Экологический мониторинг

Третій принцип  здається надто меркантильним. Відмова  від боротьби із забрудненням в тому випадку, коли вартість природоохоронних заходів більша вартості нанесених  збитків, по суті піддає небезпеці життя, здоров'я та добробут людини. Крім того, за таких розрахунків часто не враховуються віддалені наслідки.

Четвертий принцип, орієнтований на здоров'я людей, вважають єдино правильним в Україні та країнах колишнього Союзу. При цьому  експериментальні методи медичної токсикології, виправдані при розробці Держстандартів на питну воду і продукти харчування, механічно переносяться на природні екосистеми, де діють гомеостаз та саморегуляція. Але при всій зовнішній привабливості, ці нормативи практично недосяжні, що провокує їх недотримання. А тому фактично виконавча влада вимушена приймати рішення про той чи інший ступінь відхилення від норм на місцевому рівні. Все це приводить не стільки до захисту навколишнього природного середовища, скільки до розорення підприємств, якщо норми науково не обґрунтовані і фактично не можуть бути виконані.

Основні характеристики екологічного нормування:

ЕДК, ЕДН, МТН,

ЕДК - це екологічно-допустимі  концентрації шкідливих речовин  в навколишньому середовищі, які  надходять з різних антропогенних  джерел і не порушують гомеостатичні  механізми саморегуляції екосистем.

ЕДН - це екологічно-допустимі  навантаження, які не перевищують  екологічної ємності екосистем.

МТН - модуль техногенного навантаження, під яким розуміється  обсяг стічних вод та твердих  відходів промислових та комунальних  об'єктів, рознесених по адміністративних одиницях (областях), що вимірюються в тисячах тон на квадратний кілометр за рік.

Економічний механізм природокористуванням

З кожним роком  інтерес до проблем екологічної  безпеки навколишнього середовища зростає і це не випадково, адже на даний момент виникає питання не про еволюцію, зростанні, процвітання, а про виживання людей у ​​навколишньому природному середовищі - яку вони самі і забруднюють бездумно переслідуючи економічні вигоди. Але ж треба задуматися що життя і здоров'я людини - показник, що характеризує середовище її проживання.

Говорячи про  екологічну безпеку можна сказати, що це такий стан навколишнього природного середовища, при якому гарантується попередження погіршення екологічної  обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей. Досягається вона шляхом встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог з охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів за допомогою законодавчо визначених екологічних стандартів і нормативів, а також притягнення винних до юридичної відповідальності за екологічні правопорушення.

Небезпека сучасної екологічної кризи полягає в  тому, що він ставить під загрозу  можливість стійкого розвитку людської цивілізації. Подальша деградація природних  систем веде до втрати її цілісності і здатності підтримувати якості навколишнього середовища, необхідні для життя. Сталий розвиток вимагає розширеного відтворення відновлюваних природних ресурсів для збереження рівності умов і використання мінеральної сировини нині живучих і майбутніх поколінь. Подолання кризи можливе тільки на основі формування нового типу взаємовідносин людини і природи, що виключають руйнування і деградацію навколишнього середовища.

Для припинення, виправлення і контролю ситуації, що склалася й існує економічний механізм по захисту навколишнього природного середовища. Необхідно вирішити проблему підвищення його ефективності, тобто поліпшення механізму застосування та використання еколого-правових норм. Під поняттям економічного механізму охорони навколишнього природного середовища розуміється правовий інститут, що включає в себе сукупність правових норм, що регулюють умови і порядок акумулювання грошових коштів, що надходять як плата за забруднення навколишнього середовища та інші шкідливі на неї впливу, фінансування природоохоронних заходів і економічного стимулювання господарюючих суб'єктів шляхом застосування податкових та інших пільг.          

Економічний механізм охорони навколишнього природного середовища покликаний створити умови  для розвитку, як у виробників, так і громадян дбайливого ставлення до природи. Необхідно виробити у суб'єктів права відношення, при якому шкода навколишньому середовищі рівносильний шкоди самому собі. Все це включає в себе комплекс заходів щодо економічного стимулювання охорони навколишнього середовища, нормуванню господарського впливу на навколишнє середовище, екологічну експертизу, екологічні вимоги при розміщенні, проектуванні, експлуатації виробничо-господарських об'єктів, екологічний контроль, відповідальність і відшкодування збитків.    

Формування  нового економічного механізму природокористування  і фінансування природоохоронних заходів  при переході до ринкових відносин має стати органічною складовою  системою управління і регулювання  економіки.

Завданнями  економічного механізму охорони навколишнього природного середовища є:

- Планування  та фінансування природоохоронних  заходів; 

- Встановлення  лімітів використання природних  ресурсів, викидів та скидів забруднюючих  речовин у навколишнє природне  середовище та розміщення відходів;

- Встановлення  нормативів плати і розмірів  платежів за використання природних  ресурсів, викиди і скиди забруднюючих  речовин у навколишнє природне  середовище, розміщення відходів  та інші види шкідливого впливу;

- Надання підприємствам, установам і організаціям, а також громадянам податкових, кредитних та інших пільг при впровадженні ними маловідходних та ресурсозберігаючих технологій та нетрадиційних видів енергії, здійсненні інших ефективних заходів з охорони навколишнього природного середовища;

- Відшкодування  у встановленому порядку шкоди,  заподіяної навколишньому природному  середовищу і здоров'ю людини.

Економічний механізм спрямований на економічне забезпечення раціонального природокористування  та охорони навколишнього середовища. Ця функція реалізується за допомогою послідовного здійснення всіх економічних заходів, включених в економічний механізм.

Наступна найважливіша функція економічного механізму - стимулююча. Вона полягає у створенні умов економічної зацікавленості підприємств і підприємців у виконанні адресованих ним вимог екологічного законодавства. Ця функція реалізується не всіма економічними заходами, включеними в нього, а лише деякими з них.

Стимулюючу  роль покликані відігравати:

- Платежі за  користування землею, надрами, водами, іншими природними ресурсами і за забруднення навколишнього середовища;

- Податкові  та кредитні пільги, інші заохочувальні  заходи у сфері охорони природи.  Певною мірою в якості стимулятора  виступає екологічне страхування. 

При характеристиці ролі економічних заходів у забезпеченні природокористування та охорони навколишнього середовища потрібно відзначити, що економічні і адміністративні методи управління природоохоронної діяльністю не є альтернативою один одному. Навпаки, вони доповнюють один одного. Очевидно, що не може бути більше або менше екологічного нормування, екологічного ліцензування або державної екологічної експертизи. Ці функції державного управління охороною навколишнього середовища повинні здійснюватися в обсязі, передбаченому екологічним законодавством. Критерій тут може бути одна - найбільша корисність у досягненні мети. Одночасно відповідно до вимог законодавства повинні здійснюватися економічні заходи охорони навколишнього середовища. Отже, важливо дослідити і врегулювати застосування адміністративних та економічних методів управління природоохоронної діяльністю в напрямі їх оптимального поєднання, але тільки не протиставлення.

Завдання економічного механізму охорони навколишнього  середовища полягає в тому, щоб  забезпечити за допомогою економічних заходів досягнення цілей екологічної політики держави, яка визначається законодавством, іншими нормативними правовими актами та іншими документами. Ця задача буде вирішена тим успішніше, ніж оптимальніше будуть врегульовані і реалізовані окремі елементи економічного механізму.

Основними недоліками економічного механізму охорони  навколишнього середовища і природокористування  є відсутність дієвих стимулів зниження негативного впливу на навколишнє середовище, раціонального використання природних ресурсів та застосування ресурсо-і енергозберігаючих технологій, а також явну недостатність обсягів платежів за викиди, скиди, розміщення відходів та використання природних ресурсів для фінансування природоохоронної діяльності та відтворення відновлюваних природних ресурсів в необхідних масштабах.

Застосування  принципу "забруднювач платить" спрямоване на створення механізму  економічної відповідальності суб'єкта господарської діяльності за негативний вплив на навколишнє середовище і  зацікавленості у здійсненні природоохоронної діяльності

Основні принципи охорони навколишнього природного середовища регламентуються Законом  України «Про охорону навколишнього  природного середовища»[1].

Основними принципами охорони навколишнього  природного середовища є:

• пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;
• гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;
• запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;
• екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;
• збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів;
• науково обгрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища;
• обов'язковість екологічної експертизи;
• гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду;
• науково обгрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;
• безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності;
• стягнення збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
• вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної зміненості територій, сукупної дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку;
• поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони навколишнього природного середовища;
• вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міждержавного співробітництва.

Економічні  збитки, їх види:

Ріст можливостей промислового, сільськогосподарського виробництва та невиробничої сфери ускладнює взаємовідносини суспільства та природи, в результаті виникає необхідність збереження та покращання системи життєзабезпечення в глобальному та регіональному форматі. Господарська діяльність може завдавати природному середовищу екологічних, економічних та соціальних збитків.

Оцінка впливу людини на природне середовище провадиться, щоб стабілізувати, а ще краще  — зменшити негативні дії на довкілля, навчитися регулювати, контролювати, прогнозувати їх.

Збитки можуть виникнути внаслідок знищення елементів  природного середовища, його забруднення викидами, стоками, відходами, виснаженням природних комплексів, нераціональним використанням природних ресурсів, порушенням екологічних зв’язків у середовищі існування живих організмів, в тому числі людини.

Збитки можуть проявлятися через деградацію водних комплексів, атмосфери, флори, фауни, ґрунтів, ландшафтів, погіршення здоров’я людей та скорочення тривалості їхнього життя.

Усі процеси  забруднення важко врахувати  і визначити величину завданих збитків. Економічній оцінці підлягає лише та частина, яку ми бачимо і можемо оцінити, а тому обчислені втрати завжди менші  за реальні, вони становлять не більше 35—40 % дійсних втрат.

Оцінка негативного впливу на природу базується на двох основних альтернативних підходах. Перший враховує фактичну (по можливості — повну) оцінку завданого збитку, другий — попередні витрати на запобігання можливих збитків. Перший тип оцінок визначає фактичні збитки чи витрати, спрямовані на ліквідацію негативних наслідків дії на навколишнє середовище, другий — на потенційні збитки внаслідок негативного впливу. Цей останній іноді називають можливим (або очікуваним). Робота над ліквідацією заздалегідь передбачених збитків прогнозує впровадження різного виду захисних заходів щодо недопущення збитків.

Оцінюючи збитки, потрібно відрізняти:

• видатки на запобігання забруднення (або інші негативні явища);
• видатки на відшкодування збитків;
• видатки на відновлення забрудненого середовища.

Економічні збитки розраховують у п’яти видах:

1) фактичні збитки, тобто втрати або негативні  зміни, що виникають від забруднення  навколишнього природного середовища  і можуть бути оцінені у  вартісній формі у звітному  періоді;

2) можливі, які спостерігатимуться в перспективі через можливе забруднення навколишнього середовища, тобто мають умовно-теоретичний характер;