Поняття активних операцій банку та основні аспекти їх проведення

1.Поняття активних операцій банку та основні аспекти їх проведення

Фінансовий потенціал комерційного банку характеризується обсягом  і структурою його необоротних та оборотних активів, що формуються за рахунок готівкових фінансових ресурсів (як власних, так залучених і позичених). Обґрунтоване оптимальне розміщення фінансових ресурсів під час здійснення активних операцій є одним з найважливіших принципів забезпечення фінансової стабільності, платоспроможності та ліквідності банку.

Активні операції являють собою розміщення банками власного капіталу та залучених ресурсів з метою отримання прибутку, забезпечення його діяльності та підтримання необхідного рівня ліквідності. До активних операцій банків відносять:

- операції з вкладення банківських ресурсів у грошові кошти в готівковій і безготівковій формі з метою підтримання ліквідності банку;

- розрахункові операції, пов'язані з платежами клієнтів;

- касові операції з приймання і видавання готівки;

- інвестиційні операції з вкладення банківських ресурсів у цінні папери;

- фондові операції з купівлі-продажу цінних паперів;

- валютні операції з купівлі-продажу іноземної валюти на внутрішньому і міжнародному валютних ринках;

- депозитні операції з розміщення тимчасово вільних ресурсів банку в депозити в НБУ та інших комерційних банках;

- операції з купівлі-продажу банківських коштовних металів на внутрішньому і міжнародному валютних ринках.

Наведена вище класифікація банківських  операцій не є винятковою і не має чітко визначених меж.

Водночас для аналізу потрібне більш чітке визначення активів. Так, у бухгалтерському обліку активи трактуються як ресурси, що контролюються банком як результат минулих подій, використання яких, імовірно, сприятиме в майбутньому зростанню економічної вигоди. Іншими словами, це економічні ресурси, що перебувають у розпорядженні банку, використання яких має принести в майбутньому дохід. Активи виступають у вигляді основних засобів, готівки в національній або іноземній валюті в касі банку, заборгованості за позиками, цінних паперів, які перебувають у портфелі банку тощо.

Р. Коцовська дає наступне визначення банківським операціям: „Активні операції комерційних банків – це сукупність кредитних, інвестиційних та інших  операцій, пов’язаних із розміщенням  залучених та власних ресурсів банку”.

І. Савлук відносить до складу активних операцій лише кредитні та інвестиційні операції, що є не досить точним визначенням.

В. Грушко вказує на те, що активні  операції комерційних банків — це діяльність, пов'язана з розміщенням  власних і залучених ресурсів з метою отримання прибутку.

Таким чином, різні трактування  активних операцій комерційних банків по різному оцінюють їх склад, однак  принциповим залишається визначення суті активних банківських операцій як операцій по розміщенню власних і залучених коштів. Відмінності полягають лише в уточненні напрямків та форм розміщення даних коштів.

У результаті проведення пасивних операцій збільшуються залишки  коштів на пасивних рахунках балансу  банку (на них враховуються фонди  банку, залишки на депозитних рахунках клієнтів, заборгованість по кредитах іншим банкам, прибуток банку і т.д.). Активні операції ведуть до зростання засобів на активних рахунках (на них відображаються: готівка, банківські позички, вкладення в цінні папери, будинки, устаткування та ін.).

Між пасивними й активними операціями комерційного банку існує тісний взаємозв'язок. Насамперед розмір і структура активних операцій, що забезпечують одержання доходів, багато в чому визначаються наявними у банків ресурсами. У цьому розумінні пасивні операції, що формують ресурсну базу банку, є первинними стосовно активних. Надаючи позички, купуючи цінні папери, банки змушені постійно здійснювати контроль за станом пасивів, відслідковувати терміни виплат по зобов'язаннях вкладникам. Якщо ресурсів не вистачає, банкові доводиться відмовлятися від вигідних пропозицій, продавати високоприбуткові цінні папери. У той же час значна частина банківських депозитів виникає на базі активних операцій при наданні позичок у безготівковій формі. Взаємозв'язок пасивних і активних операцій виявляється також у тім, що банківський прибуток залежить від банківської маржі, тобто різниці між ціною банківських ресурсів і прибутковістю активних операцій.

Для успішної діяльності банк повинний забезпечити координацію пасивних і активних операцій: з одного боку, не допускати істотної невідповідності термінів пасивів і активів, наприклад видачі довгострокових позичок за рахунок короткотермінових депозитів; а з іншого боку — не іммобілізувати на тривалий термін короткострокові ресурси в сумі, що значно перевищує стабільний залишок засобів на банківських рахунках, достатній для чергових виплат.

Існує залежність і між окремими видами пасивів і активів. Так, відкриття  банківського рахунку великому клієнтові  супроводжується виникненням тісних регулярних зв'язків між клієнтом і банком. Щоб не втратити клієнта, банк надає йому значні позички, інвестує засобу в його цінні папери, робить йому різноманітні послуги по витратах, виконує комісійні операції.

Роль активних операцій для будь-якого  комерційного банку дуже велика. Активні операції забезпечують прибутковість і ліквідність банку, тобто дозволяють досягти дві головні цілі діяльності комерційних банків. Активні операції мають також важливе народногосподарське значення. Саме за допомогою активних операцій банки можуть направляти грошові засоби, що вивільняються в процесі господарської діяльності, тим учасникам економічного обороту, що мають потребу в капіталі, забезпечуючи переливши капіталів у найбільш перспективні галузі економіки, сприяючи росту виробничих інвестицій, впровадженню інновацій, здійсненню реструктуризації і стабільному зростанню промислового виробництва, розширенню житлового будівництва. Велику соціальну роль грають позички банків населенню .

Дамо класифікацію активів за такими ознаками, як доходність, ліквідність, ризиковість.

За ступенем доходності усі активи поділяють на дві групи:

- активи, що приносять дохід (так звані працюючі), наприклад, банківські позики, значна частина вкладень у цінні папери;

- активи, що не приносять дохід (так звані непрацюючі), наприклад, касова готівка, залишки коштів на кореспондентських та резервних рахунках у Національному банку;

- вкладення у основні засоби банку: споруди, обладнання.

Активи банку відображають у  балансі за ступенем їх ліквідності, тобто спроможності перетворюватися на кошти.

За ліквідністю активи банків поділяють  на:

- первинні резерви;

- вторинні резерви;

- портфель банківських кредитів;

- портфель банківських інвестицій.

Первинні резерви – найбільш ліквідні активи, які належно використовуються для повернення вкладів, здійснення платежів та виконання інших зобов'язань банку, але не приносять їм значних доходів. До них відносять:

- грошові кошти та банківські метали;

- кошти на коррахунку та депозити в НБУ;

- кошти на рахунках в інших банках.

Вторинні резерви – високоліквідні активи, які в будь-який момент із мінімальною затримкою та незначним ризиком втрат можна перетворити на первинні резерви (готівку). До них включають:

- казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються НБУ (облігації внутрішньої державної позики, векселі);

- короткострокові кредити вигідним позичальникам.

Ці активи приносять також незначний  дохід банку; головне їх призначення - бути джерелом поповнення первинних  резервів.

Найдохідніші активи – це кредити та інвестиції. Якщо банки розглядають структуру своїх активів щодо дохідності, то вони надають перевагу власне кредитам та інвестиціям, однак ці активи найменш ліквідні.

Існує визначена залежність між прибутковістю і ризикованістю  активів і їх ліквідністю. Ніж більш ризикованим є актив, тим більше доходу він може принести банкові (прибутковість служить платою за ризик) і тем нижче рівень його ліквідності (ризикований актив сутужніше реалізувати). Самі ризиковані активи звичайно і самі високоприбуткові, і найменш ліквідні

Оцінюючи якість активів банку, слід ураховувати їх ризикованість, яка залежить від обсягу розміщення коштів в активах. Іншими словами, величину активів банку обчислюють з урахуванням коефіцієнтів їх ризиків, тобто можливість втрати частини їх вартості внаслідок тієї чи іншої активної операції.

 

2. Нормативно-правове регулювання проведення активних операцiй 

 

Проблемі управління активними  операціями, їх оптимізації, підвищенню доходності комерційного банку приділяється значна увага у дослідженнях не тільки вітчизняних та зарубіжних економістів, але й в законодавчих та нормативних актах Верховної Ради України, Національного банку.

Важливість активних операцій полягає  в тому що при вмілому доцільному розміщенні ресурсів комерційні банки  отримують прибуток ( як плату за надані ними кредити ), а клієнти отримують у користування необхідні їм кошти.

Банки із сукупності вкладів, депозитів, позик та інших не депозитних коштів, що постійно змінюються, повинні постійно підтримувати ресурсну базу на стабільному  рівні. Одним з головних завдань при цьому, на думку деяких економістів, є мінімізація затрат на створення ресурсної бази банків, що в свою чергу забезпечує зниження ставок в активних операціях .

Ефективність діяльності банку  залежить від уміння керівництва  успішно управляти активами і пассивами.

Так відомо, що до 1960-х р. керівництво  кредитними установами здійснювалось  переважно шляхом управління активними  операціями. Відтак у банках джерела  формування ресурсів -зобовязання і  капітал сприймались як такі, що не залежать від їх діяльності, а визначаються перед усім можливостями та проблемами клієнтів та акціонерів. Оскільки вважалося, що банк не в змозі вплинути на обсяги, вартість і структуру залучених коштів, управлінські рішення здебільшого зводились до того кому насамперед надавати наявні кредитні ресурси і якими мають бути умови позики. Зрозуміло подібний підхід не міг забезпечити максимального прибутку, оскільки з одного боку, банк відмовлявся від управління залученими коштами, і отже від впливу на їх вартість, а з іншого значна частка банківських активів має знаходитись у високоліквідній формі для підтримання достатнього рівня ліквідності, що врешті призводить до зниження доходів. Однак деякі вітчизняні банки використовують насамперед такий управлінський підхід, оскільки він є доволі простим, зрозумілим і звичним.

Як відомо стратегічне управління активними операціями передбачає вироблення концепції діяльності й у сфері  кредитної діяльності.

На думку фахівців банки, котрі  культивують стратегічний підхід до управління, виробляють власну внутрібанківську культуру кредитування і на

ії основі вибудовують методологію  й процедуру роботи. Цю культуру, чи краще сказати, філософію кредитної  діяльності, називають кредитною  політикою банку. Інші ж фахівці, під кредитною політикою розуміють концептуальний документ, що визначає структуру управління, а також порядок і правила здійснювання кредитної діяльності банку.

На думку економістів, провідною  метою кредитування потрібно вважати  забезпечення достатнього рівня  прибутковості банку від операцій із надання кредитів. У результаті кредитної діяльності утворюється основна частка чистого прибутку, з якого формуються фонди банку.

Тому деякі вчені вважають що, для того щоб збільшити суму прибутку, банкам необхідно збільшити обсяги кредитування субєктів підприємництва. Але кредитний ризик, який є по суті вирішальним банківським ризиком, стримує зростання портфеля кредитів банків, і зумовлює їх обмежену кредитну політику. Останнім часом при проведенні активних операцій комерційні банки відчувають труднощі щодо збільшення обсягу кредитного портфеля: бракує потенційно платоспроможних позичальників. Великі підприємства, фінансовий стан яких задовільний, уже налагодили сталі звязки з конкретними банками, тому на банківському ринку існує певна конкуренція за кредитування таких позичальників. Таким чином вчені виділяють таку актуальну проблему банку, як оцінка кредитоспроможності клієнта. У даний момент існує досить багато варіантів розвязання даного питання. Проте проблема, насамперед фахівців, полягає не у підході до оцінки здатності клієнта повертати кредит, а у тому факті, що незалежно від застосовуваної методики у більшості випадків клієнти визнаються неплатоспроможними і дістають відмову у кредиті. Так чи інакше, потенційного позичальника розглядають з точки зору наявності його власних коштів, яких виявляється недостатньо внаслідок різноманітних причин. У результаті банк не надає кредит підприємствам з причин нестачі у них власних коштів.

Таким чином, на думку фахівців, щоб  стимулювати кредитування комерційними банками субєктів господарювання, необхідно, з одного боку, мотивувати роботу підприємств, організацій, зменшивши податкові платежі і опрацювавши механізм неухильної відповідальності за позиками, і з іншого, знизити ставку резервування НБУ. Якщо друга частина пропозиції перебуває у сфері регулювання банківської системи, то цього не скажеш про першу.

Інші економісти вважають що, кредитні операції банку перебувають у  тісному звязку з його маркетинговою  політикою. Зокрема, клієнт, який користується кредитом банку, часто проводить через цей банк свої основні платежі та конвертаційні операції, здійснює обовязковий продаж валюти, тощо. Таким чином, де які економісти, поряд з основними етапами кредитування виділяють допоміжний етап крос селінг. На етапі крос - селінгу менеджери прогнозують, які додаткові продукти можуть зацікавити позичальника, розробляють їх і пропонують позичальнику, переважно в пакеті з набором фінансових послуг. Оскільки кредитні операції здійснюють практично всі банки, в сучасних умовах саме крос - селінг дає змогу банкові виділитися з низки подібних установ і перемогти у боротьбі за клієнта. Такий підхід дає змогу також підвищити рентабельність кредитної операції банку і пропонувати конкурентоспроможніші процентні ставки найперспективнішим клієнтам.

Ставлення фахівців щодо збільшення активів та обсягу кредитного портфеля неоднозначне. Тому що банківська діяльність у сфері здійснення активних операцій має як позитивні так і негативні  моменти.

Деякі дослідники вважають що позитивними  тенденціями є збільшення банківських активів переважно за рахунок зростання кредитного портфеля, що сприяє економічному розвитку країни. Поступово зростають обсяги довгострокового кредитування, що свідчить про переорієнтацію банківських установ щодо здійснення короткотермінових і спекулятивних операцій для кредитування реального сектору економіки. Зросте кількість операцій у національній валюті, що підтверджує зміцнення її позиції.

Але фахівці виділяють чимало негативних тенденцій, які впливають на здійснення активних операцій комерційними банками. На їх думку негативну роль у діяльності банків відіграє високий рівень проблемних кредитів, незадоволений економічний стан позичальників, подеколи відсутність необхідної інформаційної бази про своїх клієнтів, нерозвиненість фондового ринку, тощо.

Ефективність організації кредитного процесу в найближчій перспективі  буде одним із головних чинників, які  визначатимуть конкурентноспроможність  українських банків, що особливо відчутно напередодні переходу до кредитування вітчизняними банками інвестиційних проектів. Саме тому чіткість кредитної політики й кредитних процедур, задокументованих у корпоративних нормативних актах, сприятиме зниженню ризиків кредитної діяльності, підвищенню прибутковості банківської діяльності.