Шпаргалка по "Деньги, кредит, банк"

  Кредитна система  складається з декількох ланок,  кожна з яких виконує специфічні  функції з акумуляції та розподілу грошових коштів. Розподіл функцій між ланками кредитної системи об'єктивно зумовлений відмінностями в методах і засобах діяльності та різним значенням в процесі відтворення капіталу.

  Організаційна структура кредитної системи характеризується різноманітністю кредитних установ, які поділяються на три групи: 1) центральний банк; 2) банківський сектор ; 3) спеціалізовані кредитні установи.

  Як правило, кредитна  система має трьохрівневу структуру  (хоча існують відхилення від  такої практики): центральний банк, банківські установи та небанківські кредитно-фінансові інститути.

  До банківських установ відносять: комерційні банки, інвестиційні банки, ощадні банки, іпотечні банки, земельні банки, поштово-чекові банки, торгові банки.

  Представниками небанківських  кредитно-фінансових інститутів є: інвестиційні компанії, страхові компанії,  ощадно-кредитні асоціації та кредитні спілки, пенсійні та інші фонди.

   Роль окремих ланок в кредитній системі не є рівнозначною. Головною її ланкою є банківські установи (які традиційно займають перше місце за розмірами ресурсів), серед яких роль лідера відводиться комерційним банкам, що здійснюють переважно кредитування промисловості і торгівлі. Наприклад, в США на комерційні банки припадає близько 40 % активів кредитно-фінансових установ країни. Діяльність комерційних банків доповнюють операції спеціалізованих банківських установ, що здійснюють, як правило, кредитування на пільгових умовах малоприбуткових та ризикованих галузей економіки (сільського господарства, житлового будівництва, малого бізнесу та зовнішньої торгівлі).

  Окрім вищезгаданих  банківських і небанківських  інститутів кредитна система  включає ряд ланок, що виконують допоміжну роль в кредитному механізмі, пов'язуючи різноманітні сектори позикових капіталів в єдину систему: фінансові, трастові, брокерські та інші компанії, а також взаємні та інші фонди.

41. Характеристика  банківської системи.

  Банк. сис-ма - законод. визначена, структурована та субординована сукупн. фін. посередн., які займ. банк. діяльн. на пост. професійн. основі і функціон. пов’яз. в самост. екон. структуру. Принципи  побудови: - дворівнева побудова; -чітке функціо-не розмеж-ня між банками 1 і 2-ого рівнів;- функціон-ня банків 2-ого рівня на комер. засадах та на договірних відносинах з клієнтурою;- ліквід-ія монополії держави на банк. справу, мож-ть ств-ня комбанків різних форм власності, лібералізація банк. дія-ті;- орган-ція держ. контролю і нагляду за банк. дія-тю і покладення цього завдання на центр. банк; - незал-ть центр. банку від держ. органів виконавчої влади; - форм-ня загальносистемної інфра-ри забез-ня банк. дія-ті тощо. Дворівнева побудова - ключовий принцип побудови БС у ринк.екон-ках, їх вирішальна якісна ознака, що безумовно відрізняє їх від інш. систем. На 1-му рівні перебуває 1 банк, якому надається статус центр. банку. На 2-му рівні перебуває решта банків, які в Укр. прийнято називати комбанками. Банків. с-ма виконує 3 ф-ції: 1)трансформаційну-базується на аналогічній ф-ції комбанків. Однак вона має свою специфіку: а) в трансфор. процес включ. центр. банк, який всі трансф. процеси здійс. на міжбанків. рівні і завершує трансформ. прцеси, які були розпочаті комбанками; б) підвищує трансф. потенціал вузькоспеціаліз. банків, які в кооперації з універсал. банками можуть забез-ти весь процес трансформації на грош. ринку;2)створення платіжних засобів та рег-ня грош. обороту( емісійна) - полягає в тому, що  БС оперативно, відповідно до зміни попиту на гроші, спроможна управляти пропоз. грошей; 3)забезп-ння стабільності банк.дія-ті та грош. ринку ( стабілізаційна).Банків. дія-ть є високоризиковою і окремий банк не може виконувати стабілізаційну ф-цію. Навіть, навпаки може дестабілізувати як власну дія-ть так і спровокувати кризу на грош. ринку.

   Форм-ня банк. с-ми  Укр. розпочалося з прогол. незалежн. і виходу зі складу СРСР у 1991.До цього часу в Укр. не було необхід. передумов для існ-ня самос. банк.с -ми. Наприкінці 80-х р. більшість банк. установ була філіями союзних банків. Вони входили до складу БС СРСР і управлялися з союзного центру. Початок формування в Укр. власної БС ринк. типу був покладений Закон "Про банки і банк. діяльність" від 20.03.91. В основу побудови БС України цим законом були покладені принципи: - дворівнева побудова; -чітке функціо-не розмеж-ня між банками 1 і 2-ого рівнів;- функціон-ня банків 2-ого рівня на комер. засадах та на договірних відносинах з клієнтурою;- ліквід-ія монополії держави на банк. справу, мож-ть ств-ня комбанків різних форм власнасті, лібералізація банк.дія-ті;- орган-ція держ. кнтролю і нагляду за банк. дія-тю і покладення цього завдання на центр. банк; - незал-ть центр. банку від держ. органів виконавчої влади; - форм-ня загальносистемної інфра-ри забез-ня банк.дія-ті тощо. Формування БС Укр. постійно натикалися на серйозні перешкоди: глибока с-мна криза, яку переживає ек-ка Укр. протягом всього перехідного періоду; повільно розвивається попит на посередницькі послуги банків, а відтак немає ек. передумов для належного розвитку БС; недостатнім залишається рівень капіталізації комбанків тощо. Усі ці обставини можуть настільки ослабити БС Укр., передусім її 2-й рівень, що коли процес ринк. трансф-ції завершиться і почнеться етап екон. зростання, укр. банки не зможуть адекватно виконувати свою посередницьку місію в нових умовах.

42. Парабанківська  система.

  В сучасному економічному просторі попит породжує пропозицію. Установи парабанківської системи – установи кредитної системи небанківського типу, що акумулюють грошові доходи, капітали та заощадження держави, фізичних та юридичних осіб, спеціалізуючись на виконанні обмеженого кола операцій і орієнтуючись на обмежене коло клієнтів. Специфічною рисою УПС є їх вузька спеціалізація.

  Об’єктивною передумовою виникнення УПС є необхідність обслуговування окремих секторів ринку позичкового капіталу, які не обслуговуються банками.

  Основні етапи виникнення і становлення УПС:

  1) 15 ст. – початок  формування СФКІ

  2) 1 пол. 20 ст. – масштабний  ріст пенсійних фондів, страхових  компаній, кредитних установ

  3) 2 пол. 20 ст. – поч.. 21 ст. – УПС перетворилися у  найбільш вагомого конкурента банківської системи на ринку фінансових послуг

  Основні напрямки розвитку УПС:

а) акумулювання заощаджень юридичних та фізичних осіб шляхом залучення коштів на вклади, випуском власних акцій, облігацій, продажем страхових полісів

б) забезпечення соціального захисту населення

в) фінансування окремих  сфер економіки

г) здійснення операцій із кредитної взаємодопомоги

д) надання консалтингової допомоги клієнтам кредитної сфери.

43. Центральний  банк в загальній системі державного  регулювання економіки.

  Головне призначення  ЦБ - це управління грошовим оборотом  з метою забезпечення стабільного  неінфляційного розвитку економіки. Своє призначення івн реалізує завдяки тому, що відіграє в економічній системі особливу роль: 1) Емісійного банку; 2) банку банків; 3) органу державного управління. Правовий статус - це державний орган управління з покладеними на нього особливими функціями у сфері грошово – кредитних відносин і банківської діяльності. Організаційна структура банку США: ЦБ, який є елементом Федеральної резервної системи, складається з ради керуючих, 12 федеральних резервних банків, Федерального комітету відкритого ринку і Федеральної консультативної ради.

  Осн. ф-ції ЦБ: емісійний центр готівкового обігу (емісія банкнот - найдавн. ф-ція ЦБ. Саме ця потреба в централіз. банкнотної емісії спричин. надання 1 з банків статусу емісійного. Забезпеч-ям банкнот слугують гол. чином держ. цінні папери. ЦБ має моноп. право емісії банкнот і розмінної монети, він зазвичай організ. вигот. гр., регулює їх обіг, вилуч. з обігу фальшиві та зношені гр., здійсн. їх утилізацію); банк банків (ЦБ забезп. касове, розрах. та кредитне обслуг. ком. банків; ком. банки зберіг. частку своїх рез. в безгот. формі на рах. ЦБ, який видає їм готівку в обмін на їх безгот. рез.); орган банк. регулюв. та нагляду (законод. і нормат. акти, що регламент. діяльн. ЦБ, поклад. на нього ф-цію регулюв. банк. д-ті. Банк. нагляд - моніторинг процесів, що мають місце в банк. сис-мі на різних стадіях функціонув. банків); банкір і фін. агент уряду (ЦБ тісно взаємодіє з фін. органами, він співпрац. при виріш. заг. пит. монет. і фіск. політики, під час повсякденного викон. фін. опер.. ЦБ беруть активну участь в організ. випуску держ. боргових зобов’яз., їх розміщенні і підтримці ринк. курсу, виплаті доходів та погаш.); провідник монетар. політики (в цій ф-ції найповніше реаліз. признач. ЦБ. Монет. політика ЦБ слугує ключ. елем. всієї гр. сис-ми. На ній баз. весь мех-м держ. регулюв. гр. обороту).

  ЦБ як банк банків  забезп. касове, розрах. та кредитне  обслуг. ком. банків. Ком. банки зберіг. частку своїх рез. в безгот. формі на рах. ЦБ, який видає їм готівку в обмін на їх безгот. рез. Надлишки готівки ком. банки здають до ЦБ для зарахув. на їхні рах. ЦБ, виступаючи в ролі посередн. у міжбанк. розрах., забезп. мін-ю банк. ризиків, концентр. і оптиміз. надлишк. рез. ком. банків, належний р-нь безпеки сис-ми розрах., еф. регулюв. гр. ринку. В У. ЦБ запровадив загальнодерж. Систему електронн. платежів, що забезп. здійснення міжбанк. розрах. на всій терит. У. Участь ЦБ в кред. обслуг.: 1) кредити ЦБ - 1 з інстр. впливу банку на гр. обіг; 2) ЦБ надає ком. банкам короткостр. кредити для підтрим. їх ліквідн.; 3) кредити ЦБ - засіб урегулюв. міжбанк. розрах. і забезп. таким чином безперебійного функціонув. платіжної сис-ми. Способи кредитув. ком. банків: 1) надання ломбардних кредитів; 2) купівля цінних паперів у ком. банків; 3) редисконтування векселів. Методи надання ломбардних кредитів: 1) прямий (ЦБ безпосер. надає кредити), 2) тендерний (аукціонний) - подаються заявки ЦБ, який організ. торги. В У. поступово освоюються методи кредитув. ком. банків.

44. Грошово-кредитна  політика та основні методи  її реалізації.

  Грошово-кредитна  політика - це сукупність взаємозв’язаних,  скоординованих на досягнення  заздалегідь визначених суспільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обороту, які здійснює держава через свій центральний банк. Основними стратегічними цілями грошово - кредитної політики є загальноекономічні цілі держави: економічне зростання, забезпечення високої зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. Інструменти грошово - кредитної політики це: 1)інструменти прямого впливу на грошовий ринок та економічні процеси  - операції на відкритому ринку, регулювання норми обов’язкового процента, процентна політика, рефінансування комерційних банків, регулювання курсу національної валюти; 2) інструменти прямого впливу - установлення прямих обмежень на здійснення емісійно-касових операцій, уведення прямих обмежень на кредитування центральним банком комерційних банків, установлення обмежень чи заборони на пряме кредитування центральним банком потреб бюджету, прямий розподіл кредитних ресурсів, що надаються комерційним банкам у порядку рефінансування, між пріоритетними галузями, виробництвами, регіонами тощо.

   Держава, маніпулюючи через свій центральний банк важелями кредитного регулювання - операціями  на  відкритому  ринку цінних паперів, зміною норми обов'язкових резервних  вимог  і змінної облікової процентної ставки, може здійснювати політику "дешевих" і "дорогих грошей".

  Політика "дешевих" грошей має на меті зробити кредит дешевим і легкодоступним, щоб збільшити обсяг сукупних витрат і зайнятості в умовах економічного спаду чи депресії.  Політика "дорогих" грошей полягає в обмеженні пропозиції грошей,  щоб зменшити сукупні витрати і стримати інфляцію. У першому випадку відображається  кейнсіанські  уявлення  про  грошово-кредитне регулювання, а  у  другому  -  неокласичні  (монетаристські).

     Коли  центральний банк проводить політику "дешевих"  грошей, він намагається збільшити їх  пропозицію  такими  діями: 1) купівля державних облігацій в комерційних банків  і населення; 2) зниження резервної норми або 3) зниження  облікової ставки проценту. Це зовсім не означає, що усі ці дії  повинні відбуватись обов'язково і одночасно, - центральний  банк  може застосовувати лише один із цих важелів регулювання пропозиції грошей (як правило, це  купівля  державних  цінних  паперів). Якщо проводиться політика "дорогих" грошей, він здійснює такі заходи: 1) продає державні облігації;  2)  підвищує  резервну норму або 30 підвищує облікову процентну ставку.

  Даний механізм  діє таким чином.

 В результаті  політики "дешевих" грошей збільшуються  надлишкові резерви системи комерційних  банків,  які  є  основою збільшення грошової пропозиції, через кредитування; тому слід очікувати зростання пропозиції грошей. Це  знизить  процентну ставку, викликаючи зростання  інвестицій,  сукупного  попиту, сукупних витрат і рівноважного ЧНП залежить від ступеня зростання інвестицій і величини мультиплікатора доходів.

      В умовах політики "дорогих" грошей банки виявляють,  що їх резерви надто малі, щоб задовольнити  передбачену  законом норму обов'язкового резервного покриття, тобто їх поточні рахунки надто великі в порівнянні з  їх  резервами.  Тому  вони скорочують свої поточні рахунки, утримуючись від видачі нової позики після оплати старої. Наслідком цього  буде  скорочення грошової пропозиції, що викличе підвищення процентної ставки, а це, у свою чергу, скоротить інвестиції,  зменшуючи  сукупні витрати і обмежуючи інфляцію попиту.

45. НБУ: завдання, функції та основні напрямки  діяльності.

  ЦБУ - Нац. банк - було утворено у 1991 згідно  з з-ом У. "Про банки і банк. д-ть". Стрімкий розвиток банк. сист., необх-ть посилення незал-ті ЦБ від владних структур у проведенні монет. пол. обумовили необх. прийняття у 1999 окр. з-ну "Про НБУ". Згідно з цим НБУ - особливий центр. орган держ. упр-ня, осн. завданням якого є забезпечення стабільності нац. грош.один. - грн. Існує 2-рівнева сист. упр-ня ЦБ: Рада НБУ і Правління НБУ. Осн. напр. д-ті ЦБ: емісійний центр готівкового обігу (емісія банкнот - найдавн. ф-ція ЦБ. Саме ця потреба в централіз. банкнотної емісії спричин. надання 1 з банків статусу емісійного. Забезпеч-ям банкнот слугують гол. чином держ. цінні папери. ЦБ має моноп. право емісії банкнот і розмінної монети, він зазвичай організ. вигот. гр., регулює їх обіг, вилуч. з обігу фальшиві та зношені гр., здійсн. їх утилізацію); банк банків (ЦБ забезп. касове, розрах. та кредитне обслуг. ком. банків; ком. банки зберіг. частку своїх рез. в безгот. формі на рах. ЦБ, який видає їм готівку в обмін на їх безгот. рез.); орган банк. регулюв. та нагляду (законод. і нормат. акти, що регламент. діяльн. ЦБ, поклад. на нього ф-цію регулюв. банк. д-ті. Банк. нагляд - моніторинг процесів, що мають місце в банк. сис-мі на різних стадіях функціонув. банків); банкір і фін. агент уряду (ЦБ тісно взаємодіє з фін. органами, він співпрац. при виріш. заг. пит. монет. і фіск. політики, під час повсякденного викон. фін. опер.. ЦБ беруть активну участь в організ. випуску держ. боргових зобов’яз., їх розміщенні і підтримці ринк. курсу, виплаті доходів та погаш.); провідник монетар. політики (в цій ф-ції найповніше реаліз. признач. ЦБ. Монет. політика ЦБ слугує ключ. елем. всієї гр. сис-ми. На ній баз. весь мех-м держ. регулюв. гр. обороту).