Науково-технічна революція

Науково-технічна революція (НТР) — корінне якісне перетворення продуктивних сил, що почалося в середині XX століття, якісний стрибок у структурі і динаміці розвитку продуктивних сил, корінна перебудова технічних основ матеріального виробництва на основі перетворення науки в провідний чинник виробництва, в результаті якого відбувається трансформація індустріального суспільства у постіндустріальне.

Основними рисами НТР є:

• швидкість розвитку науки, перетворення науки в безпосередню виробничу силу;
• всеосяжність;
• зміна технічної та технологічної бази господарства світу.

Вплив на світове господарство

Складові частини НТР — це система науки, техніки, технології, виробництва і управління. НТР впливає на зміни в розміщенні господарства світу — на його галузеву та територіальну структуру. Цей вплив виявляється так:

• базові матеріалоємні галузі промисловості переорієнтовуються з місцевої сировини до ринків збуту. Більшість районів, що зараз розвиваються, не мають сировинних баз;
• основними центрами і регіонами розміщення виробництва стали території з високим науковим потенціалом; перспективною формою територіальної організації науково-виробничих комплексів стали технополіси;
• розвиток світового господарства призвів до високої територіальної концентрації виробничої діяльності та населення;
• при розміщенні господарства в економічно розвинутих країнах орієнтуються на використання висококваліфікованої робочої сили або на дешеву робочу силу в країнах, що розвиваються;
• передбачаються жорсткі санкції за забруднення навколишнього середовища

Надзвичайна ситуація (НС) — порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об'єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження, що призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат.

Загальні ознаки НС:

• наявність або загроза загибелі людей
• значне погіршення умов життєдіяльності
• істотне погіршення стану здоров'я людей
• заподіяння економічних збитків

 

Особливий внесок у розвиток російського космізму вніс А. Л. Чижевський,видатний вчений, засновник геліо-і космобіології. Космічна біологіявивчає залежність усіх функцій живого від діяльності Сонця і ширше - відстану космосу; ця нова наука у Чижевського деталізувати врізні галузі - космомікробіологію, космоепідемологію, і кожна з нихбула результатом величезної роботи вченого.

Але все ж найоригінальнішим ядром досліджень Чижевського сталатеорія Гелиотараксия (від Геліос - Сонце і тараксіо - обурювався); їїосновний закон, сформульований вченим у 1922 році, стверджує, що  
"Стан схильності до поведінки людських мас є функціяенергетичної діяльності Сонця ".

 

 

 

 

 

 

 

 

Екологічні нормативи та стандарти якості навколишнього середовища

Система екологічних нормативів включає: нормативи екологічної безпеки (гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у навколишньому середовищі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого впливу на навколишнє середовище, гранично допустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування), гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє середовище забруднювальних хімічних речовин, рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів.

Екологічні нормативи повинні відповідати вимогам охорони навколишнього середовища та здоров’я людей від негативного впливу його забруднення.

Нормативи гранично допустимих концентрацій забруднювальних речовин у навколишньому середовищі та рівні шкідливих фізичних впливів на нього є єдиними для всієї території України. У разі необхідності для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюватися більш жорсткі нормативи гранично допустимих концентрацій забруднювальних речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє середовище.

Екологічні нормативи розробляють і вводять у дію державні природоохоронні органи, органи охорони здоров’я та інші уповноважені на те державні органи.

Найпоширенішою серед них є гранично допустима концентрація (ГДК) — така маса шкідливої речовини в одиниці об’єму (в мг на 1 м3 повітря, 1 л рідини чи 1 кг твердої речовини) окремих компонентів біосфери, періодичний чи постійний, цілодобовий вплив якої на організм людини, тварин і рослин не викликає відхилень у нормальному їх функціонуванні протягом усього життя нинішнього та майбутніх поколінь.

Концентрацію наявних у повітрі, воді чи ґрунті шкідливих домішок на певний час на певній території називають фоновою концентрацією. Контроль за якістю біосфери здійснюється зіставленням фонової концентрації з гранично допустимою:

За щорічного масового використання близько тисячі нових хімічних речовин загальна їх кількість, що надходить у середовище проживання людини, перевищила 4 млн найменувань. Із них понад 40 тис. мають шкідливі для людини властивості. Нормативи ГДК, що затверджуються Міністерством охорони здоров’я України, встановлені для 600 речовин у повітряному середовищі, 200 — у водному та 100 — у ґрунті.

Урбоекологія (від лат. urbs — місто) — наука про взаємозв'язки та взаємодію у часі й просторі двох систем − міської (її соціальної, технічної, енергетичної, інформаційної, адміністративної підсистем) і природної, а також про ноосферне управління екосистемою. Урбоекологія є розділом екології.

Об'єкт вивчення урбоекології — міські біогеоценози

Основний напрям урбоекології — вивчення популяції людини, що хоч і є явищем соціальним, з погляду популяційної екології являє собою таку, яка протягом свого життя переміщується з однієї екологічної ніші в іншу (житло, місце роботи, транспорт, рекреація тощо).

Экологический мониторинг (мониторинг окружающей среды) — это комплексная система наблюдений за состоянием окружающей среды, оценки и прогноза изменений состояния окружающей среды под воздействием природных и антропогенных факторов.[1]

Концепції космізму

Косми́зм (греч. κόσμος — организованный мир, kosma[прояснить] — украшение) — ряд религиозно-философских, художественно-эстетических и естественнонаучных течений, в основу которых положены представления о космосе как о структурно-организованном упорядоченном мире и о человеке как о «гражданине мира»,

 

 

 

 

 

 

Екологічний ма́ркетинг (англ. green marketing) — специфічний вид маркетингу, який передбачає орієнтацію усієї діяльності підприємства (розробки продукції, її виробництва, пакування, транспортування, реалізації, просування, переробки та утилізації) на формування та задоволення екологічно орієнтованого попиту з метою отримання прибутку та збереження довкілля і здоров’я людей.

П'ять правил екологічного маркетингу

Впровадження у практику принципів екологічного маркетингу ще не є гарантією отримання конкурентних переваг. Для перетворення можливостей екомаркетингу на конкурентні переваги експерт з екологічного маркетингу і екологічних інновацій Оттмана, чия консалтингова компанія впродовж 20 років допомогла у цих питаннях більше 60 провідним компаніям США, розробила п’ять правил екологічного маркетингу.[9] Розглянемо ці правила:

- Знати своїх споживачів. Необхідно бути впевненими, що потенційні споживачі обізнані про переваги товару і їхнє значення, або товар має пропонувати ще й іншу, більш очевидну вигоду для споживача, яка підвищить цінність товару в його очах, інакше споживачі не погодяться платити преміальну ціну.

- Надання прав споживачам. Необхідно переконатись, що споживачі відчувають, що їхня споживча поведінка здатна щось змінити. Саме це і є основною причиною того, що споживачі купляють екологічні продукти.

- Необхідно діяти прозоро. Споживачі мають вірити у відповідність продукту всім правовим нормам і у специфічні заяви виробника щодо переваг продукту. Часто споживачі не довіряють інформації виробників про покращені екологічні характеристики продукту або процесу його створення, причиною чого є зловживання деякими підприємствами екологічною темою через використання нічим не підкріплених екологічних декларувань про продукт, власними знаками екологічного маркування.

- Необхідно переконати покупців. Споживачі повинні вірити, що товар повністю виконує заявлені функції. Заради довкілля споживачі не готові відмовитись від звичної якості товару.

- Слід ретельно обміркувати ціноутворення. Якщо ціна на продукт є вищою порівняно до традиційних товарів, необхідно бути впевненим, що споживачі приймуть таку ціну і вважатимуть, що вона відповідає товару. Багато споживачів, звичайно, не можуть сплачувати преміальну ціну ані за традиційний, ані за екологічний товар, особливо у період економічного спаду. На це слід звертати увагу при визначенні цільової аудиторії екологічного товару і при розробці продуктових характеристик.

Екологі́чний ме́неджмент ― система управління навколишнім середовищем (система екологічного менеджменту) ― частина загальної системи управління, що включає організаційну структуру, діяльність із планування, обов'язки, відповідальність, досвід, методи, методики, процеси і ресурси для розробки, здійснення й аналізу екологічної політики.

Екологічна політика підприємства спрямована на забезпечення ефективного використання та відтворення природних ресурсів (поверхневих та підземних вод, атмосферного повітря, ґрунтів та ін.), охорону навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки виробництв. Керівництво і персонал підприємства повною мірою усвідомлюють важливість і необхідність впровадження технологій з мінімальним впливом на довкілля.

 

роль соціологічної політики в оптимізації взаємовідносин суспільства і природи

Отже, конструктивне вирішення проблеми ліквідації глобальної екологічної кризи неможливе поза рамками екологічної культури, яка виступає необхідною передумовою оптимізації взаємовідносин суспільства та природи. Від рівня екологічної культури людства, залежить вирішення проблеми глобальної екологічної кризи, збереження природних умов існування цивілізації. Також необхідною складовою формування екологічної культури є оволодіння екологічною етикою, об'єктом дослідження якої є екологічна мораль як форма суспільної свідомості. У цьому ж контексті особливої уваги заслуговують освіта й виховання, які становлять блок гуманітарного забезпечення переходу до суспільства сталого розвитку шляхом формування нової філософії життя та нової екологічної моделі поведінки, психологічної настанови на сприйняття екологічного світогляду та цінностей суспільства як особистісних. Це є визначальним напрямом створення не лише необхідних, а й достатніх умов для реалізації стратегії сталого розвитку. Для того, щоб людина почала ставитися до Природи як до об'єкта самоцінності, необхідним є визначення людиною умов свого цивілізаційного існування. Лише висока культура особистості в її екологічному розумінні уможливить збереження рівноваги в суспільстві й суспільства у природі

Екологічне право — самостійна (або комплексна) галузь права, що поєднує сукупність еколого-правових норм, які регулюють суспільні екологічні відносини з метою охорони життя і здоров'я громадян, захисту їхніх екологічних прав і свобод, раціонального природокористування і забезпечення якості довкілля в інтересах сьогодення і майбутніх поколінь.

Природокористува́ння (рос. природопользование, англ. natural resource management; нім. Naturbenutzung f) — сфера виробничої та наукової діяльності, вся сукупність засобів, які застосовує суспільство задля комплексного вивчення, освоєння, використання, відновлення, поліпшення й охорони природного середовища та природних ресурсів з метою розвитку продуктивних сил, забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини. Сукупність усіх впливів людства на природу, яка включає заходи з її освоєння, перетворення і охорони.

Класифікація

Основними видами природокористування є:

• промислове (в тому числі гірничо-промислове),
• сільськогосподарське,
• рекреаційне.

За характером використання природних ресурсів розрізняють:

• землекористування,
• водокористування,
• лісокористування,
• використання мінеральних ресурсів,
• інші види природокористування.
• ___________________________________________________________________________________

Форми біотичних відносин:

Конкуренція — такий тип міжвидових і внутрішньовидових взаємовідносин, за якого популяція або особини у боротьбі за харчування, місце проживання та інші необхідні для життя умови діють одна на одну від'ємно. Виділяють внутрішньовидову, міжвидову, пряму і непряму конкуренції.

Хижацтво — відносини між хижаком і жертвою. Хижаки — це тварини або рослини, які ловлять і поїдають одне одного як об'єкт харчування. По суті, хижаками є консументи всіх порядків — як травоїдні, так і ті, котрі споживають тваринну їжу.

Паразитизм — форма біотичних зв'язків організмів різних видів, за якої один живе за рахунок іншого, знаходячись у середині або на поверхні його тіла. При цьому організм-споживач використовує живого господаря не тільки як джерело харчування, а й як місце постійного або тимчасового проживання. До них належать паразитичні комахи (оводи, кліщі, комари), паразитичні рослини, паразитичні черв'яки (аскариди).

Аменсалізм — форма біотичної взаємодії двох видів, за якої один із них чинить шкоду іншому і не дістає при цьому відчутної користі для себе (деревні рослини і трав'яниста рослинність під їх кронами).