Міжнародне право з охорони навколишнього природного середовища

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДВНЗ «КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА

 

 

 

 

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

«Міжнародне право з охорони навколишнього природного середовища»

 

 

 

 

 

 

                                                        Виконала:

                                                                     студентка 3 курсу,

                                                                3 гр.,спец. 6402

                                                               Луцько Валерія

                                                           Перевірила:

 

 

 

 

 

Київ-2013

Зміст

Вступ

1.Поняття, принципи та джерела міжнародного екологічного права.

2.Міжнародно-екологічні організації.

3.Міжнародно-екологічні конференції.

4.Міжнародно-правова відповідальність за екологічні правопорушення.

Висновок

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Охорона навколишнього середовища - одна з тих глобальних проблем людства, які не можуть бути вирішені відокремленими зусиллями держав і неминуче вимагають міжнародної співпраці, спільних узгоджених дій держав і міжнародних організацій на регіональному та світовому рівнях.

Особливо гостро проблема набула прояву у другій половині ХХ ст. у зв'язку з науково-технічною революцією, бурхливим розвитком нових технологій, появою і поширенням нових видів озброєнь, здатних спричинити масштабні шкідливі наслідки. Внаслідок нераціонального господарювання безслідно зникли сотні видів великих ссавців, птахів і інших видів тварин, більше тисячі тварин перебуває під загрозою вимирання. За остані 50 років світ лишився майже половину свого лісового масиву. Ерозія грунту стала серйозною проблемою в багатьох країнах світу.

Все це послугувало поштовхом до швидкого розвитку правового регулювання охорони навколишнього середовища та формуванню галузі міжнародне екологічне право.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Поняття, принципи та джерела міжнародного екологічного права

Міжнародне право з охорони навколишнього природного середовища (міжнародне екологічне право) - це сукупність міжнародно-правових принципів та норм, які регулюють на загальноприйнятих принципах та нормах міжнародні права, міждержавні суспільні відношення по збереженню, раціональному використанню міжнародних екологічних ресурсів, навколишнього природного середовища та його раціонального використання та відновлення з метою забезпечення сприятливих для життя людини якостей екосистеми.

Суб'єктами міжнародного екологічного права є окремі держави в особі своїх компетентних органів, а також міжнародні організації.

Предметом міжнародного екологічного права є міжнародні відносини у галузі екології, які породжуються впливом суб'єктів міжнародного екологічного права на його об'єкт, а також у галузі міжнародного співробітництва, що відрізняються від інших відносин та від аналогічних відносин, що регулюються національним екологічним правом.

Метод міжнародного екологічного права становить сукупність прийомів і способів впливу на міжнародні відносини в галузі екології.

Основними об'єктами міжнародно-правової охорони навколишнього природного середовища є суша, надра, Світовий океан, небесні тіла, повітряний простір, космічний простір, флора і фауна Землі, а також боротьба з основними джерелами забруднення навколишнього природного середовища. 
Основними джерелами забруднення навколишнього природного середовища є промислові та хімічні відходи, ядерна зброя і складові матеріали, нафта і газ, транспортні засоби, діяльність людини (правомірна і неправомірна). 
Існують наступні групи об'єктів міжнародно-правової охорони навколишнього природного середовища:

1. Все планетарне середовище (екосистема) Землі:

• Світовий океан і його природні ресурси;

• атмосферне повітря;
• навколоземний космічний простір;
• окремі представники тваринного і рослинного світу;
• унікальні природні комплекси;
• частина прісноводних ресурсів, генетичний фонд Землі (чорнозем).

II.Національні природні ресурси, що знаходяться підюрисдикцією держави.

У визначенні їхнього правового статусу основну роль грають норми внутрішнього права. Нарівні з цим у окремих об'єктах збільшується число 
міжнародних договорів, що стосуються їхньої охорони.

Ш. Міжнародні природні ресурси, що знаходяться за межами дії національної юрисдикції або які у процесі свого розвитку виявляються на території інших держав. Правовий режим охорони і використання цих ресурсів визначається нормами міжнародного права. Ресурси діляться на дві групи універсальні, які знаходяться у спільному користуванні всіх держав (відкрите море, космічний простір) та багатонаціональні, котрі належать двом або більше країнам (водні ресурси багатонаціональних рік).

Під джерелами екологічного права розуміються нормативно-правові акти, що містять норми, що регулюють відносини у сфері взаємодії суспільства і природи.

Джерела міжнародного екологічного права діляться на дві групи: міжнародні договори та міжнародні порядки.

В свою чергу, виділяють такі види міжнародних договорів, як універсальні, наприклад, Конвенція про забруднення морів викиданням відходів та інших матеріалів 1972 року; Конвенція про запобігання забруднення із суден 1973 року; Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої флори та фауни, що перебувають під загрозою зникнення, 1973 року; Конвенція про заборону воєнного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 року; Конвенція про трансграничне забруднення повітря на далекі відстані 1979 року; Конвенція ООН з морського права 1982 року та регіональні, таким є: Конвенція про захист фауни та флори в Європі 1979; Конвенція про захист Середземного моря від забруднення 1976 року.

Крім того, значне місце в міжнародному екологічному праві займають міжнародні акти квазінормативного характеру, або так званого м'якого права (хартії, декларації, стратегії і т. ін.), що виконують роль рекомендацій і звичайно вказують основні напрями розвитку даної галузі права. До таких ключових документів рекомендаційного і стратегічного характеру належать, наприклад, Стокгольмська декларація ООН з проблем навколишнього середовища (1972 р.) і Декларація Ріо-де-Жанейро (ООН) з навколишнього середовища і розвитку (1992 р.).

Засади функціонування міжнародного права навколишнього середовища виявляються в його принципах. Принципи визначають, як відомо, основні риси і характер галузі права, дають бачення тих засад, на яких будується дана сфера міжнародно-правового регулювання.

Оскільки міжнародне екологічне право є галуззю міжнародного права, то основні загальновизнані принципи міжнародного права поширюються на цю сферу міжнародного регулювання.

До таких принципів належать: принцип поваги до державного суверенітету, невтручання у внутрішні справи інших держав, принцип добровільного виконання міжнародних зобов’язань, мирного вирішення спорів та деякі інші. Вони зафіксовані у Статуті ООН, у Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами. Принципи міжнародного екологічного права поділяються на загальновизнані принципи міжнародного права і спеціальні, галузеві принципи міжнародного права навколишнього середовища.  Загальновизнані принципи міжнародного права стосуються усіх його підгалузей, у тому числі міжнародного права навколишнього середовища.

Основні з них закріплені у Статуті ООН. Загальні принципи міжнародного права закріплені також у вигляді звичаїв: суверенної рівності держави; добросусідства; міжнародного співробітництва, добросовісного виконання міжнародних зобов’язань; міжнародної відповідальності держав; мирного вирішення спорів; незастосування сили або погрози силою; співробітництва держав; невтручання у внутрішні справи держав; незаподіяння шкоди; непорушності державних кордонів; територіальної цілісності; поваги прав і свобод людини та деякі інші.

Ці принципи поширюються і на сферу міжнародного екологічного права, проявляючись у формі такого використання природних ресурсів однією державою, яка не заподіює шкоди іншій державі, міжнародного співробітництва у сфері охорони довкілля.

Спеціальні (галузеві) принципи міжнародного права навколишнього середовища найбільш повно зафіксовані у Стокгольмській декларації з навколишнього середовища (26 принципів) і Декларації Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку (27 принципів). Вони також відображені у Всесвітній хартії природи та інших актах міжнародного права навколишнього середовища. До цих принципів, зокрема, належать:

- суверенне право держав розробляти  свої природні ресурси і їх  відповідальність у рамках національної  юрисдикції не заподіювати шкоди  навколишньому середовищу інших  держав;

- міжнародного співробітництва  держав у сфері охорони довкілля  на основі рівноправ’я;

- попередження забруднення морів  та заподіяння шкоди навколишньому  середовищу;

- право людини на сприятливі  умови життя в навколишньому  середовищі, її відповідальності  за охорону і поліпшення навколишнього  середовища на благо теперішнього  і майбутніх поколінь;

- суверенітет держав над власними  природними ресурсами та їх  раціональне використання;

- стабільний розвиток, що передбачає  екологізацію економічного і соціального розвитку;

- екологічна безпека держав  на засадах взаємного співробітництва;

- перестороги в екологічній  діяльності;

- екологічне співробітництво держав  на засадах рівноправності;

- скоординований підхід до планування  й управління в галузі охорони  навколишнього середовища;

- ефективна і динамічна роль  міжнародних організацій у галузі  охорони і поліпшення навколишнього  середовища;

- наукова обгрунтованість екологічних заходів;

- контроль за додержанням узгоджених  між державами екологічних вимог;

- доступ громадськості до екологічної  інформації й розв’язання екологічних  проблем;

- поширення екологічної інформації  та відповідних знань серед  населення;

- відшкодування шкоди, завданої  довкіллю, зокрема на засадах  “забруднювач платить”;

- мирне врегулювання екологічних  спорів між суб’єктами міжнародного  права навколишнього середовища;

- міжнародна відповідальність  за екологічні правопорушення.

2.Міжнародно-екологічні  організації

У світі існує значна кількість міжнародних екологічних організацій, які проводять різні наукові дослідження впливу діяльності людини на клімат, атмосферу, гідросферу, ґрунти, рослинність і тваринний світ, передбачення землетрусів і цунамі, роботи в галузі біологічних та генетичних наслідків забруднення навколишнього середовища. Міжнародні організації дозволяють об’єднати природоохоронну діяльність заінтересованих держав незалежно від їх політичних позицій, виділяючи екологічні проблеми серед низки інших екологічних проблем. Такі організації поділяються на міжурядові і неурядові.

Міжурядові організації.Важливе значення в галузі охорони навколишнього природного середовища мають спеціалізовані автономні установи Організації Об'єднаних Націй (ООН). Найголовніші з них:

- ЮНЕП (від англ. UNEP — United Nations Environmental Program — програма ООН по навколишньому середовищу). Створена 1973 р., координує всі види діяльності в галузі захисту навколишнього середовища, розробляє програми подальших спільних дій у цій галузі. Одне з перших починань ЮНЕП – створення всесвітньої системи станцій спостереження (моніторингу) за станом і змінами біосфери

- ЮНЕСКО (від англ. UNESCO — United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization – Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури). Існує з 1946 р. с ціллю сприяння миру і міжнародній безпеці, співпраці між державами в сфері освіти, науки і культури. У рамках ЮНЕСКО розроблені і успішно здійснюються ціла низка важливих наукових природоохоронних програм: “Людина і біосфера”, “Міжнародна гідрологічна програма”, “Програма вивчення Світового океану”, ЮНЕП, МБП.

- ФАО (від англ. FAO — Food and Agricultural Organization UN – Продовольча і сільськогосподарська організація). Створена 1945 р. Згідно зі Статутом Продовольчої і сільськогосподарської організації (ФАО), до її завдань входить поліпшення харчування і підняття життєвого рівня народів засобами підвищення продуктивності сільського господарства.