Отчет по практике в банке

• організація простого й ефективного документообігу •  розробка і впровадження технічних карт • програмне забезпечення — нетинг

 

Ризик зменшення розміру  прибутку від неефективного управління банком • поєднання інтересів інвесторів, акціонерів,  менедж­менту і співробітників банку

 

Незбалансованість інтересів  учасників процесу 

• гнучка система оплати праці і матеріального заохочення працівників

 

Невідповідність оргструктури сформульованим цілям 

• моніторинг оргструктури — заслуховування на правлінні питань щодо відповідності оргструктури не менше двох разів на рік

 

Розрив між рівнем кваліфікації працівників і поставленими завданнями • програма підвищення кваліфікації і розвитку персоналу • формалізація та автоматизація операцій • делегування прав і відповідальності працівників банку • добір і розстановка кадрів за кваліфікаційною ознакою. Наявність базової економічної освіти

 

Низький рівень мотивації  праці 

• положення про моральне і матеріальне заохочення. Програма просування по службі — оволодіння керівни­ками технікою мотивації і делегування повноважень

 

Недостатність інформаційного забезпечення працівників 

• систематичні зустрічі вищого керівництва з начальни­ками  управлінь та відділів — випуск інформаційного бюлетеня

Зовнішні загрози:

– збільшення продуктів-замінників 

– зміна курсів урядів, зміна торговельної політики 

– диверсифікація клієнтської бази та послуг

– криза в діловому циклі 

– зміна потреб і смаків клієнтів 

– систематичний аналіз тарифних ставок банків-конкурентів

 

2 ПОНЯТТЯ І ВИДИ РИЗИКІВ  У БАНКІВСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

 

Поняття «банк» органічно  пов'язане з поняттям «ризик». Банки  виступають у ролі посередників при переміщенні грошових коштів або проводять грошові операції. Депозити, отримані від одних, трансформуються в кредити для інших.

Банкіри, як і всі бізнесмени, більш за все зацікавлені в  досягненні високої прибутковості  банку, але при цьому вони не можуть ігнорувати проблему ризикованості банківських операцій. Класичне вчення про банківську систему виходить з існування трьох основних критеріїв діяльності банку – це ліквідність, рентабельність і безпека.

Специфіка ризику банківських операцій полягає в тому, що за грошовими операціями стоїть не менш важливий, а, можливо, у довгостроковій перспективі і більш важливий процес: посередництво при прийнятті ризику. Для банків значна частина всіх ризиків складається з «похідних» ризиків. Той ступінь ризику, який банк бере на себе, у значній мірі визначається тим ступенем ризику, що він об'єктивно чи суб'єктивно переймає від своїх клієнтів. Чим вищий ступінь ризику, властивий типу бізнесу клієнтів банку, тим вище ризик, що може очікувати банк, працюючи з цими клієнтами. Посередництво між вкладниками і позичальниками не може виникнути без посередництва при прийнятті ризику. Банк несе ці ризики усвідомлено, за рахунок чого як плату за прийняття на себе цих ризиків має прибуток. Така “усвідомленість” ризику дає широкі можливості для аналізу і управління ризиками, які бере на себе банк, отже необхідні спеціальні методи аналізу банківських ризиків. Тому тема даної роботи є актуальною.

 

 

 

 

3 ВИДИ ФІНАНСОВИХ РИЗИКІВ ТА ЇХ ЗНАЧЕННЯ

 

Отже, комерційні банки  зустрічаються з безліччю різних категорій ризику, усі вони керуються по-різному в залежності від цілей і стратегій банків. Для ефективного керування банківськими ризиками можна класифікувати їх за різними критеріями: за причинами виникнення, за функціональними видами, за масштабми і т.д. Наприклад, ризики в залежності від сфери виникнення підрозділяються на зовнішні і внутрішні:

До зовнішніх ризиків  відносяться ризики, безпосередньо  не пов'язані з діяльністю банку чи конкретного клієнта. Мова йде про політичні, соціальні, економічні, геофізичні й інші ситуації і відповідно про втрати банку і його клієнтів, що виникають у результаті війни, що почалася, революції, нестійкості політичного режиму, націоналізації, приватизації, заборони на платежі за кордон, консолідації боргів, введення ембарго, скасування імпортної ліцензії, загострення економічної кризи в країні, стихійних лих (землетрусів, повеней, пожеж). До економічних зовнішніх ризиків банку, не пов'язаних безпосередньо з його діяльністю, можна віднести також нестійкість валютних курсів, інфляцію і т.д.

Внутрішні ризики, у свою чергу, поділяються на ризики основної і допоміжної діяльності банку. Перші являють собою найбільш розповсюджену групу ризиків:кредитний, процентний, валютний і ринковий ризики. Другі включають втрати по формуванню депозитів, ризики нових, нетрадиційних видів діяльності для данного банку, ризики банківських зловживань, ризик втрати позицій банку на ринку, ризик втрати репутації банку, складу його клієнтів і ризик зниження банківського рейтингу і т.д. Вони відрізняються від ризиків основної діяльності банку тим, що найчастіше мають лише умовну, непряму оцінку і виражаються у втраченій вигоді. Але й серед кожного перерахованого виду ризиків можна виділити додаткові групи. Наприклад, поява нових видів кредитів (авального, ломбардного, консорціумного, облікового й акцептного) викликали нові види ризиків по кредитній операції та різні методи їх оцінки.

У залежності від етапу вирішення проблем ризики поділяються на: ризики, що виникають на етапі прийняття рішень – помилки в застосуванні методів визначення рівня ризику через брак інформації чи її низьку якість; ризики, що виникають на етапі реалізації рішень – помилки в реалізації правильного рішення, несподівані зміни суб'єктивних умов.

По можливості диверсифікації ризик поділяється на:систематичний – ризик властивий тій чи іншій сфері діяльності; специфічний – ризик пов'язаний з одержанням доходу від конкретної операції в даній сфері діяльності.

Та чи інша класифікація ризиків може бути використана банком у залежності від поставленої мети і дозволяє підвищити ефективність керування ризиком, у т.ч. шляхом застосування способів зниження ризику, розроблених для одного ризику або для всієї кваліфікаційної групи.

Отже, у банківській  діяльності під ризиком прийнято розуміти імовірність «загрози втрати банком частини ресурсів, недоодержання доходів чи наявності додаткових витрат у результаті здійснення фінансових операцій» Розглянемо більш докладно основні види ризиків,які мають місце удіяльності кожного банку.

 

4 КРЕДИТНІ РИЗИКИ

 

Кредитна діяльність банку є одним з основних критеріїв, що відрізняє його від небанківських установ. Операції по кредитуванню – це, як правило, стаття банківського бізнесу, яка приносить найбільший прибуток. За рахунок цього джерела формується основна частина чистого прибутку, що відраховується в резервні фонди та що йде на виплату дивідендів акціонерам банку. Одночасно неповернення кредитів, особливо великих, може привести банк до банкрутства, а через його положення в економіці, до цілого ряду банкрутств пов'язаних з ним підприємств, банків і приватних осіб. Тому кредитні ризики – основна проблема банку, а управління ними є необхідною частиною стратегії і тактики виживання і розвитку будь-якого комерційного банку.

Кредитний ризик може бути визначений як непевність кредитора в тому, що боржник зможе і захоче виконати свої зобов'язання у відповідності з термінами та умовами кредитної угоди. Цей стан може бути викликано:

по-перше, нездатністю  боржника створити адекватний майбутній  грошовий потік у зв'язку з непередбаченими несприятливими змінами в діловому, економічному та/або політичному оточенні, у якому оперує позичальник; по-друге, непевністю в майбутній вартості і якості (ліквідності і можливості продажу на ринку) застави по кредиту;

по-третє, погіршенням  ділової репутації позичальника.

У банківській діяльності варто відрізняти наступні рівні кредитного ризику:

Кредитний ризик за окремою угодою – ймовірність збитків від невиконання позичальником конкретної кредитної угоди,

Кредитний ризик усього портфеля – величина ризиків по всіх угодах кредитного портфеля.

Відповідно для кожного  рівня використовуються різні методи оцінки ризику і методи керування ним.

Величина кредитного ризику - сума, що може бути втрачена при  несплаті чи простроченні виплати заборгованості. Максимальний потенційний збиток –  це повна сума заборгованості у випадку  її невиплати клієнтом. Прострочені платежі не приводять до прямих збитків, Али при цьому виникають непрямі збитки, що являють собою витрати по відсотках (через необхідність фінансувати дебіторів протягом більш тривалого часу, ніж необхідно) чи втрату відсотків, які можна було б одержати, якби гроші були повернуті раніше і поміщені на депозит.

 

ВИСНОВКИ

 

Кредитна діяльність банку є одним з основних критеріїв, що відрізняє його від небанківських установ. Операції по кредитуванню – це, як правило, стаття банківського бізнесу, яка приносить найбільший прибуток. За рахунок цього джерела формується основна частина чистого прибутку, що відраховується в резервні фонди та що йде на виплату дивідендів акціонерам банку. Одночасно неповернення кредитів, особливо великих, може привести банк до банкрутства, а через його положення в економіці, до цілого ряду банкрутств пов'язаних з ним підприємств, банків і приватних осіб. Тому кредитні ризики – основна проблема банку, а управління ними є необхідною частиною стратегії і тактики виживання і розвитку будь-якого комерційного банку.

Кредитний ризик —  ймовірність збитків у зв'язку з несвоєчасним поверненням позичальником основного боргу і відсотків за ним. Кредитний ризик — поняття, що поєднує в собі усі вищерозглянуті ризики (стратегічний ризик, ризик інновацій, операційний і технологічний ризики, ризик незбалансованої ліквідності і ризик формування ресурсної бази, відсотковий ризик, валютний ризик, ринковий ризик). Вираженням ступеня ризику кредитних операцій є найбільш висока відсоткова ставка за операціями, що має кредитну природу (власне кредити, факторинг, облік векселів, надання гарантій) у порівнянні з іншими активами. Ставки за кредитом повинні компенсувати банку вартість наданих (на певний термін) коштів, ризик зміни вартості забезпечення і ризик невиконання позичальником зобов'язань. Ризик невиконання позичальником зобов'язань визначається великою кількістю факторів, об'єднаних у поняття кредитоспроможності клієнта: юридична правоздатність, фінансове положення, репутація клієнта, якість пропонованого забезпечення, прогноз розвитку фірми, ринковий ризик тощо. Правильність оцінки залежить від обґрунтованості вибору методики оцінки, своєчасного реагування на зміну фінансового стану клієнта.

 

ЛІТЕРАТУРА

 

1. Рэдхэд К., Хьюс С.  Управление финансовыми рисками. Пер. с англ. –М.: НФРА-М, 1996. – 288 с.

2. Амосов Н. М. Искусственный разум. – К.: Наук. думка, 2003. – С. 69–54.

3. Закон України “Про  банки та банківську діяльність”  від 07.12.2000р. – 14 с.

4. Положення Національного  банку України “Про кредитування”, затверджене постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995 р. №246, регістр. №299 від 28.09.95г. зі змінами та доповненнями. – 12 с.

5. Львов В.С., Иванов  В.Н. Финансовый анализ банков  и кредитных организаций // Аудит и финансовый анализ. – 1997. – №1. – С.22–87

6. Волошин И. В. Оценка  риска и рейтинга ликвидности  банков // Корпоративные системы. – 1999. – №2. – С. 87-92.

7. Соколинская Н.Э. Учет кредитных рисков и анализ кредитного портфеля / Семинар "Бухгалтерский учет в коммерческих банках", международная Московская финансово-банковская школа, 21 февраля – 3 марта 2000 г. – 2000. – С. 20–23.

8. Костенко Л. И.  Анализ кредитоспособности предприятия. – 2006. – С. 5. – http://www.intop.com.ua/?p=77

9. Щибощ К. А. Анализ кредитоспособности заемщика. – 1999. – С. 15. – http://masters.donntu.edu.ua/2002/fem/andropova/diss/art3.htm