Фактори середовища

• Протокооперація (++) — це взаємодія між популяціями двох видів, при якій обидва одержують взаємовигідну користь, але їх співіснування є факультативним.
• Мутуалізм або симбіоз (++) — це взаємодія популяцій двох видів, при якій розвивається залежність одне від іншого — облігатний симбіоз.
• Синойкія чи метохія (біол.) (+0) — тісне співжиття організмів різних видів, При якій один із организмів може отримувати для себе користь, не причиняючи шкоди іншому організму.
• Коменсалізм (+0) — це взаємодія між популяціями двох видів, при якому один з видів отримує користь, незавдаючи шкоди іншому.
• Хижацтво (±) — це поїдання одним організмом (хижаком) іншого організму (жертви), причому останній до нападу повинен бути живим, а не мертвим, що відрізняє хижацтво від детритофагії. Існує чотири основні категорії хижаків:

справжні хижаки, пасовищні  хижаки, паразитоїди та паразити (деякі автори).

Справжні хижаки — це істоти, що у процесі живлення ловлять і вбивають свою жертву, після чого її поїдають цілком або частково. Впродовж життя вони вбивають велику кількість жертв, що можуть належати до різних видів.

 Пасовищні хижаки — це істоти, які живлячись не вбивають своєї жертви, але поїдають її частину, чинячи їй шкоду. За своє життя вони харчуються різноманітними жертвами з різних видів. Паразити це істоти, що тісно пов'язані з однією або кількома особинами одного чи кількох видів впродовж усього свого життя, вони поїдають частину жертви, завдаючи їй шкоди.

Паразитоїди — це істоти, які нападають на свою жертву, відкладаючи у неї яйця, личинка що вивелась вбиває свого хазяїна. Модель Лотки-Вольтера — це тип взаємодії популяцій хижака і жертви, коли ріст популяції хижака залежить від росту популяції жертви.

• Паразитизм (±)
• Нейтралізм (00)
• Аменсалізм (0-)
• Міжвидова конкуренція (--) — це будь-яка взаємодія між двома чи більше популяціями різних видів, що негативно впливає на їх ріст і виживання особин. Міжвидова конкуренція проявляється у двох варіантах: алелопатії, або безпосередньої взаємодії, та конкуренції за ресурс, або опосередкованої взаємодії. Алелопатія — це конкурентна взаємодія між двома популяціями різних видів за посередництва хімічних речовин, що спричинює цілковите витіснення одного організму іншим.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Антропічні фактори:

Антропічний або антропогенний фактор — такий фактор, агентом якого є людина (безпосередньо або внаслідок своєї діяльності). Роль антропічного фактора весь час зростає. Дія людини на рослинні угруповання може бути прямою (безпосереднє споживання, вирощування в системі сільського господарства, використання рослинних ресурсів, інтродукція, пряме винищення тощо) та непрямою (деградація та позитивні зміни в фітоценозах, вимирання одних видів та розповсюдження інших внаслідок різних видів людської діяльності). За результатом вплив людини умовно поділяють на позитивний та негативний. Людина може навіть істотно змінювати ландшафт. Так, у країнах Середземномор'я, особливо в Греції, свійські тварини (вівці, кози) ще за античних часів винищували багату та різноманітну рослинність. Великих втрат зазнали ліси нашої планети, особливо Європи, Малої Азії, Північної Африки, Куби. Тепер загроза нависла над сельвою Південної Америки.

Деякі автори виділяють окремо антропічні фактори (зірвана квітка, зрубане дерево) і антропогенні фактори (фабрика, завод і т. д.)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Інші класифікації  екологічних факторів:

У 1958 р. А. С. Мончадський запропонував класифікацію факторів за характером їхньої дії.

Стабільні фактори  — ті, що не змінюються протягом тривалого часу (земне тяжіння, сонячна стала, склад атмосфери та ін.). Вони зумовлюють загальні пристосування організмів, визначають належність їх до мешканців певного середовища планети Земля.

Змінні фактори, які в  свою чергу, поділяються на закономірно-змінні і випадково-змінні До закономірно-змінних  належить періо­дичність добових і  сезонних змін. Ці фактори зумовлюють певну циклічність у житті  організмів (міграції, сплячку, добову активність та інші періодичні явища  і життєві ритми). Випадково-змінні фактори об'єднують абіотичні, біотичні, і антропічні фактори, дія яких повторюється без певної періодичності (коливання температур, дощ, вітер, град, епідемії, вплив хижаків та ін.). Ці фактори впливають на чисельність популяцій і значною мірою зумовлюють амплітуду її коливань.

Крім цих груп слід виділити сигнальні і орієнтаційні фактори, які безпосередньо на метаболізм не впливають, але є причиною зміни стану або поведінки організмів. До сигнальних факторів нале­жать різні природні явища, які передують появі несприятливих факторів і завдяки сприйманню яких організм завчасно може перебу­дувати свій метаболізм або поведінку. Наприклад, скорочення дня є сигналом для підготовки до зими (накопичення жиру, формування міграційних зграй, міграції і впадання у сплячку деяких видів тварин). Орієнтаційні фактори також виконують сигнальну роль і сприй­маються органами чуттів для визначення положення в просторі і часі. Деякі риби і птахи за розташуванням зірок на небі визначають міграційні шляхи. Орієнтиром можуть бути також особливості рельєфу, споруди людини.

Пропонується  також класифікація:

• корисні зв'язки
• негативні зв'язки
• нейтральні зв'язки

Відподно до них:

• взаємокорисні (++)
• корисно-нейтральні (+0)
• корисно-шкідливі (±)
• взаємонейтральні (00)
• нейтрально-шкідливі (0-)
• взаємошкідливі (--)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Вплив факторів  на організм:

  Середовище впливає на організм через абіотичні фактори температури, вологості, світла, тиску, хімічних характеристик субстрату тощо, а організм на середовище впливає, головним чином, зміною хімізму субстрату, виснаженням трофічних і енергетичних ресурсів і зміни мікрокліматичних оточуючих умов. Вплив середовища на окремий організм, за посередництва біотичних факторів, проявляється в доступності трофічного ресурсу (наприклад, їжу може з'їсти інша тварина), можливості розмноження (наприклад, зустріч з особиною протилежної статі, наявності вільної території для розмноження і виведення потомства тощо), загроза хижака (наприклад, особину може з'їсти хижак) тощо.

Екологічні фактори впливають  на поведінку тварини, її активність, обмінні процеси в її організмі, розвиток і морфогенез. Будь-який фактор має або безпосередній вплив, або сигнальний (опосередкований) вплив  на організм. У першому випадку  чинник впливає механічно (наприклад, гравітація, електричне і магнітне поля, вітер тощо) або фізіологічно — зміною обмінних процесів (наприклад, зміна температури середовища приводить  до прискорення або уповільнення метаболізму) та зміною внутрішнього середовища (наприклад, зневоднення). У другому  випадку зміна будь-якого фактору  може бути дуже незначною і не чинить якогось відчутного впливу на організм, проте, ця незначна зміна слугує сигналом організму для початку внутрішніх перебудов до можливих змін у середовищі (наприклад, зміна довжини світлового дня є сигналом до початку міґрацій у перелітних птахів).

5.1 Закон оптимуму (толерантності) Шелфорда:

У природних умовах не завжди можна розрізнити вплив окре­мих факторів та їх наслідків. Організми  завжди відчувають на собі сукупний вплив  різних екологічних факторів. На них  одночасно впливають взаємопов'язані  між собою температура, вологість, світло, повітря, сусідні організми. Вплив будь-якого фактору на організм визначається його інтенсивністю —  існують межі значення фактора (вони є суто індивідуальні, але одночасно  властиві для всіх особин конкретного  виду), при яких життєдіяльність  організму неможлива, тобто наступає смерть — точки екстремуму, й  існують показники фактора за яких організм може підтримувати але  пригнічену життєдіяльність — це межі песимуму, або почуватись комфортно і давати потомство — межі оптимуму або комфорту.

Здатність виду існувати при  різних значеннях фактора нази­вають його екологічною валентністю або  екологічною амплітудою.

Організми які можуть існувати при широкій амплітуді фактора  називають еврибіонтними, а ті які  існують при обмежених значеннях  будь-якого фактора — стенобіонтні.

5.2 Закон мінімуму  Лібіха:

Для нормального існування  організму необхідний набір факторів. З усього комплексу екологічних  факторів, що діють на живий організм, найбільший лімітуючий вплив має той фактор, показник якого найвіддаленіший від оптимуму конкретного виду.

Німецький вчений Юстус Лібіх встановив, що продуктивність рослин залежить від того мінерального елементу, якого вміст у ґрунті найменший. Наприклад, якщо вміст фосфору у ґрунті лише 20% від норми, а кальцію — 50% від норми, то обмежуючим фактором буде недостача фосфору.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6. Біогеоценоз

Біогеоцено́з —ділянка земної поверхні, що характеризується певними фізико-географічними  умовами характером мікроклімату, рельєфу, геологічної будови, ґрунту та водного режиму), разом з біоценозом (угрупованням рослиннихітваринних організмів).Біогеоценоз є структурною частиною ландшафту. В науку термін біогеоценоз введений академіком В. М. Сукачовим (1944 рік). Біогеоценози можуть бути наземними і водяними. Всі компоненти біогеоценозу створюють єдиний історично сформований природний комплекс, що постійно змінюється внаслідок взаємодії компонентів біогеоценозу між собою, з атмосферою та іншими факторами середовища.

Межі окремих біогеоценозів  найчастіше визначаються рослинними угрупованнями  — фітоценозами, які найкраще відображають зміни, що відбуваються в кожному  конкретному природному комплексі. Є думка, що поняття біогеоценозу ідентичне поняттю біоценоз, а  сам термін біогеоценоз зайвий, оскільки при визначенні біоценозу як певної сукупності організмів, так як і  при визначенні біогеоценозу, беруться до уваги всі умови існування  організмів, в тому числі ґрунтовий  і геологічний субстрат. Про це свідчать праці Г. М. Висоцького, Г. Ф. Морозова, Є. В. Алексєєва, П. С. Погребняка та ін.

Суто в екологічному сенсі:

Біогеоценоз — це угрупування різних видів мікроорганізмів, рослин, тварин, які заселяють певні місця проживання, та які стійко підтримують біогенний кругообіг речовин. Підтримка кругообігу в конкретних географічних умовах є основною функцією біогеоценозу.

Склад біогеоценозу:

А. Живі компоненти біогеоценозу, що утворюють біоценоз.

І. Ценокомплекс автотрофів — з цепопопуляцій рослин та інших живих істот фото- і хемосинтетиків, утворювачів первинної біологічної продукції з елементів косного середовища:

фототрофів — зелені вищі і нижчі рослини і деякі види жгутикових;

хемотрофів — бесхлорофільні хемотрофні бактерії.                                                      

II. Ценокомплекс біотрофів — з ценопопуляцій тварин і почасти рослин мікроорганізмів — споживачів і трансформаторів живої біомаси та прижиттєвих виділень і утворювачів вторинної біологічної продукції:

фітофаги — травоїдні тварини, мікроорганізми і рослини-паразити та напівпаразити;

зоофаги — м'ясоїдні (хижі) тварини, мікроорганізми, комахоїдні рослини, тварини і мікроорганізми-паразити.

III. Ценокомплекс сапротрофів — з ценопопуляцій мікроорганізмів, а також тварин і рослин, споживачів і деструкторів відмерлих решток, покидьків і трупів рослинного і тваринного походження;

сапрофаги — мікроорганізми, безхребетні і деякі види хребетних тварин;

сапрофіти — гриби та деякі види вищих сапрофітних рослин.

Б. Косні компоненти біогеоценозу, що складають екотоп, який біоценозом перетворюється на біотоп.

IV. Аеротоп — перетворене біоценозом повітряне середовище.

V. Едафотоп — перетворене біоценозом грунтове середовище.

 

 

 

 

 

 

Висновок:

Існування будь-якого організму залежить від цілого комплексу чинників. При цьому вдається виділити ряд закономірностей, спільних для самих різних приватних випадків.  
Одній й ті ж екологічні фактори неоднаково впливають на організми  різних видів, які живуть разом. Для деяких вони можуть бути сприятливими, для інших – ні. Важливим елементом є реакція організмів на силу впливу екологічного фактора, негативна дія якого може виникати у разі надлишку або нестачі дози. Тому є поняття сприятлива доза, або зона оптимуму фактора й зона песимуму (доза фактора, за якої організми

почуваються пригнічено). Діапазон зон оптимуму й песимуму є критеріями для визначення екологічної валентності – здатності живого організму пристосовуватися до

змін умов середовища. Кількісно вона виражається діапазоном середовища, в межах якого вид нормально існує. Екологічна валентність різних видів відрізняється одна від одної (північний олень витримує коливання температури повітря від –55 до 25-30оС, а тропічні корали гинуть вже при зміні температури на 5-6оС). За екологічною валентністю організми поділяють на: стенобіоти – з малою ологічною валентністю організми поділяють на: стенобіоти – з малою пристосованістю до змін середовища (орхідеї, форель, далекосхідний рябчик, глибоководні риби) та еврибіонти – з великою пристосованістю до змін довкілля (колорадський жук, миші, пацюки, вовки, таргани, очерет, пирій). У межах еврибіонтів і стенобіонтів залежно від конкретного фактора організми поділяють на евритермні та стенотермні (за реакцією на температуру), евригалінні й стеногалінні (за реакцією на солоність водного середовища), еврифоти та стенофоти (за реакцією на освітлення). Слід наголосити, що в природі екологічний фактори діють комплексно. Особливо важливо пам’ятати це, оцінюючи вплив хімічних забруднювачів, коли “сумаційний” ефект (на негативну дію однієї речовини накладається негативна дія інших, до чого додається вплив стресової ситуації, шумів, різних фізичних полів – радіаційного, теплового, гравітаційного чи електромагнітного) дуже змінює умовні значення ГДК, наведені в довідниках. Це питання на сьогодні ще мало вивчене, але через актуальність і велике значення перебуває в стані активного дослідження в усіх розвинених країнах. Екологічні дослідження, пов’язані з вивченням впливу екологічних факторів на існування й розвиток окремих видів організмів.