Грошова реформа

З огляду на ці обставини на другому − підготовчому − етапі реформи була проведена, починаючи з 1994 p., велика робота щодо відпрацювання методів та інструментів антиінфляційного спрямування: лібералізовано механізми ціно- та курсоутворення, почали формуватися ринки цінних паперів, валютний, кредитний ринки, запроваджуватися в банківську практику такі монетарні інструменти, як політика облікового процента, обов'язкове резервування, політика рефінансування, операції на відкритому ринку та ін..

Протягом 1994 − 1995 pp. ці методи та інструменти були широко апробовані в діяльності НБУ для подолання інфляції, що сприяло створенню передумов для завершення реформи в 1996 р. Якраз на цій основі НБУ вдається підтримувати відносну стабільність гривні в післяреформений період.

Чи не найскладнішою особливістю  грошової реформи в Україні є  її соціальний аспект. Як відомо зі світової практики, підготовка і проведення будь-якої грошової реформи вимагає додаткових фінансових витрат, які переважно перекладаються на плечі широкого загалу населення.

В Україні на завершальному етапі  при випуску в обіг гривні була проведена деномінація за співвідношенням 1:100000 всіх цінових показників, усіх запасів грошей (готівкових і безготівкових) і всіх поточних доходів для всіх категорій фізичних і юридичних осіб, незалежно від обсягу пред'явлених до обміну запасів грошей і розміру поточних доходів.

Така пропорція обміну, як зазначалося  вище, була вибрана не випадково − вона відповідала рівню інфляції за 1991 − 1996 pp. Усе це дало підстави говорити багатьом аналітикам нашої реформи про її неконфіскаційний, прозорий, соціальне справедливий характер. Проте в таких оцінках не враховуються ті тяготи, яких зазнало населення на першому та другому етапах реформи.

Насамперед це втрата населенням своїх  заощаджень, зокрема розміщених в  Ощадному банку і не індексованих на рівень інфляції. При проведенні деномінації у вересні 1996 р. більшість із них перетворилася у мізерні величини.

Якби ці заощадження були своєчасно  індексовані, то проводити реформу  в 1996 р. довелось би зовсім по-іншому. Адже на той час в Україні з'явився певний прошарок «нових українців», які нагромадили значні запаси грошей на спекулятивних операціях, в тіньовому бізнесі, через незаконне використання інфляційного підвищення цін тощо. Частину таких запасів грошей довелось би конфіскувати в ході реформи, переклавши основний тягар її на плечі їх власників. Таку реформу не можна було б назвати неконфіскаційною, зате вона була б справді соціальне справедливою.

Отже, своєю реформою Україна ще раз підтвердила загальне правило покладання основного фінансового тягаря, пов'язаного з реформою, на плечі широких верств населення. На жаль, тривала стагнація економіки після грошової реформи не дає надій на те, що ці верстви населення одержать відповідний виграш завдяки запровадженню сталих грошей.

Більше того, тривалі затримки з  виплатами пенсій та заробітної плати, які допускалися заради стабілізації гривні після реформи, завдавали найбільших збитків тим групам населення, які втратили заощадження на стадії підготовки реформи.

СТАНОВЛЕННЯ СУЧАСНОЇ ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

У різні історичні періоди слово "гривня" означало мідяну монету у дві з половиною копійки, згодом − у три, і, нарешті, назву "гривеник" дістала у народі срібна монета вартістю у десять копійок (зберігалася ця традиція, як відомо, і за радянських часів). Водночас із назвою "гривеник" у народі зберігалася й запозичена з польської мови назва "злотий", яка перейшла на срібну монету у п'ятнадцять копійок.

Протягом 1918 року в Берліні було вибрукувано грошові знаки у 2, 10, 100, 500, 1000 та 2000 гривень (проекти двох останніх було виконано вже після проголошення гетьманату на чолі з Павлом Скоропадським). Ескіз першої купюри, оздобленої досить простим геометричним орнаментом, виконав Василь Кричевський, трьох наступних − Георгій Нарбут.

Гривневі купюри Нарбута, як і попередня, відзначалися вишуканим оформленням. Так, в ескізі 10-гривневої купюри Нарбут використав орнаменти українських книжкових гравюр XVII століття, 100-гривневої − зображення робітника з молотом та селянки з серпом на тлі розкішного вінка з квітів і плодів, 500-гривневої − свою улюблену алегорію "Молода Україна" у вигляді опроміненої дівочої голівки у вінку (завдяки цій деталі купюра отримала гумористичну народну назву "горпинка").

Гетьман Павло Скоропадський, прийшовши  до влади в Україні у квітні 1918 року, відновив як основну грошову одиницю Української Держави карбованець, що поділявся на 200 шагів.

Акт проголошення незалежності України  відкрив дорогу для запровадження  в нашій молодій державі повноцінної національної валюти. Такою валютою мала стати, згідно з традиціями як доби Київської Русі, так і періоду визвольних змагань 1917−1920 років, гривня. Щодо назви розмінної монети, то для неї пропонувалися назви "сотий", "резана", але врешті було віддано перевагу звичній уже "копійці". 1992 року перші зразки української національної валюти було виготовлено в Канаді за ескізами В.І. Лопати.

Однак в обіг в Україні з 1992 року було введено тимчасову валюту, розраховану на перехідний період, − український карбованець, або купоно-карбованець. Саме ця грошова одиниця ставала протягом 1992−1995 років жертвою інфляції, зумовленої економічною кризою перехідного періоду.

Посилення у 1995 році і першій половині 1996, року стабілізаційних процесів в економіці, зокрема значне зниження темпів інфляції, суттєве призупинення спаду виробництва, стабілізація курсу українського карбованця до іноземних валют, зростання доходів населення, створили належні умови для запровадження гривні, яка згідно з Конституцією України є грошовою одиницею нашої держави.

25 серпня 1996 року в засобах масової  інформації було оголошено Указ  Президента України Леоніда Кучми  "Про грошову реформу в Україні".

Відповідно до Указу Президента України грошова реформа в  нашій державі проводилася від 2 до 16 вересня 1996 року.

Головними завданнями грошової реформи  були:

1. заміна тимчасової грошової одиниці − українського карбованця на національну валюту − гривню;
2. зміна масштабу цін;
3. створення стабільної грошової системи та перетворення грошей на важливий стимулюючий фактор економічного й соціального розвитку.

Це передбачало втримання фінансової стабільності, яка склалася напередодні  грошової реформ й, прискорення розрахунків, залучення до банківської системи надлишкової готівки, забезпечення стабільності курсу національної валюти щодо іноземних валют.

Вибір прозорого варіанта та неконфіскаційного типу грошової реформи був зумовлений необхідністю:

• забезпечення повної довіри населення до нової національної валюти, а отже, довіри до політики Уряду та економічних реформ, які він проводить;
• утримання стабільності грошового, споживчого і валютного ринків України, запобігання інфляційному вибуху та порушенню стабільності валютного курсу, що могло б вплинути на зниження життєвого рівня населення;
• запобігання спекулятивним операціям під час обміну карбованців на гривні;
• створення прийнятного соціального клімату, зниження психологічного й соціального напруження в суспільстві у зв'язку з проведенням грошової реформи.

Уряд і Національний банк України  мусили брати до уваги й те, що напередодні реформи в готівковому  обороті була велика маса грошей − 366 трлн. крб., яка за одночасного пред'явлення населенням не мала реального покриття товарними запасами (їх було лише на 157 трлн. крб.) і не могла бути підтримана за рахунок резервів іноземної валюти, яких бракувало.

За розрахунками спеціалістів конфіскаційний варіант реформи призвів би до зростання інфляції до 50% на місяць, цілковитого спустошення прилавків магазинів, відчутного знецінення і без того незначних доходів та заощаджень населення. Це мало б руйнівні наслідки не тільки для стабільності національної валюти, а й для економіки в цілому.

Відповідно до Указу Президента України «Про грошову реформу  в Україні» в країні було проведено  низку підготовчих заходів:

1. Створено розгалужену мережу  обмінних пунктів комерційних  банків (понад 10 тис.), у тому числі 1,8 тис. − на залізничних станціях, в аеропортах та інших багатолюдних місцях. Для обслуговування пенсіонерів було залучено понад 14 тис. підприємств зв'язку, у тому числі в сільській місцевості − понад 11 тис. Створено близько 92 тис. комісій з обміну на підприємствах, в установах і організаціях. Цього було достатньо для забезпечення нормальної роботи з обміну карбованців на гривні.

2. Усі установи банків та підприємств зв'язку були забезпечені готівкою необхідних номіналів (банкнот і монет) для проведення обміну карбованців на гривні, а також нормативними, інструктивними та наочними матеріалами (буклетами та плакатами із зображеннями банкнот і розмінної монети).

3. Проводилася широка роз'яснювальна  робота через засоби масової  інформації щодо характеру та  механізму здійснення грошової  реформи. У всіх регіонах України було проведено наради-семінари, куди виїжджали відповідальні працівники Національного банку України.

4. У цілодобовому режимі працювала  електронна пошта Національного  банку, яка забезпечувала безперебійний  зв'язок Національного банку з  комерційними банками та обласними  управліннями НБУ. Цілодобово працювали оперативні групи в банках.

У перший же день реформи за встановленим курсом було перераховано у гривні ціни, тарифи, оклади заробітної плати, стипендії, пенсії, кошти на рахунках підприємств, установ та організацій, а також вклади громадян. Карбованцеві вклади населення було перераховано у гривні за курсом 100000 карбованців за одну гривню без будь-яких обмежень і конфіскацій із вільним їх використанням у гривнях.

Протягом 15 днів − від 2 до 16 вересня 1996 року − в готівковому обігу одночасно вільно використовувалися як гривні, так і карбованці з поступовим вилученням останніх. Після 16 вересня 1996 року приймання карбованців в усі види платежів було припинено і єдиним законним засобом платежу на території України з цього моменту стала гривня.

З початку реформи всі видачі готівки з кас банків (у тому числі для виплати заробітної плати, пенсій та інших доходів), безготівкові розрахунки здійснювались тільки у новій національній валюті.

За період реформи з 2 по 16 вересня 1996 року та протягом 2-х наступних  днів банківською системою було вилучено карбованців у резервні фонди  Національного банку України (на погашення емісії) на загальну суму 327,9 трлн. крб. (97% емітованої до реформи готівки), в тім числі з обігу − 309,5 трлн. крб. (97%) та з кас банків 18,4 трлн. крб. (96,3%).

Станом на 19 вересня залишились невилученими 10,2 трлн. крб., у тому числі з обігу 9,5 трлн. крб. та з кас комерційних банків 0,7 трлн. крб.

Аналіз ситуації на готівковому  грошовому ринку в період реформи  свідчить про те, що найбільші обсяги вилучення з обігу карбованців мали місце в перші 5 днів реформи, коли щоденно вилучалось з обігу 31−38,6 трлн. крб., або 9−12% карбованцевої маси, що перебувала в обігу напередодні реформи.

Починаючи з 17 вересня 1996 року функціонування в готівковому обороті карбованців припинилося і єдиним засобом платежу на території України стала гривня та її розмінна монета копійка.

Таким чином, відповідно до Указу Президента України та статей 99 і 102 Конституції України протягом 2 − 16 вересня 1996 року в Україні була проведена грошова реформа. В обіг введено національну валюту України гривню та її соту частку − копійку.

Код валюти літерний − UAH, код валюти цифровий − 980, скорочена назва − грн. Емісійний інститут − Національний банк України.

В обігу знаходяться:

1. банкноти номінальною вартістю 1 гривня (1992, 1994, 1995 рр.), 2 гривні (1992, 1995, 2001 рр.), 5 гривень (1992, 1994, 1997, 2001 рр.), 10 гривень (1992, 1994, 2000 рр.), 20 гривень (1992, 1995, 2000 рр.), 50 і 100 гривень, 200 гривень (2001 р.);
2. розмінні монети номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 25, 50 копійок;
3. обігова монета − 1 гривня.

Банкноти всіх номіналів виготовлені на спеціальному білому папері, що не флуоресціює в ультрафіолетових променях. Водяний знак на банкнотах номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 20 гривень зразка 1992 року − зображення світлими лініями ТРИЗУБА, вільно розміщене на всій площині банкнот. Водяний знак на банкнотах номінальною вартістю 1 (1994, 1995 рр.), 2 (1995 р.), 5 (1994, 1997 рр.), 10 (1994 р.), 20 (1995 р.), 50 і 100 гривень - розміщене на вільній від друку ділянці зображення в різних тонах ПОРТРЕТА, що повторює портрет, який надрукований на лицьовому боці банкнот.

На лицьовому боці банкноти розташовані: портрети видатних діячів історії та літератури України, написи "УКРАЇНА" або "УКРАЇНА" і "НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ", номінальну вартість банкнот словами та цифрами. Дизайн доповнюють орнаменти та розетки, які виконані багатоколірним друком. Портрети, написи та окремі декоративні елементи банкнот виконані рельєфним друком.

На зворотному боці банкнот у  центрі розміщено зображення історико-архітектурних  пам`яток України, зверху над якими зроблено напис "НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ". Словами та в чотирьох кутах цифрами позначено номінальну вартість банкнот, а знизу - і рік затвердження зразка банкнот. Дизайн банкноти доповнюють розетки, стрічки та орнаменти, які виконані багатоколірним друком.