Ринок банківських металів в Україні

ВСТУП

           Ринок банківських металів в  Україні – це найбільш молодий сегмент національного валютного ринку й відповідно фінансового ринку. Він почав свою діяльність як організований ринок в 1998 г. з відповідної постанови НБУ «Положення про організацію торгівлі банківськими металами на валютному ринку України», що встановила правила діяльності банків з банківськими металами.

          У світі банки працюють переважно  з безготівковими металами, тому  що це не має потреби в  зайвих видатках на перевезення  й зберігання металу. Але український  ринок банківських металів має  переважно наявний характер. Значна  частина українського ринку банківських  металів, як і в усьому світі,  традиційно належить золоту.

          Розвиток ринку золота й збільшення  видів і обсягів операцій із  золотом можуть сприяти збільшенню  прибутків банків, поліпшенню показників  їхньої діяльності й тим самим  підвищенню конкурентоспроможності  банківської системи України.

1. ЗАГАЛЬНА СТРУКТУРА РИНКУ БАНКІВСЬКИХ МЕТАЛІВ

На макрорівні ринок банківських  металів (далі – РБМ) виконує функцію  накопичення дорогоцінного металу в державному резерві, дає змогу  проводити операції на світовому РБМ. На мезорівні - функцію видобутку, афінажу та доставлення банківського металу до кінцевого споживача, а саме: ювелірної промисловості, автомобілебудування, авіакосмічного машинобудування, приладобудування, медицини тощо. На мікрорівні РБМ дозволяє тримати заощадження населення у металах і монетах, здійснювати інвестиції в банківські метали.

Держава виконує на РБМ  функції регулювання, організації та контролю.

Підприємства та організації  можуть виступати як продавцями, так  і покупцями банківських металів  на ринку. Якщо це афінажні компанії, то вони здійснюють очищення видобутого металу і доведення його до найвищих проб стандартної якості.

Національний банк України  на РБМ здійснює такі функції:

• видає банкам письмовий дозвіл на ведення операцій з банківськими металами;
• виділяє кошти на здійснення розрахунків із підприємствами з купівлі-продажу банківських металів;
• зберігає дорогоцінні метали у Державній скарбниці;
• проводить операції РЕПО на РБМ;
• розміщує дорогоцінні метали на депозит;
• проводить переговори та операції з іншими міжнародними учасниками РБМ;
• встановлює порядок торгівлі банківськими металами;
• організовує діяльність державної скарбниці.

Правління НБУ виконує  функції підтверджуючого органу, органу останньої інстанції, який затверджує ухвалені рішення щодо здійснення операцій із розміщення дорогоцінних металів  на рахунках іноземних банків, купівлі-продажу  дорогоцінних металів як на території України, так і за її межами та ін.

Певні обов’язки щодо операцій з банківськими металами покладено на Державну скарбницю. Практикується вивезення за кордон брухту дорогоцінних металів (золота, платини) для переробки та афінажу з подальшим розміщенням у депозити в клірингових банках з місцезнаходженням у Лондоні або Цюріху.

Державна скарбниця НБУ  – це окремий структурний підрозділ  центрального апарату НБУ, покликаний створювати і зберігати запаси дорогоцінних металів та інших коштовностей, проводити  з ними відповідні операції для нагромадження  золотовалютних резервів, які зараховуються  на баланс Національного банку України. Свою діяльність Державна скарбниця  здійснює за рахунок кошторису НБУ.

До основних функцій і  завдань Державної скарбниці  необхідно зарахувати:

• накопичення, облік та зберігання банківських металів, дорогоцінного каміння та виробів із них, інших коштовностей як на території України, так і за її межами;
• здійснення за рішенням Правління НБУ операцій щодо розміщення дорогоцінних металів на рахунках і вкладах іноземних банків та проведення інших операцій із дорогоцінними металами відповідно до міжнародної банківської практики; підготовка пропозицій НБУ про видачу банкам дозволу на здійснення операцій із дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням; здійснення розрахунків, у межах виділених НБУ коштів, із підприємствами, установами, організаціями за придбані або реалізовані дорогоцінні метали, каміння та коштовності;
• передання заводам для афінажу і перероблення брухту дорогоцінного металу й забезпечення повернення до Державної скарбниці зливків дорогоцінних металів після афінажу;
• розроблення проектів закупівельних та відпускних, цін на дорогоцінні метали та дорогоцінне каміння.

          Першу поставку дорогоцінного металу до Державної скарбниці, створеної при Національному банку України, а саме платини, яку переплавляли в Інституті електорзварювання ім. Є. О. Патона, - було здійснено Львівським підприємством “Аргентум” у грудні 1991 р. Було відкрито цілу мережу скупок та ломбардів, що дало змогу накопичити значні запаси металу [7. с. 28]. Примноження дорогоцінних металів в Україні відбувалося зі швидкістю приблизно 400 кг золота та 1 тонна срібла за рік і на 2004 р. становило понад 7,5 тонни металу, що приблизно дорівнює 1,4% загальних золотовалютних резервів країни [7. с. 29]. У 2008 р. золотий запас України склав 27 т [7. с. 29].

Золотий запас України створюється Національним банком України і складається з афінованого золота в зливках, є державною власністю і становить частину державних золотовалютних резервів України.

Керівництво МВФ із платіжного балансу дає таке визначення золотовалютним резервам: "це зовнішні активи, які завжди доступні та контролюються органами монетарного управління для прямого фінансування платіжного балансу, для непрямого регулювання обсягів такого дисбалансу через інтервенції на валютному ринку, що впливають на валютний курс та/або для інших цілей".

Що  стосується золотовалютного резерву України, то Положення «Про основні принципи управління золотовалютним резервом Національного банку України» (затверджене постановою №353 Правління НБУ від 11.09.2000р.) визначається, що золотовалютний резерв - це високоліквідні активи Національного банку в іноземній валюті І групи класифікатора іноземних валют (тобто вільноконвертована валюта) та монетарне золото, що перебуває в управлінні та обліковується на балансі Національного банку. Основна мета: формування, збереження та накопичення золотовалютних резервів визначається як забезпечення внутрішньої і зовнішньої стабільності національної грошової одиниці України, а також поліпшення кредитоспроможності країни, створення сприятливих умов для здійснення зовнішніх запозичень, гарантування виконання Україною своїх зобов’язань перед міжнародними валютно-фінансовими організаціями, регулювання платіжного балансу України та проведення валютних інтервенцій у рамках монетарної політики Національного банку.

2. СТРУКТУРА РИНКУ БАНКІВСЬКИХ МЕТАЛІВ В УКРАЇНІ

          Загальну структуру ринку дорогоцінних металів України необхідно розглядати як модель, що складається із таких взаємопов’язаних секторів:

• біржового ринку фізичних дорогоцінних металів у стандартизованій формі;
• міжбанківського РБМ;
• роздрібного РБМ;
• гуртового РБМ;
• роздрібного ринку ювелірних виробів;
• гуртового ринку ювелірних виробів.

       Організація торгівлі банківськими металами в Україні регламентована Законом України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" від 18 листопада 1997 р. №637/97-ВР, а також Положенням про організацію торгівлі банківськими металами на валютному ринку України, затвердженим постановою Правління Національного банку України 24 лютого 1998 р. № 65.

       До дорогоцінних металів належать золото, срібло, платина і метали платинової групи (паладій, іридій, родій, осмій, рутеній) у будь-якому вигляді та стані (сировина, сплави, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні сполуки, вироби, відходи, брухт тощо).

        Банківськими металами називають дорогоцінні метали (золото, срібло, платина, метали платинової групи), доведені до найвищих проб відповідно до світових стандартів у злитках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

       Банківські метали, які є об'єктом купівлі і продажу на валютному ринку України, існують у вигляді стандартних і міряних злитків та монет, вироблених з дорогоцінних металів.

       Банківські метали підлягають обов'язковій сертифікації через оформлення сертифіката якості - письмового документа або клейма визнаного афінажера, які засвідчують назву металу, його пробу (кількість часток хімічно чистого дорогоцінного металу на 1 000 часток лігатурної маси) та серійний номер, а також назву компанії-виробника.

     Торгівлю банківськими металами здійснюють у межах прав, наданих чинним законодавством України, такі учасники валютного ринку: Національний банк України, Українська міжбанківська валютна біржа, уповноважені банки та уповноважені фінансово-кредитні установи на підставі ліцензії Національного банку України на право здійснення відповідних операцій з валютними цінностями.

     Торгівлю банківськими металами поділяють на оптову та роздрібну.

     Оптова торгівля банківськими металами здійснюється на Українській міжбанківській валютній біржі, а роздрібна - уповноваженими банками та уповноваженими фінансово-кредитними установами, які отримали ліцензію Національного банку України на право здійснення операцій з банківськими металами, безпосередньо через власні каси в операційних залах уповноважених банків та фінансово-кредитних установ з фізичними особами - резидентами і нерезидентами.

    До оптової торгівлі належать операції купівлі-продажу за однією угодою або з одним контрагентом протягом робочого дня більше ніж 100 грамів золота, платини чи металів платинової групи або 1 000 грамів срібла у злитках чи монетах у кількості понад 10 золотих, платинових або срібних монет.

    До роздрібної торгівлі відносять операції купівлі-продажу за однією угодою або з одним контрагентом протягом робочого дня не більше ніж 100 грамів золота, платини чи металів платинової групи або 1 000 грамів срібла у злитках чи монетах у кількості не більше ніж 10 золотих, платинових або срібних монет.

     Роздрібна торгівля банківськими металами здійснюється відповідно до нормативних актів, зокрема інструкцій Національного банку України з організації емісійно-касової роботи в установах банків.

     Ринок банківських металів в Україні - це наймолодший сегмент національного валютного ринку і відповідно фінансового ринку. Він розпочав свою діяльність як організований ринок у 1998 р. з відповідної постанови НБУ, якою було затверджено Положення про організацію торгівлі банківськими металами на валютному ринку України, що встановило правила діяльності банків з банківськими металами. У світі банки працюють переважно з безготівковими металами, бо це не потребує зайвих витрат на перевезення та зберігання металу. Але український ринок банківських металів має переважно готівковий характер. Значна частина українського ринку банківських металів, як і в усьому світі, традиційно належить золоту.

      На сьогодні спостерігається тенденція до збільшення кількості банків, які бажають працювати з банківськими металами, і це свідчить про чималий потенціал розвитку даного ринку і можливості отримувати вигоду від операцій на ньому як для банків, так і для клієнтів.

3. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ БАНКІВСЬКИХ МЕТАЛІВ В УКРАЇНІ

     1-й етап (1991-1996pp.). Початок даного етапу відзначається прийняттям постанови від 2 грудня 1991 р. Верховною Радою України "Про створення запасу дорогоцінних металів і каменів", з наділенням Національного банку України правом збору та збереженню золотого резерву країни.

      2-й етап (1997-2001 pp.). Даний етап характеризувався прийняттям наступних нормативно-правових актів:

• 1997 рік - Закон України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними";
• 1998 рік - Положення про організацію торгівлі банківськими металами на валютному ринку України.

      Одним із здобутків даного етапу стала поява з січня 1999 року оптової торгівлі банківськими металами, що стала відбуватися на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ). Основні характеристики перших торгів по золоту:

• учасники торгівлі - Правекс-Банк, УАВБанк, Національний банк України;
• фіксинг проводився за процедурою Лондонського золотого фіксингу (London Gold Fix). Особливість - ціна першого фіксингу більш ніж на 30 % була вище ціни Лондонського фіксингу на відповідну дату.