Екологічне право

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна  охарактеризувати

як кризову, що формувалася протягом тривалого  періоду через

нехтування  об'єктивними законами розвитку і  відтворення

природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися  структурні

деформації  народного господарства, за яких перевага надавалася

розвитку  в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно

небезпечних галузей промисловості. Норми права  носили декларативний характер і  не стримували занепад еологічного стану України, зараз, з прийняттям низки суттєвих законодавчих актів, все рівно, ще рано казати про належне правове регулювання, відсутній також механізм реалізації права на здорове і безпечне довкілля, панує екологічний нігілізм, зумовлений багатьма факторами.

^*Економіці України притаманна висока питома вага

ресурсомістких та енергоємних технологій, впровадження та

нарощування яких здійснювалося найбільш "дешевим" способом - без

будівництва відповідних очисних споруд. Це було можливим за

відсутності ефективно діючих правових, адміністративних та

економічних механізмів природокористування та без урахування вимог

охорони довкілля, можливо це і зараз.

Ці та інші чинники, зокрема низький рівень екологічної

свідомості  суспільства, призвели до значної деградації довкілля

України, надмірного забруднення поверхневих  і підземних вод,

повітря і земель, нагромадження у дуже великих кількостях

шкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва.

Такі  процеси тривали десятиріччями  і призвели до різкого

погіршення  стану здоров'я людей, зменшення  народжуваності та

збільшення  смертності, а це загрожує вимиранням і

біологічно-генетичною деградацією народу України.Я вважаю, що відношення до екологічних проблем повинно стати частиною свідомості кожного, і інтегрувати цей процес у наше світосприйняття допоможе екологічне право, як механізм регулювання правовідносин, що виникають в галузі екології.

Винятковою  особливістю екологічного стану  України є те, що

екологічно  гострі локальні ситуації поглиблюються  великими

регіональними кризами. Чорнобильська катастрофа з її

довготривалими  медико-біологічними, економічними та соціальними

наслідками  спричинила в Україні ситуацію, яка  наближається до

рівня глобальної екологічної катастрофи.

На мою думку головними причинами, що призвели до загрожуючого стану довкілля, є:

• застаріла  технологія виробництва та обладнання,

• висока енергомісткість та матеріаломісткість, що перевищують у два - три рази відповідні показники розвинутих країн;

• високий  рівень концентрації промислових об'єктів;

• несприятлива структура промислового виробництва  з високою

концентрацією екологічно небезпечних виробництв;

• відсутність  належних природоохоронних систем (очисних  споруд,

оборотних систем водозабезпечення тощо),

• низький  рівень експлуатації існуючих природоохоронних об'єктів;

І саме те що є предметом мого дослідження

відсутність належного правового  механізму,

який стимулював би розвиток екологічного права, безпечних технологій та природоохоронних систем;

відсутність належного контролю за охороною довкілля.

• Всі  ці питання в правовій державі  повинно регулювати саме право, а  не виробничі інтереси деяких підприємців, недбайлість державних службовців, байдужість населення. Тому екологічне право як наука, екологічне законодавство та їх сучасний стан я і буду намагатися дослідити у своїй роботі.

Предмет екологічного права

Екологічне право виступає юридичною формою екологічних відносин. Його розвиток і становлення відбувається у широкій науковій дискусії, бо тільки у процесі наукового обговорення  можна виробити оптимальний підхід до розуміння, що таке екологічне право. Думки про поняття екологічного права зводяться до двох основних напрямків. Одні автори вважають, що екологічне право належить до числа комплексних (інтегрованих) галузей права. При  цьому комплексність екологічного права автори такої думки трактують  по-різному. Наприклад: а) кожна галузь права, яка входить до складу екологічного права, регулює самостійний вид  екологічних відносин, в основі яких лежать різні екологічні об'єкти; б) екологічне право — інтегрована  правова спільність (комплексна галузь права), яка об'єднує сукупність еколого-правових норм. Водночас отримує розвиток і  концепція, згідно з якою екологічне право не є комплексною галуззю  права, а являє собою самостійну галузь права у загальній системі  права. екологічне право як галузь права  являє собою систему правових норм, які регулюють екологічні відносини  з приводу приналежності, використання, забезпечення екологічної безпеки, відтворення природних ресурсів у їх нерозривному зв'язку з природним  середовищем, охорони навколишнього  природного середовища з метою реалізації інтересів відповідних суб'єктів  та підтримання сталого екологічного розвитку, екологічної рівноваги  в країні та окремих її регіонах.

Предметом екологічного права  є відносини, які складаються  між суб'єктами з приводу приналежності, використання, забезпечення екологічної  безпеки, відтворення природних  об'єктів та охорони навколишнього  природного середовища з метою задоволення  екологічних та інших інтересів.

Термін «екологія» був  уведений у наукову термінологію у 1866 році німецьким біологом Е. Геккелем, який визначав екологію як вчення про умови існування живих організмів у взаємодії із середовищем, у якому вони існують (у межах біології). Хоча автор занадто вузько підходив до розуміння екології, його заслуга полягає в тому, що він уперше виділив екологію у самостійне поняття, а це стимулювало поглиблене його дослідження у науці та подальше практичне застосування у різних сферах суспільства, правотворчій і правозастосовній діяльності.

Крім суто біологічного визначення екології, сформувалися або ще формуються інші різновиди екології: геоекологія (в географії); антропоекологія (у медицині); інженерна геоекологія (в геології); економоекологія (в природокористуванні); соціальна екологія ( в соціології) та інші. Таким чином, екологія — поняття більш широке, ніж біологічне явище. Вузьке розуміння екології без її соціального аспекту збіднює це поняття і не узгоджується з об'єктивно існуючою взаємодією суспільства й природи. У житті постійно й безперервно здійснюється взаємодія індивідів, колективів людей, у цілому суспільства з природним середовищем або з його окремими частинами. Тому широке розуміння екології сприяє усвідомленню та проведенню необхідних екологічних заходів, створенню належної правової основи екологічних відносин, яка забезпечує підтримку сприятливого екологічного стану в державі та її окремих регіонах. Широке розуміння екології не виключає існування її різновидів у рамках єдиного поняття. Однак в усіх названих різновидах екології бере участь людина як соціальна істота.

Екологічні відносини  за своїм змістом є різноманітними, але взаємопов'язаними та єдиними. Їх єдність обумовлена зв'язком усіх природних об'єктів між собою, внаслідок чого існує єдина екологічна система. Поряд з тим єдність екологічних відносин не виключає існування їх різновидів, обумовлених екологічними факторами. Зокрема, природні об'єкти (земля, води, рослинний світ, ліси, надра, фауна, атмосферне повітря та ін.) за своїми природничими характеристиками відрізняються один від одного. Через це виникають різновиди єдиних екологічних відносин: земельні, водні, флористичні, фауністичні, атмосфероповітряні та інші відносини, що обумовлює необхідність визначення їх правових форм. Диференціація екологічних відносин за основними природними об'єктами не відміняє єдності екологічних відносин, їх предметної цілісності.

Диференціація екологічних  відносин можлива також і за основними  сферами діяльності людей у галузі навколишнього природного середовища: 1) відносини, що виникають з приводу  приналежності природних об'єктів  певним суб'єктам на праві власності  або на праві користування; 2) відносини, що виникають у сфері експлуатації екологічних об'єктів конкретними  суб'єктами з метою задоволення  своїх інтересів; 3) відносини, що виникають  із приводу забезпечення екологічної  безпеки довкілля, суспільства та громадян; 4) відносини, що складаються  у галузі відтворення, відновлення  природних об'єктів, поліпшення їх якості; 5) відносини, що виникають у сфері  охорони навколишнього природного середовища.

Можливе існування похідних від них відносин, зокрема, еколого-процесуальних, еколого-інформаційних, відносин у сфері розгляду спорів та інших. Похідність цих відносин полягає у тому, що вони здійснюються поряд з основними екологічними відносинами в процесі їх виникнення, розвитку, припинення. Тому вони мають підпорядкований характер щодо основних екологічних відносин.

В умовах проведення економічної  та адміністративної реформи в Україні  зазнають значних змін і екологічні відносини щодо приналежності природних  об'єктів у їх видовому різноманітті. Це стосується, по перше, відносин власності  на екологічні об'єкти. Вітчизняне законодавство  розвивається у напрямку правового  закріплення різноманіття форм власності  на деякі природні об'єкти, що сприяє більш ефективному їх використанню, розвитку ініціативи власників у  забезпеченні належної охорони природного середовища, в додержанні нормативів і правових приписів з питань екології. Значна частина природних ресурсів перебуває виключно у власності  держави. Обумовлене це тим, що екологічні об'єкти утворюють єдину екологічну систему, тому їх перебування у власності  держави сприяє екологічній рівновазі  на території України. Однак це не виключає можливості поступового переходу частини природних об'єктів в  інші форми власності.

Відносини у галузі використання природокористувачами екологічних об'єктів мають певні особливості: пріоритетність екологічних відносин перед іншими відносинами; платність за спеціальне використання природних ресурсів; стягнення збору за забруднення природного середовища та погіршення якості природних ресурсів; обов'язкове додержання суб'єктами відносин екологічних стандартів, нормативів і лімітів у процесі експлуатації природних об'єктів; значно розширений судовий захист прав природокористувачів тощо.

Відносини в сфері екологічної  безпеки сприяють захищеності життєво  важливих інтересів людини і громадянина, навколишнього природного середовища, своєчасному виявленню, запобіганню  і нейтралізації реальних та потенційних  загроз екологічним інтересам. Вони забезпечуються збалансованою взаємодією природних, технічних та соціальних систем, здійсненням широкого комплексу  взаємопов'язаних політичних, економічних, організаційних, державно-правових та інших заходів. Україна проводить  екологічну політику, спрямовану на забезпечення екологічної безпеки, збереження безпечного для існування живої й неживої  природи навколишнього середовища, що є важливим у сучасних умовах при значному антропогенному навантаженні.

Особливого значення в  умовах розвитку ринкових відносин набувають  відносини у галузі відтворення  та відновлення природних об'єктів, поліпшення їх якісного стану. Чимало природних об'єктів мають підвищений попит у виробників матеріальних благ (наприклад, деякі корисні копалини, лісові ресурси). З точки зору ринкових відносин можна було б дати простір  реалізації, скажімо, лісової деревини, однак тут відносини стримуються  об'єктивними екологічними факторами: зокрема, лісова рослинність сприяє виникненню кисню, який є необхідним для життєдіяльності людей та основою міцності озонового шару. Слід урахувати також, що чимала частина природних об'єктів вибуває з екологічної системи внаслідок об'єктивних та суб'єктивних причин: псування і знищення екологічних об'єктів; недодержання лімітів їх використання; вибуття цих об'єктів у процесі господарської діяльності або з причин природного характеру тощо. Відтворення і відновлення природних об'єктів — об'єктивний процес у природному середовищі, його не можна призупиняти, навпаки, йому треба всіляко сприяти. Тому виникаючі екологічні відносини в даній сфері мають об'єктивну передумову.

Значну групу складають  екологічні охоронні відносини, які  тісно пов'язані з відносинами, що виникають у галузі відтворення  і відновлення екологічних об'єктів, але мають і деяку самостійність  у межах єдиних екологічних відносин. Вони складаються в процесі здійснення комплексу охоронних екологічних  заходів відповідними суб'єктами. Охоронні відносини за своїм змістом є  складними, бо підрозділяються на відносини  екологічного, економічного, організаційного, технологічного, правового порядку.

Екологічні відносини як частина  суспільних відносин мають схожість із майновими, адміністративними та іншими відносинами, які регулюються  відповідними галузями права, і водночас їм притаманні риси відмінності. Їх схожість виявляється у питаннях змісту власності; суб'єктному складі тих чи інших  відносин; при здійсненні угод, об'єктами яких є майно і природні ресурси; розширенні договірної форми в природокористуванні  та ін. Однак елементи схожості не дають  підстав для їх ототожнювання  і тим більше поглинання екологічних  відносин майновими або адміністративними. Ці відносини існують самостійно. Між екологічними та іншими відносинами  існують значні відмінності, які  дозволяють вважати їх різнорідними відносинами зі своїми формами і  методами правового регулювання. Найголовнішою  відмінною ознакою виступає екологічний  фактор, який виявляється у різних аспектах. Загальна характеристика джерел екологічного права

Під джерелами права  взагалі слід розуміти акти компетентних державних органів, які встановлюють або санкціонують норми права. Інакше кажучи, це зовнішня форма вираження  правотворчої діяльності держави, за допомогою  якої воля законодавця стає обов'язковою  для виконання.

Під джерелами екологічного права, зокрема, слід розуміти прийняті уповноваженими державними органами нормативно-правові  акти, які містять правові норми, що регулюють суспільні екологічні відносини стосовно приналежності, використання, відтворення природних  об'єктів та охорони навколишнього  природного середовища з метою задоволення  екологічних, економічних та інших  інтересів суспільства.

Нормативно-правові  акти — це акти державної (публічної) влади, якими встановлюються (санкціонуються), вводяться в дію, змінюються чи скасовуються правила поведінки суб'єктів екологічних  правовідносин у суспільстві.

Нормативно-правовий акт — це найбільш виражене джерело  права, яке являє собою основу для чіткого і точного правового  регулювання правових екологічних  приписів. Серед них найважливіше місце посідає закон, який приймає  вищий орган державної влади  — Верховна Рада України.