Інвестиційні фонди

Міністерство  освіти і  науки, молоді та спорту України

Чернігівський державний  інститут економіки і управління

 

 

Кафедра банківської справи

 

 

 

Реферат

з дисципліни «Гроші і кредит»

на тему:

«Інвестиційні фонди»

 

 

 

 

 

Виконала: студентка ІІІ  курсу

групи ФК-102

Захарченко Л.М.

Перевірила: викладач

Сакун О.С.

 

 

 

 

 

Чернігів, 2013

ЗМІСТ

Вступ

1. Поняття інвестиційного фонду як інституту спільного інвестування.
2. Класифікація інвестиційних фондів.
3. Органи управління інветиційного фонду.
4. Інвестиційна компанія, її діяльність щодо спільного інвестування.
5. Перспективи розвитку інвестиційних фондів в Україні.

Висновок

Використана література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Початок діяльності інвестиційних  фондів та компаній фактично починається з 1994 р., коли указом Президента України було прийнято Положення «Про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії». Вони створювалися з метою проведення інвестування в інтересах і за рахунок засновників інвестиційного фонду шляхом випуску інвестиційних сертифікатів та проведення комерційної діяльності з приватизаційними паперами. Але ситуація кардинально змінилася, коли на початку 2001 р. був прийнятий Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні фонди)» №2299 від 15.03.2001 р. Цей закон надав можливості для створення та розвитку таких професійних інвестиційних інститутів в Україні як інвестиційні фонди.

Відмінними рисами в порівнянні з іншими інвестиційними інститутами є те, по-перше, що інвестиційні фонди мають податкові пільги, а саме, не мають податку на прибуток (майно, що знаходиться у розпорядженні та управлінні інвестиційних фондів не оподатковується), підлягає оподаткуванню тільки інвестиційний доход. По-друге, внаслідок обмеженості розміру використовуваного позичкового капіталу вони не надають ніяких гарантій та позик своїм клієнтам.

У вітчизняній та зарубіжній літературі накопичено значний досвід вивчення особливостей діяльності інвестиційних фондів та компаній. Дослідженню проблем становлення цих небанківських інститутів приділяли увагу такі вчені-економісти: Александров В., Блохіна Т., Ватаманюк З., Ворона О., Герасимчук М., Гончаров В., Ердман Г., Жуков Є., Іванов В., Роберт В. Колб, Рикардо Дж. Родригес, Коваленко М., Косова Т., Кульчицький М., Махмудов О., Мітюков І., Недашківський М., Недбаєва С., Радванська Л., Сазонець І., Свердел М., Смілянська О., Палівода К., Петерсон Р.Л., Фукс А., Хмиз О., Шарп У. та багато інших.

 

 

Поняття інвестиційного фонду як інституту спільного  інвестування

Суттєвим внутрішнім джерелом інвестицій у будь-якій країні є  заощадження дрібних потенційних інвесторів, а найбільш поширеним та привабливим механізмом їх залучення до різних ланок економіки (державного сектору, корпоративного або банківського)  спільне інвестування як об'єднання коштів багатьох суб'єктів з метою їх розміщення у цінні папери, що є предметом діяльності спеціальних підприємниць­ких структур - інститутів спільного інвестування.

Вітчизняний механізм спільного  інвестування був запроваджений  Указом Президента «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії»  ще в 1994 році, і спрямовувався, головним чином, на обслуговування процесу роздержавлення майна в межах приватизаційної  програми. Сучасне економічне середовище потребує створення нових інвестиційних  структур, здатних перетворити розпорошені  грошові ресурси на потужне джерело  фінансування, спроможне скласти  конкуренцію банківській системі, адже спільне інвестування має ряд  переваг як для суб’єктів, так і для об'єктів інвестування. Створення сприятливих умов для розвитку інститутів спільного інвестування, що визначається як один з головних напрямів розвитку фондового ринку України, передбачає, насамперед, приведення українського законодавства у відповідність із законодавством країн ЄС . І першим кроком на цьому етапі стало прийняття у березні 2002 року Закону України «Про інститути спільного інвестування» та інших нормативних документів, що регулюють діяльність інститутів спільного інвестування [13].

Взагалі поняття інвестиційного фонду та інвестиційної компанії було визначено ще Положенням про  інвестиційні фонди та компанії яке було затверджено Указом Президента України від 19 лютого 1994 р. N 55/94 [2]. Так, згідно даного положення, інвестиційний фонд - це юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства, що здійснює виключну діяльність у галузі спільного інвестування.

 

Класифікація  інвестиційних фондів

 Згідно з чинним  законодавством в Україні можуть  створюватися:

- Корпоративні інвестиційні  фонди (КІФ) 

- Пайові інвестиційні  фонди (ПІФ)

 Корпоративний інвестиційний  фонд створюються у вигляді  відкритого акціонерного товариства, виключним видом діяльності якого  є спільне інвестування.

 Пайовий інвестиційний  фонд не є юридичною особою  і представляє собою активи, які  належать інвесторам на правах  спільної власності і перебувають  в управлінні компанії з управління  активами.

 Залежно від порядку  здійснення діяльності інвестиційні  фонди можуть бути:

- Відкритого 

- Закритого 

- Інтервального типу 

 Фонд належить до  відкритого типу, якщо він або  компанія з управління активами - для пайового фонду приймає  на себе зобов'язання по викупу  випущених фондом цінних паперів  у будь-який час на вимогу інвестора.

 Закритий фонд або  компанія з управління активами  не несе зобов'язань щодо викупу  випущених ним цінних паперів до моменту його реорганізації або ліквідації.

 Фонд є інтервальним, якщо такі зобов'язання приймаються  у визначені в документах фонду,  а саме в проспекті емісії  цінних паперів, але не рідше одного разу на рік.

 По терміну створення  інвестиційні фонди поділяються  на:

- Термінові 

- Безстрокові 

 Термінові інвестиційні  фонди - фонди, які створюються  на певний термін, встановлений  у проспекті емісії,

 Безстрокові інвестиційні  фонди - створюються на невизначений  термін. При цьому фонди закритого типу можуть бути тільки терміновими.

 У залежності від  заборонених / дозволених видів  активів і максимальних значень  інвестицій в ці активи, інвестиційні  фонди поділяються на:

- Диверсифіковані 

- Недиверсифіковані 

 До диверсифікованих  фондів застосовуються найбільші  обмеження в інвестуванні в  цілях зниження ризиків по  цінних паперах таких фондів. Наприклад, не менше 80% активів  диверсифікованого фонду повинні  складати грошові кошти, ощадні  сертифікати, облігації підприємств та місцевих позик, державні цінні папери та цінні папери, допущені до торгів на біржі.

 Недиверсифіковані фонди  також мають обмеження, хоча  й менші. Наприклад, частка  паперів, не включених в біржові  списки, і нерухомості не може  перевищувати 50% всіх активів фонду.

 Інвестиційні фонди  відкритого та інтервального  типу можуть бути тільки диверсифікованими. 

 Різновидом недиверсифікованого інвестиційного фонду є венчурний фонд. Це недиверсифікований фонд закритого типу, який здійснює виключно приватне розміщення своїх цінних паперів (тобто без відкритого продажу, шляхом безпосередньої пропозиції попередньо визначеному колу осіб) та активи якого більш ніж на 50% складаються з корпоративних прав і цінних паперів, не допущених до торгів на біржі або в торговельно-інформаційній системі.

 Венчурний інвестиційний  фонд має ряд переваг: 

- Венчурний фонд має  мінімальні обмеження щодо структури  активів (об'єктів інвестування);

 - Компанія з управління активами (КУА), яка управляє венчурним фондом, має можливість здійснювати за власні кошти операції з цінними паперами, які є активами венчурного фонду;

- Компанія з управління  активами (КУА), яка управляє венчурним  фондом, має можливість надавати  позику за рахунок активів  ІСІ емітентам корпоративних  прав, які входять до складу  активів ІСІ. Зобов'язання боржників  венчурного фонду можуть бути  оформлені векселями, облігаціями та договорами позики;

- Вартість чистих активів  венчурного фонду визначається  не кожен день або щоквартально, як це передбачено для інших  ІСІ при досягненні ними нормативів, необхідних для здійснення їх  діяльності, і при подальшому  розміщенні цінних паперів, а  на кінець року та при ліквідації;

 - Допускається розстрочка оплати цінних паперів, які емітуються венчурним фондом.

Органи управління інветиційного фонду

Засновниками інвестиційного фонду можуть бути як юридичні так  і фізичні особи. Проте, не можуть бути засновниками інвестиційного фонду  юридичні особи, частка державного майна у статутному фонді яких перевищує 25 відсотків. Засновники несуть відповідальність перед учасниками інвестиційного фонду в межах вартості належних їм акцій статутного фонду. Акції зберігаються у депозитарія і не можуть пропонуватися на продаж.

Для створення інвестиційного фонду його засновники укладають  установчий договір, затверджують статут і проводять реєстрацію інвестиційного фонду у порядку, встановленому для реєстрації акціонерних товариств.

Установчий договір визначає порядок здійснення засновниками спільної діяльності, пов'язаної із створенням інвестиційного фонду, відповідальність перед учасниками і перед третіми особами.

У статуті інвестиційного фонду зазначаються найменування, місцезнаходження та вид інвестиційного фонду, розмір і порядок зміни статутного фонду, склад засновників, порядок створення органів управління інвестиційного фонду, їх компетенція й порядок прийняття ними рішень, порядок отримання засновниками дивідендів на кожну акцію в розмірі, який дорівнює розмірові дивіденду на один інвестиційний сертифікат, порядок реорганізації та ліквідації інвестиційного фонду.

Статут інвестиційного фонду  повинен містити вимогу щодо заборони створення будь-яких спеціальних  і резервних фондів, а також  може містити положення про повний розподіл його прибутків між засновниками й учасниками в порядку, встановленому інвестиційною декларацією.

До статуту може бути включено й інші положення, що не суперечать чинному законодавству.

Учасниками інвестиційного фонду є фізичні та юридичні особи, які придбали інвестиційні сертифікати  цього фонду.

Інвестиційні сертифікати  можуть бути іменними і на пред'явника. Номінальна вартість одного інвестиційного сертифікату повинна дорівнювати номінальній вартості однієї акції, що належить засновникам.

Для випуску інвестиційних  сертифікатів укладається договір з інвестиційним керуючим, аудитором або аудиторською фірмою, а також депозитний договір з депозитарієм, проводиться реєстрація випуску інвестиційних сертифікатів, публікуються інвестиційна декларація та інформація про випуск інвестиційних сертифікатів інвестиційного фонду.

Вищим органом управління інвестиційного фонду є загальні збори засновників, до виключної компетенції яких належить:

• внесення змін і доповнень до установчого договору та статуту інвестиційного фонду;
• затвердження інвестиційної декларації, умов депозитного договору, договору з інвестиційним керуючим, договору з аудитором або аудиторською фірмою і внесення в установленому порядку змін та доповнень до цих документів;
• прийняття рішення та затвердження інформації про випуск інвестиційних сертифікатів;
• затвердження результатів річної діяльності інвестиційного фонду після проведення аудиторської перевірки;
• затвердження порядку розрахунку дивідендів;
• прийняття рішень про створення, реорганізацію або ліквідацію філій, регіональних представництв інвестиційного фонду та затвердження положень про них;
•   прийняття рішень про ліквідацію фонду, створення ліквідаційної комісії і затвердження ліквідаційного балансу;
•   обрання й відкликання членів спостережної ради.

Загальні збори засновників  скликаються не рідше одного разу на рік, а також на вимогу депозитарію, спостережної ради, інвестиційного керуючого або учасників інвестиційного фонду, що є власниками не менш як 10 відсотків випущених інвестиційних сертифікатів.

З метою контролю за діяльністю інвестиційного керуючого та захисту інтересів учасників створюється спостережна рада, не менш як 60 відсотків членів якої повинні бути неафілійованими особами. Членами спостережної ради можуть обиратися також особи, які не є учасниками інвестиційного фонду.