Операцій банку з цінними паперами

Оскільки облігації породжують правові відносини, то до їх купівлі слід підходити з критеріями, які застосовується при наданні позики. Необхідно оцінити: по-перше, ступінь надійності власне емітента — його сплачений статутний фонд, засновників, керівництво. Слід уникати придбання облігацій, загальна сума проспекту емісії яких перевищує сплачений статутний фонд емітента. Потім слід вивчити мету здійснення позики, тобто куди емітент має намір вкладати зібрані кошти. Тут є сенс зауважити, що з цієї точки зору найкращі є облігації внутрішньої державної позики, найгірші облігації підприємств (організацій), бо на сьогодні в Україні вигідних сфер застосування промислового капіталу фактично немає із-за існуючої податкової політики. Фахівці банку повинні постійно відслідковувати стан ринку облігацій, економічно-політичну ситуацію, економічний стан емітентів облігацій, динаміку цін за тими категоріями облігацій, які цікавлять банк та багато іншого. Найбільш ліквідним та розвинутим в Україні є ринок облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП). Операції з ОВДП комерційні банки виконують з двох причин:

ОВДП є найліквіднішою заставою при роботі комерційних банків на ринку міжбанківських кредитів, при отриманні кредитів від НБУ, та при багатьох інших активних операціях, які вимагають ліквідної застави;

До недавнього часу ОВДП давали непогану прибутковість, але тепер із зменшенням ставки рефінансування доходність ОВДП впала.

Протягом січня-листопада 2008 року р. НБУ проведено 141 аукціон з первинного розміщення ОВДП, реалізовано державних облігацій на суму 4684,6 млн.грн. (за номіналом), у тому числі за рахунок коштів клієнтів — 2,2 млн. грн. і 4682,4 млн. грн. — за рахунок коштів комерційних банків.

У листопаді 2008 року відбулося значне падіння доходності за всіма типами ОВДП: її середній рівень становив 17,84 проти 22,18% у жовтні.

Загальний обсяг операцій з державними цінними паперами на вторинному ринку за січень-листопад 2008р. становив 2823,7 проти 4934,1 млн. грн. у січні-листопаді 2008 року. З початку року обсяг операцій вторинного позабіржового ринку ОВДП становить 2722,9 млн.грн. У листопаді на позабіржовому ринку було укладено угод на суму 157,3 млн. грн., порівняно з жовтнем ця сума зменшилась на 454,3 млн. грн. За місяць збільшився обсяг кредитів, наданих під заставу державних цінних паперів, включаючи операції репо, і становив 5 млн. грн., що на 3,8 млн. грн. більше ніж у жовтні. Середньорічна сума вкладень в ОВДП у 2008 році АК АПБ “Україна” становила 90,7 млн. грн. за номіналом, при цьому процентні доходи склали 31,6 млн. грн. Загальний обсяг доходів, отриманих банком від здійснення операцій з державними паперами за власний рахунок, становив понад 46,812 млн. грн., або близько 66% доходів банку на фондовому ринку. При наданні комісійних послуг клієнтам з купівлі-продажу ОВДП установи банку одержали прибуток на суму 428 тис. грн. На ринку облігацій державних внутрішніх позик України у 2008 році банк насамперед працював з облігаціями державної зовнішньої позики України 2005 року (ОДЗПУ), які були випущені на виконання угоди від 18 березня 2005 року між Урядом України та Російським акціонерним товариством “Газпром” про принципи врегулювання заборгованості України за поставки російського природного газу в 2004 році і забезпечення поточних платежів за поставку природного газу в 2005 році. У 2008 році банк надав клієнтам послуги по відповідальному зберіганню ОДЗПУ. [28. с.21] Слід відмітити, що комерційні банки перестали отримувати від своїх традиційних активних операцій ті доходи, які вони отримували раніше. Тому комерційні банки шукаючи нові сфери застосування своїх можливостей і нові шляхи отриманні доходів, активно виходять на ринок цінних паперів. А якщо взяти фінансові можливості банків, то не дивно, що вони стають найбажанішими та найактивнішими інвесторами. Можна сказати, що це підштовхує ринок до розвитку, а відповідно і починає працювати на розвиток всієї економіки України вцілому. Протягом 2008 року банк “Україна” здійснював виважену політику на фондовому ринку країни. Про це свідчить склад інвестиційного портфеля, сформованого переважно з державних цінних паперів. Водночас фахівці банку постійно аналізували нові фінансові інструменти, які поступово почали з’являтися на вітчизняному ринку. Критерії надійності, прибутковості та можливості інвестування були основними в роботі з векселями та корпоративними цінним паперами. Розширювалась діяльність банку як зберігача і реєстратора. Загальна сума інвестицій банку в цінні папери (у тому числі ОВДП, векселі, корпоративні права) на 01.01.2009 становить 252,4 млн. грн. Сума інвестицій у статутні фонди підприємств на цей час дорівнювала 30,5 млн. грн. [28. с.20]

На основі інвестиційних операцій банк формує свій інвестиційний портфель. В залежності від критеріїв класифікації інвестиційних операцій банку, його інвестиційний портфель може бути різних типів. Охарактеризуємо глибше вищезгадані типи портфелів. Портфель росту орієнтований на цінні папери і другі інвестиційні об’єкти, ринкова вартість яких швидко зростає. Ціль портфеля росту — нарощення капіталу інвесторів. Ціль портфеля доходу — отримання високих поточних доходів. Портфель ризикового капіталу складається переважно з цінних паперів і поїв молодих компаній “агресивного” типу, що вибрали стратегію швидкого розширення або інших ризикових об’єктів з невідомою ринковою долею і оцінкою. Ціль цього портфеля — отримати дуже високі доходи, “побити” ринок за рахунок придбання активів, коли вони різко недооцінені. Збалансований портфель складається частково із об’єктів інвестицій з швидкозростаючою ринковою ціною, частково — з високодоходних цінних паперів і інших об’єктів. Основна ціль — прирощення капіталу і отримання високого прибутку.

Портфельні інвестиції банків в широкому значенні слова — це портфельні активи, сформовані як за особистий рахунок банку, так і по дорученню клієнтів. Відповідно, портфельні активи, сформовані за рахунок особистих засобів банку являються портфельними інвестиціями в вузькому значенні слова. Проаналізуємо інвестиційний портфель комерційних банків в період з 01.01.2007 по 01.01.2009 року. Динаміка інвестиційного портфеля комерційних банків із початку 2007 р. відображає всі негативні тенденції, характерні для фондового ринку України в зазначений період. Питома вага інвестиційного портфеля у структурі робочих активів банківського сектора за 10 місяців (із 01.08.2007р. по 01.06.2008р.) зменшилась з 18% до 8%. Протягом наступних місяців значення цього показника залишається на низькому рівні. Що ж до динаміки абсолютного розміру інвестиційного портфеля, то це єдина складова зведеного балансу комерційних банків, яка зазнала абсолютного зниження. На початку 2007р. вона становила 2028 млн. грн., а на 01.10.2008р. — лише 1623 млн. грн., тобто зменшилась на 20%. Якщо у І та ІІ кварталах 2007р. абсолютний обсяг інвестиційного портфеля збільшився на 12,14,19 та 5%. Лише у ІІІ кварталі 2008р. спостерігалось незначне (на 10%) абсолютне зростання інвестиційного портфеля банківського сектора. [41. с.12] Це продовжувалось до кінця року. Але 01.01.2009 року спостерігається спад інвестиційного портфеля. Зміна структури інвестиційного портфеля значною мірою зумовлена зменшенням обсягів купівлі-продажу ОВДП і збільшенням обсягу купівлі-продажу цінних паперів з нефіксованим прибутком (векселів тощо).

2.3 Формування резервів для покриття можливих збитків від операцій з цінними паперами

Комерційні банки зобов'язані створювати резерв на відшкодування збитків від операцій із цінними паперами. Банки можуть зазнати збитків від операцій із ЦП унаслідок:

- погіршення фінансового стану  емітента ЦП;

- зниження ринкової ціни цінних паперів внаслідок зміни поточної ринкової норми дохідності.

Резерв на відшкодування збитків комерційного банку від операцій із ЦП складається із загального та спеціального резерву. Загальний резерв під ЦП у портфелі банку може формуватися на власний розсуд кожного комерційного банку. Методика визначення розміру такого резерву нормативними актами НБУ не регламентується. Спеціальний резерв під цінні папери в портфелі банку формується у разі падіння ринкової ціни групи цінних паперів (для ЦП на інвестиції - всього портфеля ЦП) нижче рівня балансової вартості цієї групи (портфеля) ЦП без урахування попередньо сформованого спеціального резерву. Резервуванню підлягають усі групи цінних паперів, що знаходяться в портфелі банку на продаж понад 15 робочих днів, або в портфелі на інвестиції понад 30 робочих днів. Резервуванню не підлягають:

- цінні папери власної емісії;

- векселі суб'єктів господарської  діяльності, що придбанні у першого  векселетримача і мають тільки  один передавальний напис (індосамент). Такі векселі вважаються товарними та виступають об'єктами резервування як складова частина кредитного портфеля;

- вкладення в дочірні та асоційовані  установи на інвестиції. Проте  у разі примусового переведення  таких ЦП із портфеля на  інвестиції до портфеля на продаж ці групи цінних паперів підлягають резервуванню, як і звичайні капітальні цінні папери.

У портфелі ЦП комерційні банки для розрахунку резерву повинні виділяти такі категорії:

Категорія І - ЦП у портфелі на продаж, що мають активний ринок.

Категорія 2 - ЦП у портфелі на продаж, що не мають активного ринку.

Категорія 3 - ЦП у портфелі на інвестиції, що мають активний ринок.

Категорія 4 - ЦП у портфелі на інвестиції, що не мають активного ринку.

У фінансовому обліку та звітності КБ повинні розрізняти спеціальний резерв під цінні папери в портфелі банку на продаж та спеціальний резерв під ЦП в портфелі банку на інвестиції. Виходячи з цього, КБ зобов'язані:

- проводити планову переоцінку  портфеля ЦП на продаж не  пізніше 15-го числа місяця, що  іде за звітами, та вносити відповідні коригування до суми сформованого резерву (скорочувати чи збільшувати її) впродовж 2-ох місяців після завершення переоцінки;

- проводити повну позапланову  переоцінку портфеля ЦП на  інвестиції у разі примусового  переведення частини портфеля на інвестиції до портфеля на продаж упродовж 15-ти робочих днів, вважаючи день примусового переведення першим, та вносити відповідні коригування до суми сформованого резерву (скорочувати чи збільшувати її) впродовж 10-ти робочих днів, вважаючи день завершення переоцінки першим.

Для цінних паперів категорії 1 ринковою ціною вважається:

1) середнє котирування ЦП упродовж  місяця на тій біржі, де такий  папір було придбано (при умові, що було проведено не менше 4-ох торгів), або

2) середнє котирування кількох бірж (не менше трьох) у день переоцінки (в день останніх торгів місяця при умові, що вони відбулись на різних біржах із розривом не більше 5-ти робочих днів), або

3) середнє котирування купівлі  цього ЦП на ПФТС за останній  тиждень місяця.

Для цінних паперів категорії 2 ринковою ціною вважається розрахункова ринкова вартість, що визначається відповідно до методики визначення розрахункової ринкової вартості ЦП у портфелі банку на продаж.

Для цінних паперів категорії 3 ринковою ціною вважається:

1) середнє котирування ЦП упродовж місяця на тій біржі, де такий папір було придбано (при умові, що було проведено не менше 4-ох торгів), або

2) середнє котирування кількох  бірж (не менше трьох) у день  переоцінки (в день останніх торгів  року при умові, що вони відбулись на різних біржах із розривом не більше 15-ти робочих днів), або

3) середнє котирування купівлі  цього ЦП на ПФТС за останній  календарний місяць року.

Для цінних паперів категорії 4 ринковою вважається ціна, що визначена відповідно до методики визначення розрахункової ринкової вартості для ЦП у портфелі банку на інвестиції. Після визначення ринкової ціни ЦП портфелі банку спеціальний резерв формується, як різниця між балансовою та ринковою ціною групи ЦП у разі, якщо ринкова ціна менша за балансову. Використовується резерв для покриття збитків при реалізації ЦП, або при їх примусовому переведенні. Сума загального резерву формується банком із прибутку, а спеціального - відноситься до витрат банку.

Розділ 3. Поглиблення ролі комерційних банків в удосконаленні інвестиційної діяльності з цінними паперами

Україна як незалежна держава має майбутнє лише за умови ринкового функціонування своєї економіки. Отже, прийшов час дієвих змін економічної стратегії, метою якої було б не лише припинення спаду, а й еволюція економіки на новий, вищий щабель її розвитку на підставі структурних і технологічних змін. Структурна політика нерозривно пов’язана з інвестиційною політикою, яка є сукупністю підходів і рішень, що визначають напрями вкладення капіталів у окремі сфери і галузі економіки. Тобто, структурна та інвестиційна політика знаходяться в діаметральній взаємодії.

Інвестиційна діяльність є одним із найважливіших індикаторів економіки. Це основна умова стабілізації економіки і переходу до відтворювальних процесів у виробництві. Економіка без інвестицій — це економіка без майбутнього. Тому зараз особливого значення набуло створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні для того, щоб пішли й наші внутрішні інвестиції, і зовнішні. Важливу роль у формуванні інвестиційного клімату відіграє фінансово-кредитна система держави. Однак в економіці України протягом певного часу буде існувати потужний державний сектор, який управлятиме інвестиціями. Тому потрібно надати власним коштам підприємств усіх форм власності та бюджетним асигнуванням функцій, притаманних інвестиціям ринкового механізму. Але постійна нестача обігових коштів, платіжна криза, значні перевищення існуючої ціни кредитних ресурсів над ціною, яку реально готові платити виробники, стали наслідком складної економічної ситуації в країні, значних рівнів інфляції в попередні роки, а також існування непомірних податків, і привели до того, що підприємства не в силі здійснювати не лише розширене, але й просте відтворення. [40.с.6] В умовах ринкової економіки чи не найважливішу роль у здійсненні інвестиційних процесів у народному господарстві відіграє банківська система.

Банківський сектор в Україні має непогані передумови для розвитку і є суттєвою складовою фінансової системи країни. Проте проблематичними були і залишаються відносини у рамках схеми “банк-ринок цінних паперів”. На питання “На скільки ефективними є відносини між іншими учасниками фінансового ринку (не банками) і банками?” і “Наскільки вигідні взаємовідносини між банками і державою на ринку цінних паперів?”, однозначної відповіді дати не можна. Тис часом, зарубіжний досвід та здорова логіка підказують: від того, якими будуть відносини між банками та іншими учасниками ринку, багатому в чому буде залежати стабільність банківської системи в цілому. Багатьох аналітиків сьогодні в Україні турбує той факт, що у банків сконцентровано занадто багато можливостей. З другого боку, обмежувати сферу діяльності банків в умовах нестабільності норм обов’язкових резервів просто неетично. Тому центральним питанням залишається, а чи варто розділяти функції банків на кредитну та інвестиційну., розділивши за даною ознакою і самі банки? Безумовно, в Україні немає поки що такої необхідності. Ринок цінних паперів ще не на стільки розвинутий, щоб його стагнація могла відбитися на банківській системі. Тим часом багато українських банків вже давно звернули свої погляди на цей ринок і, активно брали участь у приватизації, а сьогодні вже активно працюють на ринку акцій. Проте звертаючись до міжнародного досвіду, важко не зауважити, що рано чи пізно більшість країн стикаються з проблемами поділу банківського сектору на інвестиційний і кредитний, і лідером цього, звичайно, є США, які ще в 30-ті роки відчули на собі усі “принади” доступу банків до всіх сегментів фінансового ринку. Як не важко було американським інвестиційним банкам управляти в ті роки своїми портфельними інвестиціями, саме в 30-ті роки склався список лідерів, що сьогодні посідають перші місця у світових рейтингах банків, які спеціалізуються на інвестиціях. Але все на сцену вийшли нові банки, саме комерційні банки, що лобіювали в буквальному значенні доступ на ринок цінних паперів, і сьогодні саме ці банки міцно стоять на ногах. Росія, як і Україна, йде особистим шляхом. Банкам дана можливість дій на ринку акцій, практично безконтрольно, на учать у приватизації і т. д. Головна ідея, яку переслідує така політика стосовно банків, — це прискорення інтеграції промислового та банківського капіталів. З іншого боку центральний банк Росії (ЦБР) проводить активну політику стосовно кредитування інсайдерів, асоційованих компаній. Суперечливість держави і ЦБР очевидна. А тим часом, результат так схожий на український: в інвестиційній сфері банки полишені самі не себе. [40, с. 7]

В Україні ситуацій по-своєму унікальна. Проблема в тому, які саме цінні папери можна вважати інвестиційними. За визначенням американців, інвестиційні цінні папери — це папери, у тому числі облігації, термін обертання яких більш одного року. Теоретично вважається, що ціна довгострокових облігацій протягом року може змінитися при зміні рівня процентних ставок. Як відомо, особливості національних процентних ставок не порівняні з західними стандартами, тому в середньому зміна цін у них і нас буде відбуватись в різних тимчасових проміжках. Відповідно наші 3-х місячні цінні папери за ціновим фактором цілком порівняні з їхнім розумінням інвестиційних цінних паперів. Інвестиційна діяльність посідає друге місце після кредитної в плані доходів сучасних комерційних банків у країнах зі сталою економікою. В Україні поки що розвиваються на належному рівні первинний фондовий ринок, вторинний ринок цінних паперів знаходиться на стадії формування. Таке становище гальмує розвиток інвестиційних процесів, окрім того, в умовах постійного попиту на кредиту та досить високих відсоткових ставок більшість банків не вкладає значних сум коштів у інвестиції, однак у перспективі, з розвитком фондового ринку, доходи від цінних паперів матимуть питому вагу у структурі доходів банків. На сьогодні ринок цінних паперів в Україні розвивається з кожним днем і розширює сферу своїх інвестиційних можливостей. Вирішальним чинником для такого швидкого розвитку стала катастрофічна нестача грошової маси. А саме однією з основних функцій ринку цінних паперів є залучення додаткового оборотного капіталу шляхом емісії забезпечених цінних паперів — акцій, облігацій, векселів тощо. [13, с. 30] Також нестача власних грошових коштів для інвестування покривається за допомогою довгострокових кредитів. Проте частка останніх у кредитному портфелі українських банків у 2004-2007рр. коливалась в межах 10-12%, що недостатньо для економіки. Повне зростання обсягів довгострокового кредитування спостерігалось в 2008 році — на кінець серпня їх частка становила 14,4% (проти 10,6% на початок року). Але таке зростання значною мірою є результатом знецінення гривні що спричинило збільшення частки кредитів у іноземній валюті від 30,2% на початок 2008 року до 45,7% у вересні. Фондовий ринок має значні можливості для подальшого розвитку. За роки свого існування в Україні він довів перспективи і масштаби вигод, що їх можна отримати на регульованому ринку цінних паперів. [13, с. 30] В Україні існує дуже багато ніш маркетингового характеру по інвестиційних банківських операціях, які мають великі перспективи розвитку і які зараз заповнені лише наполовину послугами комерційних банків, або торгівців цінними паперами. Доказом цього є досвід закордонних банків, які сьогодні займаються інвестиційними операціями (до речі цей бізнес на заході є досить прибутковим). Більшість великих інвестиційних банків пропонуються своїм клієнтам такі послуги: управління активами, вкладення у деривативи та впровадження ризик-менеджменту, купівля та продаж цінних паперів, вкладення коштів клієнтів в активи з фінансовим доходом, клірингові або депозитні послуги, класичні послуги інвестиційних банків з розміщенням емісії або підтримки ринку, консультаційні послуги. Всі ці послуги користуються попитом як з боку інвестиційних інвесторів, так і з боку приватних осіб. Взагалі це гармонійно розроблена система, яка може дати відповіді на запитання, де банку отримує кошти, щоб розміщувати емісії цінних паперів, і як інвестиційних банк може розподілити загальний ризик від операцій з цінними паперами. Провідним джерелом залучення ресурсів інвестиційними банками є управління коштами клієнтів. Клієнти охоче ідуть на це, тому що можуть отримати дохід, який у декілька разів може перевищувати дохід від звичайного банківського депозиту. Але багато банків не обмежуються тільки розміщенням коштів клієнтів за домовленістю і розширюють комплекс комерційних операцій, за якими вони можуть отримувати значні прибутки, що іноді перевищують прибутки від значної діяльності інвестиційного банку. Розвиток інвестиційного банківського бізнесу можна вважати досить перспективним не тільки як механізм розподілу ризику у національній банківській системі, але й як інструмент залучення капіталу із-за кордону. Останнім часом у США існує тенденція до пом’якшення банківського законодавства та універсалізації банків, але повного злиття функцій не передбачається й більшість комерційних банків займають нішу комерційних, а не діллерських операцій з цінними паперами. Яскравим прикладом цього є Bank of New York, який є найбільшим у світі банком — депозитарієм програми ADR i GDR, але ж не займається інвестиційною діяльністю і тому не має конфлікту інтересів з боку інвесторів та інвестиційних банків. Така проміжна позиція багатьох комерційних банків США є взірцем для банківських систем країн, що розвиваються. Проте, як показала практика, інвестиційні банки в США зросли на стільки, що склали конкуренцію комерційним банкам, останні стали програвати у конкурентній боротьбі, тому на початку 90-х років ФРС дозволила окремим банкам, що були комерційними, займатись інвестиційною діяльністю. США сьогодні можуть собі дозволити монополізацію послуг на фінансовому ринку, бо мають значний потенціал росту та резерви, чого не можна було б сказати про США на початку 30-х років, коли існував чіткий розподіл функцій у банківській системі. Однак сьогоднішня ситуація в Україні є аналогічною тому, що була у 30-ті роки в США, тому є добра нагода скористатись цим досвідом. Для України інвестиційний банківський сектор — то є насамперед нова галузь, так би мовити інновація. У перспективі комерційна банки можуть стати найбільш активними учасниками ринку цінних паперів, серйозним конкурентом інших інвестиційних інститутів. Основними видами конкуренції між інвестиційними інститутами можуть стати: