньої довжини) спричинюють вторинне забруднення питної води і небезпеку виникнення та поширення інфекційних захворювань.

  в) Заходи для покращення екологічного стану р. Дніпро.

З метою поліпшення екологічного стану басейну р. Дніпро потрібно здійснювати невідкладні заходи, а саме:

— розробляти пріоритетні програми з екологічно-ефективних заходів, спрямованих на розв'язання проблем басейну;

— упроваджувати систему басейнового управління, що" з одного боку, нестиме повну відповідальність за стан вод басейну, а з іншого — матиме в своєму розпорядженні всі необхідні важелі регулювання, насамперед, фінансові;

— розвивати регіональну систему екологічно безпечного і сталого управління водними ресурсами басейну;

— розробляти потрібні організаційні та юридичні механізми оцінювання, контролю і запобігання забрудненню водних ресурсів басейну;

— налагодити робочі зв'язки з усіма державними, науковими і громадськими організаціями та установами шляхом створення комплексного управління природоохоронною діяльністю.

3.Основні причини кризової ситуації  в басейнах великих і малих  річок України.

Загалом в країні налічується 63 119 великих, середніх і малих річок, а також майже 8073 озер і лиманів. Основними причинами кризової ситуації, що склалася в басейнах великих і малих річок України, вважаються такі:

— спорудження каскаду водосховищ на Дніпрі, в результаті чого було затоплено понад 500 тис. га і підтоплено 100 тис. га продуктивних земель, зруйновано майже 1,5 тис. км берегів, змінено водний режим та ін.;

— великомасштабні меліорації;

— будівництво низки великих промислових комплексів у басейнах річок;

— величезні об'єми водозбору для промисловості та зрошення;

— колосальні обсяги забруднень.

 

4. Водосховища і ставки України.

4.1  Водосховища та їх  види.

Водосховища — це штучні водойми, утворені під час спорудження водомірної греблі у долині річки, причому об'єми води в них перевищують 1 млн м3. Водосховища створюють з метою регулювання річкового стоку для забезпечення різноманітних господарських потреб. Загалом у межах нашої держави споруджено майже 1 тис. водосховищ, загальна площа яких у процесі заповнення перевищує 3,3 тис. км2, а загальний об'єм води становить понад 55 млрд м3 (табл. 1.3).

Вирізняють п'ять головних видів водосховищ:

— рівнинні, що характеризуються великою площею водної поверхні, невеликою максимальною (15—25 м) і середньою (переважно 5—9 м) глибинами, інтенсивними процесами переробки берегів;

— водосховища передгірні та плоскогірних областей. Для них властиві великі глибини (70—100 м і більше), порівняно невелика інтенсивність переробки берегів, незначне затоплення і підтоплення території;

— гірські мають великі глибини (часто понад 100 м), незначні площі підтоплення та невелику інтенсивність переробки берегів;

— озерні, які створюють під час будівництва греблі на річці, що витікає з озера. Перевагою цих водосховищ є те, що за незначного підпору і невеликої площі затоплення земель у них можна закумулювати великі об'єми води;

— наливні — для їх спорудження використовують природні улоговини. Застосовують такі водосховища переважно у процесі зрошення та будівництва гідроакумулювальних електростанцій.

4.2 Водосховища України (табл.)