Розвиток фондового ринку в Україні

Міністерство освіти  і науки України

Львівський національний університет  імені Івана Франка

Географічний факультет

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

Розвиток фондового  ринку в Україні

 

 

 

 

 

 

                                         Виконала

                                                                        Студентка групи ГРМ-21з

                                                   Гадуп’як Ольга

 

 

 

 

Львів 2010

 

Зміст

1. Сутність і значення фінансового ринку
2. Структура фінансового ринку, його види та класифікація
3. Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ ФІНАНСОВОГО РИНКУ

 

        Фінансовий ринок являє собою систему економічних та правових відносин, пов'язаних із купівлею-продажем або випуском та обігом фінансових активів, а також сукупність різноманітних інститутів, що зводять покупців та продавців і обслуговують їх фінансові взаємовідносини. Суб'єктами такого ринку виступають держава, а також ті, хто бажає передати в користування вільні фінансові ресурси, ті, які потребують інвестицій, та фінансові посередники, які на стабільній, впорядкованій основі забезпечують перерозподіл фінансових ресурсів серед учасників ринку.

     Під фінансовими  ресурсами розуміють власний,  позиковий і залучений капітал,  який використовується учасниками  фінансового ринку для формування своїх активів і здійснення діяльності з метою одержання відповідного прибутку.

    Оскільки передача  в користування капіталу відбувається  через продаж фінансових активів,  які відображають права на  отримання доходу на вкладений  капітал, фінансовий ринок можна визначити як ринок, на якому випускають, продають і купують фінансові активи.

 Осіб, які інвестують кошти  в діяльність інших суб'єктів  ринку, купуючи певні фінансові  активи, називають інвесторами та  власниками фінансових активів — акцій, облігацій, депозитів тощо. Тих, хто залучає вільні фінансові ресурси через випуск та продаж інвесторам фінансових активів, називають емітентами таких активів. Кожен фінансовий актив є активом інвестора — власника активу та зобов'язанням того, хто емітував даний актив.[32]

   Кругообіг фінансових ресурсів, який відбувається на фінансовому  ринку, схематично зображено на рис. № 1.1.

 

 

 

 

 

 

 

Рис. № 1.1. Схема кругообігу фінансових ресурсів у системі фінансового ринку.

 

    Передача в користування фінансових ресурсів на фінансовому ринку оформляється тим чи іншим фінансовим інструментом. Якщо ресурси передаються на умовах позики, це оформляється відповідними інструментами позики — борговими цінними паперами (облігаціями, векселями, ощадними сертифікатами тощо) або різними видами кредитних інструментів. Якщо інвестор вкладає кошти в акціонерний капітал, така операція оформляється інструментами власності — акціями. Платою за надані в позику ресурси виступає процент, а при безстроковому інвестуванні коштів в акціонерний капітал — прибуток у вигляді дивідендів і капіталізований прибуток, що направляється на збільшення власного капіталу корпорації.

   Залучені кошти  можуть використовуватися для  фінансування різних галузей  економіки, забезпечення потреб населення та потреб державного бюджету. Фінансові ресурси надаються на умовах позики або на умовах співвласності, коли інвестор набуває прав власності на придбані за інвестовані кошти матеріальні чи нематеріальні активи. Позика оформляється різними видами боргових цінних паперів, банківського, комерційного чи державного кредиту. Платою за використання позикового капіталу виступає відсоток, який залежить від структури попиту та пропозиції на позиковий капітал і може коригуватись в той чи інший бік, забезпечуючи інвестору вищий або нижчий рівень прибутку. З одного боку, рівень процентної ставки має бути нижчим від ставки прибутку від використання залучених ресурсів, щоб позичальник мав змогу погасити позику та забезпечити зростання власного капіталу. З другого боку, процентна ставка має забезпечити інвестору прибуток від надання коштів у позику, а також компенсувати втрати від знецінення ресурсів внаслідок інфляції та ризиків від здійснення конкретних інвестицій. Реальна ставка прибутку на позиковий капітал відповідає середнім темпам зростання економіки з поправкою на ризик здійснення конкретних інвестицій. Чим ефективніше функціонує ринок позикового капіталу, тим більшою мірою процентна ставка на позиковий капітал відповідає ризику інвестицій і ефективності конкретної галузі економіки та економіки в цілому.

   Фінансовий ринок  забезпечує мобілізацію вільних  фінансових ресурсів у інвесторів  для найбільш ефективного використання  суб’єктами господарювання. Головне  значення  фінансового ринку у сучасній економічній системі полягає в акумуляції заощаджень економічних агентів і використання цих коштів для створення нового капіталу і розширення масштабів господарської діяльності.

    Торгівля фінансовими активами між учасниками ринку відбувається за посередництвом різноманітних фінансових інститутів. Саме вони забезпечують безперервне функціонування ринку, розміщення серед інвесторів нових та обіг на ринку емітованих раніше активів. Наявність на фінансовому ринку великої кількості фінансових посередників з широким спектром послуг сприяє загостренню конкуренції між ними, а отже, зниженню цін на різні види фінансових послуг. Чим більш розвинений та конкурентний фінансовий ринок, тим меншою є винагорода фінансових посередників за надані іншим учасникам ринку послуги. Фінансові посередники є необхідними учасниками фінансового ринку, які забезпечують інвесторам оперативне вкладення коштів у фінансові активи та вилучення коштів з процесу інвестування. Учасникам ринку, які потребують інвестицій, фінансові посередники допомагають залучити кошти за відповідну своїй конкурентній позиції плату. Чим вища конкурентна позиція позичальника на ринку, тим нижчою є плата за користування фінансовими ресурсами.

   Фінансові ринки  виконують ряд важливих функцій.

   По-перше, забезпечують  таку взаємодію покупців та  продавців фінансових активів, у результаті якої встановлюються ціни на фінансові активи, що зрівноважують попит і пропозицію на них.

На фінансовому ринку  кожен із інвесторів має певні  міркування щодо дохідності та ризиковості своїх майбутніх вкладень у фінансові активи. При цьому, звичайно, ним враховується існуюча на фінансовому ринку ситуація: мінімальні процентні ставки та рівні процентних ставок, що відповідають різним рівням ризику. Емітенти фінансових активів, для того щоб бути конкурентоспроможними на фінансовому ринку, прагнуть забезпечити інвесторам необхідний рівень дохідності їх фінансових вкладень. На ефективно діючому фінансовому ринку формується рівноважна ціна на фінансовий актив, яка задовольняє й інвесторів, і емітентів, і фінансових посередників.

   По друге, фінансові  ринки запроваджують механізм  викупу у інвесторів належних їм фінансових активів і тим самим підвищують ліквідність цих активів.

 Чим ефективніше  функціонує фінансовий ринок, тим вищу ліквідність він забезпечує фінансовим активам, що перебувають в обігу на ньому, оскільки будь-який інвестор може швидко і практично без втрат у будь-який момент перетворити фінансові активи на готівку.

   Фінансові посередники  завжди готові не тільки викупити фінансові активи, а й продати їх інвесторам у разі потреби. Здійснюючи на постійній основі викуп і продаж фінансових активів, фінансові посередники не тільки забезпечують ліквідність фінансових активів, що є в обігу на ринку, а й стабілізують ринок, протидіють значним коливанням цін, які не пов'язані із змінами в реальній вартості фінансових активів та змінами в діяльності емітентів цих активів.

По третє, фінансові  ринки сприяють знаходженню для  кожного з кредиторів (позичальників) контрагента угоди, а також суттєво зменшують витрати на проведення операцій та інформаційні витрати.

   Фінансові посередники,  здійснюючи великі обсяги операцій  по інвестуванню та залученню  коштів, зменшують для учасників  ринку витрати і відповідні ризики від проведення операцій із фінансовими активами. Як на ринку акцій та облігацій, так і на кредитному ринку саме посередники відіграють вирішальну роль у переміщенні капіталів. Особливо помітна ця роль при фінансуванні посередниками корпорацій, що мають не найвищий кредитний рейтинг, і кількість яких є значною в усіх країнах світу. Фінансові посередники зменшують витрати через здійснення економії на масштабі операцій і вдосконалення процедур оцінювання цінних паперів, емітентів та позичальників на кредитному ринку.

   У країнах з  розвиненою ринковою економікою  функціонують високоефективні фінансові  ринки, які забезпечують механізм  перерозподілу фінансових ресурсів серед учасників ринку і сприяють ефективному розміщенню заощаджень серед галузей економіки.

  Для того, щоб зрозуміти  яким чином фінансовий ринок  діє як механізм взаємодії  власників заощаджень, фінансових  посередників та реальних інвесторів, як відбувається мобілізація  заощаджень у фінансові ресурси,  необхідно з’ясувати структуру  фінансового ринку.

 

 

2. СТРУКТУРА ФІНАНСОВОГО РИНКУ, ЙОГО ВИДИ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ

 

 

   Структура фінансового  ринку залежить від критерію, який покладено в її основу.   Вона може змінюватись і приймати свої специфічні особливості.

 Так в основу  структури фінансового ринку, поданої на рис. № 1.2,  покладено класифікацію за суб’єктами господарювання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.2. Структура фінансового ринку за суб’єктами господарювання.

 

    Основними  суб'єктами фінансового ринку виступають держава, населення, професійні учасники ринку — фінансові інститути та інститути інфраструктури, інститути позафінансової сфери, а також іноземні учасники ринку.

    Зміст державного регулювання фінансового ринку полягає в здійсненні комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком та запобіганні зловживанням і порушенням у цій сфері. Державне регулювання здійснюється з метою:

•  створення умов для ефективної мобілізації та розміщення на ринку вільних 

   фінансових ресурсів;

•  захисту прав інвесторів та інших учасників фінансового ринку;

•  контролю за прозорістю та відкритістю ринку;

•  дотримання учасниками ринку вимог актів законодавства;

•  запобігання монополізації  та сприяння розвитку добросовісної  конкуренції на фінансовому ринку.

   Хоча в процесі регулювання фінансового ринку державою реалізуються різні підходи до регулювання діяльності професійних та інших учасників ринку — інвесторів і емітентів, державне регулювання має забезпечувати однакові права й однаковий доступ до ринку всіх його суб'єктів, максимальну прозорість ринку, конкурентне середовище, не допускати монополізації ринку. На сьогодні для всіх країн основними формами державного регулювання фінансового ринку є:

•   прийняття актів законодавства  з питань діяльності учасників ринку;

•   регулювання випуску та обігу фінансових активів;

•  реєстрація випусків (емісій) фінансових активів та інформації про їх випуск, контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску та продажу фінансових активів;

• регулювання прав і обов'язків учасників ринку;

•  видавання спеціальних дозволів (ліцензії!) на здійснення професійної діяльності на ринку та забезпечення контролю за такою діяльністю;

• створення системи захисту  прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами фінансових активів і особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку;

• контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку, контролюючим органам;

•  контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку тощо.

   За допомогою законів та нормативних актів держава впливає на поведінку учасників ринку і певною мірою спрямовує розвиток ринку в заданому напрямі.

 До основних напрямів державного  регулювання фінансового ринку належать регулювання:

1) процедур випуску та обігу  фінансових активів;

 2) різних видів фінансової діяльності, таких як торгівля фінансовими активами, валютними цінностями, надання кредитних, страхових послуг, емісійна діяльність тощо;

3)  діяльності конкретних  фінансових інститутів (комерційних  банків, страхових, інвестиційних  компаній, пенсійних фондів та  інших посередників);                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                        4)  діяльності іноземних учасників ринку.