Екологічний аудит

Охорона навколишнього природного середовища, збереження та раціональне  використання природних ресурсів, екологічний  контроль набувають найвагомішого  значення та пріоритетності у зовнішній  та внутрішній політиці більшості держав світу, у тому числі й України. Це пов’язано з тим, що активізація  життєдіяльності суспільства, стрімкий розвиток науки та сучасних технологій, їх використання, інтенсивне та екстенсивне  споживання природних запасів сировини, земель та природних копалин, а у  деяких випадках i безгосподарність керівництва  окремих підприємств спричиняють  погіршення екологічної ситуації в  країні, призводять до техногенних  катастроф.

У зв’язку з цим потрібна система  певних заходів та механізмів їх здійснення щодо охорони навколишнього середовища, контролю його станом та поліпшенням  екологічної ситуації. Тому проблема розвитку та здійснення екологічного аудиту як самостійного виду незалежного  контролю є сьогодні актуальною.

Запровадження екологічного аудиту було започатковано в європейських країнах, зокрема, США, Канаді, Японії тощо. Необхідність його здійснення в Україні викликана  реаліями ринкової економіки, вимогами національного законодавства та міжнародних угод, потребою гармонізації екологічних та економічних аспектів розвитку народного господарства.

Системне та фундаментальне дослідження  питань екологічного аудиту в Україні  практично відсутнє. Однією з перших спроб викладення питань екоаудиту  в Україні став навчальний посібник «Екологічний аудит» (автори — В. Шевчук, Ю. Саталкін, В. Навроцький та інші). Серед  російських вчених вивченням проблем  екоаудиту займався професор I. Потравний. Проте їх праці лише означили існування  проблеми, яка потребує конкретизації, подальшого дослідження та практичного  застосування.

Проблема розвитку та здійснення екологічного аудиту в Україні, на думку фахівців, пов’язана з вирішенням двох ключових питань, а саме:

проведенням екологічного аудиту діяльності господарюючих суб’єктів з позицій дотримання екологічного законодавства, оцінкою проектно-кошторисної документації та екологічної ефективності управління суб’єктом господарювання;

врахуванням екологічних аспектів при аудиті фінансової звітності.

Дослідимо суть зазначених питань, що i є метою цієї публікації.

Вирішення першого питання сприятиме  збалансуванню економічних та екологічних  інтересів товаровиробників, держави  та суспільства в цілому. Екологічний  аудит слід розглядати як складову системи екоменеджменту на різних рівнях управління.

У останньому із проектів Закону України  «Про екологічний аудит» визначено, що екологічний аудит — це незалежний вид діяльності, який включає перевірку  господарюючих суб’єктів, пов’язаних із забезпеченням екологічної безпеки, раціональним використанням та відтворенням природних ресурсів, захистом i конкурентоспроможністю об’єкта аудиту та його інвестиційною  привабливістю.

На думку фахівців, при визначенні поняття екологічний аудит слід враховувати необхідність контролю аудитором правильності відображення господарюючим суб’єктом екологічних  аспектів у фінансовій звітності.

Доречним було б прийняття i введення в дію Закону України 

«Про екологічний аудит», робота над проектами якого триває декілька років.

Екологічний аудит може здійснюватись  нарівні з екологічними експертизами, оглядами та оцінками. Він повинен  стати обов’язковою складовою аудиторської діяльності в Україні.

Основними чинними законодавчими  документами, якими слід керуватися при організації та здійсненні екоаудиту, є закони України «Про охорону  навколишнього природного середовища», «Про екологічну експертизу», «Про охорону  атмосферного повітря», «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної  мережі України на 2000 — 2015 роки»  та Порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій i об’єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища, затверджений постановою № 2751-ХІІ.

Об’єктами екологічного аудиту можуть бути: суб’єкти господарювання, діяльність яких впливає на навколишнє середовище; об’єкти природних ресурсів, які  надаються у користування або  підлягають приватизації; екологічні ситуації, що склались на певних територіях; проекти планів або програм будівництва  чи ліквідації об’єктів; інвестиційні проекти; кредитні угоди тощо.

Виконавцями такого виду контролю повинні  бути незалежні аудиторські фірми  з питань екології та аудитори з  екологічних питань (проблему підготовки та сертифікації яких слід вирішити найближчим часом).

Вагоме значення екологічного аудиту підтверджує той факт, що Всесвітній банк та Європейський банк реконструкції  та розвитку вважають його здійснення обов’язковим елементом оцінки діяльності компаній та інших структур, яким надаються  позики та кредити, внаслідок чого зменшується  ризик їх неповернення через втрати, пов’язані з нанесенням шкоди  навколишньому середовищу, здійсненням  заходів щодо його охорони та відновлення. Тому для створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні  слід прагнути до виконання міжнародних  та європейських норм у сфері екології.

Екологічний аудит повинен здійснюватись  із дотриманням об’єктивності, достовірності, незалежності, конфіденційності, збалансованості  екологічних, економічних та соціальних інтересів, комплексності та законності.

Основними видами послуг екоаудиту  можуть бути:

здійснення прогнозної та фактичної  експертної оцінки у вартісному виразі екологічних наслідків діяльності господарюючого суб’єкта;

екологічне та економічне обгрунтування  запровадження ресурсозберігаючих i природоохоронних технологій та обладнання;

еколого-економічна оцінка ризику здійснення інвестиційних проектів;

оцінка збитків та інших втрат, екологічних наслідків від аварій, техногенних катастроф, стихійного лиха;

оцінка ефективності природоохоронної діяльності господарюючих суб’єктів;

оцінка та моніторинг екологічних  аспектів при приватизації державних  підприємств;

експертиза адміністративної діяльності та управлінської політики господарюючих  суб’єктів з питань екології;

аудиторський супровід виводу підприємства з експлуатації;

аудиторський захист корпоративних  інтересів;

оцінка програм ресурсозбереження;

інші екоаудиторські послуги.

Екологічний аудит може бути зовнішнім (виконуватися спеціалізованими аудиторськими фірмами) та внутрішнім (здійснюватися штатними працівниками підприємства). При цьому внутрішній екоаудит може розглядатись як елемент внутрішнього адміністративного управління, реальне впровадження якого спрямовано на контроль за дотриманням чинного законодавства в сфері охорони навколишнього середовища, розробку конкретних заходів щодо зменшення негативного впливу підприємства на екологічну ситуацію в регіоні, контроль за витратами на природоохоронну діяльність, розробку екополітики підприємства. Крім того, екоаудит можна поділити на обов’язковий та ініціативний (добровільний).

Значну увагу питанням екологічного аудиту приділено в країнах Європейського  Союзу. 29.06.93 р. було прийнято нормативний  документ «Керівництво Європейського  Союзу з екологічного аудиту» («The Eco-Management and Audit Scheme (EMAS)»), який набрав чинності з квітня 1995р.

Цей документ зобов’язує промислові компанії країн ЄС регулярно здійснювати  екоаудит та опубліковувати його результати про вплив компанії на навколишнє середовище. Виконання цієї вимоги сприятиме поліпшенню іміджу підприємства, його конкурентоспроможності та інвестиційної  привабливості, зростанню довіри до екологічної безпечності його продукції. Вважаємо, що прийняття аналогічного документа, державної концепції  та стандартів (нормативів) екологічного аудиту є актуальним для нашої  держави та сприятиме поліпшенню екологічної ситуації.

За умов чинного законодавства  підприємства України повинні організовувати свою діяльність таким чином, щоб  вона відповідала основним принципам  охорони навколишнього природного середовища, визначеним ст. 3 Закону № 1264-ХІІ, а саме:

пріоритетності вимог екологічної  безпеки, обов’язковості додержання екологічних  стандартів, нормативів та лімітів  використання природних ресурсів при  здійсненні господарської, управлінської  та іншої діяльності;

гарантуванню екологічно безпечного середовища для життя i здоров’я людей;

запобіжному характеру заходів  щодо охорони навколишнього природного середовища;

екологізації матеріального виробництва  на основі комплексності вирішення  питань з охорони навколишнього  природного середовища, використанню та відтворенню відновлюваних природних  ресурсів, широкому впровадженню новітніх технологій;

збереженню просторової та видової  різноманітності й цілісності природних  об’єктів i комплексів;

науково обгрунтованому узгодженню екологічних, економічних та соціальних інтересів  суспільства на основі поєднання  міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих i технічних  наук та прогнозуванню стану навколишнього  природного середовища;

обов’язковості екологічної експертизи;

гласності та демократизму при прийнятті  рішень, реалізація яких впливатиме на стан навколишнього природного середовища;

науково обгрунтованому нормуванню впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;

безоплатності загального та платності  спеціального використання природних  ресурсів для здійснення господарської  діяльності;

стягненню збору за забруднення  навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсації шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього  природного середовища.

Екологічний аудит повинен виконуватись у певній послідовності. Процес екоаудиту  умовно можна поділити на три основних етапи:

підготовку здійснення екологічного контролю на підприємстві;

дослідження та збір інформації;

завершення перевірки i розробку рекомендацій.

Кожен з етапів деталізується реалізацією  конкретних аудиторських завдань та виконанням певних процедур.

Так, на першому (підготовчому) етапі  аудитор повинен визначити мету та завдання екоаудиту, перелік питань, які потребують вирішення; ознайомитись з екологічною ситуацією на підприємстві, його технічним станом, наявністю  необхідних ліцензій та дозволів, екологічною  політикою підприємства; провести анкетування  керівництва з екологічних питань; вивчити внутрішню документацію з досліджуваних проблем (накази, протоколи, технічну документацію, інструкції, звіти, інформацію менеджменту та дані бухгалтерського обліку). Далі укладається  договір на здійснення екоаудиту  та розробляються план i програма екоаудиту  із зазначенням конкретних процедур контролю, строків виконання, виконавців та місця проведення.

На другому етапі аудитор  встановлює тісний контакт з персоналом підприємства щодо надання та підготовки необхідної інформації; оглядає території та приміщення; спостерігає за виробничими процесами; здійснює необхідні випробування, аналізи, експертизу, заміри тощо; виявляє зони потенційного екологічного ризику; оцінює ефективність та економічність системи заходів підприємства щодо зменшення екоризику. За необхідності для здійснення деяких експертних оцінок можуть бути залучені спеціалізовані установи або фахівці. На цьому ж етапі здійснюється оцінка системи екоменеджменту підприємства (детальне вивчення екологічної політики, кваліфікація персоналу, формування та використання інформації з екологічних питань, розмежування обов’язків персоналу та його відповідальність). На етапі збирання інформації екоаудитор може використовувати такі джерела аудиторських доказів, як:

статут та установчий договір;

екологічний паспорт підприємства;

внутрішню управлінську документацію (накази, розпорядження, протоколи засідання  зборів акціонерів, правління, ради директорів), посадові інструкції;

результати аналізів сировини, відходів, викидів, продукції тощо;

висновки екологічної інспекції (нагляду);

інформацію юриста про екологічні позови та штрафні санкції;

письмові заяви, звернення, вимоги щодо екологічних питань;

відповіді на запити до органів місцевої влади, природоохоронних установ тощо;

дані бухгалтерського обліку i фінансової звітності;

статистичну та податкову звітність  з екологічних питань;

попередні звіти екоаудиту;

результати тестувань, анкетування;

екологічні стандарти та нормативи;

статистичні довідники.

Зібрані дані повинні оцінюватися  згідно зі встановленими критеріями, які є кількісними та якісними показниками, заснованими на місцевих, регіональних, національних або міжнародних вимогах.

Усі отримані дані та результати аудитор  повинен зафіксувати у робочих  документах. За кожним із досліджуваних  питань слід сформулювати проміжний  висновок.

На третьому етапі екоаудиту  здійснюються узагальнення зібраної інформації; підведення підсумків; обговорення  попередніх результатів з керівництвом підприємства; складання остаточного  звіту та висновку; розробка рекомендацій; передання звіту замовникові  екоаудиту.

Слід зауважити, що екологічний  аудит має свою специфіку та особливості  залежно від галузі, до якої належить контрольоване підприємство.

Згідно з європейськими стандартами  екоаудиту аудиторський висновок повинен  мати таку структуру:

1. Заголовок (назву).

2. Адресат висновку.

3. Вступний розділ (містить дані  про те, на підставі якої інформації  та законодавчої бази аудитор  склав свій висновок).

4. Перелік питань (проблем), поставлених  перед аудитором. 

5. Інформацію керівництва підприємства  про природоохоронну діяльність.

6. Оцінку витрат на природоохоронну  діяльність.

7. Структуру відходів (викидів).

8. Перелік здійснених природоохоронних  заходів. 

9. Масштаб екоаудиту. 

10. Висновок аудитора за кожним  із поставлених питань.

11. Рекомендації, додатки (малюнки,  розрахунки, іншу документацію).

12. Дату складання аудиторського  висновку.

13. Адресу аудиторської фірми. 

14. Підпис екоаудитора. 

Звіт екоаудитора може бути позитивним, умовно позитивним

(із застереженням) або негативним.

Слід звернути увагу на те, що як i при будь-якому аудиті, екоаудит має свої ризики, основний з яких полягає у невідповідній оцінці екологічних питань (ситуацій). Причинами  можуть бути надмірна довіра до даних  екоменеджменту i системи внутрішнього контролю; недостатність інформації або аудиторських процедур; шахрайство керівництва або персоналу; неправильна  інтерпретація аудитором отриманих  даних; ризик вибіркової перевірки; дуже стислі строки здійснення екоаудиту; застосування невідповідних методів  перевірки.