Якщо збільшується приватна
тезаврація золота внаслідок продажу
його інвесторам з державних фондів, то
на суму покупок зменшуються їхні
нагромадження в неповноцінних грошах,
а отже, скорочуються резерви надходження
останніх в активний оборот. І навпаки,
зниження приватної тезаврації золота
внаслідок скупки його державою приводить
до нагромадження грошових знаків у суб’єктів
ринку і прискореного насичення ними каналів
обороту, до зростання попиту на звичайні
товари.
Державні запаси золота офіційно
включаються до золото-валютних резервів
країни і слугують резервом світових грошей.
При збільшенні цих запасів за рахунок
розширення власного видобутку золота
держава додатково випускає в оборот національні
гроші і підвищує їх масу в обігу. Якщо
держава збільшує свої запаси золота внаслідок
позитивного платіжного балансу чи прямої
закупівлі його на міжнародному ринку,
то на відповідну суму зменшується товарна
пропозиція на внутрішньому ринку, що
безпосередньо впливає на обіг національних
грошей у країні.
Отже, золоті скарби
хоч і перестали бути єдиною формою грошового
нагромадження і втратили свою роль привідних
і відвідних каналів для грошового обороту,
все ж вони зберігають опосередкований
зв’язок з останнім, що свідчить про часткове
збереження за золотом однієї з функцій
грошей — нагромадження вартості.
Гроші, що виконують функцію
засобу нагромадження вартості, слід відрізняти
від поточних резервів грошей як купівельних
і платіжних засобів, які постійно створюються
у суб’єктів економіки внаслідок короткочасних
розбіжностей між поточними грошовими
надходженнями і витратами. Такі грошові
кошти не припиняють, а лише уповільнюють
свій рух, продовжуючи функціонувати як
засіб обігу чи засіб платежу. Гроші ж,
що обслуговують нагромадження вартості,
на певний час виходять з обороту, зупиняють
свій рух, і їх маса визначається іншими,
більш широкими потребами, ніж потреби
грошового обігу.
Проте вказані відмінності
між грошима в цих трьох функціях мають
швидше теоретичний, ніж практичний характер.
На практиці всі складові грошової маси
є єдиним цілим і легко переміщуються
із нагромаджень в обіг, і навпаки.
Світові
гроші — це функція, в
якій гроші обслуговують рух вартості
в міжнародному економічному обороті
і забезпечують реалізацію взаємовідносин
між країнами.
Виділення функції світових
грошей зумовлене особливостями руху
вартості на світовому ринку, які визначаються
поділом цього ринку державними кордонами.
Завдяки такому поділу тут з’являється
специфічний суб’єкт економічних відносин
— держава, котра представляє і захищає
інтереси країни в цілому. Тому на світовому
ринку виникають економічні суперечності
більш високого рівня, ніж на внутрішньому,
які впливають і на відносини безпосередніх
покупців та продавців.
Передусім в іноземних контрагентів
виникає недовіра до тих регалій, якими
наділила держава свої національні гроші,
зокрема до посвідчення монетної ваги
чи обов’язковості приймання грошових
знаків у всіх видах платежів. Особливо
гостро це відчувалося на початку формування
світового ринку, через що гроші могли
з’явитися там тільки у формі зливків
благородних металів, знявши, за виразом
К. Маркса, свої «національні мундири».
Тому в тих умовах функцію світових грошей
виконували тільки повноцінні гроші. Їх
приймання у платежі здійснювалося за
вагою, а не за кількістю монет.
Гроші на світовому ринку виконують
функції загального платіжного засобу,
загального купівельного засобу і засобу
перенесення багатства з однієї країни
в іншу. Отже, світові гроші — це комплексна
функція, що повторює, по суті, всі функції,
властиві грошам на внутрішньому ринку.
Ця обставина дала
підстави багатьом дослідникам взагалі
не виділяти світові гроші як окрему функцію.
З такою позицією можна було б погодитися,
якби всі національні гроші були вільно
конвертованими. Проте це не так — функціонування
грошей більшості держав обмежене виключно
їх національними кордонами. І коли економічні
суб’єкти таких країн виходять на світовий
ринок, то їм потрібні зовсім інші гроші.
Тобто мова тут іде не тільки про новий
напрям використання грошей, а й про інші
за сутністю гроші, що й дає підстави вичленити
світові гроші в окрему функцію.
Якщо світові гроші використовуються
для погашення боргів, пов’язаних із зовнішньою
торгівлею, банківськими та фінансовими
позичками тощо, то вони виконують функцію
засобу платежу. Коли вони витрачаються
для негайної купівлі товарів чи послуг
і замість їх певної суми, що вивозиться
(пересилається), в країну ввозиться еквівалентна
товарна вартість, вони виконують функцію
купівельного засобу. Використання цієї
функції менш вигідне, ніж першої, оскільки
вимагає попереднього нагромадження резерву
світових грошей. Тому вона спостерігається
рідше — у випадках якихось надзвичайних
подій, коли порушується звичайна рівновага
обміну між країнами (неврожай, стихійне
лихо, соціальні потрясіння) чи виникає
недовіра до платоспроможності іноземного
контрагента.
Якщо світові гроші переміщуються
з однієї країни в іншу без зустрічного
переміщення товарного еквівалента чи
погашення боргу, то вони забезпечують
перенесення багатства. Це має місце при
оплаті контрибуції, репарацій, наданні
грошових позичок чи допомоги, вивезенні
грошей емігрантами, тіньовими підприємцями
тощо.
Світові гроші функціонують
і як міра вартості та рахункові одиниці,
оскільки національні ціни жодної країни
не можуть повністю задовольнити потреби
світового ринку і на ньому формується
своя система цін.
Найскладнішим питанням у розумінні
функції світових грошей є питання про
форму, в якій гроші її виконують. Одні
економісти вважають, що і зараз цю функцію
може виконувати і виконує тільки золото.
Інші заперечують це, посилаючись на те,
що золото перестало безпосередньо використовуватись
у будь-яких платежах на світовому ринку.
Купівлю-продаж золота там за національні
валюти вони розглядають як торгівлю звичайним,
а не грошовим товаром.
Справді, механізм функції світових
грошей безперервно розвивався в міру розвитку
економічних відносин на світовому ринку.
Коли ці відносини досягли високого рівня
взаємності, виникла можливість погашати
вимоги по платежах шляхом заліку чи передання
боргових зобов’язань без пересилання
золота по кожному платежу. Таку роботу
здійснюють комерційні банки,
взявши участь в організації міжнародних
розрахунків. Золото вони стали пересилати
один одному тільки для оплати сальдо
заборгованості по платежах. Тут було
ще очевидним часткове використання золота
як засобу платежу на світовому ринку.
Після відміни золотого стандарту
і заборони багатьма державами приватних
операцій із золотом банки втратили можливість
використовувати золото для врегулювання
платіжних відносин з іншими країнами.
Таке право залишилося тільки у центральних
банків та казначейств. Вони можуть продати
частину золота на ринках за одну з національних
валют, що користуються довірою на світовому
ринку, і розрахуватися нею по боргах.
Цей механізм принципово не змінився і
після скасування в 70-ті роки заборони
на приватні операції із золотом у провідних
країнах світу. Комерційні банки хоч і
дістали право на операції із золотом,
проте не використовують його для взаємних
платежів, навіть для погашення сальдо
взаємної заборгованості. Вони прагнуть
продати золото на ринку за валюту і розрахуватися
нею по платежах.
2. Вимірювання обсягу і структури
грошової маси. Грошові агрегати
Грошовий оборот забезпечується певною
масою грошей, величина якої є важливою
характеристикою стану грошового обороту
та ринкової кон'юнктури в цілому. Зміна
грошової маси безпосередньо впливає
на інтенсивність обороту грошей, на формування
платоспроможного попиту, на кон'юнктуру
ринків, а значить — на економічний розвиток.
Тому регулювання грошової маси є ключовим
напрямом державної грошово-кредитної
політики. Завдяки цьому вивчення та правильне
визначення маси грошей в обороті має
не тільки теоретичне, а й важливе практичне
значення.
Поняття грошової маси досить складне,
оскільки складна сама категорія грошей,
велика різноманітність їх форм та функцій.
Не випадково в трактуванні змісту та
показників вимірювання грошової маси
є помітні розбіжності.
У зарубіжній літературі до 30-х років
XX ст. панувало уявлення про грошову масу
як сукупність залишків металевих грошей
і розмінних банкнот у розпорядженні суб'єктів
обороту. Усі інші грошові інструменти
— нерозмінні банкноти, розмінна монета,
депозитні вклади тощо - виділялися у поняття
«засобів обігу» і не включалися в загальну
масу грошей. Ситуація принципово змінилася
після скасування золотомонетного стандарту.
Саме життя теж довело необхідність включати
до грошової маси не тільки всі готівкові
знаки, а й депозитні гроші — спочатку
короткострокового характеру, а згодом
і довгострокового. Більше того, окремі
сучасні економісти та центральні банки
до грошової маси відносять
будь-які активи, котрим властива певна
ліквідність (облігації державних позик,
векселі, страхові поліси тощо). Отже, і
в саму грошову масу вони можуть включатися
чи виключатися з неї відповідно до конкретної
ситуації.
Зарубіжна економічна наука та практика
дали достатньо розгорнуте й обґрунтоване
трактування і статистичне визначення
грошової маси, які ефективно використовуються
в регулятивній практиці. Виходячи з викладеного
вище розуміння сутності грошей та грошового
обороту, під грошовою масою слід розуміти
всю сукупність запасів грошей у всіх
їх формах, які перебувають у розпорядженні
суб'єктів грошового обороту в певний
момент. Такими суб'єктами є приватні
особи, підприємства, громадські організації,
господарські об'єднання, державні установи
тощо, які мають у своєму розпорядженні
готівкові гроші чи вклади на різних рахунках
у комерційних банках.
Грошова маса має певний кількісний вираз
(обсяг у мільярдах чи мільйонах грошових
одиниць), надзвичайно складну структуру
та динаміку руху. З точки зору якісної
характеристики грошової маси важливе
значення має її структура, а з погляду
практики її регулювання — динаміка руху
обсягу та структури.
У структурному відношенні
грошову масу можна розділити за кількома
критеріями:
• за ступенем «готовності» окремих
елементів до оборотності, тобто за ступенем
їх ліквідності;
• за формою грошових засобів (готівкові,
депозитні);
за розміщенням у суб'єктів грошового
обороту; Перехід України до ринкової
економіки робить надзвичайно актуальним
вивчення і використання цього досвіду
в нашій практиці.
• за територіальним розміщенням та
ін.
Найбільшу складність має структуризація
грошової маси за першим критерієм, оскільки
немає однозначного розуміння ступеня
ліквідності кожного її елемента, як і
немає чіткого розмежування між власне
грошима і високоліквідними фінансовими
активами, що вже не є грошима. За цим критерієм
наука і практика виділяють кілька елементів
грошової маси, комбінацією яких можна
визначати різні за складом і обсягом
показники грошової маси, що називаються грошовими агрегатами.
Грошовий агрегат — це специфічний показник грошової маси,
що характеризує певний набір її елементів
залежно від їх ліквідності. Кількість
агрегатів, які використовуються в статистичній
практиці окремих країн, не однакова, що
пояснюється істотними відмінностями
в елементному складі грошової маси, у
спектрах активів, які розглядаються в
національній практиці як гроші, у завданнях
використання грошової маси в регулятивних
цілях.
У статистичній практиці України визначаються
і використовуються для цілей аналізу
і регулювання чотири грошові агрегати:
MO, M1, M2.M3.
Агрегат МО відображає масу готівки, яка перебуває
поза банками, тобто на руках у фізичних
осіб і в касах юридичних осіб. Готівка
в касах банків сюди не входить.
Агрегат МІ включає гроші в агрегаті МО + вклади
в банках, які можуть бути використані
власниками негайно, без попередження
банків, тобто запаси коштів на поточних
рахунках та на ощадних рахунках до запитання.
Агрегат М2
— це гроші в агрегаті МІ + кошти на всіх
видах строкових рахунків, кошти на рахунках
капітальних вкладень та інших спеціальних
рахунках.
Агрегат МЗ охоплює гроші в агрегаті М2 + кошти на
вкладах за трастовими операціями банків.
Наведені грошові агрегати відрізняються
між собою не тільки кількісно, а й якісно.
Так, агрегат МІ виражає масу грошей, яка
перебуває безпосередньо в обігу, реально
виконуючи функції засобів обігу та платежу,
і тому є найбільш ліквідною. Вона найтісніше
пов'язана з товарною масою, що проходить
процес реалізації, і безпосередньо впливає
на ринкову кон'юнктуру. Саме тому цей
агрегат перебуває під найпильнішою увагою
аналітиків та регулюючих органів.
Пильної уваги заслуговує також агрегат
МО. Він має ті самі якісні характеристики,
що й грошова маса агрегату МІ, але оборот
готівки здійснюється поза банками і тому
регулювання і контроль за ним складніші.
В інших грошових агрегатах (М2, МЗ) ураховані
також запаси грошей у різних організаційних
формах заощаджень (строкові депозити,
ощадні сертифікати, трастові вклади тощо).
Ці гроші тимчасово перебувають у покої,
виконуючи для їх власників функцію нагромадження
вартості. Тому ліквідність грошової маси
знижується з кожним наступним агрегатом.
Найбільш ліквідними і готовими обслуговувати
товарооборот є гроші агрегату МО. Найнижчу
ліквідність мають гроші агрегату МЗ,
оскільки значна частина їх не може вступити
в обіг без того, щоб власник заздалегідь
не попередив про це банк і не зазнав певних
фінансових утрат.
Водночас агрегат МО — найвужчий показник
грошової маси, оскільки характеризує
лише один її елемент — готівкову масу.
Найширшим агрегатом є МЗ, бо він охоплює
всі елементи грошової маси, що перебувають
в обороті.