Іноземний капітал в банківській системі України

    Чимало шуму свого часу наробила і заява голови наглядової ради австрійської RZB Крістіана Конрада про можливу відмову від мажоритарної частки на великих ринках Східної Європи, наприклад в Україні або Росії. У тому разі, якщо потреба у формуванні нових резервів під проблемні кредити та у покритті збитків, які у 2009 році перевищили 2 млрд. грн., і надалі залишатиметься високою.

    Просочувалися в пресу і повідомлення про можливий продаж дрібніших установ — «дочок» польської PKO BP (Кредобанк, 34-те місце за активами), австрійського Volksbank (Фольксбанк, 48-ме місце) і чеської PPF Group («Хоум Кредит Банк», 75-те місце).

    Судячи з розмов банкірів, про перспективність українського ринку замислювалися і багато інших європейських фінансових структур. Розкіш викидати гроші на вітер, особливо в період глобальної кризи, не можуть дозволити собі навіть найбільші з них.

    Проте нині, після підписання угоди з МВФ, інтерес до Україні знову різко зріс. У першу чергу сюди, як завжди, ринув спекулятивний капітал — про це свідчить статистика про різке збільшення золотовалютних резервів Національного банку з березня по серпень ц.р. А слідом за спекулянтами традиційно йдуть і стратегічні інвестори.

    За експертними оцінками, з початку 2008 року європейські материнські структури внесли в капітал своїх дочірніх підрозділів в Україні понад 18 млрд. грн. (з урахуванням емісійних різниць). Плюс — кредитна підтримка і довгострокові субординовані позики (вносяться в капітал другого рівня).

 

 

Особливості діяльності іноземних  банків в Україні

 

    В період суворих економічних умов, якими відзначився 2009 рік, різко поглибився розрив між іноземними та вітчизняними банками з державним і приватним капіталом.

   Дослідження, проведене "Економічною правдою", показало, що фінансова криза не зашкодила зацікавленості транснаціональних фінансових груп у банківському секторі України, в той час як більшість вітчизняних установ відчувають дефіцит підтримки з боку акціонерів через проблеми профільних активів їхніх власників.

   Під час фінансової кризи у п'яти вітчизняних банків з топ-50 була введена тимчасова адміністрація НБУ. В той же час, жоден з іноземних банків не мав аналогічних проблем.

    Більш того, на ринок вийшли нові інвестори: російський Внєшекономбанк та німецький Deutsche банк. А частина акцій Мегабанку була продана Європейському банку реконструкції та розвитку та німецькому банку KFW.

    Приватні вітчизняні банки виявилися менш стійкими до кризових явищ порівняно з іноземними, оскільки були позбавлені зовнішньої підтримки.

Іноземні інвестори ефективніше  відреагували на заклики НБУ щодо підвищення капіталізації банків, збільшивши протягом кризи загальний обсяг  власного капіталу дочірніх установ більш ніж на третину, тоді як власний капітал вітчизняних банків зріс всього на 6%.

    При цьому зростання власного капіталу вітчизняних установ було б ще меншим, якби не рекапіталізація Укргазбанку, Родовід банку та банку "Київ" за рахунок коштів уряду. Проте Кабмін навряд чи зміг би підтримати проблемні та державні фінансові інститути, якби не цільові кредити від МВФ.

    Підтримка материнськими структурами дочірніх банків в Україні дозволила іноземним банкам наростити клієнтську базу навіть у несприятливий період.

Незважаючи на масовий  відтік вкладів у першому кварталі 2009 року за всіма групами банків, в іноземних та державних установах  обсяги депозитів населення за дванадцять місяців зросли 13% і 12% відповідно.

    При цьому спостерігався подальший відтік депозитів з вітчизняних банків.

Це можна пояснити зниженням  довіри населення до банків з українськими приватними власниками, що обумовлене нижчою фінансовою прозорістю, більшими затримками у виплаті вкладів  та процентів, а також прецедентами кредитування афільованих компаній в галузі промисловості та будівництва, які стали неплатоспроможними в умовах макроекономічного спаду.

Корпоративні клієнти, на відміну від роздрібних, не мали чим втішити працівників депозитних відділів. Обсяги вкладів юридичних  осіб після зростання у четвертому кварталі 2008 року падали протягом першого  півріччя 2009 року навіть в іноземних  банках і почали зростати лише у  третьому кварталі.

    У вітчизняних установах розмір депозитних портфелів зменшувався протягом усього періоду. Це свідчить про вищу чутливість українських банків до фінансової кризи через залежність від коштів пов'язаних експортоорієнтованих фінансово-промислових груп та нижчої довіри з боку інших корпоративних клієнтів.  

 

    Державні банки за дванадцять місяців збільшили обсяг залучених вкладів юридичних осіб на 80% з огляду на обслуговування антикризових програм уряду та примусове переведення вкладів з балансів проблемних установ.

Без присутності іноземних  банків спад обсягів кредитування населення  міг би бути набагато глибшим. Темпи  приросту виданих позик в іноземних  установах на 1 жовтня 2009 року у річному  перерахунку вищі, ніж у вітчизняних  банках.

При цьому дочірні банки  займають найбільшу частку за сумою  виданих кредитів населенню, що складає 65%. Вітчизняні, особливо державні банки, відіграють незначну роль у секторі  роздрібних позик, і якщо окреслена  кризою тенденція зберігатиметься, їх ринкова частка надалі зменшуватиметься.

На жаль, приріст кредитів за дванадцять місяців в іноземних  банків пояснюється суттєвим зростанням наприкінці 2008 року.

    Протягом трьох кварталів 2009 року відбувалося постійне зниження абсолютних обсягів позик, кредитні продукти банку, особливо іпотека, ліквідовувалися, вимоги до позичальників ускладнювалися. Аналогічні процеси відбувалися на ринку корпоративних кредитів. 

    Іноземні банки понесли значні втрати внаслідок поповнення резервів на активні операції і посилили вимоги до позичальників шляхом підвищення кредитних ставок, додаткових комісій, мінімальних сум початкових внесків.

Частка проблемних кредитів досі зростає, а тому відновлення  кредитування можливе лише в довгостроковій перспективі. 

    «Іноземні банки – ризик для України»,- про це 18 червня 2010 року під час інтернет-конференції на порталі ЛІГА.нет, організованої Лігою фінансового розвитку та «Дзеркалом тижня», заявив голова правління «ВТБ Банку» (дочірня структура другого за величиною російського державного банку «ВТБ») Вадим Пушкарьов.

    Банкір визнав, що «справді, за останні сім років в Україні втрачено контроль за співвідношенням українського та неукраїнського банківських капіталів». Водночас, за його словами, вплив фінустанов російського походження не є «диктуючим», бо на українському ринку також «достатньо добре представлено італійський, французький, німецький капітал».

    Очільник «ВТБ Банку» наголосив, що попри те, що для держави «певна група ризиків існувала, існує та існуватиме», є також і «система противаг». Вадим Володимирович вірить у те, що банки з українським капіталом зможуть на рівних конкурувати з іноземними фінансовими групами, присутніми на вітчизняному ринку, але «в тому разі, якщо їм дозволять вижити». «Сьогодні вони з успіхом конкурують», — резюмував банкір.

    Вадим Пушкарьов переконаний у тому, що іноземні запозичення — це більш прийнятний варіант фінансування економіки, аніж емісія та, відповідно, інфляція, хоч і контрольована, особливо «враховуючи серйозні соціальні зобов’язання, які взяла на себе нинішня влада», бо «масштаби не порівнянні».

Банкір зізнався, що в бізнес-плані «ВТБ Банку» на 2010 рік закладався курс 8,49 гривні за долар, а нині він «скоригований на 7,8».

    Експерт негативно оцінив такі рецепти «дедоларизації» української економіки, як заборона залучення банками валютних депозитів або виплата відсотків за ними в гривнях (остання пропозиція, як відомо, обговорювалася торік). «Це вже було при Союзі, і все одно долар ходив. На жаль, реалії такі, що на цьому етапі тверда валюта — це найбільш стійкий, довгий та об’ємний пасив», — зазначив банкір.

    Таким чином, з одного боку, проникнення іноземних банків сприяє залученню іноземних інвестицій, розширює ресурсну базу соціально-економічного розвитку, сприяє зростанню реального рівня рентабельності банківської системи, зменшенню кількості проблемних банків. З'являються нові більш дешеві та якісні банківські послуги, можливе зниження процентних ставок на депозити та кредити, можливе здешевлення кредитних ресурсів. З іншого боку, країна втрачає контроль над своєю банківською системою, власники іноземного капіталу будуть керуватися передусім власними інтересами, виникає можливість відпливу фінансових ресурсів, інтенсивнішого зростання залежності фінансової системи країни від світових економічних і політичних криз. Вища якість послуг, які надають іноземні банки, може призвести до зменшення великих підприємств, які обслуговують вітчизняні банки, що буде вести до зменшення їх прибутків, а значить, і рівня конкурентоспроможності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

    Що ж чекає нас далі?

    Основна суть проблеми не в тому, що українська банківська система де-факто виходить з-під контролю НБУ в руки транснаціональних корпорацій, мотивація діяльності яких, швидше за все чисто економічна — елементарна максимізація вигоди.

    Проблема в тому, що в світлі нових кризових тенденцій, самі ТНБ поступово переходять під опосередкований контроль урядових структур. В результаті цього, політика українських банків з іноземним капіталом відображатиме інтереси не стільки космополітичних власників глобальних корпорацій, а конкретних національних держав.

    І добре, якщо ці інтереси співпадатимуть із українськими. Якщо ні — то прийдеться вкотре повторювати штамп “чого бідні...”. Адже, хто здатний впливати на грошово-кредитну систему країни — той грає на клавішах економіки.

    Іноземний капітал Україні, без сумніву, необхідний. Але ж зовсім не для того, щоб його “проїсти” і зрівнятись в боргах та зовнішній залежності з найменш розвинутими країнами світу.

    Іноземні кредити потрібні перш за все для запуску маховика економічного відтворення, виробництва конкурентоспроможних продуктів, які б генерували нову додану вартість в українській економіці, сприяли наповненню бюджету та створенню нових робочих місць.

    Як бачимо, криза не знизила зацікавленості іноземних інвесторів в українському банківському секторі. Це добрий знак, а спад не вічний. Пора державним органам уже сьогодні замислитись над тим, яким чином кредитний бум майбутнього направити у русло розвитку, а не деструкції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Роман Корнилюк «Українські банки в тенетах іноземного капіталу». – Економічна правда.-12.05.2009.
2. Юшковець Т.М., Канєєва І.І. «Іноземний капітал в банківській сфері України».- 2008 рік
3. Вісник національного банку України.-12/2006
4. Мороз А.М. «Іноземні банки та іноземна валюта:окремі аспекти їх функціонування в Україні». – 2009 рік.
5. Роман Корнилюк «Іноземні банки в Україні під час кризи:динамічний аналіз». - Економічна правда. – 2010 рік
6. Інтерв’ю з Володимиром Лавренчуком «Ми можемо самі дати рефінансування НБУ» - Економічна правда.-10.11.2010.
7. Юрій Сколотяний «Оздоровлення за кордоном і в нашому болоті». – Дзеркало тижня. – 15.10.2010.
8. Семенов А.А, Копійка А.В. «Наслідки функціонування банків з іноземним капіталом в банківській системі України» - 2007 рік.
9. Інтерв’ю з Борисом Тимонькіним «Вся криза останніх років-результат чистого психозу». – Українська правда. – 22.10.2008