Проблеми й перспективи функціонування інвестиційних банків

- нормативу (коефіцієнта) співвідношення  регулятивного капіталу й сукупних  активів (Н3) — не менше ніж  12 %;

- нормативу загальної суми інвестування (Н12) — не більше ніж 90 %;

- залучення вкладів фізичних  осіб має становити не більше 5 % регулятивного капіталу банку.

Можливо, саме тому в Україні сьогодні де-юре не існує жодної спеціалізованої  інвестиційної фінустанови, хоча де-факто  функціонують банки, які містять у своїй назві слово "інвестиційний".

До вересня 2008 року авторитет у  глобальному "інвестиційному банкінгу" зберігали банки так званої Великої  п'ятірки Уолл-Стріт: "Merrill Lynch", "Morgan Stanley", "Goldman Sachs", "Bear Stearns", "Lehman Brothers".

Американський інвестиційний банк "Merrill Lynch" був заснований у 1914 році Чарльзом Меррілом і Едмундом Лінчем. За останні роки чистий прибуток банку  сягнув 5,1 млрд дол. США, обсяг клієнтських  активів — 1,6 трлн дол. США, а кількість співробітників на 2008 рік — 60 тис. У вересні 2008 року Федеральною резервною системою США було оголошено про покупку "Merrill Lynch" "Bank of America" за 50 млрд дол. США.

"Morgan Stanley" засновано в Нью-Йорку  5 серпня 1939 року Генрі Мор-ґаном  і Xарольдом Стенлі шляхом відокремлення від материнської фінансової компанії "J.P. Morgan & Co". Таке відокремлення було спричинене законом Гласса — Стігала. Протягом першого року роботи банк завоював 24 % ринку первинних розміщень (IPO). Уже до 1971-го банк був одним із головних гравців на ринку злиття И поглинання та біржової торгівлі [ru.wikipedia.org/wiki/Morgan_ Stanley.].

Наприкінці 2008 року "Morgan Stanley" змінив статус зі спеціалізованого інвестиційного банку на банківський холдинг  із метою доступу до екстрених кредитів Федеральної резервної системи (ФРС) США.

Інвестиційний банк "Goldman Sachs" засновано  в 1869 році Маркусом Ґолдма-ном —  досвідченим фінансистом, постійним  учасником фондового ринку. Однією з найважливіших подій у історії  розвитку банку стало первинне розміщення його акцій на фондовому ринку в 1999 році. Втім, на ринку було розміщено невелику кількість акцій — лише 12 %: 48 % акцій "Goldman Sachs" належало партнерським об'єднанням, 22 % — перебувають у працівників банку, 18 % — у володінні довгострокових інвесторів.

Бізнес "Goldman Sachs" поділено на 3 підрозділи [The Goldman Sachs Business Continuity Program for Disasterrecovery: Overview. — goldmansachs.com/our-firm/about-us/continuity.pdf.]: інвестиційна банківська справа, біржова торгівля, управління активами И цінними паперами.

Інвестиційна діяльність, у свою чергу, поділяється ще на два підрозділи: фінансовий консалтинг (консультації щодо злиття И поглинання, реструктуризації, відділення компаній від материнських структур) та андерайтинг (публічне і приватне розміщення пайових інструментів, цінних паперів та їх похідних).

Услід за "Morgan Stanley" "Goldman Sachs" направив у Федеральну резервну систему  США запит на зміну статусу. Наприкінці 2008 року запит керівництва інвестиційного банку було задоволено И тим самим відкрито шлях до екстрених кредитів ФРС.

Ще одним гігантом інвестиційного банківського бізнесу у США по праву вважається "Bear Stearns", заснований у 1923 році. Акції банку входять  у біржовий індекс S&P 500. У вересні 2007-го банк опинився в епіцентрі іпотечної кризи у США. У результаті два хедж-фонди під його управлінням втратили на інвестиціях у іпотечні цінні папери близько 1,6 млрд дол. США, що викликало небувалу паніку на фондовому ринку [Bear Stearns пошла на спекулятивный процент. — vedomosti.ru/newsline /index.shtml?2007/08/08/465609.]. 16 березня 2008 року керівництво "JP Morgan Chase" оголосило про купівлю "Bear Stearns" за 236,2 млн дол. США, тобто по 2 долари за акцію, що засвідчило серйозні боргові проблеми банку.

У 1850 році братами Генрі, Емануелем  і Майером Леманами був заснований інвестиційний банк "Lehman Brothers". Уже у XX столітті банк став одним  зі світових лідерів у інвестиційному бізнесі, а разом із тим, завдяки  спеціалізації на фінансових послугах та інвестиційному менеджменті, мав регіональні штаб-квартири в Лондоні И Токіо, а також численні офіси в багатьох країнах світу. Чисельність персоналу цього банку становила понад 25 тисяч осіб [History of Lehman Brothers. — http://www.library.hbs.edu/hc/lehman/history.html.]. Попри все це в ніч на понеділок 15 серпня 2008 року "Lehman Brothers" звернувся в суд із заявою про банкрутство і проханням захисту від кредиторів. Борги банку сягнули 613 млрд дол. США.

Хоча на початку XXI століття "інвестиційний  банкінг" у США поглинув увесь комплекс класичних інвестиційних послуг, а разом із тим здійснив прорив у операціях із іпотечними цінними паперами, 2008 рік виявився фатальним і приніс істотні зміни в інституційній структурі ринку банківських інвестицій США. Це було спричинене таким [Якимин B.H., Бузик А.С. Крах инвестиционного банкинга в США // Банковское дело. — 2008. — № 11. — С. 56—58.]:

- по-перше, інвестиційні банки  мали більшу частку запозичених  коштів порівняно з фінансово-кредитними  установами інших типів, що сприяло зростанню негативних наслідків падіння вартості активів та істотно підвищувало ризики неплатоспроможності;

- по-друге, вони не мали стабільних  доходів, що властиві комерційним  банкам; відсутність диверсифікації  в напрямах діяльності призвела  до посиленої залежності від конкретної ситуації на інвестиційному ринку;

- по-третє, погіршенню становища  інвестиційних банків сприяли  розгортання широкомасштабної діяльності  у сфері іпотечного кредитування  й надмірна увага до операцій, особливо високоризикових, із іпотечними цінними паперами.

Необхідність  функціонування таких специфічних  фінансово-кредитних установ, як інвестиційні банки, випливає з їх інституційної  сутності, адже це професійні учасники інвестиційного ринку, котрі мають  неабиякі навички щодо акумулювання довгострокових ресурсів та їх раціонального розміщення. Попри це інвестиційні банки можуть стати надійними партнерами як для емітентів, так і для інвесторів, що водночас виокремить їх (інвестиційні банки) як рушійну силу розвитку вітчизняного фондового ринку.

Саме з  метою визначення перспектив розвитку інституції інвестиційних банків в  Україні потрібно окреслити ряд  параметрів щодо створення й функціонування моделі інвестиційних банків у вітчизняній  банківській системі. Це форма власності  банку, ресурси та сфера діяльності банку.

Форма власності  банку. На нашу думку, державна форма  власності, в першу чергу, дасть  змогу ефективно контролювати використання бюджетних коштів як одного з багатьох джерел ресурсів банку на виконання  пріоритетних інвестиційних проектів.

Стосовно  ресурсів зазначимо, що доцільно було б зняти нормативні обмеження  щодо коштів фізичних осіб, при цьому  їх доцільно залучати лише на довгостроковій основі, тобто на більш ніж 1—3 роки.

У сфері  діяльності банку пріоритет, звичайно, повинен надаватися реалізації значимих інвестиційних проектів для вітчизняної економіки й, безперечно, на інноваційній основі. Разом із тим, ми переконані в необхідності мораторію на доступ до сфери споживчого кредитування для спеціалізованих інвестиційних банків, адже, по-суті, їх місією є розвиток, а не "проїдання".

Існує думка, що розвиток банками проектного фінансування створює можливості для взаємодії  з іноземними банками. Оскільки, по-перше, місцевий банк краще знає клієнта, а  також економічне і правове середовище, але на відміну від іноземного банку не завжди має відповідні можливості й досвід. По-друге, роль місцевого банку полягає у проведенні експертизи, в тому числі оцінки ризиків конкретного проекту, тоді як іноземний банк бере на себе лише ризик банку, не вникаючи в суть і деталі кінцевого проекту [Ільченко-Сюйва Л.В., Шпак М.С. Роль банківської системи у проектному фінансуванні: світовий досвід та українські реалії // Інвестиції: пратика та досвід. — 2008. — № 16. — С. 11—15.].

Разом із тим  сучасні інвестиційні банки виконують багато різноманітних функцій, що вигідно виділяє їх на ринку банківських послуг [Луців Б.Л. Банківська діяльність у сфері інвестицій. — Тернопіль: Економічна думка; Карт-бланш, 2001.]:

1) інвестиційні  банки спеціалізуються на розміщенні цінних паперів, тому в них є можливість здійснити операції з розміщення швидше, ефективніше та з меншими затратами, ніж у компаній-емітентів;

2) далеко  не кожне підприємство, що вирішило  залучити додатковий капітал  через випуск цінних паперів, спроможне здійснити необхідні дослідження на всіх етапах підготовки і проведення емісії в тих обсягах і на тому рівні, як це здатні зробити відповідні підрозділи інвестиційних банків;

3) багато  компаній і підприємств, що  тільки розгортають свою діяльність, гостро потребують професійної підтримки інвестиційних банків, у першу чергу, для створення вторинного ринку власних цінних паперів;

4) необхідність  залучення професійних послуг  інвестиційних банків стає особливо  очевидною, коли йдеться про  такі ключові моменти в підготовці емісії, як проектування, визначення часу емісії, встановлення ціни випуску й конструювання випуску. Отже, головною місією діяльності інвестиційних банків повинна стати підтримка реального сектору економіки через надання послуг підприємствам-емітентам і професійну діяльність на ринку фінансових активів.

На наш  погляд, важливу роль у моделі інвестиційного банку відіграє система управління інвестиційними ризиками. Вважаємо, що функціонування такої системи дасть  змогу менеджменту банку не тільки ефективно передбачати і прогнозувати можливі збитки, а й визначати кон'юнктуру ринку та можливі диспропорції. Основною диспропорцією в сегменті ринку інвестицій є, все ж таки, дисбаланс у співвідношенні заощаджень і інвестицій. Проте окремі диспропорції виходять за рамки національних економік, а саме [Науменкова С.В., Міщенко С.В. Проблеми подолання негативного впливу глобальних диспропорцій та формування нового геофінансового механізму // Фінанси України. — 2009. — № 3. — С. 23—36.]:

1) глобальна  незбалансованість рахунків поточних операцій;

2) зміна  спрямованості транскордонних потоків  капіталу з переважанням інвестицій  розвинутих країн у корпоративний  сектор інших таких країн або  втеча капіталу із країн, що  розвиваються;

3) збереження  в більшості країн тенденцій випереджального зростання інфляції зі збільшенням реального ВВП;

4) скорочення  частки промислово розвинутих  країн у загальній сумі глобальних  заощаджень із 85 % у 1970 році до 70 % у 2005-му за відповідного  зростання обсягів заощаджень  у країнах із ринками, що розвиваються;

5) збереження  низького рівня реальних довгострокових  процентних ставок у більшості  країн та зниження норм інвестування  майже в усіх промислово розвинутих  країнах протягом останніх років  до рівня, що становить приблизно  20 % ВВП.

Це становить  загрозу міжнародній фінансовій стабільності, що, у свою чергу, породжує додаткові ризики для банків і  ринку банківських інвестицій, водночас глобальні фінансові диспропорції є основним джерелом фінансово-економічних  криз.

Наприкінці 1990-х років ринок інвестиційних банківських угод пройшов період консолідації. Це було пов'язано зі скасуванням регулятивними органами фіксованої комісії для банківських установ, що призвело до зниження прибутковості брокерської діяльності. Для збереження доходів на високому рівні банки були змушені підвищити ступінь прийнятного ризику. Внаслідок чого великі інвестиційні банки в пошуку шляхів розширення своєї ринкової частки і шляхів зростання рівня доходу значно розширили асортимент операцій. Врешті, саме такий поступ і відіграє вирішальну роль у розгортанні фатальних подій глобального "інвестиційного банкінгу".

 

Фінанси України 2009 р., № 11(168), с. 78-87