Рейтингові оцінки діяльності банків

1. Аналіз капіталу.

Аналіз капіталу має визначити, чи може банк гарантувати  достатній захист коштів вкладників.

Банк постійно повинен мати визначений (згідно з  вимогами НБУ) мінімальний обсяг  капіталу. Як правило, це — рівень капіталу, необхідний для одержання відповідних  ліцензій на здійснення банківських  операцій. Коли ж мінімальний рівень капіталу стає недостатнім для захисту  вкладів клієнтів, необхідно вчасно приймати рішення про його збільшення.

Отже, основне  завдання аналізу капіталу полягає  в тому, щоб вчасно визначити ступінь  достатності обсягу капіталу та збільшити  його до необхідного.

Під час визначення адекватності капіталу розрізняють  два його рівні:

1. основний капітал (капітал 1-го рівня);
2. додатковий капітал (капітал 2-го рівня).

Визначаючи  адекватність капіталу банку, необхідно  скоригувати його активи на відповідні коефіцієнти ризику. При цьому  треба мати на увазі, що за балансові  статті також можуть містити певні  ризики для банку. Прикладом такого ризику може бути надання банком гарантій від імені клієнта за відповідну плату.

Іншим прикладом  такого ризику є надання банком комерційного або документарного акредитива своєму клієнту.

Базельська  угода визначає ступінь ризику за трьома основними типами забалансових статей. Ці показники ризику використовуються під час переведення забалансового ризику в ризик, що асоціюється з активами. Наприклад, гарантія має показник ризику, який дорівнює 100%. Це означає, що вона може набути форму кредитування клієнта, але містить повний банківський ризик.

За даними аналізу капіталу банку встановлюється рейтингова оцінка за такими критеріями:

1. Рейтинг 1 (сильний):

1. банки, у яких нормативи платоспроможності й достатності капіталу набагато перевищують 8% і 4% відповідно;
2. банки, у яких показники капіталу кращі, ніж у всіх інших банках;
3. банки, які за даними інспекторських перевірок мають відмінну якість активів.

2. Рейтинг 2 (задовільний):

1. банки, в яких нормативи платоспроможності й достатності капіталу вищі за 8% і 4%;
2. банки, що є кращими серед банків своєї групи за показниками капіталу;
3. банки, які за даними інспекторських перевірок на місцях мають задовільну якість активів або принаймні середню якість активів.

3. Рейтинг 3 (посередній):

1. банки, в яких показники основного й сукупного капіталів відповідають установленим нормативам;
2. банки, що посідають посереднє місце серед інших банків за показниками капіталу;
3. банки щонайменше з посередньою якістю активів, визначеною перевірками на місцях.

4. Рейтинг 4 (граничний):

1. банки, що виконують принаймні один з двох установлених нормативів;
2. банки, що перебувають в останній третині або чверті банків своєї групи за показниками капіталу;
3. банки, що демонструють слабкість або мають проблеми з якістю активів за результатами інспектування на місцях.

5. Рейтинг 5 (незадовільний):

1. банки, які порушують установлені нормативи або мають негативні показники капіталу (дефіцит капіталу);
2. банки, показники капіталу яких є гіршими серед інших банків групи;
3. банки, в яких за даними інспекторських перевірок на місцях якість активів є граничною або незадовільною.
2. Аналіз якості активів

Низька якість активів є найпоширенішою проблемою  для нестійких і погано керованих  банків, хоча це і не єдина причина  їхньої фінансової слабкості. Метою  проведення аналізу якості активів  банку є визначення їхньої життєздатності і правильності відображення їхньої вартості у звітності банку. З  метою найточнішого аналізу якості активів використовується система  класифікації кредитів, інших видів  активів та забалансових статей.

Активи, що визнаються задовільними (стандартними), не підлягають класифікації.

Активи, з  якими банк має явні проблеми і  за якими кінцеве погашення не гарантоване, класифікуються як субстандартні.

Активи, збитки за якими майже безсумнівні, але  їхній розмір поки що не можна точно  встановити, класифікуються як сумнівні.

Активи, які  безперечно не будуть погашені і, таким  чином, не є життєздатними активами банку, класифікуються як збиткові.

За необхідності можна виділити ще одну категорію  активів — "особливо згадані", до якої входять активи, що не є задовільними, але поки що не викликають настільки  серйозного занепокоєння, щоб бути занесеними до категорії субстандартних. Однак такий підхід не завжди застосовується під час аналізу якості активів.

 

Таблиця 1.2 –  Зважування на ризик за кожною класифікацією активів

Класифікація активів банків	Оцінка ризику
Задовільні	0%
Особливо згадані	20%
Субстандартні	50%
Сумнівні	70%
Збиткові	100%

 

 

Отже, під  час аналізу всі активи (а також  забалансові статті, якщо вони є в класифікації) множаться на відповідний коефіцієнт ризику. Загальна сума зважених на коефіцієнт ризику активів є середньозваженою вартістю класифікованих активів.

Середньозважена вартість класифікованих активів за категоріями стає чисельником під  час визначення якості активів. Знаменником  під час визначення якості активів, як правило, є капітал банку з  таким коригуванням:

1. якщо банк зробив спеціальні відрахування на відшкодування збитків за кредитами, ці відрахування віднімаються від вартості активу до його класифікації;
2. якщо банк має загальні резервні відрахування, які можуть бути використані для відшкодування можливих збитків у майбутньому, ця сума додається до суми капіталу.

Якість  активів визначається таким співвідношенням:

 

При цьому  загальна рейтингова оцінка якості активів  визначається за такими показниками (табл. 1.3).

 

Таблиця 1.3 –  Показники загальної рейтингової оцінки якості активів

Співвідношення між вартістю класифікованих активів та капіталом, %	Рейтингова оцінка
Менше 5%	сильний (1)
Від 5% до 15%	задовільний (2)
Від 15% до 30%	посередній (3)
Від 30% до 50%	граничний (4)
Понад 50%	незадовільний (5)

 

 

3. Аналіз надходжень

Надходження банку та його рентабельність —  важливі показники, що характеризують ефективність діяльності банку та його загальний фінансовий стан. Тому аналіз цих показників має велике значення для забезпечення стабільності банківської  системи.

Банк повинен  мати достатній розмір надходжень (прибутків), щоб забезпечити свій розвиток. Іншими словами, він мусить направляти достатній  обсяг прибутків на підтримування  або збільшення свого капіталу. Якщо коефіцієнти капіталу банку мають  тенденцію до погіршення, це свідчить про те, що прибуток банку невисокий, або що недостатній обсяг його прибутків залишається нерозподіленим. Це, зокрема, може бути у разі виплати надто великої частки прибутків у формі дивідендів власникам банку.

Під час фінансового  аналізу банку важливо з'ясувати  взаємозв'язок між надходженнями  і якістю активів. Банк, що має проблеми з якістю активів, буде змушений в  обліку визнати збитки й знизити  вартість проблемних активів (тих, що підлягають класифікації). Ці збитки скоротять  надходження банку або навіть призведуть до того, що банк зазнає збитків  від своєї основної діяльності.

З якістю активів  тісно пов'язане питання достовірності  даних про надходження. Наприклад, якщо банк не визнає з погляду обліку свої безнадійні кредити, тобто не робить резервних відрахувань, його надходження  можуть здаватися достатніми, але  насправді вони завищуються, тоді як проблемні активи враховуються за завищеною вартістю.

Про недостовірність  даних щодо надходжень можуть свідчити нарахування процентів до прибутків  раніше, ніж вони отримані.

Проценти  за кредитами можуть бути:

1. заробленими;
2. стягненими (отриманими).

Якщо платежі  за кредит прострочені, а банк продовжує  нараховувати зароблені, але не одержані проценти, то він фактично завищує  свої надходження за процентами. Адже може статися, що вони ніколи не будуть виплачені.

Отже, нарахування  процентів банк має негайно призупинити, як тільки несплата заборгованості досягне  відповідного строку (як правило — 90 днів).

Крім того, під час аналізу надходжень необхідно  брати до уваги й інші фактори, зокрема:

1. усталену практику амортизації активів, які з часом втрачають свою вартість;
2. правильність ведення розрахунку заборгованості за податками;
3. відображення в обліку сум, виплачених власникам банку у формі дивідендів після виплати податків.

Якщо банк виплачує високі відсотки чистого прибутку як дивіденди, то він не зможе використати  достатню частку своїх прибутків  для збільшення капіталу.

Рівень  надходжень розраховується як коефіцієнт прибутковості за формулою:

*100%

 Аналіз надходжень здійснюється на основі річних та квартальних даних після коригування на податкові виплати.

Загальна  рейтингова оцінка якості надходжень установлюється залежно від коефіцієнта  прибутковості:

 

Таблиця 1.4 –  Загальна рейтингова оцінка якості надходжень

Коефіцієнт прибутковості	Рейтингова оцінка
Понад 1%	сильний (1)
від 0,75% до 1,0%	задовільний (2)
від 0,50% до 0,75%	посередній (3)
від 0,25% до 0,50%	граничний (4)
Нижче 0,25% або чисті збитки	незадовільний (5)

 

 

4. Аналіз ліквідності

Аналіз ліквідності  банку дає можливість виявити, чи спроможний він виконувати свої зобов'язання у визначені строки і без втрат.

Найпростіший  метод діяльності банку — збереження відповідної частини своїх активів  у ліквідній формі, тобто у  вигляді готівки, залишків на коррахунках  у Національному банку, а також  в інших банках, у державних  цінних паперах (за можливості швидкого їх перетворення на готівку).

Одначе існує  відповідний взаємозв'язок між ліквідністю  і надходженнями. Він полягає  в тому, що ліквідні активи, як правило, дають менший процент, ніж неліквідні (особливо кредити), а банки, що тримають у ліквідній формі значну частину  своїх активів, матимуть нижчу рентабельність. Тому банки, котрі проводять агресивну  політику одержання максимальних прибутків, намагаються утримувати ліквідні активи на мінімально припустимому рівні.

Правильне управління ліквідністю потребує підтримання  достатнього рівня ліквідності, щоб банк міг вчасно і без збитків  для себе виконувати свої зобов'язання. За виняткових обставин, у разі необхідності якнайшвидшого залучення ліквідних  коштів керівництво банку може здійснити  продаж активів зі збитками для себе лише для того, щоб виконати свої зобов'язання, хоч це і позначиться  негативно на рентабельності банківської  установи.

Банки повинні  визначати обсяг потрібних ліквідних  коштів, враховуючи при цьому два  фактори: