Поняття активних операцій банку та основні аспекти їх проведення

Ще одним різновидом активних операцій є операції комерційного банку з цінними паперами. Зараз практично всі банки мають ліцензії на роботу з цінними паперами. Але поки що банки зосередили увагу на власний емісії, тоді як із цінними паперами інших емітентів не працюють. Комерційні банки сьогодні й далі випускають цінні папери власного боргу. Загалом банківська система України не підготовлена для роботи на ринку цінних паперів, як Франція чи Німеччина. Тому комерційний банк обовязковий, із широкими фахівцями учасник це ралізованого ринку цінних паперів. Саме універсалізм функцій базової фінансово кредитної установи комерційного банку дав змогу західним країнам централізувати усі види послуг навколо єдиних інститутів, що забезпечують ринкову взаємодію. Банки кредитують операції на фондовому ринку, дають кредити і застави під цінні папери, тощо.

На думку зарубіжних фахівців, тільки установи, що володіють великим власним  капіталом, якими є більшість  банків, здатні гарантувати цілісність фондових цінностей, що враховуються ними. Мова не тільки про юридичні гарантії, хоч і вони в нормативних документах чітко не виписані. Суть у фінансовій спроможності заснувати головний облік прав щодо цінних паперів, компенсувати можливі збитки внаслідок утрати цих паперів, наприклад, у результаті протизаконних дій третіх осіб. Якщо враховувати той факт, що не тільки капітали комерційних банків порівняно з обсягами угод, які робляться з акціями найбільших емітентів, то стає очевидним саме банкам повинна належати головна роль в обслуговуванні обігу бездокументарних цінних паперів .

Крім того, слід усвідомлювати, що створення сучасної інфраструктури, котра ефективно обслуговує операції з цінними паперами, на думку ряда вчених, неможливе без значних  капітальних вкладень як в апаратні засоби, так і в програмне забезпечення. Комерційні банки помітно впливають на розвиток ринку цінних паперів, а їх широкі можливості на цьому ринку та конкурентноздатність забезпечуються низкою чинників, насамперед універсальним характером та розвинутою інфраструктурою. Таким чином, насамперед за допомогою цінних паперів банки помякшують суперечності між потребою підтримувати високий рівень ліквідності та необхідністю забезпечувати приріст залучених коштів, які вирішуються створенням резервів ліквідності за рахунок без ризикових, ліквідних та достатньо прибуткових цінних паперів.

Серед інших активних операцій комерційним  банкам доцільно використовувати й  нетрадиційні операції та послуги, що дасть змогу розширити клієнтуру, збільшити обсяги прибутку та диверсифікувати ризики. Нетрадиційні банківські послуги широко використовуються у розвинутих країнах світу. В Україні такі послуги надають лише деякі комерційні банки і в дуже незначних обсягах. Створення і розвиток ринку нетрадиційних банківських послуг та операцій це тривалий процес, який лише розпочався в Україні. Це перший крок , оскільки їхнє використання має чимало переваг як для клієнтів, так і для банківських установ.

На думку деяких вчених, найперспективнішими  для розвитку у майбутньому є  саме факторингові, лізингові й трастові послуги. В сучасних умовах значення факторингу постійно зростає, оскільки він дає підприємству можливість отримати майже стовідсоткову гарантію отримання платежів. Але останніми роками факторингові операції відігравали незначну роль у діяльності українських банків. Факторинг здійснюється лише в національній валюті, тобто тільки в межах країни.

Однією з причин нерозвинутості факторингу є недостатня поінформованість про його можливості. Застосування факторингу дає змогу перетворити  дебіторську заборгованість у наявні кошти, які можуть бути одразу ж використані на виробничі цілі, що позитивно вплине на розвиток економіки. Здійснення факторингу для комерційних банків дає можливість розширити сферу їх діяльності, залучити нових клієнтів, збільшити і диверсифікувати джерела доходів. До того ж поліпшуються умови кредитування клієнтів за рахунок збільшення обороту і поліпшення фінансової звітності клієнта. Основним недоліком факторингу для комерційних банків на думку економістів, є висока ризикованість цієї операції в умовах нестабільності економік, кризи неплатежів через недостатню і недосконалу законодавчу базу в цій сфері. Усі ці фактори змушують банки підвищувати плату за здійснення факторингових операцій .

Ще одним перспективним напрямком, на погляд вчених, є розвиток трастових послуг комерційних банків. Трастові послуги також охоплюють операції з цінними паперами, валютні операції, укладання договорів, сплату рахунків та податків, збереження активів, отримання доходів, тимчасове управління підприємством у разі його ліквідації чи реорганізації, тощо. В Україні на відміну від розвинутих країн світу, трастові послуги лише починають розвиватись, але деякі з них уже досить популярні й широко використовуються. Важливим моментом є те, що трастові послуги дають змогу комерційним банкам залучати додаткові кошти, які можуть бути використані ними і давати прибуток. Надання трастових послуг потребує певних знань і кваліфікації персоналу банку, але ці послуги на думку фахівців характеризуються порівняно невеликими витратами й ризикованістю. Надання трастових послуг має певні переваги в сфері залучення нових клієнтів, підвищення прибутковості й конкурентноспроможності, а крім того, всі можливості для подальшого розвитку в Україні.

Ще одним перспективним напрямом у наданні нетрадиційних банківських операцій та послуг, на думку фахівців, є розвиток лізингу, оскільки більшість підприємств стикається з проблемою оновлення основних фондів.

Економісти виділяють два специфічних  напрями використання лізингу банками. По перше, це застосування лізингу для реструктуризації проблемних кредитів і прискорення реалізації заставленого майна. Цей напрям вважається дуже актуальним для українських банків. По друге, лізинг застосовують для фінансування власних потреб у новому банківському обладнанні. Маючи дефіцит власних коштів, банки знайшли у застосуванні лізингової схеми ефективний спосіб прискорення свого технічного розвитку.

Здійснення лізингових операцій регулюється  Законом України “Про лізинг ”від 16.12.1997 року, в якому чимало недоліків та неточностей. Так, законом не визначено реального механізму вилучення банком устаткування, наданого в лізинг, у разі несплати лізингових платежів. А отже, знову не захищено прав кредитора. Також негативно впливає нестача кваліфікованих кадрів, оскільки спеціалісти в галузі лізингу мають володіти знаннями в сфері кредитування, визначення попиту й пропозиції нового і застарілого устаткування, технології виробництва й технічного обслуговування, бухгалтерського обліку, у сфері законодавчій, страхування майна тощо . Негативно впливає і недосконале податкове законодавство України. Ефективне оподаткування лізингових операцій , застосування прискореної амортизації устаткування, яке передається згідно з лізинговою угодою, та деякі інші фактори сприятимуть підвищенню інвестиційної активності й розвитку лізингу.

Отже, надання нетрадиційних банківських  операцій має чимало переваг для  всіх сторін угоди і заслуговує на розвиток у майбутньому.

Але насьогодні однією з головних проблем банківської системи  України є низька якість активів. Спеціалізована методика оцінки якості активів розробляється кожною країною окремо, виходячи із стану ії банківської системи та економічних умов діяльності банків. В Україні така методика визначається Положенням НБУ “Про порядок формування та використання резерву на можливі втрати за позиками комерційних банків”від 31.01.1996 року, згідно з яким комерційний банк в обовязковому порядку формує резерв по кожному виданному кредиту залежно від його якості на момент резервування

На думку деяких економістів, збалансоване зростання обсягу активів і поліпшення їхньої якості є необхідною умовою досягнення і підтримання стабілізації функціонування й розвитку некомерційних  банків, їхнього позитивного впливу на розвиток економіки країни .

З метою підтримання на належному  рівні якості активів вчені виділяють  наступні негативні явища, яких банкам слід уникати:

- нераціональна організаційна структура підрозділів, що займаються проведенням активних операцій;

- внутрішнє положення, та процедури визначення якості активів не відображає усіх особливостей, притаманних процесу кредитування чи господарській діяльності банку не передбачають проведення оцінки позичальників за галузевими та географічними ознаками діяльності;

- аналіз кредитного портфеля не провадиться або є неефективним, не відповідає наявним проблемам банку, особливостям його кредитної діяльності;

- рівень концентрації кредитів, спрямованих в одну галузь, яка до того ж може перебувати в стані занепаду зависокий.

Таким чином, зважаючи на недостатній рівень формування резервів за активними операціями вітчизняними банками, як вважають економісти, надалі слід, з одного боку правильно класифікувати активи за рівнем їх ризику й у повному обсязі формувати резерви за активними операціями, з іншого вжити заходів щодо поліпшення якості активів, недопущення ризикової кредитної діяльності. Це дасть змогу зменшити відрахування в резерви і збільшити прибуток .

Також питанню організації та здійсненню активних операцій у комерційних  банках України має достатній рівень регулювання нормативними та законодавчими документами.

Розглянемо основні законодавчі  та нормативні документи щодо регулювання  активних операцій комерційних банків.

У Законі України “ Про банки  та банківську діяльність “ розкриваються  поняття банківської системи та банківських операцій; організація роботи НБУ (функції, обовязки, операції, відповідальність та інше ); інформація про регулювання діяльності комерційних банків ( створення, ліцензування, функції, операції правила роботи, кредитні ресурси ).

У Законі України “ Про порядок  здійснення розрахунків в іноземній  валюті “ наведено основний порядок  здійснення розрахунків в іноземній  валюті.

Закон України “ Про цінні  папери та фондову біржу “ розкриває  поняття цінних паперів, поняття  емітента цінних паперів, види цінних паперів, діяльність по випуску та обігу цінних паперів.

Закон України “ Про заставу  “ регулює такі положення : поняття  застави; застосування застави; предмет  застави; застава майна; страхування  предмету застави; іпотека; застава товарів ,майнових прав, цінних паперів; гарантії прав сторін при заставі.

Декрет КМУ “ Про систему  валютного контролю “ розкриває  загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів  і функції банків та інших кредитно фінансових установ України в регулюванні валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Характеристику рахунків у національній та іноземній валюті, а також порядок  їх відкриття розкриває інструкція “ Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті “.

Положення “ Про порядок реєстрації одержання резидентами кредитів “ визначає загальні положення кредитування в іноземній валюті іноземних  кредиторів, порядок реєстрації одержання  резидентами кредитів в іноземній валюті іноземних кредиторів, відповідальність.

Положення з бухгалтерського обліку операцій в іноземній валюті розкриває  порядок відображення в бухгалтерському  обліку та звітності операцій з майном та зобовязаннями, вартість яких визначена в іноземній валюті.

Загальні положення кредитування розкриваються в Положенні “  Про кредитування “, серед яких можна  виділити наступні : кредитні установи, перелік документів для отримання  кредиту, заборона використання кредиту  не за цільовим призначенням, відповідальність сторін та інше.

В Положенні НБУ “ Про порядок  формування і використання коштів резерву  на можливі втрати по кредитах комерційних  банків “ визначається загальний  порядок формування й використання коштів резерву на можливі втрати по кредитах комерційних банків.

3.Правові засади регулювання  банківської діяльності: огляд законодавства України

Серед інституцій економічної системи країни на шляху до ринку особливого значення набуває розвиток відносин, які складаються у сфері банківської діяльності.

Для нормального функціонування банківської системи країни велике значення має існування належної законодавчої бази, котра б регулювала правовий статус банків і банківську діяльність у відповідних сферах.

У цьому контексті важливо знайти відповідь на запитання: якою мірою банківське законодавство України забезпечує управління розвитком як банківської системи загалом, так і кожного окремо взятого банку як спеціалізованої установи, яка надає фінансові послуги.

Одним з основних нормативних актів, що регулюють питання функціонування ринку фінансових послуг, є Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» [2], який визначив коло тих операцій, які підлягають державному регулюванню як фінансові послуги. Серед них виокремлено такі: випуск та обслуговування платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків; кліринг; довірче управління фінансовими активами; діяльність з обміну валют; залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо подальшого їх повернення; фінансовий лізинг; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; надання гарантій та поручительств; переказ грошей; послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення; торгівля цінними паперами; факторинг.

 Цей перелік не є вичерпним, оскільки законодавець встановив, щодо фінансових послуг можуть бути віднесені й інші операції, які відповідають таким критеріям: є операціями з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством,— і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів. Метою здійснення фінансових послуг є отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Державне регулювання ринків фінансових послуг, у тому числі банківських, має на меті створення сприятливих умов для їх розвитку та функціонування, а також для ефективної мобілізації і розміщення фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства; забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників; додержання вимог законодавства при здійсненні операцій; запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції; контроль за прозорістю та відкритістю ринків фінансових послуг; сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.