Екологія та економіка (минуле, сучасне, перспективи)

Модель М. Месаровича та Е. Пестеля (1974)  відрізняється розмірністю  та детальністю зв’язків.  Вона містить більш ніж 100.000 рівнянь, що описують світову систему як сукупність регіональних систем. Автори виділили найбільші країни ( Японія, Росія, Китай, В’єтнам та інші) та регіони (Північна Америка, Західна Європа, Північна Африка), 10 груп населення, 5 категорій транспорту, 2 різновидності сільського господарства, 19 різновидів промислового капіталу, 5 видів капіталу в енергетиці. На основі цієї моделі автори  розглянули різні сценарії розвитку світової системи.

В Пенсильванському університеті створена система сумісного функціонування національних моделей. В кожній з  них проводяться розрахунки взаємопов’язаних показників валоввого продукту, інвестицій, експорту та імпорту, цін, військових витрат тощо. Система постійно нарощується та коректується. Її математична частина складається більш ніж з 20.000 рівнянь.

Група експертів ООН під керівництвом В. Леонтьєва в кінці 70-х років розробила міжрегіональну модель міжгалузевого балансу світової економіки. Подібні моделі найбільш пристосовані для опису одноцільових заходів з охорони повітря та водних басейнів від забруднення. У 80-х роках в інституті економіки модель цього типу була побудована для 18- продуктової схеми міжгалузевого балансу нашої країни. Модель враховувала 6 галузей промисловості, 5 забруднювачів, 3 категорії стічних вод.

В кінці 70-х років під  керівництвом Н. Н. Мойсеєва було розроблено математичну модель атмосфери “Гея”. Вона складалася з двох взаємопов¢язаних систем. Перша описувала процеси, що проходили в атмосфері та океані. Друга – кругообіг речовин в природі ( перш за все, карбону). В основу математичної моделі покладені такі локальні моделі як випаровування з поверхні океану води та її конденсація в атмосфері, поглинання СО₂ морською водою, перенос енергії атмосферою, реакція фотосинтезу, відмирання рослин, розподіл біомаси по поверхні Землі тощо. На базі моделі “Гея” вчені виконали розрахунки різноманітних сценаріїв зміни клімату на планеті під впливом ядерного вибуху, пожежі, виверження вулкану, створення місцевого ПЕКу, зміни гірського ландшафту. Поверхня Землі у розрахунках моделі була розбита на сітку з ділянками 4´4.

У першій половині 80-х років вчені  різних країн створили глобальні  математичні моделі, щоб прогнозувати наслідки ядерної війни. Найбільш поширеними стали модель К. Сагана та модель “Гея”.значною  мірою саме дослідження вчених стимулювали держави щодо рішень із скорочення ядерного озброєння та сформували уявлення про наслідки ядерної війни для Землі.

В наш час необхідні глобальні  математичні моделі, в які б  входили підсистеми взаємодій між атмосферою та водою, атмосферою та поверхнею грунту, процеси в кожному  з елементів навколишнього середовища, взємодія верхнього шару атмосфери з Космосом, механічні саморегуляції в природі, вплив розумної діяльності людини на навколишнє середовище.така модель має бути досить детальною для регіонів Землі. На ній можна буде оцінювати інженерні проекти, діяльність міст, варіанти гідросистем, розміщенння заводів.

Економічні  механізми природокористуванння

 

Можна виділити такі елементи економічного механізму природокористування:

• плата за користування  природними ресурсами;
• система економічного стимулювання природоохоронної діяльності;
• плата за забруднення навколишнього середовища;
• створення ринку природних ресурсів;
• вдосконалення ціноутворення з урахуванням екологічного фактору, особливо на продукцію природоексплуатуючих галузей;
• екологічні фонди;
• екологічні програми;
• продаж прав на забруднення;
• система “застава – повернення”;
• екологічне страхування.

На основі економічних  оцінок має вводитися платність природокористування.

Введення платного природокористування  має сприяти більш адекватному  врахуванню екологічного фактора  в  економіці, раціональному використанню природних ресурсів. Певним чином  платаза природні ресурси є аналогом екологічного податку. Серед платежів за природні ресурси можна виділити плату:

• за право користуватися природними ресурсами;
• за відновлення та охорону природних ресурсів.

Плата за право користування природними ресурсами практично  призначена для їх власника (держава  чи приватний власник). Вона пов¢язана з вилученням абсолютної ренти. Платежі за охорону та відновлення – це компенсація витрат ресурсів в процесі виробництва.

Суттєвого ззначення  в системі платного природокористування

Набули різноманітні штрафні санкції за нераціональне використання природних ресурсів та забруднення довкілля. У випадку відчуждення земель через їх нераціональне використання (несанкціоноване складування відходів, забруднення важкими металами, радіоактивними елементами, обробки, що руйнує грунтовий шар тощо), забруднення води та повітря вище встановлених нормативів і т. д. повинні застосовуватися суворі санкції, економічна та правова відповідальність. Зокрема розмір штрафів має бути значним, щоб реально впливати на діяльність виробника.

Оплатне природокористування визначає характер системи економічного стимулювання природоохороної діяльності, заходів із зниження забруднень навколишнього середовища. Ця система має сприяти формуванню екологічно збалансованої поведінки виробника та споживача. До системи економічного стимулювання можна віднести оподаткування, субсидування, пільгове кредитування природоохоронної діяльності, прискорену амортизацію фондів та інші заходи.

Більшість з цих напрямків  вже показала свою екологічну ефективність у багатьох країнах світу. Особливо широко застосовуються податки. У екологічних ( зелених) податків дві мети:

- зробити вартість  продукції більш адекватною щодо  витрат (у тому числі на охорону  природи та покриття збитків  навколишнього середовища).

• сприяти політиці, при якій збитки компенсує забруднювач, а не суспільство в цілому ( реалізація принципу “забруднювач платить”).

Держава дає лише початковий поштовх, впливаючи на ціни. Усе інше виконують ринкові  механізми: впливають  на поведінку виробника та споживача, на попит та пропозицію продукції в залежності від ступеню її екологічності тощо.

В загальному випадку  для виробників податкові пільги повинні встановлюватися із урахуванням  рівня проведення природоохоронних  заходів, екологічності виду діяльності. При вживанні ефективних заходів  доцільне зменшення оподаткованого прибутку, наприклад, скорочення його на суму, яке підприємство реінвестувало на охорону природи.

В деяких випадках податки  взагалі можуть не вимагатися. Наприклад, від податків звільнюються екологічні фонди. Таку політику доцільно проводити і щодо прибутків, отриманих від утилізації вторинних ресурсів та відходів, для внесків організацій, а також грантів на охорону природи.

З позицій переходу економіки  до стійкого розвитку, система податків повинна передбачати підвищені податки на природоекусплуатуючі галузі. Це знизить вигідність внесків на їх розвиток.

Важливим є і регіональний аспект. В місцевості з напруженою екологічною ситуацією система  оподаткування  повинна бути більш  м’якою у порівнянні із екологічно чистими регіонами.пільгові податки мають надаватися державним та приватним підприємствам, які виробляють екологічне обладнання, матеріали, а також тим, що пропонують екологічні послуги (будівництво та реконструкція природоохоронних об’єктів).

Підвищені податки має сенс застосовувати при оціюванні екологічно небезпечної продукції (препаратів, що руйнують озоновий шар, етильованого бензину, пестицидів, енергомісткої техніки). Для того, щоб дати промисловості час на на перехід до виробництва альтернативної продукції, цей податок необхідно зробити прогресивним у часі.

За деякими оцінками частка податків, пов’язаних з природокористуванням   має зрости на порядок та складати 30-50% прибуткової частини державного бюджету.

Вимагає поліпшення система державних субсидій для економіки. В наш час субсидії відіграють антиекологічну роль. Особливо це помітно на прикладах двох економічних комплексів ПЕК та АПК.

Прискорена амортизація  основних фондів добре випробована  у світі як стимулятор приорітетних видів діяльності НТП. Підприємство, завищуючи амортизаційні відрахування, скорочує розмір оподаткованого прибутку. В результтаті цього його чистий прибуток зростає.

Важливим елементом  в системі економічного механізму  природокористування є платежі  за забруднення природного середовища. Вони компенсують еколого – економічні збитки, екстерналії, скоєні підприємствами.  Хоча, очевидно, що зараз вони компенсують лише незначну їх частину.

В залежності від впливу на довкілля встановлені два види нормативної плати:

-за гранично допустимі  викиди в межах встановлених норм;

-за перевищення гранично  допустимих нормативів. У цьому  випадку платежі зростають в  декілька разів.

Суттєвим моментом є  й механізм утворення джерел. Платежі  в межах нормативів забруднення  можна віднести до собівартості  і таким чином перенести їх сплату наспоживача. Сума  за понаднормативний вплив на довкілля сплачується з прибутку підприємства. Це знижує його рентабельність.

Така система стимулює виробника до мінімізації забруднень.  Інший момент – можливість зменшення  платежів за рахунок витрат на природоохоронні роботи (будова очисних споруд, фільтрів, землеохоронні заходи).

Створення ринку природних ресурсів актуальне в умовах їх дефіцитності та можливості отримання значних коштів від їх продажу. Цивілізований ринок ресурсів дасть можливість активно залучати капітал в природоексплуатаційну галузь. Створення бірж природних ресурсів, проведення аукціонів, де підприємці могли б закупати права на розробку та оренду за умов жорсткого екологічного контролю та комплексної екологічної експертизи могли б суттєво збільшити державні та регіональні прибуткки від природокористування.

Ринок природних ресурсів (перш за все, землі) повинен передбачати  і створення іпотечної системи. Власники ресурсів зможуть закладувати  їх для отримання інвестицій у розвиток виробництва.

Концепція  удосконалення ціноутворення в  економіці має важливе значення для поліпшення природокористування. Є два аспекти цієї проблеми:

• досягненння НТП, запровадження маловідходних технологій натикаються на неефективність ресурсозбереженння через низьку вартість ресурсів. За таких умов розумне підвищення цін стимулювало б перехід на режим економної експлуатації;

-більш того, ціна повинна  враховувати рівень екологічної  безпеки продукції. Чиста екологічно  продукція має бути дешевшою за ту, виробництво якої пов’язане з негативним впливом на довкілля, або ту, яка сама є небезпечною для природи та здоров’я  людини.

 

Важливе значення для  фінансової сторони охорони природи  відіграють  позабюджетні фонди. Основна  мета їх формування  - створення незалежної від державного бюджету централізованого  джерела фінансування природооохоронних потреб. Серед їх основних задач:

              -фінансування та кредитування  програм та науково – технічних  проектів, спрямованих на покращення  стану довкілля та забезпечення екологічної безпеки населення;

-мобілізація фінансових  ресурсів на природоохоронні  заходи та програми,

-економічне стимулювання  раціонального природокористування,  запровадження чистих технологій;

-сприяння розвитку  екологічного виховання та екологічної свідомості.

Джерела формування екологічних  фондів: в основному платежі підприємств  за викиди ⁄ скиди   забруднюючих речовин та розміщення відходів, штрафні  платежі, кошти за відшкодування  заподіяних збитків, добровільні внески.

Для реалізації важливих екологічних завдань велике значення має формуванння екопрограм – комплексних заходів.  Цільові екологічні програми в нашій країні необхідні для вирішення наступних питань:

• виконання міжнародних зобов’язань (охорона озонового шару, подоланння проблеми парникового ефекту,  збереження біорізноманіття);

-         охорона та раціональне використання  природних ресурсів;

• охорона особливо цінних природних об’єктів;
• реабілітація зон екологічного лиха.

Великі перспективи має  розвиток ринкових механізмів продажу прав на забруднення. Одна з важливих його складових – право на продаж різного виду викидів та  скидів.  Спрощена схема цього механізму така. Підприємство, що бажає розширити своє виробництво, має вибір: створити надійну систему очищення у себе або викупити право на додаткове забруднення у іншого підприємства. В результаті загальна сума забруднень не збільшується, а сума витрат на охорону природи мінімізується.