Науково-технічна революція

Симбіоз (мутуалізм) — тривале, нероздільне і взаємовигідне співжиття двох або більше видів організмів (мікориза деяких грибів і коренів дерев).

Коменсалізм — тип біотичних взаємовідносин між двома видами — коменсалами, коли діяльність одного з них постачає харчування або притулок (коменсалу). (Рибка-прилипало пересувається на великі відстані, прилипаючи до акул).

Алелопатія — хімічний взаємовплив одних видів рослин на інші за допомогою продуктів метаболізму (ефірних масел, фітонцидів). Сюди можна віднести "цвітіння води" за участю синьо-зелених водоростей, явище "червоного моря" — виділення гігантськими скупченнями мікроорганізмів токсичних речовин, які викликають загибель риби.

Ареали поширення і чисельність організмів кожного виду обмежуються не тільки умовами зовнішньої неживої середовища, але і їх відносинами з організмами інших видів. Безпосереднє живе оточення організму складає його біотичних середу, А чинники цього середовища називаються біотичними. Представники кожного виду здатні існувати в такому оточенні, де зв'язки з іншими організмами забезпечують їм нормальні умови життя.

Екологі́чні фа́ктори, екологічні чинники або фа́ктори середо́вища — сукупність усіх чинників середовища (температура, вологість, світло, гравітація, субстрат, живі організми тощо), що діють на живий організм або надорганізмову систему (моноцен, демоцен, плейоцен, біом, біосфера). Не всі вони однакові за своїм значенням, вплив окремих компонентів взагалі незначний. Всю різноманітність екологічних факторів ділять за походженням і характером дії на три великі групи — абіотичні (гр. а — заперечна частка і bios — життя), біотичні та антропогенні. До абіотичних відносять фактори неорганічної, або неживої, природи, до біотичних — вплив живої природи, а також людини. Антропогенні фактори зумовлені діяльністю людини, вплив її на природу може бути як свідомим, так і стихійним, випадковим. Такий поділ певною мірою є умовним, бо кожен з факторів існує і проявляється лише як результат загальної дії середовища.

Навко́лишнє приро́дне середо́вище  — всі живі та неживі об'єкти, що природно існують на Землі або в деякій її частині (наприклад, навколишнє середовище країни). Сукупність абіотичних та біотичних факторів, природних та змінених в результаті діяльності людини, які впливають на живий світ планети. Відрізняється від інших складових навколишнього середовища властивістю самопідтримання і саморегуляції без корекції з боку людини.

Цей термін включає низку ключових компонентів:

1. Повні одиниці рельєфу, які функціонують як природні системи без значного людського втручання, зокрема всі рослини, тварини, скелі тощо, а також природні явища, які відбуваються в їх межах.
2. Універсальні природні ресурси та фізичні явища, що не мають чітких меж, наприклад повітря, вода, клімат, так само як і випромінювання, електрична напруга й магнетизм, які не мають антропогенного походження.

Види

• Геологічне середовище
• Водне середовище
• Повітряне середовище
• Рослинний і тваринний світ

Рівні організації органічного світу

Основна група	Рівень
Біологічні мікросистеми	молекулярний (молекулярно-генетичний)
	субклітинний
	клітинний
Біологічні мезоснстеми	тканинний
	органний
	організмовий
Біологічні макросистемы	популяційно-видовий
	біоценотичний
	біосферний (глобальний)

Одиниці одного рівня організації є частинками, з яких утворюється наступний вищий рівень. Молекули, об´єднуючись, утворюють клітини, клітини утворюють тканини і органи, які в свою чергу утворюють багатоклітинні організми, організми утворюють надорганізмові системи: види, популяції, біоценози, біогеоценози. Живе на нашій планеті — це окремі організми, особини. Кожен організм з однієї сторони складається з одиниць підпорядкованих йому рівнів організації (органів, клітин, молекул), з іншої — сам є одиницею, що входить до складу надорганізмових біологічних макросистем (попул

 

 

Біологічні системи - це системи, які складаються з живих компонентів. Біологічні системи включають:

1) живі організми і всі їх  підсистеми;

2) всі системи, які є інтеграцією  живих істот (популяції, види тощо);

3) всі системи, організаторами яких  є живі організми, їх сукупності  або жива речовина в цілому (екосистеми).

Організмовий рівень

Організми - це живі системи від одноклітинних до найвищих істот. Організми універсальні, самостійні, самовідтворювані й саморегульовані. їх найважливіша функція - розмноження. Підпорядкованими системами цього рівня є органи, тканини, клітини, органелли, макромолекули, гени, а також внутрішні системи організму (нервова, кровоносна, ендокринна тощо).

Популяційний рівень

Охоплює популяції живих істот - сукупності живих особин одного виду в межах певної території, де він розмножується і може практично необмежено довго існувати. Основна функція популяції - формування в певних екологічних умовах такого населення виду, котре за структурою і життєвими особливостями найбільше відповідає даному середовищу існування (припасоване до умов існування шляхом природного добору). Поняття "біологічний вид" з екологічної точки зору співрозмірне з поняттям "популяція", оскільки кожен вид у природі існує як сукупність популяцій. У свою чергу, види об'єднуються в таксономічні категорії вищого порядку - роди, родини, порядки, класи, відділи, типи і царства живих організмів.

Сукупність популяцій організмів різних видів, які співіснують у певній ділянці простору і взаємодіють між собою за допомогою структурних та функціональних зв'язків, називають біотичним угрупованням, або біоценозом. Виділяють угруповання рослин (фітоценоз), угруповання тварин (зооценоз), угруповання мікроорганізмів (мікробоценоз) та ін. Кожен біоценоз нерозривно пов'язаний з його абіотичним середовищем, утворюючи єдину систему - екосистему.

Екосистемний рівень

Включає екосистеми всіх ступенів складності. Системи цього рівня є функціональною єдністю живих і неживих компонентів, яка охоплена безперервним обміном речовиною, енергією та інформацією. Екосистеми забезпечують постійний функціональний зв'язок між живою та неживою природою, постійний рух речовини за біогеохімічними циклами і постійну трансформацію сонячної енергії у трофічних ланцюгах. їх основна функція - забезпечення постійного матеріально-енергетичного обміну з зовнішнім середовищем і між компонентами екосистеми.

Екосисте́ма — це сукупність живих організмів, які пристосувалися до спільного проживання в певному середовищі існування, утворюючи з ним єдине ціле.

склад екосистем: 1) неорганічні речовини; 2) органічні речовини; 3) кліматичні умови; 4) продуценти-автотрофи (зелені рослини й деякі бактерії); 5) фаготрофи або гетеротрофи — тварини;

6) сапротрофи — бактерії та  гриби, що руйнують, розкладаючи  їх органічні речовини.

Біогеоценоз — це угрупування різних видів мікроорганізмів, рослин, тварин, які заселяють певні місця проживання, та які стійко підтримують біогенний кругообіг речовин. Підтримка кругообігу в конкретних географічних умовах є основною функцією біогеоценозу.   

 

 

 

 

 

 

 Соціоекосистема – це динамічна система (людське суспільство – природне середовище), наділена саморозвитком і саморегуляцією, динамічна рівновага в якій повинна забезпечуватись суспільним розвитком. 
   В глобальній соціоекосистемі з природою планети взаємодіє все людське суспільство. Регіональні соціоекосистеми відрізняються впливом на регіональному рівні людських культур. В регіональних соціоекосистемах територіальні групи людей взаємодіють з навколишнім природним середовищем в межах автономно скерованих адміністративно-господарських одиниць певного рангу: держав, адміністративних областей і районів, міст, селищ, сіл. В результаті соціоекосистеми за рангом поділяють на глобальну, регіональні, місцеві, локальні. 
   Кожна соціоекоситема є складним інтегральним утворенням, компонентами якого виступають природна, соціальна і економічна підсистеми, які в свою чергу складені більш простими компонентами. 
   Соціоекосистеми наділені рядом загальних властивостей: просторовістю, поліструктурністю, складністю, цілісністю, відкритістю, динамічністю. 
   Кожну соціоекосистему можна описати метричними показниками, виявити її територіальне положення в соціоекосистемах більш високого рангу.  
   Територіальність дає змогу ефективно використовувати картографічні методи дослідження при описанні ходу певних процесів чи явищ. 
   Під поліструктурністю розуміють особливий характер поєднання її елементів відношеннями певного типу. Найбільш загальними аспектами структурного аналізу соціоекосистем виступають вертикальний, горизонтальний, територіальний, часовий, модульний. 
   Складними вважаються системи сформовані елементами різних типів, між якими існують різнорідні зв’язки. Ознакою складності системи вважають неоднозначність її реакції до зовнішніх впливів. Складність системи обумовлює специфічні підходи до її аналізу. 
   Цілісність – одна із властивостей систем, яка проявляється в тому, що цілісність розглядається не простою сумою окремих компонентів, а такою взаємопов’язаною їх єдністю, яка народжує нову якість. Власне ця якість не притаманна жодному її компоненту. 
   Відкритість систем проявляється у наявності вхідних та вихідних зв’язків. Соціоекосистеми є відкритими як для природних процесів – надходження сонячної радіації, атмосферних опадів і т. і., так і для техногенних – забруднення компонентів. 
   Динамічність. Динамічними називають системи, зазначені характеристики яких змінюються в часі. Соціоекосистеми належать до динамічних систем. 
   Стійкість системи проявляється у її здатності протистояти зовнішнім впливам, зберігаючи при цьому свою цілісність та інші риси. Соціоекосистеми, як системи антропогенні є менш стійкими системами по відношенню до природних.

Все́світ — весь матеріальний світ, різноманітний за формами, що їх приймає матерія та енергія, включаючи усі галактики, зорі, планети та інші космічні тіла. Всесвіт настільки великий, що його розміри важко уявити.

Усі зірки складаються з однакових елементів, які відомі на Землі. Найпоширенішим хімічним елементом у Всесвіті є гідроген, йому поступаються по черзі: гелій, оксиген, карбон, нітроген. Повсюди у Всесвіті відбувається обмін речовиною і променевою енергією. Поширеність хімічних елементів у Всесвіті пов'язана з історією їх утворення в процесі нуклеосинтезу.

_________________________________________________________________________________

Екотоп - певний комплекс екологічних факторів (повітряний, водний, температурний, мінерального живлення, температурно-радіаційний та ін.) на певній ділянці земної поверхні. Складається з кліматопа і едафотопа та / або гідротопа.

Кліматоп - сукупність фізичних умов екотопа, істотних для організмів, що населяють його

Під едафотопом звичайно мають на увазі грунт як складовий елемент екотопа[5].

Умови зволоження біогеоценоза утворюються його гідротопом (певна кількість вологи).

Соціоекол́огія, соціальна екологія аналізує ставлення людини в притаманному їй гуманістичному горизонті з погляду його відповідності історичним потребам людського розвитку, в ракурсі культурної виправданості та перспективи, через теоретичне осягнення світу в його загальних визначеннях, які виражають міру історичної єдності людини і природи. Будь-який учений обмірковує головні поняття проблеми взаємодії суспільства та природи через призму своєї науки. Зокрема, географ розглядає проблему стосунків суспільства та природи під кутом просторових співвідношень територіальних комплексів, біолог — під кутом розвитку живої речовини тощо.

Роль інф в вирішенні проблем соціолоекологіі

рофесор О. Шаблій стверджує, що конкретними об'єктами соціоекології є соціоекосистеми, а предметом — взаємодія суспільства і природи в цих системах.

До категорій соціальної екології належать фундаментальні поняття, які відображають найзагальніші суттєві властивості, зв'язки і відношення суспільства й природи, їхнє пізнання і перетворення людиною з метою гармонізації цих відношень. Це важливі результати багатовікового процесу розвитку взаємовідношень суспільства і природи, всієї духовної культури спілкування людини з природою в процесі природокористування.

Розрізняють загальні категорії соціоекології як науки, її окремі категорії, а також категорії конкретних наук, які входять у систему соціоекології на правах галузевих підрозділів як її складові частини. До загальних категорій соціоекології як науки можна зачислити об'єкт її вивчення — соціоекосистеми. Адже «центральна ідея системного підходу полягає у вивченні будь-якого рівня організації саметемного підходу полягає у вивченні будь-якого рівня організації саме як систем, виходячи із сутнісних рис системних утворень».

Соціальна екологія вивчає сучасний стан та особливості формування навколишнього середовища у зв'язку з історичним розвитком і структурою природокористування, прогнозує розвиток довкілля з майбутнім людства. Практичним завданням соціоекології є така категорія, як якість життєвого середовища, яку визначаємо як інтегральну характеристику всієї сукупності видів, форм, сфер діяльності людей певної локальної, регіональної та глобальної соціоекосистеми або суспільства в цілому, зумовлених рівнем його виробництва, економічними відносинами, політичним устроєм та системою цінностей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вчення про біосферу

Відповідно до в.вернадського визначення середовище, що оточує сучасну людину, можна умовно розділити на природну — біосферу і штучну — ноосферу, тобто знову створену (або перетворену) людиною (господарське освоєння території, підприємства, населені пункти і т.д.).

Біосфера, на думку вченого, складається із семи взаємопов’язаних речовин: живого, біогенного, косного, біокосного, радіоактивного, космічного, розсіяних атомів. Скрізь в її межах зустрічаються або сама жива речовина, або сліди її біохімічної діяльності. Атмосфера, вода, нафта, вугілля, вапняки, глини та їх похідні створені живою речовиною планети. Існуючі верхні шари земної кори в інші геологічні епохи були перероблені живими організмами. Найпростішою структурою сучасної активної частини біосфери є біогеоценоз.

В. І. Вернадський одним із перших усвідомив величезний перетворюючий вплив живих організмів на всі три зовнішні оболонки Землі в планетарному масштабі, тісну взаємодію і взаємозалежність усіх форм життя. Це дало йому поштовх до створення всеохопної теорії біосфери, тобто тієї частини зовнішніх оболонок нашої планети, які безпосередньо пов’язані з існуванням життя на Землі.

В 20-х рр. минулого століття в працях Вернадського було розроблено уявлення про біосферу як глобальну єдину систему Землі, де весь основний хід геохімічних та енергетичних перетворень визначається життям. Раніше більшість процесів, що міняли в ході геологічного часу вид нашої планети, розглядалися як чисто фізичні, хімічні або фізико-хімічні явища. Вернадський вперше створив вчення про геологічну роль живих організмів, показав, що діяльність живих істот є головним фактором перетворення земної кори. У 1934 році В. І. Вернадський дав визначення біосфери: «Біосфера являє собою оболонку життя — область існування живої речовини»[1]. Вернадський довів, що живі організми відіграють дуже важливу роль у геологічних процесах, які формують обличчя Землі. Хімічний склад сучасних атмосфери та гідросфери зумовлений життєдіяльністю організмів. Велике значення мають організми також для формування літосфери — більшість порід, і не лише осадових, а й таких, як граніти, так чи інакше пов’язані своїм походженням з біосферою. «Якби на Землі не було життя, — писав учений, — обличчя її було б таким же незмінним і хімічно інертним, як нерухоме обличчя Місяця, як інертні уламки небесних світил»[2]. Його ідеї в повній мірі були оцінені лише в другій половині ХХ століття, з виникненням концепції екосистем.