Проблеми й перспективи функціонування інвестиційних банків

Проблеми й перспективи  функціонування інвестиційних банків

У продовження  проблематики багатогранності й  неоднозначності економічних реалій сьогодення хотілося б звернути увагу  на базовий стимулятор економіки  — інвестиції. На наше переконання  і всупереч багатьом твердженням про глибоку "заморозку" кредитного й інвестиційного ринків, вихід усе-таки існує й полягає у переосмисленні економічних відносин і трансформації фінансових інституцій. Яскравий приклад потреби в терміновій модернізації фінансово-кредитних відносин можна побачити в американській банківській системі. "Осінь, яку ніколи не забути " — саме так охарактеризовано відомі події вересня 2008 року в банківській системі США у квартальному звіті одного з московських відділень "Credit Suisse" [Напольное A.B. Новая peaльнocть инвecтбaнкoвcкoгo бизнeca // Инвecтициoнный банкинг. — 2009. — № 1. — С. 56.]. Особливо шокуючою для всього ділового світу стала звістка про банкрутство американського інвестиційного банку "Lehman Brothers" та, по суті, крах "інвестиційного банкінгу" у США.

Таким чином, головною метою даної статті є  переосмислення проблем і перспектив функціонування інвестиційних банків як одних із основних інстигуцій-них учасників інвестиційного ринку. Для досягнення мети передусім необхідно: 1) визначити економічну сутність інвестиційних банків, історичні передумови їх виникнення й розвитку; 2) окреслити сучасний стан "класичних" і авторитетних у глобальному масштабі інвестиційних банків; 3) обґрунтувати економічну доцільність функціонування спеціалізованих інвестиційних банків у структурі банківської системи України; 4) виокремити проблемні аспекти та можливі перспективи діяльності інвестиційних банків у вітчизняній банківській системі.

У дослідженнях українських і зарубіжних науковців  зустрічаємо фундаментальні напрацювання щодо банківської інвестиційної діяльності та окремих питань підвищення ефективності діяльності банківських установ на інвестиційному ринку. Серед наукових досліджень проблеми на увагу заслуговують доробки таких авторів: А.М. Мороза, А.А. Пересади, М.І. Савлука, Б.Л. Луціва, Г. Мар-ковіца, В.Н. Якімкіна, В.С. Шапрана та ін.

Утім, аналіз публікацій показав, що такі аспекти  проблеми, як обґрунтування доцільності  функціонування спеціалізованих інвестиційно-кредитних  інституцій в умовах вітчизняного інвестиційного ринку й банківської системи України, є недостатньо висвітленими. Тобто досі не визначено оптимальної моделі інвестиційних банків для вітчизняної економіки. Разом із цим нормативно-правові акти, що регламентують фінансово-кредитну сферу, передбачають функціонування таких спеціалізованих інвестиційних банків. Саме це, на наш погляд, посилює актуальність обраної теми дослідження.

Виникненню  інвестиційних банків передували спеціалізація  й розподіл праці у фінансово-кредитній  сфері. Основним завданням функціонування інвестиційних банків є акумулювання довгострокового капіталу та його ефективне розміщення. Отже, інвестиційний банк як спеціалізовану фінансово-кредитну установу можна розглядати у площині основного гравця ринку довгострокових інвестиційних ресурсів, а також як альтернативне джерело стимулювання інвестиційної сфери економіки. Специфіка інвестиційних банків полягає в тому, що вони не займаються залученням вкладів населення [Енциклопедія банківської справи / Редкол.: В.С. Стельмах та ін. — К.: Молодь; Ін Юре, 2001. — 680 с.].

Інвестиційні  банки виникли наприкінці XVIII —  на початку XIX століття. Це було пов'язано  з розміщенням державних цінних паперів. Із часом ці банки почали вкладати капітал у реальні інвестиції. Одним із перших до такої інвестиційної діяльності звернувся фінансовий клан Ротшильдів, який почав активно вкладати капітал у будівництво залізниць у Європі й Азії.

Загалом інвестиційні банки за напрямами і пріоритетами їхньої діяльності можна поділити на два типи. Банки першого типу надають перевагу діяльності у сфері обслуговування емісії, розміщення й торгівлі цінними паперами. Після Великої депресії (1929—1933) і прийняття закону Гласса — Стігала у США розпочався бурхливий розвиток банків цього типу. Наприкінці 1990-х років під політичним тиском власників великих комерційних банків, які прагнули проникнути на інвестиційний ринок, було укладено одну з найперших і найбільших угод злиття між великим комерційним банком "Chase Manhattan" та інвестиційним банком "J.P. Morgan". Результатом цієї угоди стала поява банківського гіганта у США, досі відомого як "J.P. Morgan Chase". Одночасно у 2000 році набрав чинності закон Гремма — Ліча — Блайлі, яким було замінено закон Гласса — Стігала. До кінця XX — початку XXI століття інвестиційні банки першого типу перетворилися на потужні фінансово-кредитні інститути, без участі яких у світі не проводилось практично жодної емісії цінних паперів великих корпорацій. Без посередництва таких банків практично неможливо було отримати довгострокові ресурси на світовому фінансовому ринку. І це мало свої переваги. Наприклад, у США емісія цінних паперів зросла з початку 60-х до кінця 90-х років XX століття приблизно на 400 млрд дол. завдяки інвестиційним банкам. Xоч і банки мали з цього певну вигоду — 10- і 20-процентні комісійні. Але 2008-й і початок 2009 року стали для великих інвестиційних банків першого типу періодом фатальних змін.

Інвестиційні  банки другого типу надають перевагу середньо- й довгостроковому кредитуванню різноманітних галузей економіки, а також розробці та координуванню реалізації інвестиційних проектів, переважно пов'язаних із передовими технологіями й інноваційними доробками. Банки такого типу відіграли значну роль у відновленні в післявоєнний час економіки країн Західної Європи, особливо в таких країнах, як Франція, Італія, Іспанія, Португалія, де змішані чи державні інвестиційні банки забезпечили довгострокове кредитування промисловості й формування нових галузей економіки. На сьогодні в Японії 3 класичних інвестиційних банки з чітко вираженими пріоритетами у сфері довгострокових інвестицій, а в Італії, наприклад, банки середньо- й довгострокового кредитування представлені декількома напівдержавними фінустановами.

На початку XXI століття у США  інвестиційний банківський бізнес не був чітко структурованим. Так, інвестиційний банк "Merrill Lynch" розподілив свій власний бізнес на три основні складові [Глущенко С.В. Інвестиційні послуги банків: зарубіжна практика та українські перспективи // Фінанси України. — 2007. — № 5. — С. 96—104.]:

1) групу глобальних ринків та  інвестиційного банківського бізнесу;

2) групу приватної клієнтури;

3) групу інвестиційних менеджерів.

До кожної з цих груп входять  десятки юридичних осіб — компаній і банків, котрі зареєстровані  не тільки у США, а й по всьому світі, однак інвестиційний банк "Merrill Lynch" просто консолідує дохід холдингу. Так, перша й основна група включає в себе проведення брокерського обслуговування на ринках акцій, боргових інструментів, деривативів. А друга і третя групи відділені від основної та виконують скоріше маркетингові функції.

Діяльність другого за величиною  спеціалізованого інвестиційного банку  США "Morgan Stanley" структуровано дещо по-іншому:

- індивідуальний сектор;

- інституційний сектор;

- сектор інвестиційного менеджера;

- сектор кредитного обслуговування.

Більшість менеджерів американських  інвестиційних банків асоціюють  інвестиційний бізнес із угодами  андерайтингу та проведення злиття й  поглинання в корпоративному секторі (так звані операції M&A). Проте  сучасні інвестиційні банки США є продуктом реорганізації та являють собою банківські холдинги, які прагнуть покрити попит клієнтів на комплексний продукт. Холдингова компанія — це концерн, що володіє контрольними пакетами акцій інших компаній із метою здійснення нагляду за ними. Холдинги створюються з метою значної економії коштів у сфері управління, при розробці й запровадженні нової продукції й технологій виконання складних операцій. Порівняно з іншими організаційними формами кредитних установ банківський холдинг має вищу маневреність і конкурентоспроможність. Це досягається завдяки таким особливостям банківського холдингу:

- можливості оперативніше реагувати  на зміну кон'юнктури ринку:  широка мережа структурних підрозділів  дає змогу швидко здійснювати  перерозподіл кредитних ресурсів і тимчасово вільних коштів відповідно до економічних умов, різних регіонів із метою задоволення потреб клієнтури, підтримання належного рівня ліквідності й отримання додаткового прибутку;

- можливості стягнення нижчого  процента за кредит та пропозиції вищої ставки за депозитами порівняно із середньою ринковою ставкою за рахунок стійкого й диверсифікованого портфеля кредитів та інвестицій, чого не може собі дозволити більшість безфілійних банків;

- особливій привабливості банківського  холдингу для такої групи клієнтів, як організації, пов'язані єдиним технологічним ланцюгом та розміщені в регіонах, де є філії й дочірні підрозділи холдингу;

- можливості проведення з мінімальними  втратами операцій, пов'язаних із  небанківською діяльністю, що здійснюються через спеціалізовані дочірні підрозділи банківського холдингу — фінансові, страхові, інвестиційні, іпотечні, лізингові, факторингові та інші компанії, у тому числі на світових ринках.

На початку ХХІ століття класичний "інвестиційний банкінг" у США  поглинув увесь комплекс класичних інвестиційних послуг, а разом із тим здійснив прорив у операціях із іпотечними цінними паперами. Протягом 2002—2005 років ринок нерухомості США розвивався бурхливими темпами, що було пов'язано з високим рівнем купівельної спроможності й інвестиційної привабливості даного сектору економіки. Зі зростанням попиту на житло й відповідною пропозицією підвищувалися і ціни, досягнувши темпів 20—50 % на рік. Інвестиційна привабливість переросла спочатку в ажіотаж, а потім у паніку. Почали виникати нові схеми кредитування, що пропонували брати кредити з надзвичайно низькими процентними ставками за перші роки. Також деякі фінансово-кредитні установи давали можливість позичальникам виплачувати щомісячно тільки проценти за кредитами, а на завершальному етапі — основну суму кредиту єдиним платежем.

Унаслідок ажіотажу на ринку нерухомості 43 % осіб, які отримали нерухомість  у кредит, не мали коштів для початкового  внеску. Агентства оформляли кредити  навіть для боржників із ненадійною кредитною історією. Надалі через зростання світового рівня інфляції федеральна резервна система США переглянула величину ставки за кредитами та збільшила її до 5,25 %. Результатом цього кроку стала нездатність 40 % боржників розрахуватися за своїми боргами. Масовий попит на житло значно знизився, а ринок заполонили пропозиції заставлених і спекулятивних квартир. Нові схеми кредитування перестали працювати: банки переглянули кредитну політику в бік підвищення ставок і скорочення терміну погашення кредитів. У підсумку, загальний обсяг виданих кредитів за 2005—2006 роки сягнув 3 трлн дол. США, а обсяг виплат за кредитами — 1,2 трлн дол. США.

В такій ситуації іпотечні компанії відмовилися від кредитування без  першого внеску, а також від  кредитування ненадійних боржників. Багато агентств призупинили свою діяльність. Інвестори вимагали від іпотечних компаній повернути вкладені кошти. Як наслідок — масові банкрутства, в тому числі серед банків, і різкий спад акцій іпотечних компаній на біржі.

У країнах Європейського Союзу стабільну інвестиційну політику протягом значного часу свого розвитку демонструє німецький Deutsche Bank. Цей банк має досить складну організаційну структуру, в яку вдало інтегровано весь інвестиційний бізнес даної фінансово-кредитної установи. Управлінська структура складається з регіональних, функціональних і профільних виконавчих комітетів. У складі функціональних комітетів Deutsche Bank є інвестиційні комітети, які патронують роботу банківської групи як стратегічний інвестор, беручи участь у остаточному прийнятті рішення щодо структури портфеля стратегічних інвестицій банку. Функціональні комітети банку патронують виключно загальні питання роботи інфраструктури й управління фінансовими потоками в банку. У свою чергу, профільні комітети перебувають під подвійним управлінням через голів, власне, профільних і регіональних комітетів. Саме така модель управління дає змогу профільним комітетам Deutsche Bank займатися розвитком стратегії інвестиційного бізнесу, а регіональним комітетам — впроваджувати ці стратегії на ринок.

У 2006 році керівництво однієї з  найбільших фінансових груп Швейцарії "Credit Suisse Group" прийняло рішення  про зміну власної організаційної структури, серед найголовніших  причин якого — структурування інвестиційного бізнесу. Реструктуризація банківського сегмента групи відбулася великою мірою через поглинання Swiss Bank і Credit Suisse First Boston (фінансової компанії, інвестиційний бізнес якої був зосереджений переважно на фінансовому ринку США). У рамках такої угоди значно розширилися операції у сфері "інвестиційного банкінгу".

Згідно із Законом України "Про  банки і банківську діяльність" "банки в Україні можуть функціонувати  як універсальні або спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, розрахунковими (кліринговими). Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі якщо більше 50 відсотків його активів є активами одного типу [Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000 № 2121-14. — rada.gov.ua.] .

По суті, інвестиційні банки є  фінансовими інститутами, що спеціалізуються  на операціях із цінними паперами, реалізації інвестиційних проектів, довгостроковому інвестиційному кредитуванні. Серед основних функцій інвестиційних  банків виділяють такі:

- участь у фінансових програмах емітентів;

- формування інвестиційних портфелів;

- андерайтинг (ст. 2 Закону України  "Про банки і банківську  діяльність" визначає андерайтинг  як купівлю на первинному ринку  цінних паперів із наступним  їх перепродажем інвесторам; укладення договору про гарантування повного або часткового продажу цінних паперів емітента інвесторам, про повний або частковий їх викуп за фіксованою ціною з наступним перепродажем або про покладення на покупця обов'язку робити все можливе, щоби продати якомога більше цінних паперів, не беручи зобов'язання придбати будь-які цінні папери, що не були продані);

- купівлю-продаж цінних паперів  на вторинному ринку;

- портфельне управління фінансовими  активами;

- інвестиційне проектування;

- моніторинг інвестиційних проектів;

- довгострокове кредитування.

Оскільки спеціалізовані інвестиційні банки наражаються (порівняно з  універсальними) на значно більші ризики, то сфера їхньої діяльності регламентується  жорсткішими нормативами. Так, у  Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні НБУ зазначається, що для спеціалізованих інвестиційних банків установлюються спеціальні значення таких економічних нормативів [Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні: Постанова НБУ від 28.08.2001 № 368. — http://www.rada.gov.ua.]:

- нормативу адекватності регулятивного  капіталу (Н2) — не менше ніж  20 %;