Поняття та види валютних систем

Загалом, ці органи творять інфраструктуру валютної системи, центром якої є НБУ - орган регулювання й координації грошово-кредитної діяльності усіх учасників господарського життя.

3. Світова валютна система

Світова валютна система - це спільно розроблена державами світу й закріплена міжнародними угодами форма реалізації валютних відносин, що включає в себе сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий обіг у межах світового господарства. Вона склалася внаслідок розвитку інтеграції національних економік у світове господарство та світових валютних відносин, нині регулюється статутом МВФ, а її принципи функціонування та організаційні засади визначено Ямайською угодою країн - членів МВФ у січні 1976 р.

Світова валютна система — це форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у межах світового господарства[8, c. 85-87].

Розвиток національної економіки та світового господарства пред´являють певні вимоги до валютної системи. Головним завданням світової валютної системи є ефективне опосередковування руху товарів, капіталів послуг та інших видів діяльності за допомогою організації міжнародних розрахунків і платежів за експорт та імпорт. Крім того, вона забезпечує міжнародний обмін достатньою кількістю ліквідних платіжних коштів, створює сприятливі умови для розвитку міжнародного поділу праці, забезпечує відносну стабільність і еластичність пристосування валютної системи до змін умов світової економіки.[6,254]

Складовими елементами світової валютної системи є:

1. Форми міжнародних засобів платежу. Першим із них було золото, з часом у міжнародних розрахунках задіяні були векселі, банкноти, чеки, депозити тощо. У 70-ті роки з'явилися спеціальні міжнародні і регіональні платіжні засоби під загальною назвою міжнародної ліквідності. До них належать золото, вільно конвертовані валютні запаси держав і міжнародні гроші.
2. Уніфікований режим валютних паритетів і курсів.
3. Режим валютних ринків. Започаткував його ринок золота. Золото вільно продавалося і вивозилося з країн на основі міжнародно закріпленої офіційної ціни. Наприклад, офіційна ціна золота 1 ун. (31,1035 г золота) у 1837-1934 pp. становила 20,67 дол., у 1934-1968 pp. - 35 дол., у 1968-1971 pp. - 42,22 дол. Після останньої дати офіційна ціна золота ліквідована, а ринок золота перетворився у різновид звичайного товарного ринку, що функціонує на основі взаємодії законів попиту і пропозиції.
4. Міжнародні валютно-фінансові організації. Найважливішими з них нині є Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР). Членом МВФ Україна стала у 1992 р. Рішенням Ради керуючих від 22 січня 1999 р. сумарний капітал МВФ зріс до 210,9 млрд. SDR (СПЗ), а квота України - з 997,3 млн. до 1372,0 млн. СПЗ, що помітно розширює обсяги наших можливих запозичень.

Фінансові ресурси МВФ використовуються для сприяння розвитку міжнародної торгівлі та валютному співробітництву шляхом встановлення норм регулювання валютних курсів і контролю за їх дотриманням, багатосторонньої системи платежів, усунення валютних обмежень, надання країнам-членам коштів у іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів. Кредити МВФ поділяються на два види:

1)  кредити в межах резервної позиції країни. Надаються строком до 3-5 років у формі позички іноземної валюти в обмін на національну. Погашення позички здійснюється оберненими операціями-викупом національної валюти на вільно конвертовану. При цьому в межах 25% квоти країна отримує позики без обмежень, а також на суму кредитів у іноземній валюті, що надані МВФ раніше. Загалом, цей кредит не повинен перевищувати 200% квоти;

2) кредити, що надаються понад резервну позицію. Такі позички надаються країні-членові МВФ після попереднього вивчення її валютно-економічного становища і виконання усіх вимог МВФ щодо реалізації стабілізаційних заходів, і хоч стабілізаційні програми МВФ часто обтяжливі, передбачають обмеження внутрішнього кредитування бюджетних видатків і заробітної плати, здатні знижувати темпи економічного зростання та викликати на перших порах інші негативні явища, але їх отримання сприяє залученню крупних кредитів приватних банків, а отже, стимулює економічний розвиток країни-позичальника. Міжнародний банк реконструкції та розвитку як провідний структурний елемент світового банку є спеціалізованим закладом ООН і міждержавним інвестиційним інститутом, що здійснює операції кредитування для сприяння розвитку економіки країн-членів МВФ, гарантування приватних інвестицій, надання допомоги у здійсненні приватизації, зміни форм власності та впровадження антимонопольних заходів тощо. Сприяння в економічному розвитку здійснюється шляхом надання довгострокових позик і кредитів та гарантування приватних інвестицій. Кредити для розширення промислового потенціалу надаються переважно на 20 років під гарантію уряду.

Статутний капітал МБРР формується шляхом підписки держав-членів на його акції. Загальна сума підписаного капіталу становить 186,4 млрд. дол. Підписка України складає 10908 акцій із загальної суми 1581724 акцій номінальною вартістю 0,1 млн. СПЗ кожна. Тобто Україна має в МБРР 11158 голосів (0,7% від загальної кількості), підписалася на 1315,9 млн. дол. при сплаченому внеску - 79,3 млн. дол. США, який внесли Нідерланди як країна-опікун нашої держави у цій банківській структурі.

Іншими спорідненими організаціями, що входять до складу групи Світового банку, є: Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація, Багатостороння агенція гарантування інвестицій (БАГІ), а також Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів. Наприклад, МАР створена для надання пільгових кредитів країнам, що розвиваються, строком до 50 років з оплатою 0,75% річних. Таких пільгових кредитів за рік надається нині різним країнам на суму до 5 млрд. дол.

Міжнародна фінансова корпорація свою діяльність спрямовує на стимулювання вкладів приватного капіталу у промисловість країн, що розвиваються. Кредити міжнародна фінансова корпорація надає насамперед високорентабельним приватним підприємствам, строком на 15 років в розмірі 20% вартості проекту і без гарантій уряду.

Багатостороння агенція гарантування інвестицій (БАГІ) страхує капіталовкладення від політичних ризиків (на випадок війни, експропріації, розриву контракту).

Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів (МЦУІК) засновано для сприяння припливу міжнародних інвестицій шляхом створення умов для припинення і урегулювання спорів між урядами та іноземними інвесторами.

Важливою фінансово-кредитною установою, яка не входить до складу групи Світовий банк, є Банк міжнародних розрахунків у Базелі, що охоплює членство центральних банків 30 країн-членів ОЕСР та інших міжнародних організацій. Він здійснює розрахунки між країнами Європейської валютної системи, виконує депозитно-позикові, валютні, фондові та інші операції та регулює міжнародні валютно-кредитні відносини.

Взаємовідносини України з міжнародними фінансово-кредитними установами охоплюють проекти, що покликані сприяти економічному розвитку і залученню ресурсів іноземних інвесторів для стабілізації виробництва і його структурної перебудови. При цьому МВФ більше співпрацює з Україною в реалізації короткострокових програм фінансової стабілізації, а Світовий банк зосереджується переважно на середньо та довгострокових проектах структурних і галузевих перетворень. Зокрема, відносини України з МВФ охоплюють три типи програм:

1) програма системної трансформації економіки (Sistemic Transformation Fasility - STF), що закладає основи розвитку співробітництва;

2) програма короткострокового фінансування, яку називають «стенд-бай» (Stand-by). Вона розрахована на 1-13 місяців і спрямована на здійснення першочергових заходів макроекономічної стабілізації;

3) програма розширеного фінансування (Extended Fund Faculty - EFF), що розрахована на три роки і спрямована на закріплення досягнень початкової стабілізації та здійснення структурної перебудови галузей економіки.

У своєму розвитку світова валютна система пройшла етапи золотомонетного стандарту, золотозливкового і золотодевізного стандарту, золотодоларового стандарту або Бреттонвудська система і нині діє як Ямайська валютна система.

Світова валютна система виступає однією з головних рушійних сил, які можуть або сприяти розширенню міжнародних економічних відносин, або навпаки — обмежувати їх інтенсивність. Тому розвиток міжнародних економічних відносин значною мірою залежить від характеру світової валютної системи і дієвості функціонування її інститутів[9, 314-315].

                                        4.Регіональні валютні системи

Проміжними ланками між світовою і національними валютами стали регіональні (колективні) міжнародні валютні системи.

Регіональна валютна система - договірно-правова форма організації валютних відносин між групами країн. Її елементи: регіональна міжнародна розрахункова одиниця; спеціальний режим регулювання валютних курсів; регіональні валютно-розрахункові установи та валютні фонди [11, 64].

Діяльність регіональних валютних систем зосереджується навколо вирішення двох проблем:

1. регіональної інтеграції;
2. зменшення амплітуд коливання курсів національних валют та їх взаємного погодження.

Найдосконалішою формулою регіональних валютних систем стала Європейська валютна система, яка переросла в Європейський валютний союз. Він

• створив Європейський центральний банк;
• у безготівковий оборот вже ввів єдину валюту євро, яка з 01.01.2002 р. замінила 11 національних валют і в готівковому обороті;
• забезпечив реальне наближення показників економічного розвитку країн-учасників (за рівнем інфляції, державного дефіциту, процентних ставок, коливання курсів національних валют).

Впровадження євро означає початок поглиблення міжнародного співробітництва на основі єдиної міжнародної грошової одиниці і єдиного економічного простору, на якому економічне зростання кожного з учасників підтримуватиметься потужністю спільного валютного союзу. Введення євро у безготівковий обіг одночасно означало і запровадження постійних курсових коефіцієнтів національних валют країн-учасників відносно спільної валюти.

Запровадження постійних курсів перерахування національних валют учасників монетарного союзу означало не тільки лібералізацію умов руху капіталу, товарів і робочої сили між країнами-учасницями, а й тісніше співробітництво центральних банків регіону у забезпеченні подальшого зближення темпів економічного зростання. Вже на той час це було свідченням того, що національні валюти перестали бути самостійними і фактично дублюють єдину європейську валюту. А створення Європейського монетарного інституту у Франкфурті-на-Майні та Європейського центрального банку означають, що формування Європейського валютного союзу завершено і розпочато реалізацію єдиної монетарної політики учасників об'єднаної Європи з метою піднесення ефективності суспільного виробництва і добробуту країн-учасниць.

Решта країн ЄС, вдосконалюючи свої валютні відносини, ще працюють над проблемами входження до монетарного союзу. Критеріями вступу кожного претендента визначено такі складові елементи національної грошово-кредитної політики: низький рівень інфляції і відсотків за довготерміновими кредитами, стабільні обмінні курси, низький рівень дефіциту бюджету та обмежений рівень державного боргу. Остаточно ще не визначилися із запровадженням Європейської колективної валюти на своїй території лише Данія, Греція, Швеція і Великобританія.

Головними показниками монетарної політики в Європейському співтоваристві стають такі переваги як:

1. цінова стабільність і сприяння економічній політиці ЄС. Наприклад, рівень гармонізації індексу споживчих цін має забезпечуватися нижче 2% річних;
2. річна процентна зміна грошової маси (М3) повинна коливатися у межах 4,5%;
3. обов'язкове резервування національних залучених депозитів терміном до двох років у ЄЦБ встановлено на рівні 2%;
4. основна процентна ставка рефінансування визначена на рівні 4,5%. Далі її було знижено до 3%, ще пізніше - 2,5%. Цим стимулювалося зростання обсягів кредитування і грошової маси, що передбачало сприяння пожвавленню виробництва без істотної загрози підвищення темпів інфляції. Водночас нарощування темпів зростання промислового виробництва і грошової маси до 5-6% призвело до інфляційного зростання як споживчих, так і оптових цін. Ось чому ЄЦБ змушений був повернути основну ставку рефінансування до попереднього рівня. Охоплюючи понад 50% внутрішніх розрахунків і понад 15% світового експорту, функціонування регіональної валюти - євро - забезпечило країнам-учасницям:

а) економію ресурсів. Наприклад, лише на обміні готівки однієї валюти на іншу населення ЄС раніше втрачало близько 2 млрд. німецьких марок за рік. Втрати підприємців і бізнесменів щорічно у безготівкових конвертуваннях, страхуванні курсових ризиків тощо становили 45 млрд. німецьких марок;

б) створення великомасштабного економічного простору, який за чисельністю населення і економічним потенціалом еквівалентний двом наймогутнішим країнам світу - США і Японії;

в) вирівнювання умов торгівлі і поліпшення конкурентноспроможності продукції країн монетарного союзу як у внутрішньому товарообороті, так і за його межами. Наприклад, євро вже широко використовується у міжнародних розрахунках, у операціях з цінними паперами й іншими фінансовими інструментами на міжнародних ринках, поступово зростає його використання як резервної валюти;