Інвестиційні фонди

Інвестиційний фонд не має  права:

1.      випускати  облігації та векселі;

2.      мати в  своїх активах більш як 10 відсотків  цінних паперів одного емітента  та інвестувати понад 5 відсотків  своїх активів у цінні папери  одного емітента, крім інвестування  в облігації внутрішніх державних позик, казначейські зобов'язання держави та інші цінні папери, одержання доходів за якими гарантовано Урядом України;

3. тримати в цінних паперах менш як 70 відсотків активів інвестиційного фонду;

4.    купувати інвестиційні сертифікати іншого інвестиційного фонду чи інвестиційної компанії;

5. займатися представницькою діяльністю з приватизаційними паперами;

6.   брати банківський кредит, крім випадків використання цього кредиту для викупу відкритим фондом своїх інвестиційних сертифікатів;

7.   здійснювати інвестиції в цінні папери, емітентом яких є афілійована особа інвестиційного фонду;

8.      видавати майнові гарантії, забезпечені майном фонду, для третіх осіб, укладати договори застави;

9.      придбавати  цінні папери повних та командитних  товариств. 

Інвестиційна  компанія, її діяльність щодо спільного  інвестування

Інвестиційною компанією  визнається торговець цінними паперами, який, окрім провадження інших  видів діяльності, може залучати кошти  для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення. Інвестиційна компанія створюється  у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю. Статутний фонд інвестиційної компанії, яка здійснює спільні інвестиції, формується в порядку, встановленому Законом України "Про господарські товариства".

Інвестиційна компанія для  здійснення діяльності щодо спільного  інвестування зобов'язана заснувати  взаємний фонд, провести реєстрацію випуску  інвестиційних сертифікатів, опублікувати інвестиційну декларацію та інформацію про випуск нею інвестиційних  сертифікатів. Інвестиційна компанія одержує інвестиційні сертифікати  в розмірі, що відповідає вартості майна, переданого нею у взаємний фонд. Інвестиційні сертифікати засновників зберігаються у депозитарія і не можуть пропонуватися на продаж.

Взаємний фонд є філією інвестиційної компанії, що утворюється  за рішенням її вищого органу. Цей орган затверджує також Положення та інвестиційну декларацію взаємного фонду. Взаємний фонд має окремі баланс та поточний рахунок і підлягає державній реєстрації в порядку, передбаченому для реєстрації філій суб'єктів підприємницької діяльності. На баланс взаємного фонду інвестиційна компанія може передавати майно у вигляді цінних паперів та об'єктів нерухомості. Кошти взаємного фонду не можуть використовуватися для покриття збитків інвестиційної компанії. На майно взаємного фонду не може бути звернено стягнення за зобов'язаннями інвестиційної компанії, не пов'язаними з діяльністю взаємного фонду.

Інвестиційна компанія одержує  прибутки від діяльності, пов'язаної із спільним інвестуванням, пропорційно вартості майна, переданого нею у взаємний фонд, якщо інше не передбачено інвестиційною декларацією. Інвестиційна компанія може засновувати відкриті та закриті взаємні фонди, які здійснюють діяльність щодо спільного інвестування. Для здійснення спільного інвестування інвестиційні фонди, а також інвестиційні компанії, що заснували взаємні фонди, випускають інвестиційні сертифікати, які пропонуються для розміщення серед учасників. Кошти, отримані від учасників, відкриті фонди інвестують у цінні папери інших емітентів.  Закриті фонди мають право здійснення інвестування в цінні папери та придбання нерухомого майна, часток і паїв, що належать державі в майні господарських товариств, у процесі приватизації. Інвестиційні сертифікати відкритих фондів можуть бути придбані за кошти учасників, закритих фондів - за кошти учасників та приватизаційні папери.

Фонди мають право здійснювати  загальну емісію інвестиційних сертифікатів на суму, розмір якої не повинен перевищувати 15-разового розміру їх статутних фондів. Відкриті фонди випускають інвестиційні сертифікати, які не підлягають вільному перепродажу, а закриті - такі, що підлягають вільному перепродажу. Інвестиційні сертифікати пропонуються для розміщення та викуповуються фондом за ціною, яка дорівнює вартості чистих активів, у терміни, встановлені інвестиційною декларацією.

Чистими активами інвестиційного фонду визнається вартість активів, в які розміщено кошти засновників та учасників фонду, в поточних цінах на момент оцінки.

Доходи фонду складаються  з дивідендів та інших надходжень від цінних паперів, що перебувають  у власності фонду, та доходів  від операцій з цінними паперами й іншими активами. Доходи фонду, його засновників та учасників оподатковуються при виплаті дивідендів у порядку, встановленому чинним законодавством.

Порядок реорганізації інвестиційних  фондів, а також особливості перетворення закритого інвестиційного фонду  у відкритий інвестиційний фонд та закритого взаємного фонду  інвестиційної компанії у відкритий  взаємний фонд інвестиційної компанії визначаються Державною комісією з  цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) за погодженням з Фондом державного майна України та Антимонопольним комітетом України [2].

З плином часу постала необхідність щодо більш широкого визначення поняття інститутів спільного інвестування, так у березні 2002 року, як вже зазначалось вище, було прийнято Закон України «Про інститути спільного інвестування». Цим правовим актом було визначено ряд положень, що регламентують на сьогодення діяльність інститутів спільного інвестування в Україні. Основні з них:

·   корпоративні інвестиційні фонди створюються у формі  відкритого акціонерного товариства з  винятковим видом діяльності, а пайові інвестиційні фонди - як сукупність активів, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності і не мають статусу юридичної особи;

· залежно від терміну викуповування цінних паперів інститути спільного інвестування поділяються на закриті, відкриті та інтервальні. Перші два види існували і раніше. Інтервальний фонд, на відміну від інших, протягом певного часу працює як закритий, але на визначені дати практично виконує обов’язки відкритого щодо задоволення вимог інвесторів з викуповування в них цінних паперів інститутів спільного інвестування;

·  залежно від виду активів, у які вкладаються кошти інститутів спільного інвестування, фонди поділяються на диверсифіковані та недиверсифіковані. Останні можуть вкладати кошти в активи ризикованіші, але й дохідніші. Прикладом абсолютно недиверсифікованого інституту спільного інвестування є венчурний фонд - фонд, який з самого початку орієнтований на вкладання коштів у неринкові, високоризикові, але потенційно дохідні та здатні до зростання активи;

·  що до диверсифікованих інститутів спільного інвестування, то законом чітко визначено їхні ознаки, а також запроваджено пряму заборону на окремі операції таких фондів. Наприклад, диверсифікованим інститутам спільного інвестування забороняється тримати в грошовому виразі, на банківських депозитних рахунках, в ощадних сертифікатах та облігаціях, емітентами яких є комерційні банки, більш як 30% загальної вартості активів або придбавати цінні папери одного емітента на суму понад 5% вартості активів. Вони також можуть тримати в державних цінних паперах не більш як 25% загальної вартості своїх активів, у корпоративних облігаціях - 20% активів, у акціях - не більш як 40%. Саме тому найбільшою популярністю наразі користуються венчурні фонди. Щоправда, закон забороняє їм приймати гроші від фізичних осіб. 

Експерти зауважують, що в законі повністю враховано вади "трастових пірамід" і унеможливлено випадки шахрайства з боку інститутів спільного інвестування. Закон, зокрема, вводить поняття управління активами інституту спільного інвестування як окремого виду професійної діяльності на фондовому ринку, що ліцензується ДКЦПФР і жорстко контролюється державою. Діяльність компаній з управління активами досить чітко регламентована, обов’язковою умовою роботи є інформаційна відкритість. Закон встановлює систему обмежень щодо діяльності керуючого активами, спрямованої на захист коштів інвестора та запобігання некоректним операціям. До того ж договір з компанією з управління активами є строковим (не більше 3-х років), що є додатковим засобом контролю інвесторів. Компанія з управління активами може водночас здійснювати управління активами кількох інститутів спільного інвестування та несе повну майнову відповідальність за збитки, спричинені інститутом спільного інвестування, її діями (бездіяльністю) або діями її посадових осіб. Обов’язковою умовою є створення інститутом спільного інвестування резервного фонду, який зберігається на окремому рахунку. У разі ліквідації інституту спільного інвестування гроші повертаються в першу чергу вкладникам. Забезпечено уникнення подвійного оподаткування коштів спільного інвестування та доходів від інвестиційних операцій інститутів спільного інвестування.

Перспективи розвитку інвестиційних фондів в Україні

Однією з умов динамічного  зростання української економіки  є ефективне функціонування фінансового  ринку. Запорукою цього є наявність  різноманітних фінансових інститутів у відповідних секторах фінансового  ринку. Український фінансовий ринок  доти не можна буде назвати зрілим і збалансованим, доки не буде створено умов для діяльності основних класичних  видів фінансово-кредитних установ, що функціонують сьогодні у країнах  із розвиненою економікою. Нині в Україні  тільки зароджуються такі установи, як пайові інвестиційні фонди, тому перспективи  їхнього розвитку викликають особливе зацікавлення.

 Формально в Україні  інвестиційні фонди працюють  із 1995 року, однакстворені вони були  для реалізації завдань ваучерної  приватизації і не відіграють  тієї важливої ролі на фінансовому  ринку, що притаманна таким  фінансовим інститутам. Сьогодні  лише незначна частина взаємних  фондів узагалі здійснює викуп  своїх інвестиційних сертифікатів, до того ж, як правило, за  номіналом, що не приносить  інвесторам навіть символічного  доходу.

Закон України "Про інститути  спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)", прийнятий у березні 2001 року, визначив правові аспекти діяльності інститутів взаємного інвестування, окреслив нові типи інвестиційних фондів. Однак активність їх створення досі не простежується. З прийняттям закону діяльність інвестиційних фондів стала більш наближеною до світових стандартів. їхня надійність значно вища за попередні організаційні форми, бо функції обслуговування поділено одразу між кількома різними компаніями, які займаються лише діяльністю на ринку цінних паперів і не можуть дублювати дій одна одної.

 Так, наприклад, зберігачем  цінних паперів інституту спільного  інвестування не може бути  компанія з управління активами  або пов'язані з нею особи.  Облік коштів пайового інвестиційного  фонду ведеться на окремому  рахунку компанії з управління  активами в банку, окремо від  коштів самої компанії, що знижує  ймовірність зловживань із боку  відповідальних осіб компанії.

 Залежно від юридичного  статусу інвестиційні фонди в  Україні поділяються на пайові  та корпоративні. Особливістю корпоративного  інвестиційного фонду є його  юридична форма — тільки відкрите  акціонерне товариство. Пайовий  інвестиційний фонд — це активи, що належать інвесторам на  правах спільної часткової власності  й перебувають у віданні компанії  з управління активами та обліковуються  нею. Учасниками пайового інвестиційного  фонду є особи, якіпридбали  інвестиційний сертифікат цього  фонду. Емітентом таких цінних  паперів є компанія з управління  активами цього фонду.

 Для подолання відставання  української економіки у технологічних  науко-містких галузях економіки  слід бути пильнішими до венчурного  фінансування. У країнах із розвиненою  економікою цей механізм набув  великого поширення уже кілька  десятиріч тому, що відіграло  важливу роль у реалізації  значних науково-технічних проектів. Інвестори венчурних фондів за  умови успішної реалізації проектів, ризикуючи, як правило, незначною  часткою свого капіталу, отримують  дохід значно більший від звичайного.

 Законом України "Про  інститути спільного інвестування" окреслено критерії, за якими  інвестиційний фонд можна вважати  венчурним. Його ознаками є  належність до недиверсифікованих  фондів, здійснення лише приватного  розміщення цінних паперів фонду  та структура портфеля, яка передбачає  наявність у ньому понад 50 відсотків  цінних паперів, що не входять  до ліс-тингу фондових бірж  або торговельних систем. Слід  зазначити, що фізичні особи  не можуть бути учасниками  недиверсифікованого інвестиційного  фонду. Якщо активи диверсифікованого  інвестиційного фонду можуть  складатися тільки із цінних  паперів і коштів, то до складу  активів венчурного фонду можуть  входити також оформлені боргові  зобов'язання. їхні активи можуть  повністю складатися з цінних  паперів, що не входять до  лістингу бірж і торговельних систем.

В Україні на сучасному етапі не варто очікувати стрімкого розвитку пайових інвестиційних фондів, особливо стосовно інвесторів — фізичних осіб, що пов'язано з відносно невеликою часткою накопичень населення і низьким ступенем довіри до небанківських фінансових установ. Однак безперечною є зацікавленість корпорацій, що стосується участі у цих фінансових інститутах. На першому етапі більшою мірою слід очікувати інтересу компаній щодо використання пайових інвестиційних фондів, пов'язаного з можливістю мінімізації податкових платежів та впровадження нових схем кредитування. Ймовірне, наприклад, кредитування підприємств через викуп пайовим фондом корпоративних облігацій, при якому відпадає потреба у застосуванні такої проміжної ланки, як банк. До того ж, якщо інвестор і підприємство належать фактично одному власникові, отримується подвійний ефект. Підприємство — емітент облігацій збільшує свої валові витрати за рахунок процентів, що сплачуються за облігаціями. У свою чергу, підприємство-пайовик не долучає приросту вартості свого паю в інвестиційному фонді до валових доходів доти, доки пай не буде продано або погашено. При потребі існує можливість повернути кошти підприємству-пайовику без викупу паю через реінвестування фондом коштів у його власні акції шляхом додаткової емісії.